Рішення № 107339766, 16.11.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 263/4028/21

Провадження 2/201/2156/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі судді Покопцевої Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення неотриманих доходів, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2021р. позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Маріуполя із вимогами, які в подальшому уточнив (т.1, а.с.201-202).

Зазначив, що в 2016р. він т.в.о. виконував обов`язки командира роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної служби у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної служби, одночасно із цим виконував обов`язки командира батальйону Управління патрульної поліції в місті Маріуполі на підставі наказу № 3902 від 07.11. 2016р.

В 2017р. ним подано рапорт до ГУНП в Донецькій області щодо призначення на посаду начальнику відділу забезпечення безпеки дорожнього руху управління превентивної діяльності ГУНП в Донецькій області.

06.06.2017р. за запитом управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області від 02.06.2017р. № 1625/12/01-2017, для призначення на вищезазначену посаду його було опитано працівниками Донецького управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з метою вивчення його особистості.

Відповідно до листа внутрішньої безпеки від 14.06.2017р. № кн.-В-26/42-04/01-2017 позитивного рішення щодо його призначення на посаду начальника відділу забезпечення безпеки дорожнього руху управління превентивної діяльності ГУНП в Донецької області не прийнято без роз`яснення причин.

Позивач посилався на те, що у зв`язку із цим рішенням для нього настали негативні наслідки, а саме:

- призначення на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу нагляду за станом доріг управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області з меншим грошовим забезпеченням та нижчою за штатним розписом, яка була в подальшому скорочена, у зв`язку з реорганізацією, що спричинило додаткові зміни в його житті, які вплинули на моральний стан і викликали сумніви стосовно можливості залишитись без роботи та коштів на існування;

- довелось змінити напрямок трудової діяльності, адаптуватись до нових кваліфікаційних вимог та призначатись на посаду старшого інспектора з особливих доручень контролю за обігом зброї Управління превентивної діяльності ГУНП в Донецькій області.

Надалі відсутність позитивного рішення з боку посадових осіб внутрішньої безпеки щодо його призначення, без роз`яснення причин, призвели до шкоди його репутації серед особового складу поліції та виникнення сумнівів про його добропорядність у керівництва ГУНП в Донецькій області та колег, що відобразилось на стані фізичного та емоційного здоров`я.

В червні 2017 року йому стало відомо, що працівники внутрішньої безпеки начебто виявили порушення антикорупційного законодавства при заповненні ним декларації. Надалі начальником внутрішньої безпеки направлено лист керівництву ГУНП в Донецькій області, в якому стверджувалось, що він подав недостовірні данні під час декларування та в його діях вбачаються ознаки правопорушення пов`язаного з корупцією.

Стверджував, що для нього це мало негативні наслідки, які полягали у принижені честі, гідності і ділової репутації, оскільки він був публічною особою та займав посаду з високим ризиком корупції, до нього була прикута увага громадськості та керівництва.

Дана недостовірна інформація, яка розповсюджувалась посадовими особами внутрішньої безпеки, спричинила загострення стосунків з близькими родичами, у зв`язку з тим, що він був переведений до ГУНП в Донецькій області, через неправомірні дії з боку працівників Управління внутрішньої безпеки в Донецькій області ДВБ НПУ на посаду з меншим грошовим забезпеченням. Його постійні хвилювання з приводу розповсюдження недостовірної інформації працівниками внутрішньої безпеки призводили до нанесення незворотної шкоди як морального, так і фізичного здоров`я.

Зазначена ситуація стала каталізатором довготриваючого душевного страждання, у зв`язку із чим, він постійно повинен був доводити, що жодного правопорушення не вчиняв, та дії посадових осіб носять неправомірний характер.

26.09.2017р. співробітниками Департаменту внутрішньої безпеки направлено лист до ГУ НП в Донецької області щодо проведення службового розслідування.

