Рішення № 107339504, 16.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2022 року м. Київ № П/320/72/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп"до проГоловного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.09.2019 №0001153201, прийняте Головним управління Державної податкової служби у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність висновків акта перевірки від 10.09.2019 №15/10-36-32-00-10, оскільки Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області не було забезпечено видачу ліцензії суб`єктам господарювання 01.07.2019, а відповідну ліцензію було видано лише 04.07.2019, проігнорувавши при цьому доручення ДФС України, що призвело до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2020 адміністративну справу П/320/72/20 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду

м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.04.2020 (суддя Шрамко Ю.Т.) відкрито провадження у справі № П/320/72/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 04.05.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з листом ДФС України від 30.05.2019 № 17014/7/99-99-12-01-01-17 відповідні структурні підрозділи контролюючого органу отримали вказівку видавати відповідні ліцензії саме із 01.07.2019. Також контролюючий орган наголошував на тому, що субєкт господарювання, який подав заяву на отримання ліцензії на право торгівлі пальним не може на власне переконання посилатися на впевненість отримання ліцензії, при тому, не отримавши такої у контролюючому органі відповідно до законодавства. Вказував на законність проведення відповідної фактичної перевірки за наслідком якої було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Позивачем 12.05.2020 до суду подано відповідь на відзив, в якій останній зазначив про помилковість висновків акта перевірки від 10.09.2019 №15/10-36-32-00-10, оскільки 19.06.2019 позивачем через відділ діловодства було подано заяву щодо отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за №16-Л від 18.06.2019 з завіреним банком платіжним дорученням та копіями дозвільних документів, передбачених вимогами законодавства, а Головне управління ДФС у Київській області повинно було забезпечити видачу ліцензії суб`єктам господарювання, незалежно від дати реєстрації таких заяв службою діловодства, 01.07.2019, проте ліцензію на право роздрібної торгівлі №103703142019003373 позивачу було видано лише 04.07.2019, що свідчить про недотримання відповідачем строків на видачу позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2020, згідно з протоколом автоматичного розподілу судової справи № П/320/72/20, судову справу №П/320/72/20 передано на розгляд судді Іщуку І.О., вирішено, що справу буде розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 22.06.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких до матеріалів справи долучено судову практику в аналогічних правовідносинах, яку позивач просить врахувати під прийняття рішення у даній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 замінено відповідача по справі № П/320/72/20 з Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на Головне управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (03115, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А, код ЄДРПОУ 44096797).

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 19.09.2019 відповідачем, па підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, далі - ПК України, проведено фактичну перевірку позивача з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України у сфері виробництва і обігу підакцизної продкуції за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 127а.

За результатами вказаної вище перевірки відповідачем складено акт фактичної перевірки від 10.09.2019 № 15/10-36-32-00-10/38744775.

Відповідно до змісту акту перевірки контролюючим органом було встановлено факт реалізації позивачем пального в період із 01.07.2019 по 03.07.2019 газу скріпленого код за УКТЗЕД 2711139700 на загальну суму 60353,32 грн за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, чим порушено ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 (далі Закон №481).

У подальшому позивач скористувався своїм правом на подання заперечень на акт перевірки, які відповідачем були відхилені.

02.10.2019 позивачем отримано податкове повідомлення-рішення від 25.09.2019 № 0001153201, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 250000 грн.

У подальшому позивач скористувався своїм правом, передбаченим ст. 56 ПК України, та подав на вказане вище податкове повідомлення-рішення скаргу до контролюючого органу вищого рівня.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою України було відмовлено у її задоволенні.

Також відповідно до наявних у матеріалах справи документів судом встановлено, що 13.06.2019 позивачем сплачено оплату за ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, а 19.06.2019 позивачем подано заяву щодо ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним № 16-Л від 18.06.2019. Позивачем 04.07.2019 була отримана ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним № 10370314201900373 (дата реєстрації 04.07.2019, термін дії з: 04.07.2019 по 04.07.2024).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України та Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 (далі Закон №481).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Згідно підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника.

Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Згідно частини 1 статті 16 Закону №481 контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Щодо виявлених порушень, а саме роздрібної торгівлі пальним за відсутності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суд виходить з наступного.

Згідно з абзацом 57 статті 1 Закону №481 роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції / автогазозаправної станції / газонаповнювальної станції / газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ (далі - Закон № 2628-VІІІ) внесені зміни до Закону № 481/95-ВР, зокрема, частину двадцяту статті 15 викладено у такій редакції: «Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю».

Судом встановлено, що позивачем в період з 01.07.2019 по 03.07.2019 за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 127А (АЗС) здійснювалась роздрібна торгівля пальним без ліцензії.

Позивач факти реалізації пального за відсутності ліцензії на роздрібну торгівлю не заперечує.

Разом з тим, згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.

Одночасно Законом № 2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону № 481/95-ВР, за якою до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.

Оскільки позивач здійснював роздрібну торгівлю пальним на двох господарських одиницях без наявності ліцензії, на думку відповідача, застосування щтрафних санкцій шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було правомірним.

За змістом статті 15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) терміном на п`ять років.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.

У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України від 2 березня 2015 року №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» (далі - Закон № 222-VIII).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону №222-VIII (у редакції з 1 липня 2019 року) ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, які ліцензуються відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Частиною першою статті 8 Закону №222-VIII (у редакції станом на 1 липня 2019 року) передбачено, що у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб`єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.

