Рішення № 107321644, 11.05.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 11.05.2022

Справа № 334/9657/18

Провадження № 2/334/105/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Турбіної Т.Ф.,

при секретарі Кузьменко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скворцова Олена Володимирівна, до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа ОСОБА_2 , про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, в якому після уточнення просив стягнути з АТ «МетаБанк» на його користь суму коштів, стягнуту за

скасованим заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16

лютого 2012 року № 2-4408/2011, № 2-3766/12, у розмірі 43744,97 гривні, а також понесені ним судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 23 червня 2006 року позивач виступив поручителем у кредитному договорі № 62580000218, укладеному між АТ «Металург» та ОСОБА_2 , яка отримала кредит в розмірі 10000,00 доларів США та зобов`язалась його щомісячно погашати.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитним договором, правонаступник АБ «Металург» - ПАТ «МетаБанк» 28 листопада 2011 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

16 лютого 2012 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя прийнято заочне рішення про стягнення з позивача та ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 86948,78 гривень, на підставі якого був виданий виконавчий лист № 2-44085 від 27.02.2012 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2012 року задоволена заява ОСОБА_2 , заочне рішення від 16.02.2012 року скасовано, справа призначена до нового розгляду у загальному порядку.

27 листопада 2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя позовні вимоги банку задоволені частково та стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість в розмірі 57939,04 гривень, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 699,39 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 гривень.

На виконання рішення суду від 27.11.2012 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя 29.01.2013 року були видані виконавчі листи, які 01.04.2013 року пред`явлені банком до Енергодарського ВДВС РУЮ у Запорізькій області для виконання.

Також 22.05.2013 року банк пред`явив до Енергодарського ВДВС РУЮ у Запорізькій області для виконання виконавчий лист № 2-44089 від 27.02.2012 року, який був виданий на підставі скасованого заочного рішення суду від 16.02.2012 року.

На підставі відповідної постанови державної виконавчої служби протягом двох з половиною років з заробітної плати позивача на користь ПАТ «МетаБанк» стягувався борг - за виконавчим листом № 2-4408 від 27.02.2012 стягнуто 43744,97 гривні, за виконавчим листом № 2-4408 від 29.01.2013 стягнуто 41608,08 гривень.

Таким чином, з ОСОБА_1 було стягнуто на користь банку 85353,05 гривні. Виконавче провадження за обома виконавчими листами закрито на підставі постанови державного виконавця від 24.06.2015 року, у зв`язку з виконанням.

ОСОБА_1 вважав, що з нього стягувались у примусовому порядку кошти за його кредитним договором укладеним з АТ «Надра банком», відповідно до якого позивач за кредитні кошти придбав автомобіль Daewoo Matiz.

Будучи не обізнаним юридично, позивач розраховував що за рішенням суду стягується борг за його особистий автомобіль та вже забув, що був поручителем ОСОБА_2 .

Через те, що з 2007 року позивач не був прописаний за адресою, вказаною у договорі поруки від 23 червня 2006 року, та у позовній заяві поданій відповідачем до суду, йому не було відомо про судові процеси стосовно стягнення кредитного боргу з нього, як поручителя ОСОБА_2 .

Лише 05.04.2016 року після ознайомлення його представником з матеріалами цивільної справи № 2-4408/11 з`ясувалось, що з позивача стягувались кошти на користь банку за двома виконавчими листами по одній цивільній справі, а саме за виконавчим листом за заочним рішенням суду, яке було скасовано, та за виконавчим листом на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Банк замовчав про те, що провадиться стягнення з ОСОБА_1 за скасованим рішенням, чим були порушені майнові права позивача.

Позивач дізнався про заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2012 року лише 05 квітня 2016 року, а саме з моменту ознайомлення його представника з матеріалами цивільної справи за вказаним позовом, а тому вважає, що вказана позовна заява про стягнення безпідставних коштів подана в строки позовної давності оскільки початок перебігу строку позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, або про особу яка її право порушила.

