Рішення № 107420126, 21.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2022 року м. Київ № 826/1408/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Громадська організація «Центр протидії корупції»

до 1. Служби безпеки України,

2. Національного агентства з питань запобігання корупції,

3. Державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України Пояркова Вадима Олександровича

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація «Центр протидії корупції» (далі по тексту - ГО «Центр протидії корупції», позивач) звернулась до суду з позовом до Служби безпеки України (надалі - СБУ, відповідач-1) та Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, відповідач-2), Державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України Пояркова Вадима Олександровича (далі - державний експерт Поярков В.О., відповідач 3), в якому, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просила:

1) визнати протиправним та скасувати рішення державного експерта з питань державних таємниць № 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ;

2) визнати неправомірними дії посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ;

3) визнати неправомірною бездіяльність НАЗК щодо незатвердження нормативно-правового акта, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України «Про запобігання корупції», стосовно осіб, визначених у пункті 1, підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад;

4) зобов`язати СБУ і НАЗК невідкладно вжити заходів щодо забезпечення подання посадовими особами СБУ електронних декларацій в Єдиний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації;

5) зобов`язати НАЗК невідкладно вжити заходів щодо затвердження нормативно-правового акту, який би визначав порядок здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України «Про запобігання корупції», стосовно осіб, визначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, та подати такий нормативно-правовий акт на державну реєстрацію у встановленому законом порядку;

6) зобов`язати НАЗК забезпечити відкритий цілодобовий доступ до поданих декларацій декларантами СБУ в Єдиному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті НАЗК із вжиттям заходів щодо нерозголошення конфіденційної та таємної інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2017 року до участі в справі залучено в якості відповідача Державного експерта з питань таємниць заступника Голови Служби безпеки України Пояркова Вадима Олександровича (далі також - Державний експерт Поярков В.О., відповідач-3).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Водночас, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі №826/1408/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог:

- щодо визнання протиправним та скасування рішення державного експерта з питань державних таємниць № 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ;

- визнання неправомірними дій посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ.

Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2018 року у справі №826/1408/17 - залишено без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2018 року визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/1408/17 та вказану справу 13 листопада 2018 року передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

З урахуванням вищевикладеного, адміністративна справа ухвалою від 24 жовтня 2018 року прийнята до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва в частині вимог щодо:

1) визнання протиправним та скасування рішення державного експерта з питань державних таємниць № 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ;

2) визнання неправомірними дій посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ.

При вирішенні питання про порядок позовного провадження, за яким має здійснюватися цей спір, судом враховано таке.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України - викладено його в новій редакції.

Пунктом 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Згідно частини першої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

За визначенням, наведеним у частині другій вказаної статті Кодексу, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

При цьому, положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Врахувавши матеріали справи, які засвідчують, що учасники цієї справи реалізували своє право висловити свої позиції у судових засіданнях під час розгляду справи по суті, надали для приєднання до матеріалів справи письмово викладені позиції та докази, предмет та підстави позову, які, за висновком Верховного Суду, мають бути переглянуті судом першої інстанції, склад учасників справи, суд визнав за можливе розглянути її у порядку спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими Главою 10 Розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України.

СБУ подані пояснення, в яких зазначено, що оскаржуваним рішенням державного експерта правомірно віднесено до державної таємниці інформації, яка відповідає статті 4.1.3 ЗДВТ і міститься у деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, що має накопичуватися в Єдиному реєстрі; запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ дало змогу належно захистити інформацію, яка відноситься до державної таємниці шляхом зберігання електронних декларацій співробітників СБУ на персональних електронно-обчислювальних машинах із комплексною системою захисту інформації, які не підключені до глобальних мереж передачі даних. Додаткового зазначено, що тимчасовий порядок не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Від державного експерта Пояркова В.О. надійшли пояснення, в яких зазначено, що у зв`язку з прийняттям у 2016 році Закону України «Про запобігання корупції» виникла необхідність оцінити, чи відноситься до державної таємниці інформація, яка міститься у деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, що має накопичуватися в Єдиному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; за результатами аналізу встановлено, що вказана інформація відповідно до розділу 4 ЗВДТ належить до сфери державної безпеки та охорони правопорядку; витік (оприлюднення зазначених відомостей надасть змогу зацікавленій особі володіти даними щодо кількісного складу, а також окремих особистих даних осіб, які належать до кадрів СБУ, та може створити загрозу життю чи здоров`ю співробітників СБУ, їх близьких родичів у зв`язку з виконанням цими співробітниками завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, може перешкоджати ефективному виконанню завдань із забезпечення державної безпеки, у зв`язку з володінням такою інформацією особами, причетними до діяльності спецслужб іноземних держав, терористичних та інших злочинних організацій тощо; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, оскільки можливі негативні наслідки від її оприлюднення обґрунтовані реальними та потенційними загрозами сьогодення, у тому числі з урахуванням суспільно-політичної ситуації в державі. З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 4.1.3 ЗВДТ. Крім того, зазначено, що оскаржуваним рішенням державного експерта віднесено до державної таємниці не всі відомості, що містяться в декларації, а лише інформацію, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ за сукупністю відповідних показників.