12.10.2017р. на підставі наказу ГУ НП в Донецької області розпочато службове розслідування з метою встановлення фактів, викладених в листі внутрішньої безпеки .

Крім того, працівниками внутрішньої безпеки збиралася інформація щодо нього та членів його родини, отримувалась інформація про осіб, які зареєстровані та проживають за адресою місця мешкання, допитувались сусіди, родичі, все це спричиняло додаткові конфлікти в родині, викликало постійний стрес. Працівниками внутрішньої безпеки порушені вимоги статті 32 Конституції України та з їх боку було втручання в його особисте та сімейне життя.

26.10.2017р. працівниками внутрішньої безпеки складено протокол відносно нього про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією за частиною четвертою статті 172-6 КУпАП.

Постановою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 21.11.2017р. в зв`язку з порушенням порядку ініціювання складання адміністративного протоколу та без затвердженого перед цим висновку Національного агентства з питань запобігання корупції, справа про адміністративне правопорушення закрита на підставі пункту 1 статті 247 КУАП.

Звертав увагу на те, що в результаті незаконних дій співробітників внутрішньої безпеки, постійного психологічного тиску, йому довелось звертатись за медичною допомогою, а саме 18 листопада 2017 року (11 діб стаціонарного лікування), 09 квітня 2019 року (11 діб стаціонарного лікування), 20 травня 2020 року (27 діб стаціонарного лікування).

Вважав, що під час вирішення питання про наявність моральної шкоди слід врахувати те, що він впродовж багатьох років є публічною особою. Зокрема, був виконуючим обов`язки заступника командира батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Національної поліції України, виконуючим обов`язки командира батальйону Управління патрульної поліції в м. Маріуполь Національної поліції України, а тому безпідставне поширення інформації про нього як про особу, яка причетна до скоєння корупційних правопорушень, негативно впливає на суспільну оцінку його якостей в очах оточуючих.

Позовні вимоги уточнював, остаточно просить суд:

- стягнути з Державного бюджету України шляхом беззаперечного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України моральну шкоду на його користь в розмірі 42 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент ухвалення рішення суду;

- стягнути з Державного бюджету шляхом беззаперечного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, солідарно на його користь витрати понесені під час судового провадження у розмірі 20 884грн 62коп;

- стягнути шляхом беззаперечного списання з відповідного рахунку Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на його користь доходи, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене, а саме різницю розміру грошового забезпечення між посадою старшого інспектора з особливих доручень УПД ГУНП в Донецькій області та за посадою начальника відділу УПД ГУНП в Донецькій області в сумі 40 768грн 60коп;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України направити лист до Головного Управління Національної поліції в Донецькій області, в якому спростувати інформацію, що позивач порушив антикорупційне законодавство та вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією.

Ухвалою від 31.05.2021р. Жовтневого районного суду м. Маріуполя відкрито провадження (т.1, а.с.100).

04.06.2021р. отримано відзив від Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (т.1, а.с.103-130, 148-176) та відповідь на відзив (т.1, а.с.140-145), проведено судово-психологічну експертизу (т.1, а.с.180-194).

Представник Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України у відзиві позовні вимоги не визнав, зазначив, що перевірка стосовно позивача, який претендував на вищу посаду, проводилася у межах та спосіб, передбачений Положенням про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, затвердженого наказом Національної поліції України № 83 від 09.11.2015р., та листи про результати перевірки стосовно позивача мав виключно рекомендаційний характер для керівника органу поліції при прийняття ним рішення про призначення/не призначення на відповідну посаду, і останній приймає рішення таке рішення, керуючись дискреційними повноваженнями.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, складений стосовно позивача, за своєю природою та змістом не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не спричиняє зміни прав чи обов`язків особи, і будь-яке судове рішення про визнання дій Департаменту неправомірними не виносилося, а протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не є притягненням до адміністративної відповідальності. Закриття справи про адміністративне правопорушення також не є підставою для відшкодування шкоди, згідно положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

09.09.2021р. Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України подані заперечення на уточнений позов (т.1, а.с.229-236).

18.10.2021р. ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя провадження у справі закрито на підставі ст. 225 ЦПК України, позаяк справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (т.2, а.с.18-19).

Постановою від 30.11.2021р. Донецького апеляційного суду зазначена ухвала залишена без змін (т.2, а.с.124-129).

Постановою від 26.04.2022р. Верховного суду (т.2, а.с.170-176) зазначену ухвалу та постанову скасовано, справу передано до суду першої інстанції для продовження розгляду за підсудністю, визначеною Розпорядженням № 1/0/9-22 від 06.03.2022р. Голови Верховного Суду.

Ухвалою від 09.06.2022р. Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська справу прийнято до провадження за підсудністю, визначеною Розпорядженням № 1/0/9-22 Голови Верховного суду про зміну територіальної підсудності Жовтневого районного суду м. Маріуполя, справу постановлено слухати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Відзивів на позов новому складу не надійшло.

Клопотань про розгляд справи із викликом (повідомленням сторін) суду не подано.

Представник Державної казначейської служби України відзиву на позов впродовж всього часу розгляду справи - з 01.04.2021р. - не подавав.

Як встановлено частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач т.в.о. виконував обов`язки командира роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної служби у місті Дніпропетровську Департаменту патрульної служби, одночасно із цим виконував обов`язки командира батальйону Управління патрульної поліції в місті Маріуполі на підставі наказу № 3902 від 07.11.2016р. (т.1, а.с.61).

Листом № 2436/42-03/02-17 від 29.05.2017р. (т.1, а.с.63), Дніпропетровське управління ДВБ НП України не заперечувало щодо переведення позивача для подальшого проходження служби на посаді начальника відділу забезпечення безпеки дорожнього руху Управління превентивної діяльності ГУНП в Донецькій області.

Згідно довідки (т.1, а.с.218), розмір грошового забезпечення за цією посадою за період із липня 2017 по грудень 2017р.р. становить: в червні - 16 002грн 21коп., в липні - 19 114грн 87коп., в серпні - 14 917грн 35коп, у вересні - 17 921грн 49коп, у жовтні - 16 001грн 22коп., у листопаді - 16 040грн 20коп, у грудні - 19 394грн 60коп, посадовий оклад 3 100грн (т.1, а.с.218).

Наказом № 199о/с від 07.06.2017р. департаменту патрульної поліції Національної поліції України позивача переведено до Головного управління Національної поліції в Донецькій області із звільненням з посади командира роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної служби у місті Дніпрі з 12.06.2017р (т.1, а.с.46).

Наказом № 276о/с від 13.06.2017р. Головного управління Національної поліції в Донецькій області позивача призначено старшим інспектором з особливих доручень відділу нагляду за станом доріг превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 12.06.2017р., із посадовим окладом 2 700грн (т.1, а.с.57).

Наказом № 430о/с від 11.09.2017р. позивача у зв`язку з організаційно-штатними змінами на підставі наказу № 746 від 21.07.2017р. «Про організаційно-штатні змінив Національній поліції» призначено позивача старшим інспектором з особливих доручень відділу контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області з посадовим окладом 2 700грн (т.1, а.с.58).

Висновком від 10.10.2017р. старший оперуповноважений Донецького управління ДВБ Національної поліції України вважав би необхідним скласти відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.4 ст.172-6 КУпАП, позаяк проведеною перевіркою шляхом опитування сусідів (т.1, а.с.70-76), проведенням огляду (т.1, а.с.67), запитів тощо встановлено, що 09.03.2017р. позивач ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні Управління патрульної поліції в м.Маріуполі, подав до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію за 2016 рік, в якій у розділі 3 «ОБЄКТИ НЕРУХОМОСТІ» зазначив недостовірні відомості про відсутність у нього та членів його сім`ї об`єктів нерухомості, хоча фактично його родина тривалий час має в користуванні трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , середня ринкова вартість якої згідно зі звітом про оцінку майна суб`єкта оціночної діяльності на кінець звітного періоду (31.12.2016 року) складає 306400грн. (т.1, а.с.47-56, 85-90).

