Рішення № 107364970, 17.11.2022, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/838/22

2-а/368/21/22

Рішення

Іменем України

"17" листопада 2022 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді - Шевченко І.І.

при секретарі Дерев`янко Я.С.

з участю представника позивача адвоката Матюшенкова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кагарлик справу в скороченому провадженні за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -

встановив:

представник позивача просить суд постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 613247 від 21.08.2022р. визнати протиправною та скасувати, вирішити питання про судові витрати судовий збір та витрати на правову допомогу, обґрунтовуючи позов наступним.

21.08.2022 р. відносно ОСОБА_2 поліцейським Головного управління Національної поліції в Житомирській області (посада та прізвище якого в постанові нерозбірлива), була складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 613247.

Вказана постанова була отримана засобами поштового зв`язку 05.09.2022 р. та оскаржується у встановлений 10 денний термін.

Відповідно до даної постанови, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст.126 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 425 грн. 00 коп.

Як вбачається зі змісту постанови, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що останній 21.08.2022 р. о 15 год. 45 хв., керуючи автомобілем «МАZDA» CX, д.н.з. НОМЕР_1 , на 160 км. автодорозі Київ-Ковель-Ягодин, керував транспортним засобом та не мав полісу обов`язкового страхування наземного транспортного засобу, чим порушив п. 2.1 "ґ" ПДР.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про Національну поліцію" поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:

1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;

2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;

5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;

10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Однак, зупинка 21.08.2022 р. транспортного засобу «МАZDA» CX, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач, була безпідставною.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306).

Оскаржуваною постановою позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності ч. 1 ст. 126 КУпАП за порушення п. 2.1 "ґ" Правил дорожнього руху - керування транспортним засобом без чинного страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів.

Диспозицією ч.1 ст. 126 КУпАП передбачена заборонена керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

В ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" встановлені основні права та обов`язки водія транспортного засобу, якими, зокрема, є обов`язок водія мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пп. ґ) п. 2.1 Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з п. 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами частини 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Відповідно до п. 21.2 ст. 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди, У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.

Враховуючи, що відповідач належним чином не зафіксував та не довів належними і допустимими доказами факту невиконання позивачем будь-яких вимог правил дорожнього руху, а законні підстави для здійснення контролю за наявністю у позивача страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів були відсутні, вважає, що вимоги посадової особи відповідача про пред`явлення відповідних документів є незаконними, а отже в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

В ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, зокрема за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП є недоведеним, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.126 КУпАП підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2022 року з 01 січня встановлений у розмірі 2481 грн.

Сплата судового збору за подання адміністративного позову є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

15 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 159/5837/19 прийшов до висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки мав бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 3 жовтня 2019 р. у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 р. у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 р. у справі № 317/1209/19, від 3 лютого 2021 р. у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 р. у справі № 753/1203/18.

Крім того, як вказав ВС/КАС у справі № 640/18402/19 від 28.12.2020, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.

Наразі сторони встановили розмір витрат на правову допомогу у фіксованому розмірі 3000 (три тисячі) грн., що є справедливим для даної категорії справи.