Оскільки з позивача на користь банку стягнуто кошти у розмірі 43744,97 гривні, на підставі виконавчого листа № 2-4408 від 27.02.2012 відповідно до заочного рішення від 16 лютого 2012 року, яке судом скасовано, стягнута сума має бути повернута позивачу.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представником позивача надана суду заява про розгляд справи без їх участі.

Не погоджуючись із позовними вимогами, представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 дізнався чи мав можливість дізнатися про утримання з нього грошових коштів ще у вересні 2013 року, оскільки саме з цього часу розпочалися утримання з його заробітної плати. Саме з цього часу розпочався строк позовної давності, який сплив у вересні 2016 року. Навіть з останньої дати утримання з ОСОБА_1 грошових коштів, що вказана у наданій Позивачем довідці - березень 2015 року, минуло 3 роки. Тобто весь час з 2013 року по березень 2015 року ОСОБА_1 мав можливість та логічно, що і повинен був дізнатися про рішення суду, згідно якого проводилося утримання грошових коштів.

Те, що ОСОБА_1 вважав, що з нього утримуються кошти в рахунок стягнення боргу за іншим рішенням суду на користь Комерційного банка «Надра», спростовується наданим представником Позивача рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 04.08.2014 року у справі №316/1417/14-ц, що набуло законної сили 15.08.2014 року, майже через рік після того, як було розпочато утримання коштів.

Ознайомлення представника ОСОБА_1 із матеріалами справи 05.04.2016 року не є поважною причиною строку позовної давності для пред`явлення цього позову, враховуючи, що у квітні 2016 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про поворот виконання рішення Ленінського районного суду від 27.02.2012 року, тобто обрав спосіб свого захисту, проте подача заяви про поворот виконання рішення суду не перериває строк позовної давності для пред`явлення даного позову.

Таким чином, вважає, що позов не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, про сплив якої заявляє відповідач відповідно до ст.267 ЦК України.

В будь-якому випадку, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими виходячи з того, що в обґрунтування позову позивач зазначив, що ним як поручителем ОСОБА_2 було виконано рішення суду за рахунок утримання грошових коштів з його заробітної плати, але вважає, що грошові кошти стягнуті за рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 16.02.2012 року №2-4408/2011 у розмірі 43744,97 грн. є безпідставно набутими банком.

Проте, між позивачем і відповідачем було укладено договір поруки № 09-03/9258000002102 від 23.06.2006 року, на підставі якого судом було присуджено до стягнення заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Тобто, між позивачем і відповідачем склалися договірні відносини, а договір поруки не визнаний судом недійсним. Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя не було звільнено ОСОБА_1 від відповідальності як поручителя, порука не була визнана припиненою, а навпаки, було присуджено грошові кошти до стягнення в солідарному порядку.

Утримання грошових коштів відбувалося в рахунок погашення заборгованості, присудженої рішенням суду №2-4408/2011 саме на ту суму, що була присуджена до стягнення, і сума, що отримана відповідачем від ОСОБА_1 не перевищує суму боргу, що присуджена до стягнення остаточним рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя.

Кошти утримані із зарплати ОСОБА_1 почали надходити в АТ «МетаБанк» з ВДВС Енергодарського МУЮ лише з травня 2014 року, тобто, вже за наявності рішення суду, що набуло чинності, проте не було виконане ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 .

Загальна сума грошових коштів, що надійшла з Енергодарського ВДВС до ПАТ «МетаБанк» за рахунок заробітної плати ОСОБА_1 складає 68884,17 гривні, з них у лютому 2015 року АТ «МетаБанк» було повернено до Енергодарського ВДВС грошові кошти в розмірі 11457,02 гривень, як надлишково стягнуті кошти.

Таким чином, 57427,15 гривень зараховано в погашення заборгованості за кредитним договором, що присуджена рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.11.2012 року, яке набуло законної сили.