Позивачем подано пояснення, в яких зазначено про протиправність оскаржуваного рішення державного експерта, оскільки ЗДВТ є підзаконним нормативно-правовим актом, яким протиправно розширено перелік відомостей, що можуть бути віднесеними до державної таємниці; вказує на незаконне утаємничення лише загальної інформації про СБУ, а не щодо кожної окремої посадової особи, вказане рішення не містить роз`яснень щодо терміну його дії. Неправомірність оскаржуваного рішення призвела до порушення права позивача на вільний доступ до публічної інформації. Також позивач зазначає про неправомірні дії посадових осіб СБУ щодо створення власної системи накопичення та зберігання електронних декларацій як таких, що не відповідають положенням законодавства.

У поясненнях СБУ вказано, що доводи позивача не узгоджуються з матеріалами справи, а оскаржуване рішення державного експерта прийняте у відповідності до критеріїв, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; законодавчо не передбачено обов`язку державного експерта вказувати в самому рішенні про застосування трискладового тесту. Також відповідач зазначає, що оскаржуваним рішенням фактично підтверджується віднесення інформації про особовий склад СБУ до державної таємниці на підставі вже існуючих вимог законодавства; повторно зазначено, що оскаржуваним рішенням віднесено до державної таємниці не всіх відомостей, що містяться в декларації, а лише інформацію, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ за сукупністю відповідних показників. Зазначає, що дії посадових осіб СБУ щодо створення автоматизованої інформаційної системи обробки інформації є правомірними, оскільки автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система електронного декларування, яка існує на сьогодні, не передбачає зберігання в ній інформації, яка становить державну таємницю, а отже не передбачає належного захисту, а таке рішення дало змогу належним чином захистити інформацію, яка відноситься до державної таємниці.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові позиції учасників справи щодо спірних правовідносин, врахувавши докази, надані сторонами, суд при вирішенні питання щодо правомірності рішень і дій відповідачів, судом враховується таке.

Під час розгляду справи по суті судами встановлено, що позивачем виявлено відсутність в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацій усіх посадових осіб СБУ.

За результатами розгляду звернення до народного депутата ОСОБА_1 з повідомленням про не оприлюднення посадовими особами СБУ електронних декларацій, позивачу з листа НАЗК від 25 листопада 2016 року стало відомо, що триває розробка порядку, на підставі якого будуть здійснюватися заходи фінансового контролю відносно осіб, вказаних у статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції».

Державним експертом Поярковим В.О. прийнято рішення від 20 червня 2016 року №9/10456 про віднесення до державної таємниці інформації, яка відповідає статті 4.1.3 ЗВДТ і міститься у деклараціях особового складу Служби безпеки України, повідомленнях про суттєві зміни в майновому стані, яка має накопичуватись в реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за сукупністю всіх показників у цілому щодо Служби безпеки України зі ступенем секретності - «цілком таємно», а за окремими показниками в цілому щодо Служби безпеки України або за сукупністю всіх показників у цілому щодо органу, навчального закладу, підрозділу Центрального управління Служби безпеки України - «таємно».

На думку позивача наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення державного експерта з питань державних таємниць з огляду на його невідповідність вимогам законодавства про державну таємницю.

Позивач зазначає, що в порушення вимог статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції» СБУ та НАЗК не вчиняються дії щодо створення порядку, який би регламентував процедуру здійснення заходів, передбачених розділом VII Закону України «Про запобігання корупції», стосовно осіб, визначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контррозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад.

Крім того, на законодавчому рівні відсутні повноваження СБУ щодо створення окремої автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ, а інформація, яка міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ, є достатньо поширеною, а тому не може вважатись такою, що належить до державної таємниці.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Статтею 1 Закону України від 21 січня 1994 року № 3855-XII «Про державну таємницю» (далі по тексту - Закон № 3855-XII) визначено, що державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.