Представник відповідачав особі-Управління патрульноїполіції вЖитомирській областіДепартаменту патрульноїполіції всудове засіданняне з`явився,подав досуду відзивна позовнузаяву,в якомупросить упозові ОСОБА_2 до управлінняпатрульної поліціїв Житомирськійобласті Департаментупатрульної поліціїпро скасуванняпостанови пронакладення адміністративногостягнення відмовити забезпідставністю знаступних підстав.Основною посилкоюпозивача єте,що постановавинесена всуперечвимог чинногозаконодавства.Позивач вважає,що зупинкайого тзбула безконкретної причинита безпідставною.Вважає,що поліснеобхідно пред`являтилише прискладанні протоколівпро порушенняПДР таоформленні матеріалівДТП.Однак вказанене відповідаєдійсним обставинамсправи таспростовується наступним.Так,відповідно допостанови командирароти №1батальйону управлінняпатрульної поліціїв Житомирськійобласті ДППЛинник МаксимаІвановича від21.08.2022,позивач наа/дМ-07,160км.,керуючи транспортнимзасобом Mazdaн.з. НОМЕР_1 о 15:40год.та немав чинногополіса обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних тз.,чим порушивпп.2.1ґ ПДРУкраїни.Відповідно допункту 2.1ґ)Правил дорожньогоруху,водій механічноготранспортного засобуповинен матипри собі:ґ)поліс (сертифікат)обов`язкового страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів.Водії,які відповіднодо законодавствазвільняються відобов`язкового страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів натериторії України,повинні матипри собівідповідні підтверднідокументи (посвідчення).Пункт 2.4Правил встановлює,що навимогу поліцейськоговодій повинензупинитися здотриманням вимогцих Правил,а також:a)пред`явитидля перевіркидокументи,зазначені впункті 2.1.Відповідно дост.16Закону України«Про дорожнійрух» водійзобов`язаний,зокрема,мати присобі тана вимогуполіцейського пред`являтидля перевіркипосвідчення водія,реєстраційний документна транспортнийзасіб,а увипадках,передбачених законодавством,-страховий поліс(сертифікат)про укладеннядоговору обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів.Абзацом 2ч.2ст.16Закону України«Про дорожнійрух» передбачено,що водійзобов`язаниймати присобі тана вимогупрацівників поліції,а водіївійськових транспортнихзасобів -на вимогупосадових осібвійськової інспекціїбезпеки дорожньогоруху Військовоїслужби правопорядкуу ЗбройнихСилах України,пред`являтидля перевіркипосвідчення водія,реєстраційний документна транспортнийзасіб,а увипадках,передбачених законодавством,-страховий поліс(сертифікат)про укладеннядоговору обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів.Приписи п.21.3ст.21Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» закріплюють,що привикористанні транспортногозасобу вдорожньому русіособа,яка керуєним,зобов`язанамати присобі страховийполіс (сертифікат).Страховий поліспред`являєтьсяпосадовим особаморганів,визначених упункті 21.2цієї статті,на їхвимогу.П.21.4.цього Законупередбачає,що уразі експлуатаціїтранспортного засобуна територіїУкраїни безнаявності чинногополіса обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності особанесе відповідальність,встановлену законом.Частиною 1статті 126КУпАП,визначена адміністративнавідповідальність водіївтранспортних засобівза керуваннятранспортним засобомособою,яка немає присобі абоне пред`явиладля перевіркипосвідчення водіявідповідної категорії,реєстраційного документана транспортнийзасіб,а такожполіса (договору)обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів (страховогосертифіката Зеленакартка)та передбаченопокарання увигляді накладенняштрафу врозмірі двадцятип`ятинеоподатковуваних мінімумівдоходів громадян.Згідно зп.11ч.1ст.23Закону України"ПроНаціональну поліцію",поліція відповіднодо покладенихна неїзавдань регулюєдорожній рухта здійснюєконтроль задотриманням ПДРйого учасникамита заправомірністю експлуатаціїтранспортних засобівна вулично-дорожніймережі. Відповіднодо ст.32Закону України"ПроНаціональну поліцію"поліцейський маєправо вимагатив особипред`явленнянею документів,що посвідчуютьособу,та/абодокументів,що підтверджуютьвідповідне правоособи,у спосіб,який даєможливість поліцейськомупрочитати тазафіксувати дані,що містятьсяв документах,у такихвипадках: 2)якщо існуєдостатньо підставвважати,що особавчинила абомає намірвчинити правопорушення; 3)якщо особаперебуває натериторії чиоб`єктііз спеціальнимрежимом абов місціздійснення спеціальногополіцейського контролю.Відповідно доп.7ч.1ст.35Закону України"ПроНаціональну поліцію"поліцейський можезупиняти транспортнізасоби уразі якщоуповноважений органдержавної владиприйняв рішенняпро обмеженнячи заборонуруху. Окрімцього,згідно УказуПрезидента України№ 64/2022від 24.02.2022р."Провведення воєнногостану вУкраїні"у зв`язкуз військовоюагресією РосійськоїФедерації /РФ/проти України,на підставіпропозиції Радинаціональної безпекиі оборониУкраїни,відповідно доп.20ч.1ст.106Конституції України,Закону України"Проправовий режимвоєнного стану"постановлено ввестив Українівоєнний станіз 05год.30хв.24.02.2022р.строком на30діб. Вподальшому строкдії воєнногостану вУкраїні неодноразовопродовжувався.Зміст правовогорежиму воєнногостану,порядок йоговведення таскасування,правові засадидіяльності органівдержавної влади,військового командування,військових адміністрацій,органів місцевогосамоврядування,підприємств,установ таорганізацій вумовах воєнногостану,гарантії праві свободлюдини ігромадянина таправ ізаконних інтересівюридичних осіб,визначені нормамиЗаконуУкраїни N389-VIIIвід 12.05.2015р."Проправовий режимвоєнного стану".Згідно зп.7ч.1ст.8цього Законув Україніабо вокремих їїмісцевостях,де введеновоєнний стан,військове командуванняразом ізвійськовими адміністраціями(уразі їхутворення)можуть самостійноабо іззалученням органіввиконавчої влади,Ради міністрівАвтономної РеспублікиКрим,органів місцевогосамоврядування запроваджуватита здійснюватив межахтимчасових обмеженьконституційних праві свободлюдини ігромадянина,а такожправ ізаконних інтересівюридичних осіб,передбачених указомПрезидента Українипро введеннявоєнного стану,такі заходиправового режимувоєнного стану,зокрема,перевіряти упорядку,визначеному КМУкраїни,документи уосіб,а вразі потребипроводити оглядречей,транспортних засобів,багажу тавантажів,службових приміщеньі житлагромадян,за виняткомобмежень,встановлених КонституцієюУкраїни. Постановою КМ України № 1456 від 29.12.2021 р. затверджено Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану. Випадки, коли уповноважена особа має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, визначені п. 7 вказаного Порядку. До таких відносяться знову ж таки:існування підстав,що особавчинила абомає намірвчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом.У разівиявлення підчас перевіркидокументів восіб,огляду речей,транспортних засобів,багажу тавантажів,службових приміщеньі житлагромадян ознакскладу кримінальногота/абоадміністративного правопорушеннязатримання такихосіб тавилучення відповіднихречей здійснюєтьсявідповідно довимог Кримінальногопроцесуального кодексуУкраїни таКодексу Українипро адміністративніправопорушення (п.12зазначеного Порядку).Таким чином,оскільки зупинкатранспортного засобупозивача маламісце вумовах воєнногостану,тому вполіцейського булодостатньо підставидля зупинкитранспортного засобу.При цьому,посилання позивачащодо безпідставностійого зупинкипрацівниками поліціїне свідчитьпро незаконністьподальших дійполіцейських,оскільки згідноправових висновків,що містятьсяу постановіВерховного Судувід 25.09.2019р.у справі№ 127/19283/17,притягнення позивачадо відповідальностіта накладеннястягнення зач.1ст.126КУпАП єобґрунтованим,навіть колифакт невиконанняінших вимогПДР незнайшло свогопідтвердження підчас розглядусправи. Будь-якіформальні порушення,допущені відповідачемпід часскладання оскаржуваноїпостанови неможуть спростовуватипорушення позивачемправил дорожньогоруху шляхомкерування транспортнимзасобом безчинного полісуобов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів.Тому вважають,що доводипозивача тайого представникапро відсутністьу діях ОСОБА_2 складу адміністративногоправопорушення зач.1ст.126КУпАП єнеобгрунтованими тавчинені зметою уникненняадміністративної відповідальності. Так,право органівНаціональної поліціїперевіряти наявністьпосвідчення водія,реєстраційний документна транспортнийзасіб,а такожполіс (договір)обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів кореспондуєтьсяіз обов`язкомводія матипри собіта навимогу працівникаполіції пред`явититакі документи. Такаправова позиціянеодноразово булавикладена упостановах ВерховногоСуду,зокрема,у справіN465/6677/16-авід 21листопада 2018року,у справіN524/126/17від 16серпня 2019року,у справіN127/19283/17від 25вересня 2019року,у справіN545/3654/16-авід 19лютого 2020року. Прицьому усправі N127/19283/17Верховний судзазначив,що обґрунтовуючисвої вимогияк іпід чассудового розглядув судахпершої іапеляційної інстанцій,у касаційнійскарзі позивачзазначав,що причиназупинки йогоавтомобіля єбезпідставною,оскільки правилПДР вінне порушував,відтак підставдля здійсненняперевірки посвідченняводія,інших документівта притягненняйого доадміністративної відповідальностіу відповідачане було.На думкускаржника,він мавправо непред`являтипосвідчення водіята реєстраційнийдокумент натранспортний засібна вимогуполіцейського дляперевірки,доки останнійне доведе,що зупинкайого транспортногозасобу булазаконною.Такі доводипозивача неґрунтуються навимогах законодавчихактів тане маютьвідношення дообов`язкуводія транспортногозасобу матипри собіта пред`явитина вимогуполіцейського дляперевірки зазначенівище документи. Отже,наявність чивідсутність удіях водіяправопорушення,яке булопідставою дляйого зупиненняпрацівником поліціїне звільняєйого відобов`язкупред`явитидля перевіркиполіс обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів.Невиконання цьогообов`язкує складомсамостійного правопорушення,яке передбаченоч.1ст.126КУпАП. Такимчином,позивачем недотримано вказанихвимог законодавства,що свідчитьпро наявністьпідстав дляпритягнення останньогодо адміністративноївідповідальності. ВеликаПалата ВерховногоСуду усвоїй постановівід 30січня 2019року усправі №755/10947/17зазначала,що незалежновід тогочи перерахованіусі постанови,у якихвикладена правовапозиція,від якоївідступила ВеликаПалата ВерховногоСуду,суди підчас вирішеннятотожних спорівмають враховуватисаме останнюправову позиціюВеликої ПалатиВерховного Суду. Узв`язкуз цимсуд неприймає доуваги висновкиВерховного Судуу справах№ 686/11314/17та №161/7068/16-а,на якіпослався позивачу позові,а враховуєсаме останнюправову позиціюкасаційного суду,викладену,зокрема,у справах№ 161/11159/16-ата N127/19283/17. Притаких обставинах,доводи позивачата йогопредставника стосовнонезаконності перевіркипрацівниками поліціїнаявності уводія полісуобов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів позамежами процедурискладання протоколущодо порушенняправил дорожньогоруху чиоформлення матеріалівдорожньо-транспортноїпригоди,є безпідставними.