Також доводи представника ОСОБА_1 спростовуються наданоюдо позовувідповіддю Енергодарськогоміського відділуДВС від10.01.2018року,з якоївбачається,що надлишковостягнуті грошові кошти в сумі 4737,93 грн. були повернуті безпосередньо ОСОБА_1 , а інші надлишково стягнуті грошові кошти перераховані до державного бюджету, оскільки не були витребувані ОСОБА_1 протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок відділу ДВС. Отже, сума грошових коштів, що фактично отримав АТ «МетаБанк» за рахунок заробітної плати ОСОБА_1 відрізняється від сум, які вказані в довідці з місця роботи позивача.

Вважає, що позивач спочатку проявивши бездіяльність як поручитель і самостійно не контролював виконання ОСОБА_2 зобов`язання за кредитом, що призвело до стягнення заборгованості в судовому порядку, потім не вживши своєчасно відповідних заходів стосовно повернення грошових коштів з ДВС, намагається перекласти вину на банк, та заявив позов, що не ґрунтується на реальних обставинах справи, що свідчить про зловживання позивачем процесуальними правами, у зв`язку з чим в задоволенні позову просять відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав відзив, просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та докази, надані сторонами в обґрунтування вимог та заперечень на них, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зіст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зіст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В судовому засіданні встановлено, що 23 червня 2006 року між АБ «Металург» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №09-03/9258000002102, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язався у разі невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №625800000218 від 23.06.2006 року, погасити борг позичальника в сумі наданого кредиту 10138,00 доларів США.(а.с.112-14)

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитним договором, правонаступник АБ «Металург» - ПАТ «МетаБанк» 28 листопада 2011 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

16 лютого 2012 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя прийнято заочне рішення про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 86948,78 гривень.

На підставі цього рішення стягувачу був виданий виконавчий лист № 2-44085 від 27.02.2012 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2012 року задоволена заява ОСОБА_2 , заочне рішення від 16.02.2012 року скасовано, справа призначена до нового розгляду у загальному порядку.

27 листопада 2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя позовні вимоги банку задоволені частково, стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованість в розмірі 57939,04 гривень, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 699,39 гривень та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 гривень.

На виконання рішення суду від 27.11.2012 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя 29.01.2013 року були видані відповідні виконавчі листи.

Згідно матеріалів справи, виконавчий лист № 2-4408 від 29.01.2013 року на виконання рішення суду від 27.11.2012 року, був пред`явлений банком до Енергодарського ВДВС РУЮ у Запорізькій області для виконання 01.04.2013 року.

Також судом встановлено, що 22.05.2013 року банк пред`явив до Енергодарського ВДВС РУЮ у Запорізькій області для виконання і виконавчий лист № 2-4408 від 27.02.2012 року, який був виданий на підставі заочного рішення суду від 16.02.2012 року, скасованого 10.10.2012 року.

З листа Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області №157 від 10.01.2018 вбачається, що на виконанні перебували: - виконавче провадження № 38094388 з примусового виконання виконавчого документа №2-4408 виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованості у сумі 86948,78 гривень, стягнутої заочним рішенням від 16.02.2012; - виконавче провадження № 37316023 з примусового виконання виконавчого документа № 2-4408 виданого 29.01.2013 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованості у розмірі 57939,04 гривень, стягнутої рішенням суду від 27.11.2012 року; - виконавче провадження № 37315821 з примусового виконання виконавчого документа № 2-4408 виданого 29.01.2013 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ «МетаБанк», витрат по сплаті судового збору та витрат на ІТЗ розгляду справи в розмірі 699,39 гривень, стягнутих рішенням суду від 27.11.2012 року (а.с.16-17).

На підставі вказаних виконавчих листів кошті стягувались із заробітної плати ОСОБА_1 , який працював у Відокремленому підрозділі «Запорізька АЕС» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Позивачем на підтвердження вимог позову надано довідку з місця роботи №124 б/н від 01.10.2015 щодо стягнення із заробітної плати ОСОБА_1 боргу на користь ПАТ «МетаБанк» в розмірі 20% за період з 01.09.2013 по 31.03.2015 згідно виконавчого листа № 2-4408 від 27.02.2012 року, та в розмірі 20% за період з 01.10.2013 по 31.03.2015 згідно виконавчого листа №2-4408 від 29.01.2013 року (а.с.18).