Згідно абзацу другого пункту 4 частини першої статті 8 Закону № 3855-XII до державної таємниці у порядку, встановленому цим Законом, відноситься інформація: у сфері державної безпеки та охорони правопорядку: про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність або розвідувальну чи контррозвідувальну.

Відповідно до частини другої вказаної статті конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності «особливої важливості», «цілком таємно» та «таємно» лише за умови, що вони належать до категорій, зазначених у частині першій цієї статті, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України та з дотриманням вимог статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Статтею 9 Закону № 3855-XII передбачено, що державний експерт з питань таємниць здійснює відповідно до вимог цього Закону віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування.

Втручання в діяльність державного експерта з питань таємниць особи, якій за посадою його підпорядковано, не допускається.

Державний експерт з питань таємниць відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, визначає підстави, за якими інформацію має бути віднесено до державної таємниці.

Державний експерт з питань таємниць під час виконання покладених на нього функцій зобов`язаний, зокрема, розглядати протягом одного місяця пропозиції Служби безпеки України про віднесення інформації до державної таємниці, скасування чи продовження терміну дії раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці; надавати відповідний гриф секретності рішенням про віднесення інформації до державної таємниці та про скасування цих рішень залежно від важливості їх змісту.

Державний експерт з питань таємниць має право, зокрема, створювати експертні комісії з фахівців і науковців, які мають допуск до державної таємниці, для підготовки проектів рішень про віднесення інформації до державної таємниці, зниження ступеня її секретності та скасування зазначених рішень, висновків щодо обізнаності з державною таємницею громадян, які мають чи мали допуск до державної таємниці, а також для підготовки відповідних висновків у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації; скасовувати безпідставні рішення про надання носію інформації грифа секретності, зміну або скасування цього грифа.

Згідно частин першої та третьої статті 10 Закону № 3855-XII віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок оскарження рішення щодо засекречування матеріальних носіїв інформації визначений статтею 17 Закону № 3855-XII, якою передбачено, що громадяни та юридичні особи мають право внести посадовим особам, які надали гриф секретності матеріальному носію секретної інформації, обов`язкову для розгляду мотивовану пропозицію про розсекречування цього носія інформації. Зазначені посадові особи повинні протягом одного місяця дати громадянину чи юридичній особі письмову відповідь з цього приводу. Рішення про засекречування матеріального носія інформації може бути оскаржено громадянином чи юридичною особою в порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі чи до суду. У разі незадоволення скарги, поданої в порядку підлеглості, громадянин або юридична особа мають право оскаржити рішення вищого органу або посадової особи до суду.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави вважати, що громадянам та юридичним особам надано право на звернення щодо оскарження рішення про засекречування матеріальних носіїв інформації, проте згідно приписів цієї статті, особа в першу чергу має звернутися до посадової особи, яка надала гриф секретності матеріальному носію секретної інформації з мотивованою пропозицією про розсекречування інформації, а вже у разі незадоволення скарги або отримання відмови щодо розсекречування інформації має право оскаржити рішення таке рішення до суду.

Водночас, як свідчать матеріали справи та пояснення сторін у справі, ГО «Центр протидії корупції», ані до державного експерта Пояркова В.О., а ні до СБУ з відповідними мотивованими пропозиціями про розсекречування інформації не зверталася, а одразу звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного експерта з питань державних таємниць від 20 жовтня 2016 року № 9/10456 щодо віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ.

Наведене вказує на те, що ГО «Центр протидії корупції» при оскарженні рішення державного експерта з питань державних таємниць від 20 жовтня 2016 року № 9/10456 звернулась із порушенням порядку оскарження рішення щодо засекречування матеріальних носіїв інформації, визначеного статтею 17 Закону № 3855-XII.

Враховуючи, вищевикладене, оскільки позивачем порушено законодавчо встановлений порядок оскарження рішення державного експерта Пояркова В.О. від 20 жовтня 2016 року №9/10456, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування рішення державного експерта з питань державних таємниць № 9/10456 від 20 жовтня 2016 року в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях особового складу СБУ, повідомленнях про суттєві зміни майнового стану в частині віднесення до державної таємниці інформації, що міститься в деклараціях голови СБУ, його заступників, начальників підрозділів Центрального управління СБУ, їх заступників, начальників регіональних органів СБУ, їх заступників, слідчих СБУ як таких, що не підтверджені документально та нормативно.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій посадових осіб СБУ щодо запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ, суд зазначає таке.

