Постанова № 10743601, 10.08.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2010 р. справа № 2а-1279/09/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-50

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еккаунт енд Едвайс», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2009 року

за участю представників:

від позивача: Криворучко В.Ж. за дов. від 04.11.2007р.

від відповідача: Гришакової Н.Є. за дов. від 31.05.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Еккаунт енд Едвайс» заявлено позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2009 року № 0000022342/0 № 440/10/232 в загальній сумі 161187 грн., № 0000012342/0 № 439/10/232 в загальній сумі 205505 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість, доводить наявність належним чином оформлених документів бухгалтерського та податкового обліку за господарськими операціям, пов'язаними з діяльністю підприємства, що підтверджує правильність формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еккаунт енд Едвайс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 31971990, перебуває на податковому обліку в Жовтневій МДПІ м. Маріуполя, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08497463.

З 17 листопада по 12 грудня 2008 року відповідачем була здійснена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2008 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 19 грудня 2008 року № 3550/23-2/31971990 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 09 січня 2009 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000022342/0 вих. № 440/10/232, яким визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 161187 грн., з яких за основним платежем 107458 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 53729 грн.;

№ 0000012342/0 вих. № 439/10/232, яким визначені податкові зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 205505 грн., з яких за основним платежем 138500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 67005 грн.

Правовою підставою визначення податків спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР(надалі Закон № 334), а також норми підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168).

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем визначений підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі Закон № 2181).

Перевіркою встановлено, що позивачем, внаслідок порушення вищезазначених норм, занижено податок на прибуток на суму 138500 грн., у тому числі 2 квартал 2007 року у розмірі 23664 грн., 3 квартал 2007 року у розмірі 24944 грн., 4 квартал 2007 року у розмірі 24452 грн., 1 квартал 2008 року у розмірі 36158 грн., 2 квартал 2008 року у розмірі 29282 грн.

Як вбачається з акту перевірки, заниження податку на прибуток встановлене внаслідок завищення, на думку відповідача, позивачем валових витрат. Склад порушення визначений пунктом 3.1.2 акту перевірки.

Перевіркою встановлено, що позивачем завищені валові витрати у загальній сумі 554002 грн., у тому числі 2-4 квартали 2007 року 292243 грн., півріччя 2008 року 261758 грн.

Як вбачається з акту перевірки, завищення валових витрат позивачем на суму 30000 грн. за 2 квартал 2007 року відбулося у зв'язку із отриманням позивачем рекламних послуг від ЗАТ ТРО «Альфа-Комунікації» (м. Одеса) на підставі акту виконаних послуг від 27 червня 2007 року на загальну суму 36000 грн., у тому числі ПДВ 6000 грн. Відповідач зазначає, що для підтвердження включення витрат на рекламні заходи до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, в акті виконаних послуг не розкрита суть розміщеної на щитах інформації (а навпаки мова йдеться про розміщення реклами в засобах масової інформації, а в договорі йдеться про розміщення рекламної інформації на щитах), як ця інформація повязана з господарською діяльністю позивача, який її обсяг. Крім цього, відповідач зазначає, що позивачем до перевірки не надані документи, які б свідчили, що витрати на рекламні послуги якимось чином повязані з реалізацією металопрокату, тобто з господарською діяльністю позивача. Суд зазначає, що відповідачем одночасно здійснений аналіз договору між позивачем та ЗАТ ТРО «Альфа-Комунікації» про надання послуг в проведенні рекламної компанії (стор. 8 акту), однак на стор. 6 акту зазначено, що даний акт позивачем до перевірки не надано.

З огляду на вищевикладене, відповідач здійснив висновок, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість рекламних послуг, отриманих від ЗАТ ТРО «Альфа-Комунікації» у розмірі 30000 грн. за 2 квартал 2007 року.

Як вбачається з акту перевірки, завищення валових витрат на суму 524002 грн. (2-4 квартали 2007 року, 1-2 квартали 2008 року) відбулося у зв'язку із віднесенням позивачем до складу валових витрат витрати з автопослуг, отриманих від ПП «Гранд-Г», ТОВ «Індустріал транс», ТОВ «Нова Зоря», ТОВ ЛТЕК Транс, ПП «Азовмехсервіс», ТОВ «Будсервіс», СПД ОСОБА_4, ОСОБА_5, СПД ОСОБА_6 та СПД ОСОБА_7, які не підтверджено відповідними первинними документами та не використані у подальшому у власній господарській діяльності. Відповідач зазначає, що для включення витрат на автопослуги до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, які, зокрема, підтверджують факт отримання зазначених послуг, а також підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку; однак позивачем до перевірки не надані товаротранспортні накладні, надані акти виконаних послуг не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат вартість автопослуг, які не підтверджено відповідними первинними документами та не використані у подальшому у власній господарській діяльності.

