Рішення № 107269158, 28.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2022 року Справа № 160/12655/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Жукової Є.О., -

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м.Одеса, 65012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул.Пироговська, 11, м.Одеса, 65012), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (код СДРГІОУ: 38296363. місцезнаходження юридичної особи: 65012, місто Одеса,вулиця Пироговська, 11) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку; стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (СДРГІОУ: 38296363, місцезнаходження юридичної особи: 65012. місто Одеса, вулиця Пироговська, 11) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) невиплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (код СДРПОУ: 38296363. місцезнаходження юридичної особи:65012. місто Одеса, вулиця Пироговська, 11) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 3 15.03.2021 року по день ухвалення судом рішення.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

30 квітня 2015 року наказом Військової прокуратури Південного регіону України № 314к, ОСОБА_1 , лейтенанта юстиції, призначено на посаду слідчого Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.

Наказом Військової прокуратури Південного регіону України від 24 квітня 2018 року № 255к, ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.

В подальшому, наказом Військової прокуратури Південного регіону України від 15 січня 2020 року № 27к, ОСОБА_1 , призначено на посаду прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 25.09.2019 №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Позивач зазначає, що відповідно до витягу із наказу Міністра оборони України від 22.01.2021 р. № 19, відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 p. №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України шодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», капітана юстиції ОСОБА_1 , прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, якого було відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, наказано звільнити, з військової служби у запас за пп. «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992p. N2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

Рішенням № 92 Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.11.2020 року ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, - визнано таким, що не успішно пройшов атестацію.

В подальшому, наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 151к від 10 березня 2021 року, капітна юстиції ОСОБА_1 з 14 березня 2021 року звільнено з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури на підставі за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону «Про прокуратуру України» через скорочення штатів працівників військової прокуратури та за наявності рішення кадрової комісії від 19.11.2020 р. №92 про неуспішне проходження атестації.

Позивач зазначає, що вказаним наказом передбачено: «виплатити грошову компенсацію за дні невикористаних щорічних основних та додаткових відпусток відповідно до довідки відділу кадрової роботи та державної служби Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону; відділом фінансування бухгалтерського обліку Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону провести із капітаном юстиції ОСОБА_1 повний розрахунок».

3 метою належного захисту прав та інтересів позивачем направлено запит відповідачу від 03.02.2022 року та повторно від 30.06.2022 року, у яких просив надати лист-розрахунок про нарахування та виплату належних грошових коштів та повідомити інформацію про зараховані зазначені грошові кошти та виплати належної вихідної допомого при звільненні з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури.

В подальшому, як зазначає позивач, згідно із відповіддю відповідача від 08.08.2022 р., на запит від 11.07.2022 р., відповідач повідомив, що не передбачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки у позивача не має вислуги років - 10 років і більше ( на дату звільнення з військової служби вислуга років складала 7 років 11 міс. 25 днів), однак інформації про виплату належної вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури, відповідно до гарантій яким наділений прокурор Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII та статті 44 КЗпП України, в тому числі права на виплату вихідної допомоги, - інформації не надав.

Позивач зазначає, що відповідно до розрахункового листа таб. № 423 за 2021 рік, про нарахування та виплати заробітної плати та належних виплат ОСОБА_1 на момент звільнення, за березень, нараховані грошові кошти у розмірі 68 364.51 грн., з яких 58094.82 грн. компенсація за невикористані дні відпустки відповідно до наказу, без нарахування та виплати усіх інших належних грошових коштів, а саме: вихідної допомоги при звільненні.

Однак, виплати передбаченої законодавством вихідної допомоги у зв`язку з розрахунком на момент звільнення 14.03.2021 року позивач не отримав.

На підставі означеного вище, позивач просить суд стягнути з відповідача як невиплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 року по день ухвалення судом рішення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.08.2022 р. у справі №160/12655/22 відкрито провадження в адміністративній справі, та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

13.09.2022 відповідач надав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що твердження позивача щодо наявності підстав для застосування приписів ст. 44 КЗпП України та права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку є хибними та безпідставними з огляду на наступне.

ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) визначено загальні засади проходження в Україні військової служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджено Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII).

Положення про проходження громадянами України військової служби y Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону № 2232-XII та пункту 5 Положення громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 10 ст. 6 Закону № 2232-XII військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та й безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України.