Розділом VII «Фінансовий контроль» Закону України «Про запобігання корупції» визначено низку заходів фінансового контролю стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, декларацій, здійснення їх обліку та оприлюднення, контролю та перевірок, а також формування і ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя.

Інформація про особовий склад СБУ, що повинна включатися до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в обсязі, передбаченому статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції», становить державну таємницю, виходячи з положень статті 8 Закону України «Про державну таємницю», статті 9 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», статті 28 Закону України «Про Службу безпеки України», Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12 серпня 2005 року № 440, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2005 року за № 902/11182.

Відповідно до статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції» стосовно осіб, зазначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад заходи, передбачені розділом VII цього Закону, організовуються і здійснюються у спосіб, що унеможливлює розкриття їх належності до зазначених органів (формувань), у порядку, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням із зазначеними органами (формуваннями).

Національним агентством з питань запобігання корупції такий порядок не затверджувався.

Враховуючи те, що існуюча автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, в якій накопичується інформація, що вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не передбачає зберігання в ній інформації, яка становить державну таємницю, а також зважаючи на необмежений час для підготовки відповідного нормативно-правового акта на виконання вимог статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції», з метою додержання строків подання декларацій особами, які займають відповідальне та особливе становище, СБУ невідкладно у жовтні 2016 року вжиті заходи із запровадження безпосередньо в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ, що забезпечує умови для фізичного захисту такої інформації, захисту від несанкціонованих дій, які призводять до її знищення, модифікації або блокування, а також запобігання витоку технічними каналами.

Доступ до вказаної інформаційної системи обробки інформації забезпечується уповноваженим співробітникам НАЗК, яким надано доступ та допуск до державної таємниці.

Судам встановлено, що хоча законодавчо СБУ не надано окремого права або обов`язку, який би передбачав необхідність створення автоматизованої системи, однак виходячи з завдань визначених статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України», СБУ правомірно вчинено дії щодо запровадження такої системи, з метою застосування превентивних заходів запобігання корупції до моменту практичної реалізації вимог статті 52-1 Закону.

Дії СБУ щодо тимчасового запровадження автоматизованої системи в Центральному управлінні СБУ здійснювались за погодженням з НАЗК та вжиті СБУ заходи позитивно оцінені НАЗК (лист НАЗК від 28 жовтня 2016 року №51-03/3713), як такі, що перш за все спрямовані на захист осіб, зазначених у статті 52-1 Закону, та членів їх сімей.

Запровадження такої системи було заходом, вжитим з метою своєчасного виконання вимог Закону суб`єктами декларування в СБУ із додержанням законодавства про охорону державної таємниці.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що дії СБУ щодо тимчасового запровадження автоматизованої системи в Центральному управлінні СБУ здійснювались за погодженням з Національним агентством з питань запобігання корупції, що підтверджено листом Національного агентства з питань запобігання корупції від 28 жовтня 2016 року № 51-03/3713.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що хоча законодавчо не було встановлено обов`язку СБУ створювати автоматизовану систему, проте СБУ правомірно вчинено дії щодо запровадження такої системи, з метою застосування превентивних заходів запобігання корупції до моменту практичної реалізації статті 52-1 Закону України «Про запобігання корупції»; жодного розпорядчого акта щодо запровадження в Центральному управлінні СБУ автоматизованої інформаційної системи обробки інформації, призначеної для накопичення та зберігання електронних декларацій усіх суб`єктів декларування в СБУ, останньою не приймалось. Тимчасове запровадження вказаної системи в Центральному управлінні СБУ з дотриманням вимог щодо збереження інформації, віднесеної до державної таємниці, було заходом, вжитим за погодженням з Національним агентством з питань запобігання корупції, з метою своєчасного виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами декларування в СБУ із додержанням законодавства про охорону державної таємниці, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення державного експерта, мотивовані тим, що ЗВДТ є підзаконним нормативно-правовим актом, яким протиправно розширено перелік відомостей, що можуть бути віднесеними до державної таємниці, оскільки станом на дату винесення рішення у цій справі ЗВДТ є чинними, а отже підлягають застосуванню, зокрема і в межах спірних відносин.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог у відповідній частині, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню позивачу не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Громадської організації «Центр протидії корупції» відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя: Н.А. Добрівська