Постановою від 21.11.2017р. Іллічівського районного суду м. Маріуполя справу про адміністративне правопорушення відносно позивача за частиною 4 статті 172-6 КУпАП закрито на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення (т1, а.с.78-84).

Наказом № 615ос від 28.12.2017р. Головного управління Національної поліції в Донецькій області позивача призначено заступником начальника управління - начальником відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області із посадовим окладом 3400грн з увільненням його від посади старшого інспектора з особливих доручень відділу контролю на обігом зброї у сфері дозвільної системи управління превентивної діяльності (т.1, а.с.64).

Згідно виписки із медичної карти позивача (т.1, а.с.25-26), він перебував на стаціонарному лікуванні: з 18.11.2007 по 28.11.2017р.р. з приводу загострення хронічного гастриту; з 09.04.2019 по 19.04.2019р.р. з приводу ВСД за змішаним типом, з 20.05.2020 по 16.06.2020р.р. - з приводу ІХС, стенокардія напруги ФК 3 (нестабільний перебіг), постінфарктний (невідомої давнини) та атеросклеротичний кардіосклероз (…); з 21.07.2020 по 30.07.2020р. лікувався амбулаторно з приводу ГРВІ.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21) зазначено, що: У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21),від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21, від 26 січня 2022 року у справі № 607/25039/19, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 522/10241/19 (провадження № 61-18178 св 21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Як випливає із матеріалів справи, на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, позивач надав висновок експерта № 9762 від 10.08.2021р. (т.1, а.с.180-192), складеного за результатами проведення судово-психологічної експертизи, згідно якого з яким ситуація, яка досліджувалася у справі, є психотравмувальною для позивача, і внаслідок психотравмувальної дії позивачу спричинені страждання (моральна шкода), можливий розмір якої становить 42 мінімальні заробітні плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду (6 700грн), тобто 281 400грн.

Разом з цим, вказаний висновок не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди у розмірі, визначеному позивачем.

Так, згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Згідно ст.66 ЦПК України - висновок експерта є доказом в справі.

Відповідно, оцінювати висновок експерта суд повинен як один із наявних доказів у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що повинно ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Як і інші докази, висновок експерта не має для суду наперед встановленого значення.

Суд ураховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Так, протокол про адміністративне правопорушення складений стосовно позивача 26.10.2017р. і розглянутий Іллічівським районним судом м. Маріуполя 21.11.2017р., тобто він перебував у статусі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності менше місяця, доводив свою невинуватість і саме в цей період здійснював активне листування з суб`єктами владних повноважень (т.1, а.с.15-17, 43) а не з червня 2017р., коли, як він стверджує, дізнався про перевірку, що стосовно нього провадиться.

В цей період у нього спостерігалося загострення вже наявного, хронічного захворювання (гастриту), а з приводу інших розладів здоров`я він звертався до медичних установ майже через півтора року після цих подій.

Через місяць після розгляду протоколу про адміністративне правопорушення (28.12.2017р.) позивача врешті-решт призначено на посаду заступника начальника управління - начальником відділу організації діяльності груп реагування управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області, тобто його престиж і репутація відновлені.

Стосовно втручання в ході перевірки в особисте життя і сімейне життя через збір, використання та поширення серед державних органів конфіденційної інформації про близьких родичів позивача, що, на думку позивача, в подальшому призвело до розголошення широкому колу осіб про проблеми в стосунках подружжя ОСОБА_1, деескалацію сімейного конфлікту, а в 2018р. розірвання шлюбу між ними слід зазначити, що позивачем не доведено, що співробітники ВБ збирали, використовували, поширювали, доводили до відома державних органів конфіденційну інформацію стосовно позивача та його близьких родичів з метою формування негативної думки, неповаги до його честі та гідності тощо, а не з метою ініціювання/проведення компетентними органами в межах своїх владних повноважень перевірок, які передбачені діючим законодавством.