Крім цього, під час перевірки відповідач встановив, що позивачем завищений податковий кредит на 107458 грн., у тому числі у 2-4 кварталі 2007 у розмірі 56907 грн., півріччя 2008 року у розмірі 50552 грн. Дане порушення, яке встановлено відповідачем, випливає з вищенаведених порушень, що спричинили завищення валових витрат та заниження податку на прибуток. Перевіркою встановлено, що за перевіряємий період до складу податкового кредиту підприємства віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 107458 грн. у зв'язку із придбанням послуг з перевезення вантажів, рекламних послуг, не передбачених для подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В акті перевірки відповідач зазначає, що акт виконаних послуг від 27 червня 2007 року по договору ЗАТ ТРО «Альфа-Комунікації» про надання послуг в проведенні рекламної компанії, не містять у собі такий обовязковий реквізит як «зміст та обсяг господарської операції». З пояснень представника позивача судом встановлено, що даний договір був укладений в усній формі, оскільки мав разовий характер.

Враховуючи вищенаведене, відповідач здійснює висновок, що оскільки акт не містить у собі вищенаведеного обовязкового реквізиту, акт вважається складеним з порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку виконаних послуг для покупця послуг, а також підставою для віднесення витрат щодо виконаних послуг до складу валових витрат платника податку. Такий самий висновок відповідачем здійснений щодо актів виконаних робіт (послуг) по отриманих автопослугах, однак в акті перевірки не зазначено, які самі обов'язкові реквізити в таких актах відсутні.

Ухвалою суду від 24 березня 2009 року була призначена судова економічна експертиза. За висновком судової економічної експертизи від 07 липня 2010 року № 1944/24-6894/25 в результаті проведених досліджень експерт не підтвердив висновки акту перевірки податкового органу.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті.

Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 вищезазначеної статті передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували правомірність віднесення витрат до складу валових за спірні періоди з огляду на наступне.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання результатів робіт, послуг (у випадку, якщо оплата робіт, послуг здійснюється після їх надання). Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання результатів робіт, послуг. Суд зазначає, що нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачена норма, яка б встановлювала у якості обовязкового реквізиту первинного документу зазначення детального (розширеного) змісту господарської операції і не передбачено, що за його відсутності документ не є первинним і не є підставою для його обліку. Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачають обовязкову наявність змісту господарської операції. З досліджених судом актів вбачається, що змістом господарських операцій є отримання позивачем рекламних послуг та автопослуг. Суд також зазначає, що у діючому законодавстві відсутнє нормативне визначення терміну «обсяг господарської операції». Послуги, які надавалися позивачу мають кількісне вимірювання тільки у грошових одиницях, оскільки послуги не мають матеріальної форми, і відповідно матеріального вимірювання.

Експертом здійснено дослідження всіх документів бухгалтерського обліку, на підставі якого формується податковий облік, та встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках.

Долучені до матеріалів справи письмові докази, а також висновки експерта, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Стосовно посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних та іншої транспортної документації суд зазначає, що їх відсутність не впливає на формування валових витрат за спірними господарськими операціями. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що наявність цих документів, не повязана з датою збільшення валових витрат, яка за правилами ведення податкового обліку визначена підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» або датою списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку днем їх видачі з каси платника податку, або датою оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) датою фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Про порушення позивачем даної норми відповідач не зазначає.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого підлягають застосуванню до спірних відносин, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у звязку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Абзац третій даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме укладені договори між позивачем та його контрагентами, акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, підтверджують правильність формування позивачем податкового кредиту за спірні періоди.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Суд зазначає, що ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду справи, відповідачем не визначено, якими саме первинними документами мав позивач обґрунтувати зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю.

Посилання відповідача на недоведеність змістами актів виконаних робіт відношення витрат по спірним господарським операціям до власної господарської діяльності підприємства, а також твердження про певні сумніви щодо їх реальних результатів, повязаних з діяльністю позивача, спрямованих на досягнення прибутку, суд до уваги не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на наведені приписи процесуального закону, у спірних відносинах саме податковий орган повинен довести, що послуги придбавались позивачем не для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та не у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Таких доказів відповідачем в ході судового розгляду справи не надано, а лише висловлені сумніви, що є припущенням.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суди перевіряють, чи прийняті (вчиненні) вони з використанням повноваження, з якою це повноваження надано. Контролюючий орган в особі відповідача у справі здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення податків. Вищевикладене посвідчує, що контролюючий орган здійснив аналіз доцільності укладення позивачем та виконання угод, тобто мета повноважень у даному випадку перебільшена.

Суд дійшов висновку, що відповідачем як субєктом владних повноважень не доведена правомірність спірних податкових повідомлень-рішень в порядку частини 2 статті 71 КАС України. Безпідставність донарахування спірними рішеннями податку на прибуток та податку на додану вартість посвідчує безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Витрати на проведення експертизи позивачем документально суду не підтверджені, внаслідок чого судом позивачу не присуджуються.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Еккаунт енд Едвайс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2009 року № 0000022342/0 № 440/10/232 в загальній сумі 161187 грн., № 0000012342/0 № 439/10/232 в загальній сумі 205505 грн. задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 09 січня 2009 року № 0000022342/0 вих. № 440/10/232, яким визначені податкові зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 161187 грн., з яких за основним платежем 107458 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 53729 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 09 січня 2009 року № 0000012342/0 вих. № 439/10/232, яким визначені податкові зобовязання з податку на прибуток у загальній сумі 205505 грн., з яких за основним платежем 138500 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 67005 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еккаунт енд Едвайс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 серпня 2010 року. Постанова у повному обсязі складена 13 серпня 2010 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Смагар С.В.