ПАТ «МетаБанк» в обґрунтування своїх доводів надало інформаційну довідку про надходження коштів в банк, стягнених з ОСОБА_1 .

Як вбачається з листа Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Запорізькій області №157 від 10.01.2018, кошти утримувались із заробітної плати ОСОБА_1 та надходили на депозитний рахунок ВДВС Енергодарського МУЮ, після чого перераховувались на користь ПАТ «МетаБанк». Кошти надходили на депозитний рахунок ВДВС Енергодарського МУЮ з жовтня 2013 року по грудень 2013 року, з липня 2014 року по грудень 2014 року, та з січня 2015 по квітень 2015 року.

Кошти, що надійшли на депозитний рахунок відділу виконавчої служби у 2013 році у загальному розмірі 10381,12 грн., були перераховані на рахунок АТ «МетаБанк» 29.05.2014 року у розмірі 9636,78 грн., 744,34 грн. були зараховані на погашення виконавчого збору. Вказані обставини підтверджуються довідкою державного виконавця і узгоджуються з інформацією банку і з даними довідки з місця роботи позивача щодо утриманих із заробітної плати сум за період з вересня по листопад 2013 року включно.

Як вбачається з довідки з місця роботи, у 2014 році із заробітної плати позивача щомісячно утримувались кошти за двома виконавчими листами. Всього у вказаний період було утримано 58806,54 грн.

Однак, за даними ВДВС Енергодарського МУЮ, у 2014 році за двома виконавчими листами на депозитний рахунок виконавчої служби кошти надходили з липня 2014 року по грудень 2014 року, всього надійшло коштів 24037,76 грн., з них перераховано банку було 21852,58 грн. дата перерахування 24.12.2014, стягнуто на оплату виконавчого збору 2185,18 грн.

Суми щомісячних надходжень відповідають сумам, які стягувались із заробітної плати позивача у період з червня по листопад 2014 року включно. АТ «МетаБанк» також підтверджує надходження 03.02.2015 коштів, які зазначені у довідці виконавчої служби, як такі, що стягнуті протягом 2014 року, у загальній сумі 21852,58 грн. за двома виконавчими провадженнями.

Відомостей про надходження на депозитний рахунок виконавчої служби коштів, утриманих із заробітної плати позивача з грудня 2013 року по травень 2014 року включно, довідка виконавчої служби не містить.

Між тим, всупереч відомостям ВДВС Енергодарського МУЮ, АТ «МетаБанк» підтверджує надходження стягнутих з ОСОБА_1 коштів за період з грудня 2013 року по травень 2014 року: 30.05.2014 у загальному розмірі 22250,88 грн., 25.07.2014 у загальному розмірі 355,00 грн., 05.08.2014 у загальному розмірі 3743,18 грн., про які виконавча служба не зазначає.

Всього за цей період із заробітної плати було утримано за двома виконавчими провадженнями 29071,12 грн., перераховано стягувачу 26349,06 грн., відповідно, інша частина коштів, що становить 10% від стягнутої суми, приходиться на виконавчий збір.

Отже, надані АТ «МетаБанк» відомості узгоджуються з даними довідки з місця роботи позивача щодо утриманих із заробітної плати коштів за період з грудня 2013 року по листопад 2014 року включно, які були спрямовані на рахунок АТ «МетаБанк» та на оплату виконавчого збору.

За даними виконавчої служби, утримані із заробітної плати позивача у грудні 2014 року кошти за двома виконавчими провадженнями у загальній сумі 5697,66 грн. надійшли на депозитний рахунок виконавчої служби 06.01.2015, дані про їх перерахування ПАТ «МетаБанк» у довідці виконавчої служби відсутні.

Згідно довідки з місця роботи, за двома виконавчими листами утримано у січні березні 2015 року 16612,34 грн.