З урахуванням викладеного, виходячи із загальних засад розумності, справедливості та пропорційності суд вважає надмірною заявлену позивачем суму грошової компенсації, оскільки за рахунок відшкодування моральної шкоди потерпіла сторона не має отримувати необґрунтований дохід та зловживати правом на відшкодування, і вважає за потрібне стягнути на користь позивача 10 000грн моральної шкоди.

Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини відповідача у завданні моральної шкоди, а також тієї обставини, що рішення суду було виконано частково. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно із пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

В пункті 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження №12-110гс18) вказано, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Відшкодування шкоди має здійснюватися через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 та висновкам, які містяться у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №556/896/18, від 18 листопада 2020 року у справі №554/5980/18, від 19 січня 2022 року у справі №554/2224/18, від 07 вересня 2022 року у справі №711/4624/21.

Стосовно стягнення на його користь на його користь доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене, а саме різницю розміру грошового забезпечення між посадою старшого інспектора з особливих доручень УПД ГУНП в Донецькій області та за посадою начальника відділу УПД ГУНП в Донецькій області, на яку із червня 2017р. позивача, на його думку, повинні були призначити, але призначили лише у 28.12. 2017р. через притягнення до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення (упущену вигоду) слід зазначити наступне.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, у постанові Верховного суду від 07.05.2019 у справі № 904/8832/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).

Суд враховує, що призначення на посаду є дискреційними повноваженнями компетентного суб`єкта, відтак самі лише наміри позивача призначитися на посаду з вищим окладом не мають наслідком відповідного обов`язку.

Доказів неправомірності дій/бездіяльності з непризначення позивача на бажану ним посаду суду не надано, рівно як і того, що ці дії/бездіяльність стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток.

Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України направити лист до Головного Управління Національної поліції в Донецькій області, в якому спростувати інформацію, що позивач порушив антикорупційне законодавство та вчинив правопорушення, пов`язане з корупцією слід зазначити наступне.

Зазначені вимоги мотивовані тим, що співробітники ВБ, курсуючи інформацію між собою та надаючи її ГУНП в Донецькій області та іншим державним органам, стверджували у своїх листах про те, що позивач вчинив корупційні правопорушення, тим самим створювали йому умови, в яких постійно доводилося перебувати у стресі та доводити громаді свою доброчесність, і таким діями поставили під сумнів діловий авторитет позивача, професійну компетентність серед населення та державних органів.

Згідно зі ст.201 ЦК України, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У ч.1 ст. 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено правовий висновок такого змісту: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом не встановлено, що зазначена інформація поширювалася з метою формування негативної думки стосовно позивача, неповаги до його честі та гідності тощо, мотивована цілеспрямованими діями, направленими на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача. а не з метою ініціювання/проведення компетентними органами в межах своїх владних повноважень перевірок, які передбачені діючим законодавством, і підстав для судового захисту не вбачає.

Відтак позов слід задовольнити частково.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи і понесені позивачем, в сумі 20 884грн 62коп (оплата вартості експертного дослідження 19 000грн, транспорті витрати 982грн 95коп і 901грн 67коп (т.1, а.с.205-206,208), підлягають до компенсації частково, в сумі 628грн 76коп, пропорційно задоволеної частини вимог (20884,62 х 10000 / 332168грн 60коп) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 3, 4, 5, 10, 76, 77, 78, 79, 89, 263-265, 315-319, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Державної казначейської служби України про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення неотриманих доходів, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконним рішенням органу державної влади, у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 628 (шістсот двадцять вісім) гривень 76 копійок.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2

Відповідач: Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України, ЄДРПОУ 40116086, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, б.10.

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Суддя: Д.О. Покопцева