Вимогами ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про прокуратуру», яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX (далі - Закон № 113-IX), що набрав чинності 25.09.2019 р., встановлено, що військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Так, Наказом Міністра оборони України від 24.04.2015 № 275 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та на підставі ст. 6 Закону № 2232-Х1, п. 153 Положення відряджено до Генеральної прокуратури України для призначення на відповідні військові посади, передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 No 737/2014 «Про Перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

Тобто, ОСОБА_1 був військовослужбовцем, відрядженим до Генеральної прокуратури України для проходження військової служби на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури.

За правилами чинної на той час ч. 4 ст. 27 ЗУ «Про прокуратуру» військовим прокурором міг бути громадянин з числа офіцерів, які проходять військову службу, через що слід дійти висновку, що військова служба була обов`язковою умовою для призначення і перебування на посаді військового прокурора.

Законом № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до ЗУ «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур.

Так, виключено ч. 4 ст. 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур. Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.

Відповідно до п. 21 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ військові прокуратури, прокурори та слідчі військових прокуратур припиняють виконувати свої повноваження у порядку та строки, визначені Генеральним прокурором.

На виконання вказаних вимог Закону Генеральним прокурором видано Наказ від 17.02.2021 р. № 3Ш, згідно із п. 1 якого, у зв`язку із утворенням 3 15.03.2021 р. спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних прокуратур) і припиненням діяльності шляхом реорганізаиії військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) введено зміни до структур та штатних розписів спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур).

Загальну штатну чисельність реорганізованих військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих прокуратур) у кількості 510 одиниць зараховано до резерву Офісу Генерального прокурора (п. 1.5 Наказу від 17.02.2021 р. № 3Ш).

У структурі та штатному розписі СП ВОС ПР (на правах обласної прокуратури) виключено Військову прокуратуру Дніпропетровського гарнізону та встановлено Дніпровську спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері (далі - Дніпровська СП ВОС).

Наказом Генерального прокурора від 02.03.2021 р. № 54 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних)» затверджено перелік спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах окружних), серед яких зазначено Дніпровську СП ВОС (на правах окружної прокуратури).

Отже, як зазначає відповідача, з 15.03.2021 р. (день початку роботи окружних прокуратур) Генеральний прокурор фактично прийняв рішення про припинення діяльності шляхом реорганізації військових прокуратур гарнізонів (у тому числі Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону) та початок функціонування Дніпровської СП ВОС, у якій зайняття посад прокурорів військовослужбовцями законодавством не передбачено.

3 урахуванням скорочення загальної штатної чисельності Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону (відповідно до Наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 № 3Ш) наявні підстави для звільнення позивача з військової служби - у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів відповідно до підпункту «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII.

У зв`язку з цим, на підставі п. 11 Наказу Міністра оборони України від 22.01.2021 № 19 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 245 Положення передбачено, що звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

Із зазначеного вбачається, що звільнення військовослужбовців з військової служби є беззаперечною підставою для прийняття рішення про їх звільнення з посад в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може бути звільнений з підстав та в порядку, встановлених не лише цим Законом, а й іншими законами, тобто у даному випадку Законом № 2232- XII. Через те, що позивач не працював у Військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в розумінні КЗпП України, а проходив військову службу, його звільнення з військової служби, з посади, на якій він її проходив, відбулося, насамперед, відповідно до вимог Закону № 2232-XII, а не Закону України «Про прокуратуру» та КЗпП України.

Дія Положення розповсюджується на позивача як на військовослужбовця Збройних сил України.

Враховуючи викладене, наказом виконувача обов`язків керівника СП ВОС ПР від 10.03.2021 No 151к на підставі наказу Міністра оборони України від 22.01.2021 № 19 ОСОБА_1 з 14.03.2021 звільнено з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, виключено зі списків особового складу Військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення.

Отже, правовідносини з приводу проходження військової служби не є трудовими правовідносинами, їх врегульовано спеціальним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-Х) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Абзацом 1 п. 2 ст. 15 Закону No 2011-XII передбачено, серед іншого, що військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічні положення передбачені п. 2 Розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), а саме: у разі звільнення з військової служби, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Пунктом 8 Розділу ХХХ Порядку № 260 встановлено, що для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 N 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

На момент звільнення з військової служби загальна календарна вислуга ОСОБА_1 становила менше 10 років, що не надавало йому право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (як зазначає відповідач, вказане не оспорюється відповідачем).

ОСОБА_1 не працював в органах прокуратури на підставах, передбачених КЗпП України, а проходив військову службу в порядку, визначеному Законами № 2232-XII, № 2011-XII, Положенням.