За даними виконавчої служби, 05.02.2015 року на депозитний рахунок виконавчої служби надійшло 11739,04 грн., з них 10.02.2015 перераховано стягувачу 10671,86 грн. двома платіжними дорученнями по 5335,93 грн.

Крім того, 10.02.2015 на депозитний рахунок виконавчої служби зараховано 205,63 грн. та 205,64 грн., з яких на рахунок ПАТ «МетаБанк» 17.02.2015 було перераховано 186,95 грн. та 186,94 грн. відповідно.

В подальшому, 19.02.2015 року ПАТ «МетаБанк» повернуло на депозитний рахунок виконавчої служби кошти у загальному розмірі 10671,86 грн., які були перераховані на рахунок банку 10.02.2015, як надлишково стягнуті.

Також 19.02.2015 року ПАТ «МетаБанк» повернуло на депозитний рахунок виконавчої служби кошти у загальному розмірі 373,89 грн. які були перераховані 17.02.2015 як надлишково стягнуті.

Таким чином, за даними ПАТ «МетаБанк», які підтверджуються сукупністю наданих позивачем доказів, всього за двома виконавчими листами було перераховано виконавчою службою 68884,17 грн., з них банком було повернуто до виконавчої служби 19.02.2015 11045,75 грн., доводи банку про повернення 10.02.2015 на депозитний рахунок виконавчої служби 411,27 грн. іншими доказами не підтверджуються.

Крім того, за даними виконавчої служби, які не заперечувались позивачем, грошові кошти в сумі 2094,99 гривень та 247,50 гривень, що надійшли на депозитний рахунок відділу 07.04.2015 року при примусовому виконанні в/л № 2-4408 від 29.01.2013 року, були перераховані ОСОБА_1 08.04.2016 року як надлишково стягнуті.

Грошові кошти в сумі 2395,44 гривень, що надійшли на депозитний рахунок відділу 07.04.2015 року при примусовому виконанні в/л № 2-4408 від 27.02.2012 року, 08.04.2016 року були перераховані ОСОБА_1 , як надлишково стягнуті (а.с.16-17).

24 червня 2015 року державним виконавцем Гаврилюк Є.І. ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 38094388 по виконавчому листу № 2-4408 від 27.02.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованості у розмірі 86948,78 гривень, у зв`язку з повним фактичним виконанням документа за заявою стягувача ПАТ «МетаБанк» за вих..№ 10/877 від 10.06.2015 року.

24 червня 2015 року державним виконавцем Гаврилюк Є.І. ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 37316023 по виконавчому листу № 2-4408 від 29.01.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «МетаБанк» заборгованості у розмірі 57939,04 гривень у зв`язку з повним фактичним виконанням документа за заявою стягувача ПАТ «МетаБанк» за вих..№ 10/877 від 10.06.2015 року.

Грошові кошті, які були повернуті стягувачем ПАТ «МетаБанк» на депозитний рахунок відділу виконавчої служби, перебували на рахунку протягом року.

Відповідно до ч. 7 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 08.03.2011 року), у разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому Державним казначейством України.

Згідно наданого позивачем листа виконавчої служби, ОСОБА_1 неодноразово направлялися листи для надання реквізитів для повернення йому коштів, але всі листи державного виконавця боржником були проігноровані. Через нехтування своїми правами позивач не отримав належні йому грошові кошти, які були повернуті банком на депозитний рахунок відділу виконавчої служби, у зв`язку з чим 22.02.2016 до державного бюджету було перераховано 8722,01 грн. (які надійшли на рахунок відділу 19.02.2015 року 101,35 грн., 159,95 грн., 5335,93 грн., 3056,40 грн., які надійшли на рахунок відділу 05.03.2015 року 41,21 грн., 27,17 грн.).

Таким чином, на підставі досліджених судом доказів судом встановлено, що за виконавчим листом №2-4408 від 27.02.2012, виданим на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2012, скасованого ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2012, ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області було відкрито виконавче провадження №38094388 від 22.05.2013.

