Рішення № 107420344, 21.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2022 року м. Київ № 640/14038/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Громадянина Узбекистану ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області

про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадянина Узбекистану ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (далі по тексту - відповідач), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, в якій позивач просить:

- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №80111300007674 від 20 квітня 2021 року про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання громадянину Узбекистану ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі раніше поданих документів громадянином Узбекистану ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що на підставі дозволу на працевлаштування, 12 квітня 2021 року він звернувся до відповідача з заявою - анкетою про оформлення (видачу) йому посвідки на тимчасове проживання в Україні.

20 квітня 2021 року відповідачем прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання в України.

При отриманні примірника вказаного рішення, як зазначено у позовній заяві, позивачу було повідомлено про нібито надання останнім недостовірних відомостей про себе, проте, які саме відомості були зазначені позивачем недостовірно, йому не роз`яснили. Лише 17 травня 2021 року у відповіді на адвокатський запит було зазначено, що підставою для відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання є факт не проживання позивача за адресою, вказаною у заяві - анкеті.

Позивач з вказаним рішенням не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки не були підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 12 квітня 2021 року на адресу відповідача надійшла доповідна записка начальника управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства щодо перевірки достовірності поданої в заяві - анкеті іноземцем інформації, який звернувся за оформленням посвідки на тимчасове проживання.

Працівниками управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії попередньо за адресою: АДРЕСА_1 було проведено перевірку достовірності поданої інформації вказаної позивачем в заяві - анкеті, якою встановлено, що за вказаною адресою позивач не проживає. Під час перевірки двері ніхто не відчинив. Мешканці будинку та сусіди з квартири АДРЕСА_1 повідомили, що у вищевказаній квартирі позивача раніше не бачили. За наданою фотокарткою іноземного громадянина не знають дану особу, не бачили. За результатами проведеної перевірки адреси: АДРЕСА_1 , позивач виявлений не був, сусідам позивач не відомий, на телефонні дзвінки позивач не відповідав, що, на переконання представника відповідача, може свідчити про факт подання останнім неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідки на тимчасове проживання на підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

На підставі викладеного, як вказав представник відповідача, відповідачем правомірно прийнято рішення №80111300007674 від 20 квітня 2021 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.

Як вбачається з матеріалів справи громадянин Узбекистану ОСОБА_1 22 лютого 2021 року отримав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА №066065, виданий Київським міським центром зайнятості.

У зв`язку з чим, 12 квітня 2021 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області з заявою-анкетою №100124066, в якій просив внести до Єдиного державного демографічного реєстру інформацію про нього з оформленням посвідки на тимчасове проживання. У вказаній заяві - анкеті зазначено місце проживання: АДРЕСА_1 .

Крім того, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що позивач до заяви - анкети надав весь необхідний пакет документів.

20 квітня 2021 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято рішення №80111300007674, яким громадянину Узбекистану ОСОБА_1 відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку № 322.

Не згода позивача з вказаним рішенням відповідача стала підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, як на момент отримання позивачем посвідки на тимчасове проживання в Україні так і на час прийняття рішення про її скасування визначався Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року№ 3773-VI (далі по тексту - Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який у тому числі встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною 10 статті 4 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI передбачено іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

У частині 10 статті 5 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI зазначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, інформація про яку розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації чи установи.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (далі по тексту - Порядок №322).

Пунктом 21 Порядку № 322 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Наведене в сукупності свідчить, що контролюючий орган має право на підставі проведеної перевірки та після встановленого факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів відмовити в оформленні або видачі посвідки.

Так, як вже було зазначено судом, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 20 квітня 2021 року №80111300007674 відмовлено громадянину Узбекистану ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку № 322.

У відзиві на позовну заяву зазначає, що за результатами проведеної перевірки адреси: АДРЕСА_1 , позивач виявлений не був, на телефонні дзвінки не відповідав, сусіди його також не бачили, що може свідчити про факт подання ним неправдивих відомостей при зверненні щодо оформлення посвідок на тимчасове проживання. Такий висновок зроблений на підставі інформації Управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМКУ ДМС в м. Києві та Київській області.

Як вбачається з наданої суду копії листа №8010.8.4/3017421 від 19 квітня 2021 року, головними спеціалістами відділу супроводу, управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії попередньо за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено перевірку достовірності поданої інформації вказаною іноземцем в заяві - анкеті №100124077 від 12 квітня 2021 року та в заяві-анкеті №100124066 від 12 квітня 2021 року як адреса, за якою проживає іноземець. За вказаною адресою громадянин Узбекистану виявлений не був. Під час виходу двері квартири ніхто не відчинив. Мешканці будинку та сусіди з квартири АДРЕСА_1 повідомили, що у вищевказаній квартирі громадян іноземців раніше не бачили. За наданою фотокарткою іноземного громадянина, не знають дану особу та ніколи не бачили. Від письмових пояснень останні відмовилися. За результатами проведеної перевірки адреси: АДРЕСА_1 , іноземець виявлений не був, сусідам вищевказаний громадянин не відомий, на телефонні дзвінки іноземець не відповідає, що може свідчити про факт подання останнім неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідок на тимчасове проживання на підставі частини 4 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (працевлаштування) та відповідно до пункту 9 статті 61 постанови Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року може слугувати підставою для відмови в оформленні посвідки на тимчасове проживання.

Слід звернути особливу увагу на те, що зі змісту вищевказаного листа не вбачається, в який саме день та час здійснювався виїзд перевіряючих за адресою місця проживання позивача, як і не зазначено даних сусідів, які були опитані.

Водночас, як вбачається з довідки, виданої Дарницьким управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12 травня 2021 року б/н, станом на 12 травня 2021 року громадянин Узбекистану ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 .

Суд вважає за необхідне також зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що посадовими особами відповідача дійсно здійснювались телефонні дзвінки на номер позивача з метою встановлення його місця перебування/проживання.

З огляду на вищевикладене, суд вважає безпідставними та необгрунтованими твердження відповідача щодо того, що позивач за адресою: АДРЕСА_1 виявлений не був, на телефонні дзвінки не відповідав, що може свідчити про факт подання нею неправдивих відомостей при зверненні за оформленням посвідок на тимчасове проживання, що, відповідно, свідчить про протиправність рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20 квітня 2021 року № 80111300007674 про відмову громадянину Узбекистану ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір на загальну суму 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов громадянина Узбекистану ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області №80111300007674 від 20 квітня 2021 року про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання громадянина Узбекистану ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути заяву - анкету №100124066 від 12 квітня 2021 року про оформлення (видачу) громадянину Узбекистану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) посвідки на тимчасове проживання в Україні.

4. Стягнути на користь громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник