Ухвала суду № 107350443, 10.11.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

за результатами розгляду скарги

м. Київ

10.11.2022Справа № 910/19369/15

За скаргоюФізичної особи-підприємця Гончара Віктора Миколайовича на діїСтаршого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгеніївниу справі№ 910/19369/15За позовомПублічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ЗЛАТОБАНК» В.І. СлавінськийдоФізичної особи-підприємця Гончара Віктора Миколайовича простягнення 527 257,76 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/19369/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» від імені якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ЗЛАТОБАНК» В.І. Славінський до Фізичної особи-підприємця Гончара Віктора Миколайовича про стягнення заборгованості в сумі 527 257,76 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 500 000,00 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 21 034,24 грн., пені в сумі 1 223,52 грн., а також штрафу за неналежне виконання зобов`язань у розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2015 позов задоволено повністю, а 26.10.2015 на виконання вказаного рішення видано відповідні накази.

12.10.2022 через загальний відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Гончара Віктора Миколайовича надійшла скарга на дії Старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відповідно до якої скаржник просить суд:

- витребувати у Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчого провадження (ВП) № 51997890;

- зупинити стягнення на підставі судового наказу № 910/19369/15 від 26 жовтня 2015 року виданого Господарським судом міста Києва до завершення розгляду скарги;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгенівни, щодо прийняття до виконання судового наказу № 910/19369/15 від 26 жовтня 2015 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгенівни у виконавчому провадженні (В ТІ) № 51997890 про відкриття виконавчого провадження від 22 серпня 2016 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгенівни у виконавчому провадженні (ВП) №51997890 про арешт майна боржника від 20 вересня 2022 року.

Ухвалою від 28.10.2022 суд відмовив у зупиненні стягнення за наказом, прийняв скаргу до провадження та призначив до розгляду в судовому засіданні 10.11.2022.

09.11.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду з метою ознайомлення з матеріалами скарги.

Учасники справи та старший державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталія Євгеніївна явку уповноважених представників у судове засідання 10.11.2022 не забезпечили, про час та місце розгляду скарги були повідомлені належним чином.

Разом із тим, в силу ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Крім того, стосовно клопотання позивача про відкладення суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України встановлені строки розгляду скарги судом.

Більше того, при вирішенні питання про прийняття скарги до розгляду судом досліджені докази направлення копії скарги та доданих до неї документів, зокрема, на адресу позивача, яку зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З огляду на те, що скаргу та ухвалу суду про призначення скарги до розгляду було надіслано на юридичну адресу ПАТ «Златобанк», то суд не вбачає підстав для відкладення слухання скарги, а доводи скаржника можуть бути вирішені за наявними у справі матеріалами за відсутності представників сторін та державного виконавця.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, interalia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як вбачається з доводів, викладених у скарзі, на підставі наказу № 910/19369/15 від 26.10.2015 було відкрито виконавче провадження № 51997890, а відповідно до постанови старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгеніївни від 20.09.2022 накладено арешт на майно боржника.

Скаржник стверджує, що про існування виконавчого провадження № 51997890 йому стало відомо 05.10.2022 після отримання постанови про арешт майна звичайним листом.

Хоча виконавче провадження було відкрито у Подільському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), однак, боржник наголошує, що у ФОП Гончара В.М. відсутнє майно в цьому районі, а місцем проживання боржника є: АДРЕСА_1 , що знаходиться у Дніпровському районі м. Києва.

Позивач та державний виконавець викладені у скарзі доводи не спростували, правомірність відкриття виконавчого провадження за наказом саме Подільським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належними та допустимими доказами не обґрунтували.

За результатами розгляду доводів скаржника, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Однак, відповідно до положень ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла станом на 22.06.2016), виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, па яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Враховуючи, що виконавче провадження було відкрито у Подільському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), будь-якого майна - місцезнаходження якого є у Подільському районі у скаржника відсутнє, а відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» право державного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів скаржника про те, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до п. 10 ч. 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Отже, отримавши від стягувача документи, в яких міститься інформація щодо місця проживання боржника за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у Дніпровському районі, Державний виконавець в порушення наведених вище приписів законодавства відкрив виконавче провадження в межах свого територіального округу.

Судом також прийнято до уваги, що станом на дату видачі наказі від 26.10.2015 адресою боржника вказано: АДРЕСА_2 . Однак вказане місцезнаходження боржника також не у Подільському районі міста Києва, а у Солом`янському.

Оскільки державним виконавцем не було на вимогу суду надано матеріали виконавчого провадження, то суд позбавлений можливості встановити яким було місцезнаходження (адреса реєстрації) боржника станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Положеннями частини 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження.

Перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови.

Отже, у разі з`ясування факту не отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. У даному випадку, відсутні докази, які б підтверджували факт отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, дата народження боржника, яка зазначена у постанові про арешт майна боржника від 20.09.2022 року у виконавчому провадженні № 51997890 не відповідає дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку про задоволення скарги Фізичної особи-підприємця Гончара Віктора Миколайовича на дії Старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгеніївни.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 234, 239, 340, 341, 342 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Фізичної особи-підприємця Гончара Віктора Миколайовича на дії Старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгеніївни задовольнити.

2. Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгенівни, щодо прийняття до виконання судового наказу № 910/19369/15 від 26 жовтня 2015 року.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгенівни у виконавчому провадженні (В ТІ) № 51997890 про відкриття виконавчого провадження від 22 серпня 2016 року.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Менчиць Наталії Євгенівни у виконавчому провадженні (ВП) №51997890 про арешт майна боржника від 20 вересня 2022 року.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено та підписано 15.11.2021

Суддя Ю.О. Підченко