Звертають увагусуду,що відповіднодо інформації,яку можнаотримати зЦентралізованої базиданих МТСБУ,станом на21.08.2022поліс натранспортний засібз номернимзнаком НОМЕР_1 не знайдено.Крім того,якщо змінитипараметри пошукунаприклад на08.08.2022та 01.09.2022інформація незміниться поліс незнайдено.Крім того,позивачем доматеріалів справине доданополісу обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів чинногостаном надень зупинкиполіцейським,а саме21.08.2022!Вказане говоритьпро відсутністьполісу обов`язковогострахування наавтомобіль позивачамарки Mazdaн.з. НОМЕР_1 .Статтею 14Закону України«Про дорожнійрух» від30.06.1993№ 3353-XII(зізмінами тадоповненнями)та п.1.3Правил дорожньогоруху України,затверджених постановоюКабінету МіністрівУкраїни від10.10.2001№1306(далі Правила)передбачено,що учасникидорожнього рухузобов`язані знатиі неухильнодотримуватись вимогЗакону України«Про дорожнійрух»,Правил дорожньогоруху таінших нормативнихактів зпитань безпекидорожнього руху.Відповідно доп.11ч.1ст.23Закону України«Про Національнуполіцію» від02.07.2015№ 580-VIIIполіція відповіднодо покладенихна неїзавдань регулюєдорожній рухта здійснюєконтроль задотриманням Правилдорожнього рухуйого учасникамита заправомірністю експлуатаціїтранспортних засобівна вулично-дорожніймережі.Статтею 31цього Законувизначено,що поліціяможе застосовуватипревентивні заходи,серед яких:перевірка документівособи;опитування особи;зупинення транспортногозасобу;застосування технічнихприладів ітехнічних засобів,що маютьфункції фото-і кінозйомки,відеозапису,засобів фото-і кінозйомки,відеозапису.Однак жоднанорма законуне зобов`язуєпатрульного поліцейськогофіксувати адміністративніправопорушення.Під часрозгляду справиінспектор ЛинникМ.І.здійснював відеофіксаціюна нагруднукамеру поліцейського.Однак,звертають увагусуду,що відповідноНаказу МВСвід 18.12.2018№ 1026«Про затвердженняІнструкції іззастосування органамита підрозділамиполіції технічнихприладів ітехнічних засобів,що маютьфункції фото-і кінозйомки,відеозапису,засобів фото-і кінозйомки,відеозапису» РозділVІІІ,п.3Строк зберіганнявідеозаписів становить:1)з портативнихта відеореєстраторів,установлених услужбових транспортнихзасобах,БпЛА,-30діб;2)з автомобільноїабо стаціонарноїсистеми залежновід технічниххарактеристик -не менше30діб;3)у стаціонарнихсистемах,які використовуютьсяпід часвідбору кандидатівна службудо поліції,-60діб;4)під часпроведення поліцейськиминавчальних занятьта навчальнихзборів зіслужбової підготовки-встановлюється керівникомнавчань.Оскільки оскаржуванапостанова винесена21.08.2022,тому відеоматеріалищодо цієїсправи зпортативного відеореєстратораполіцейського ЛинникаМ.І.зберігалися вУПП вЖитомирській областіДПП тількидо 21.09.2022. Водночас, відповідачем УПП в Житомирській області ДПП лише 19.10.2022 отримано ухвалу суду від 12.10.2022 про відкриття провадження в справі № 368/838/22, до цього часу відомості про оскарження постанови до суду не поступали, що унеможливило представлення вказаних відеоматеріалів до суду. Після зупинки транспортного засобу позивача, поліцейський представився та озвучив причину зупинку. Поліцейський роз`яснив Позивачу його права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Відповідно до ст. 279 КУпАП повідомив про час місце розгляду справи. Позивач відповідно до ст. 268 КУпАП мав можливість на місці ознайомитись із усіма наявними матеріалами справи, надати пояснення, докази, заявити клопотання та отримати правову допомогу. Тому позивач жодним чином не був обмежений у своїх правах щодо надання пояснень причин його зупинки, крім того він жодним чином їх і не заперечував. У відповідності до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 32, справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов`язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи. Санкція ст. 126 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб`єкта владних повноважень. За правовою характеристикою, правопорушення передбачені ст. 126 КУпАП вважається закінченим з моменту допущенного проступку. Не мають значення наступні дії та виправдання порушника. Інспектор чітко сформулював кваліфікуючу ознаку проступку. Тому, особа яка вчинила проступок повинна нести адміністративну відповідальності, враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок. Враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок, особа має нести адміністративної відповідальності. Також, звертають увагу, що хоч КАС України і покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на Відповідача однак це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог. Доводи адміністративного позову обґрунтовані виключно посиланням на формальні підстави для скасування спірної