Порядком № 260, та інших підзаконних нормативно-правових актів, які розповсюджуються на військовослужбовців.

Отже, правовідносини з приводу проходження військової служби позивачем не є трудовими відносинами, а тому КЗпП України щодо порядку звільнення з військової служби на позивача не розповсюджується.

У даному випадку спірні правовідносини врегульовані спеціальним законодавством, а саме Законом № 2011-XII та Порядком №260.

При цьому, відповідачем зазначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимого про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Зважаючи на викладене, вихідна допомога при звільненні відповідачем позивачу ще не нарахована та не виплачена, отже відсутня дата остаточного розрахунку, а тому вимоги ОСОБА_1 про виплату середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку є передчасними.

Відтак, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності СП ВОС ПР щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні та зобов`язання СП ВОС ПР нарахувати та виплатити позивачу невиплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку задоволенню не підлягають.

16.09.2022 р. позивачем було подано, через канцелярію суду, відповідь на відзив, в тексті якого зазначено, що заперечення на обгрунтування відповідача стосовно того, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується лише за наявності вислуги 10 років і більше полягає у наступному.

Грошове утримання (заробітна плата) прокурорів, слідчих та інших працівників військових прокуратур. забезпечення їх діяльності злійснюються Генеральною прокуратурою України, не Міністерством оборони України, а тому намагання Відповідача поєднати порядок проходження та порядок звільнення з військової служби, а також можливі виплати при звільненні з адміністративної посади та з органів прокуратури України є невірним.

Крім того, звільнення позивача з військової служби відбулось на підставі наказу Міністра оборони України, а звільнення з адміністративної посади та органів прокуратури України відбулось на підставі наказу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Тож в даній справі вирішується спір щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури в розмірі середнього місячного заробітку, а не одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, на яку посилається відповідач.

Заперечення на обгрунтування відповідача стосовно передчасності вимог позивача, щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, як зазначає позивач, полягає у наступному.

Статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до розрахункового листа таб. № 423 за 2021 рік, про нарахування та виплати заробітної плати та належних виплат ОСОБА_1 на момент звільнення, за березень, позивачу нараховані грошові кошти у розмірі 68364,51 грн., з яких 58094,82 грн. компенсація за невикористані дні відпустки, без нарахування та виплати усіх інших належних грошових коштів, а саме вихідної допомоги при звільненні.

3 метою належного захисту прав та інтересів позивачем направлений запит відповідачу від 03.02.2022 року та повторно від 30.06.2022 року, до яких просив надати лист-розрахунок про нарахування та виплату належних грошових коштів та повідомити інформацію про зараховані зазначені грошові кошти та виплати позивачу належної вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури.

Виплати передбаченої законодавством вихідної допомоги у зв`язку з розрахунком з позивачем на момент звільнення 14.03.2021 р., останній так і не отримав, хоча позивач має гарантоване право на отримання вихідної допомоги при звільненні та не може бути позбавлений прав та гарантій, яким наділений прокурор Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 No 1697-VII - та КЗпП України, в тому числі права на виплату вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.

На підставі викладеного вище, суд розглянув справу відповідно до ст. 262 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.258 КАС України.

Дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

30 квітня 2015 р. наказом Військової прокуратури Південного регіону України № 314к, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 , лейтенанта юстиції, призначено на посаду слідчого Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.

Наказом Військової прокуратури Південного регіону України від 24 квітня 2018 року № 255к, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України.

В подальшому, наказом Військової прокуратури Південного регіону України від 15 січня 2020 року № 27к, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 , призначено на посаду прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 25.09.2019 №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до витягу із наказу Міністра оборони України від 22.01.2021 р. № 19, копія якого міститься в матеріалах справи, відповідно до пункту 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 p. №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», капітана юстиції ОСОБА_1 , прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, якого було відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, наказано звільнити, з військової служби у запас за пп. «г» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992p. N2232-XII (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів).

Рішенням № 92 Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.11.2020 року ОСОБА_1 за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, визнано таким, що не успішно пройшов атестацію.

Наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 151к від 10 березня 2021 року, капітна юстиції ОСОБА_1 з 14 березня 2021 року звільнено з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури на підставі за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону «Про прокуратуру України» через скорочення штатів працівників військової прокуратури та за наявності рішення кадрової комісії від 19.11.2020 р. №92 про неуспішне проходження атестації.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивачем було направлено на адресу відповідача запит від 03.02.2022 року та повторно від 30.06.2022 року, у яких останній просив надати лист-розрахунок про нарахування та виплату належних грошових коштів та повідомити інформацію про зараховані зазначені грошові кошти та виплати належної вихідної допомого при звільненні з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури.