Згідно з абзацом четвертим пункту 4 частини першої статті 3 Закону №222-VIII у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.

Частиною другою статті 20 Закону №222-VIII встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального. Вказана постанова набрала чинності 1 липня 2019 року.

Листом Державної фіскальної служби від 30 травня 2019 року №17014/7/99-99-12-01-01-17 на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб`єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензій на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12 червня 2019 року. При цьому Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб`єктам господарювання, починаючи з 1 липня 2019 року.

Закон №2628-VІІІ, яким внесені зміни до Законів №481/95-ВР, №222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року.

Водночас, суд звертає увагу на те, що норми підпункту 6 (щодо змін до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»), підпункту 17 (щодо змін до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності») пункту 2 розділу II цього Закону - набирали чинності лише з 1 липня 2019 року.

З метою реалізації положень Закону №481/95-ВР у частині внесених змін Законом №2628-VІІІ, Кабінетом Міністрів України лише 19 червня 2019 року Постановою №545 (як і вищенаведені змін внесені Законом № 2628-VІІІ, ця Постанова набрала чинності лише 1 липня 2019 року) викладено у новій редакції пункт 6 Перелік органів ліцензування (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609), доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.

Виходячи із норм Закону №481 та листа Державної фіскальної служби від 30.05.2019 року за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 відповідач мав право видавати ліцензії на роздрібну торгівлю пальним з 1 липня 2019 року, тобто з дня, коли при здійсненні роздрібного продажу пального за відсутності ліцензії наступала відповідальність у вигляді штрафу.

Тобто, фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набрання чинності нормами Закону №2628-VІІІ (щодо ліцензування, у тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії) так і Постановою Кабінету Міністрів України №545.

При цьому, затримка в отриманні ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю нормативно визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII - 1 липня 2019 року. Наведене спростовує правомірність підходу відповідача щодо покладення на позивача відповідальності за реалізацію пального без відповідної ліцензії саме 1 липня 2019 року, тобто в перший день, в який законодавець надав можливість отримати таку ліцензію.

Також суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року N 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу шляхом реорганізації Державної фіскальної служби. Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року N 227 ДПС відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.

Таким чином, у зв`язку з тим, що Законом №481 чітко не врегульовано відносини щодо органу, який видає ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, а Державна фіскальна служба України лише 30.05.2019 року направила лист за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17 із розпорядження про видачу ліцензій головними управліннями в областях з 1 липня 2019 року, держава штучно створила для добросовісних платників перешкоди в господарюванні що призвело до накладення штрафу на позивача.

При вирішенні вказаного спору судом взято до уваги пп. 4.1.4 ПК України, згідно з яким у разі якщо норми законодавчих актів припускають неоднозначне (множинне) трактування, то правомірним вважається саме рішення платника податків, а не контролюючого органу, та п. 56.21 ст. 56 ПК України, який регламентує, що у разі коли норма цього закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Так, до 01.07.2019 року, Закон №481 не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Фактично редакція цього закону зі змінами та доповненнями від 23.11.2018 року № 2628 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" розширила його дію та погіршила становище позивача. При цьому Кабінет Міністрів України не визначив органи виконавчої влади за місцем торгівлі суб`єкта господарювання, уповноважені видавати такі ліцензії.

Суд зазначає, що позивач листом від 18.06.2019 №16-Л направив Головному управлінню ДФС у Київській області заяву про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 127А (АЗС), а фактично ліцензія була видана позивачу 04.07.2019 за №10370314201900373.

Разом з цим Закон №481 не передбачає дату, з якої має бути видана ліцензія з дати подання заяви чи з дати її фактичної видачі.

Отже, внаслідок вказаного для позивача була створена правова невизначеність, що призвело до множинного трактування його обов`язків як платника податків.

Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, суд бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.

Суд зазначає, що такі правові висновки узгоджуються з чіткою та послідовною практикою Верховного Суду щодо подібних правовідносин, викладеною, зокрема, у постановах від 4 листопада 2020 року у справі № 160/10203/19, від 1 грудня 2020 року у справі № 580/1550/20, від 16 грудня 2020 року № 520/13020/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 400/4113/19, від 28 січня 2021 року у справі № 120/4046/19-а, від 09 березня 2021 року у справі № 520/13143/19.

При цьому, аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №П/320/73/20 та від 29.07.2021 у справі №580/919/20.

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Варто зазначити, що неналежне виконання позивачем вимог податкового законодавства стосовно своєчасності отримання ліцензії відбулось не з вини позивача, за відсутності умислу останнього, що виключає протиправність дій платника податків, та як наслідок, притягнення його до відповідальності. Відсутність вини платника податків, як необхідної складової податкового правопорушення, обумовила протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням про застосування фінансових санкцій.

Враховуючи вищенаведене, а також беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2019 №0001153201, прийнятого Головним управління Державної податкової служби у Київській області

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованими та підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з адміністративним позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 750,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 17.12.2019 №2886.

Отже, оскільки адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 25.09.2019 №0001153201 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" штрафу у сумі 250 000,00 грн. (двісті п`ятдесят тисяч гривень).

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Інвест Груп" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, оф. 147, код ЄДРПОУ 38744775) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 750,00 (три тисячі сімсот п`ятдесят гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (03115, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А, код ЄДРПОУ 44096797).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.