постанови, проте такі не підтверджені жодним належним і допустимим доказом. Постановою Верховного суду у справі № 760/2846/17 вказано, що «Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Крім того, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у справі № 520/2261/19 від 25.06.2020, на позивача, відповідно до ст. 77 КАС України також покладено обов`язок доказування, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд виклавши її по справах № 760/2846/17 від 14.03.2018; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі № 536/583/17; постанова Великої палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19). Позивач, подавши позов, обґрунтував свою позицію, проте не надав жодного доказу на її підтвердження. У відповідності до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Тож при розгляді даної справи, вважають, що апеляційний суд повинен звернути увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 19 жовтня 2004 року у справі «Фалк проти Нідерландів» № 66273/01, відповідно до якого «оцінюючи те, чи в цьому випадку дотримано принципу пропорційності, Суд усвідомлює, що оскаржене правило встановлення відповідальності (щодо зареєстрованого власника автомобіля) було запроваджене з метою утвердження ефективної безпеки дорожнього руху через забезпечення того, що порушення правил дорожнього руху, виявлені з допомогою технічних або інших засобів і вчинені водієм, чию особу на той час встановити не було можливості, не залишиться безкарними, з одночасним належним урахуванням потреби домогтися того, щоб судове переслідування і покарання за такі правопорушення не призводило до неприйнятного обтяження органів судової влади держави. Він також зазначає, що … відповідна особа не залишається при цьому без засобів захисту, бо може висувати доводи на підставі статті 8 цього Закону та (або) стверджувати, що на відповідний час поліція мала реальну можливість зупинити машину і встановити особу водія. Суд не може визначити, що стаття 5 Закону, яка зобов`язує зареєстрованого власника автомобіля брати на себе відповідальність за своє рішення дозволити іншій особі користуватися його автомобілем, суперечить пунктові 2 статті 6 Конвенції. Тому-то Суд робить висновок, що національні органи влади, накладаючи на заявника оспорювань стягнення, презумпції невинуватості не порушили». В даному випадку, інспектор встановивши позивачем порушення ПДР України, зупинив транспортний засіб, встановив особу водія та наклав за правопорушення адміністративне стягнення в дусі дотримання ст. 23 КУпАП, щоб порушення не залишилося безкарним. Також, хочу зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Водночас, відповідачем не допущено під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та прийняття і складення спірної постанови грубих порушень закону, які були б беззаперечною підставою для її скасування. Підстав для умисного спотворювання обставин події у поліцейського, котрий не мав жодних відносин із Позивачем, а виконував обов`язки щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, не було. Доказів щодо фіктивності або недійсності постанови про адміністративне правопорушення, неправомірності дій інспектора Позивачем не надано. Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 2700 грн. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз`яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Докази про надання правової допомоги подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. В силу приписів ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За змістом частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Зокрема, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Аналогічна позиція міститься і у пункті 95 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баришевський проти України», пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України», пункт 80 рішення у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У положенні Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Враховуючи, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачами не надано суду належних доказів, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, внаслідок чого останнє є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу. Крім того, з огляду на вищевикладене, враховуючи розмір заявлених витрат на правничу правову допомогу, приймаючи до уваги обсяг робіт, фактично проведений адвокатом у даній справі, яка є незначної складності, вважаю, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною в порівнянні з фактично виконаним об`ємом роботи. Адміністративні справи такої категорії являються досить поширеними у судовій практиці, із уже сформованими правовими позиціями у подібних правовідносинах. Водночас відповідачу жодного договору про надання правової допомоги не надано, для ознайомлення надіслано лише попередній (орієнтований) розрахунок витрат на правову допомогу, який є загальним. Отже з урахуванням викладеного вважають, що позивачем та представником не підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2700 грн. Тому виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу просять відмовити у задоволенні вимоги про стягнення витрати на професійну правничу допомогу.