Згідно довідки з місця роботи позивача, на підставі постанови державного виконавця від 04.06.2013 про звернення стягнення на заробітну плату боржника, виконавчий лист №2-4408 від 27.02.2012 надійшов на виконання до Відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Стягнення за цим виконавчим документом у розмірі 20% розпочалося у вересні 2013 року та тривало до березня 2015 року, при цьому, з жовтня 2013 року до березня 2015 року одночасно з утриманням коштів із заробітної плати у розмірі 20% за виконавчим листом №2-4408 29.01.2013.

Всього було утримано із заробітної плати позивача за виконавчим листом №2-4408 від 27.02.2012 року 43744,97 грн.

За даними ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області, в рамках виконавчого провадження №38094388 на депозитний рахунок відділу надійшло всього 26891,75 грн., що судом не приймається до уваги, оскільки спростовується даними довідки з місця роботи позивача і інформацією банку.

Частина повернутих банком коштів (8722,01 грн.), яка підлягала поверненню боржнику, за двома виконавчими провадженнями, була перерахована до держбюджету відповідно до ч. 7 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження».

Грошові кошти в сумі 2395,44 грн., які надійшли на депозитний рахунок відділу 07.04.2015 у виконавчому провадженні №38094388, були перераховані ОСОБА_1 08.04.2016 як надлишково стягнуті.

За даними ПАТ «МетаБанк», в рамках виконавчого провадження №38094388 з примусового виконання виконавчого листа №2-4408 від 27.02.2012, на рахунок банку з виконавчої служби надійшло коштів на загальну суму 35734,01 грн. (стягнутих у 2013 році 6110,31 грн., стягнутих у 2014 році 24100,82 грн., стягнутих у 2015 році станом на 17.02.2015 5522,88 грн.).

З них було повернуто банком на депозитний рахунок відділу виконавчої служби стягнуті у 2015 році (станом на 17.02.2015) - 5522,88 грн. При цьому суд зауважує на відсутність даних, що наведені у довідці банку дані про повернення 10.02.2015 на депозитний рахунок відділу виконавчої служби 411,27 грн. стосувались коштів, які були стягнуті за виконавчим листом № 2-4408 від 27.02.2012 року.

Крім того, за даними виконавчої служби, грошові кошти в сумі 2395,44 грн., що надійшли на депозитний рахунок відділу 07.04.2015 року при примусовому виконанні виконавчого листа №2-4408 від 27.02.2012 року, 08.04.2016 року були перераховані ОСОБА_1 як надлишково стягнуті.

Отже, наданими суду доказами підтверджується, що ПАТ «МетаБанк» в рамках виконавчого провадження №38094388 з примусового виконання виконавчого листа №2-4408 від 27.02.2012 безпідставно отримало кошти у розмірі 27815,69 грн. (35734,01 грн. - 5522,88 грн. - 2395,44 грн. = 27815,69 грн.).

За змістом ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вищезазначена стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов`язань, що виникають у зв`язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

В даній справі, правовою підставою набуття відповідачем вищезазначених грошових коштів слугувало заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2012 року про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 86948,78 грн., яке згодом в установленому законом порядку було скасовано.

Оскільки зазначене заочне рішення ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.10.2012 року скасовано, правова підстава для примусового стягнення грошових коштів вважається такою, що відпала.

За таких обставин, відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, у відповідача виникає зобов`язання повернути ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти, які були стягнуті в рамках виконавчого провадження №38094388 з примусового виконання виконавчого листа №2-4408 від 27.02.2012.

Такий висновок суду відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18,від 06 березня 2019 року у справі №10/1531/18.

Представник відповідача звернувся із заявою про застосування позовної давності.

Відповідно дост.256ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України), а позовна давність до вимог про стягнення неустойки один рік (п. 1 ч. 2ст. 258 ЦК України).