Вислухавши представника позивача і дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до такого.

Статтею 14 Закону УкраїниПро дорожній рухвід 30 червня 1993 року № 3353-XII (даліЗакон 3353-XII) вказано, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За приписами частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з ч. 2ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно доЗакону України "Про дорожній рух"встановлюютьПравила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 року №1306 (далі -ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ст. ст.1, 13 Закону України "Про Національну поліцію", поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно п. 11 ч. 1 ст.23, п.1 ч. 1 ст.35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушивПравила дорожнього руху.

Приписами ст. 14 Закону УкраїниПро дорожній рухвизначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Судом встановлено, що командиром роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Житомирській області ДПП Линником Максимом Івановичем 21.08.2022р. стосовно позивача ОСОБА_2 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 1ст. 126 КУпАП, а саме за те, що 21.08.2022р. о 15 год. 45 хв. на 160 км автодороги Київ-Ковель-Ягодин позивач ОСОБА_2 керував автомобілем«МАZDA»CX,д.н.з. НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних ТЗ, чим порушивп. 2.1 ґ ПДР. Зазначеною постановою на ОСОБА_2 накладено адміністративний штраф у розмірі 425,00 грн.

Згідно зіст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАПвстановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАПзакріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Статтею 9 КУпАПзазначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно дост. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідност. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку,правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106 1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116 2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 121, статті 121 1, 121 2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124 1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132 1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133 1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164- 4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181 1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189 2, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно ч. 5ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цьогоЗакону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно з п. 11 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманнямПравил дорожнього рухуйого учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно п. 2 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейським матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена в тому числі заст. 126 КУпАП, виносяться на місці вчинення адміністративного правопорушення. Поліцейські розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначені устатті 222 КУпАП.

Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух»встановлені основні права та обов`язки водія транспортного засобу, якими, зокрема, вказано, що водій зобов`язаний: мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до п.п. «а, б, г»п. 2.1 Правил Дорожнього рухуУкраїни, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 року № 1306 (даліПДРУкраїни) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Статтею 32 Закону України «Про Національну поліцію»визначено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках:

1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених;

2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;

3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю;

4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо;

5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;

6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення.

Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений уст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Так, п. п. 1, 3 ч. 1ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушивПравила дорожнього рухуабо якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Водночас, відповідно до п. 21.2ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушеньправил дорожнього рухута оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особоюПравил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними.

За приписами частини 1ст. 126 КУпАПкерування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, даний вид відповідальності може наставати до особи, водія транспортного засобу, під час його експлуатації за умови відсутності або не бажанні пред`явлення для перевірки, серед інших необхідних документів - поліса.

Відповідно доЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (пункт 1.8статті першої цього Закону).

Відповідно достатті 21 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Контроль за наявністю договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушеньправил дорожнього рухута оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.

При використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.

Аналіз зазначених правових норм вказує на те, що Національна поліція України уповноважена через своїх працівників притягувати учасників дорожнього руху до адміністративної відповідальності за вчинення ними визначених законом адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб та поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).

Тобто, право для витребування полісу відповідним підрозділом Національної поліції у водія транспортного засобу виникає за наявності двох виключних випадків, передбаченихЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме при складанні протоколів щодо порушеньправил дорожнього рухута оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод, які не мали місце в даних правовідносинах.

Згідно положеньст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі зазначеного вина позивача не може вважатись доведеною, оскільки відповідачем до суду не надано письмових доказів на підтвердження складання відповідачем протоколу щодо порушенняправил дорожнього руху, або оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, що згідно вимог визначених у п. 21.2ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»надає право для витребування страхового полісу підрозділом Національної поліції.

Що стосується питання військового стану і права зупинку в цей час.

Відповідно до п. 7 ч. 1ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

На підставі Указів Президента України з 05-30 год. 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан.

Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1455(далі Порядок №1455) визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно пунктів 2, 3 Порядку №1455 правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму єКонституція України, Закон України "Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях".

Під терміном блокпост мається на увазі посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану;

Згідно п.10 Порядку № 1455 Заходи з контролю в`їзду/виїзду включають перевірку на блокпостах: документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо).

Відповідно до п. 3 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1456(далі Порядок № 1456), Правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян єКонституція України,Кримінальний процесуальний кодекс України,Кодекс України про адміністративні правопорушення,Закони України "Про основи національного спротиву","Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", Про національну безпеку України", "Про Національну поліцію", "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України", та інші нормативно-правові акти.

Згідно п. 5 Порядку № 1456 право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.

Відповідно до п.10 Порядку №1456 уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Згідно п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 р. № 340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Поряд з вказаним, частиною 2статті 77 КАС України(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зіст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно достатті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ч. 3ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду справа №660/575/16-а від 31.01.2018 року.

Як вбачається зі змісту спірної постанови, в останній відсутні посилання на будь-які докази, які б підтверджували факт порушення позивачемправил дорожнього руху.

Також,не надано будь-яких належних, достатніх та достовірних доказів, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, які б підтверджували факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

У відповідності до ч.3ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення, тому позов підлягає до задоволення.

Щодо стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, а у своєму відзиві не довів, що витрати на правничу допомогу є неспівмірними.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.»

З матеріалів справи вбачається, що 09 вересня 2022 року був укладений договір про надання адвокатом ОСОБА_3 правової допомоги Домантовичу Юрію Олексійовичу, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 4880/10, додаток №1 до договору про надання адвокатом правової допомоги, в якому зазначена встановлена вартість робіт, а саме 2 700, 00 грн., попередній розрахунок від 12.09.2022, ордер серія АІ № 1103512.

Відповідно до постанови ВС від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц при обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судових витрат на професійну правничу допомогу саме в розмірі 2 700, 00 грн.

Щодо стягнення судового збору з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином суд приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача понесених витрат зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн.

Керуючись ст. ст. 4-14,77,241-246,250,286 КАС України, ст.ст. 251,280 КУпАП, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженоїНаказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 613247 від 21.08.2022р. про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за ч. 1ст. 126 КУпАПу зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення та закрити провадження по справі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Житомирській області (код ЄДРПОУ 40108646, м. Житомир, вул. Покровська, 96) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 17.11.2022 року.

Суддя І.І. Шевченко