Частиною 1ст.261ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заява про застосування строку позовної давності обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 дізнався і мав можливість дізнатися про утримання з нього грошових коштів ще у вересні 2013 року, оскільки саме у вересні 2013 року розпочалося утримання з нього підприємством за місцем його роботи грошових коштів із заробітної плати, про що свідчить надана позивачем копія довідки з підприємства щодо утримання з його заробітної плати грошових коштів. Отже, строк позовної давності щодо пред`явлення даного позову розпочався у вересні 2013 року, оскільки ОСОБА_1 мав можливість і повинен був дізнатися про рішення суду, згідно якого проводилося утримання грошових коштів.

З досліджених судом матеріалів цивільної справи № 2-4408/2011 (2/814/984/2012), яка містить відомості щодо видачі усіх виконавчих листів, вбачається, що 10.02.2016 представник ОСОБА_1 адвокат Скворцова О.В. звернулась до суду із заявою про отримання копії рішення суду від 27.02.2012 по справі № 2-4408, 05.04.2016 ознайомилась з матеріалами цієї справи.

27.04.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення, в якому просив допустити поворот виконання заочного рішення від 16.02.2012 року прийнятого Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення на користь ПАТ МетаБанк солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором в сумі 86948,78 гривень та стягнути з ПАТ «МетаБанк» на користь ОСОБА_1 суму стягнуту за заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2012 року № 2-4408/2011, № 2-3766/12 у розмірі 43744,97 гривні. 25.11.2019 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя постановив ухвалу про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поворот виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2012 року.

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів з тих же підстав, що і в заяві про поворот виконання заочного рішення суду № 2-4408 від 16.02.2012 року.

Суд критично оцінює доводи представника позивача, що про порушення свого права позивач дізнався лише після ознайомлення з матеріалами справи 05.04.2016.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України,дає підставидля висновкупро презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставин, які б свідчили про неможливість з`ясування позивачем підстав для відрахування щомісячно 40% його заробітної плати у період з 01.10.2013 по 31.03.2015 (у розмірі 20% за період з 01.09.2013 по 31.03.2015 згідно виконавчого листа № 2-4408 від 27.02.2012 року, тобто безпідставно, та в розмірі 20% за період з 01.10.2013 по 31.03.2015 згідно виконавчого листа №2-4408 від 29.01.2013 року) позивачем не доведено і судом не встановлено.

Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 вважав, що з нього утримуються кошти в рахунок стягнення боргу за іншим рішенням суду на користь Комерційного банку «Надра» суд вважає неспроможними, оскільки вказане рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04.08.2014 року у справі № 316/1417/14-ц набрало законної сили лише 15.08.2014 року, тоді як утримання 40% заробітної плати позивача, в тому числі безпідставно за скасованим заочним рішенням, відбувалося з жовтня 2013 року до квітня 2015 року. Докази того, що виконання рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 04.08.2014 року у справі № 316/1417/14-ц здійснювалось у примусовому порядку на підставі виконавчих листів або за заявою боржника про добровільне відрахування із заробітної плати, відсутні.

Згідно з ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона обирає свій спосіб захисту, та повинна довести обставини, які мають значення для справи, на підставі належних та допустимих доказів.

Суд при винесенні рішення бере до уваги кожен доказ окремо, та оцінює їх в сукупності з іншими доказами.

На думку суду, з позовом про стягнення вказаних коштів позивач міг звернутись до суду в межах загального строку позовної давності, який обчислюється з березня 2015 року по березень 2018 року. Між тим, з даним позовом позивач звернувся до суду 28.12.2018 року, тобто з пропуском встановленогоЦК Українизагального строку позовної давності, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є підставною для відмови у позові. Підстав для поновлення цього строку судом не встановлено.

Враховуючи, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволені позову та відповідач звернувся до суду із такою заявою, суд дійшов висновку, що в задоволені позову ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Скворцова Олена Володимирівна слід відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 263-265, 268, 354, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Скворцова Олена Володимирівна до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа ОСОБА_2 , про стягнення коштів - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Турбіна Т. Ф.