Відповіддю відповідача від 08.08.2022 р., на запит від 11.07.2022 р., повідомлено, що не передбачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки у позивача не має вислуги років - 10 років і більше ( на дату звільнення з військової служби вислуга років складала 7 років 11 міс. 25 днів).

Відповідно до розрахункового листа таб. № 423 за 2021 рік, про нарахування та виплати заробітної плати та належних виплат ОСОБА_1 на момент звільнення, за березень, нараховані грошові кошти у розмірі 68 364.51 грн., з яких 58094.82 грн. компенсація за невикористані дні відпустки відповідно до наказу.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), законами України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX, (далі - Закон № 113-IX), «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженим наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі - Порядок № 221) тощо.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтями 2, 5-1 КЗпП України передбачено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 2 цієї статті проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За нормами частини 8 статті 6 Закону №2232-XII порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Відповідно до частини 10 статті 6 Закону № 2232-XII військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладах освіти, затверджується Президентом України.

Приписами статті 27 Закону № 1697-VII встановлено, що порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.

Військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положення № 1153/2008.

Отже, на позивача в період його призначення та увільнення з органів прокуратури та на час його проходження військової служби у військовій прокуратурі розповсюджувалася дія Закону № 2232-XII та Положення № 1153/2008.

Суд зазначає, що позивач в період його призначення та звільнення проходив військову службу, був звільнений з військової служби на підставі наказу Міністерства оборони України від 22.01.2021 р. №19, яким капітана юстиції ОСОБА_1 , прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, звільнено на підставі пп «г» п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому, наказом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 151к від 10 березня 2021 року, капітна юстиції ОСОБА_1 з 14 березня 2021 року звільнено з посади прокурора Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та органів прокуратури, на підставі за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону «Про прокуратуру України», п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 242 та п. 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента У країни від 10.12.2008 Ne 1153/2008.

Підставою винесенню наказу від 10.03.2021 р. №151к слугував наказ Міністерства оборони України (по особовому складу) від 22.01.2021 р., рапорт ОСОБА_1 , рішення кадрової комісії від 19.11.2020 р. №92.

Відповідно до вимог Закону №2232-ХІІ та п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗС України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцям ЗС України.

Військовослужбовці ЗС України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.

Відповідно до вимог частини 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX, військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.

Військові посади військових прокуратур передбачені Указом Президента України від 22.09.2014 року №737/2014 «Про перелік посад військових прокурорів і слідчих військових прокуратур та граничних військових звань за цими посадами».

За змістом даного Указу Президента України військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом №1697-VІІ і проходять військову службу відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України

Отже, військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур при здійсненні своїх повноважень керуються положеннями Закону №1697-VІІ. Водночас призначення та звільнення, а також вирішення інших питань, пов`язаних з проходженням військової служби, у т.ч. соціальних гарантій здійснювалось відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів, які передбачають гарантії та види забезпечення для осіб офіцерського складу ЗС України.

Відповідно до з ч.1 ст. 51 Закону №1697-VІІ визначено, що військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв`язку з переведенням на інші посади в органах прокуратури України або за власним бажанням.

Суд зазначає, що переведення на інші посади в органах прокуратури відбувається у порядку, передбаченому розділом V «Порядку зайняття посади прокурора та порядок звільнення прокурора з адміністративної посади» Закону №1697-VІІ.

Так, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом № 1697-VII.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX, який набув чинності 25.09.2019 року запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Відповідно до пункту 21 розділу І Закону №113-ІХ у Законі України «Про прокуратуру» пункт 4 частини першої статті 7, яким передбачено військові прокуратури як складову системи прокуратури України, частину четверту статті 8, якою передбачено утворення у Генеральній прокуратурі України (на правах самостійного структурного підрозділу) Головної військової прокуратури, яку очолює заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор, виключено.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

Відповідно до пунктами 18, 21 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за контрактом, надається право достроково припинити контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Прокурорам та слідчим військових прокуратур, які є військовослужбовцями і проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається право достроково звільнитися з військової служби.

У відповідності до частини 7 ст. 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження військової служби у ЗС України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформ органів прокуратури» №113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі їх успішного проходження.

Таким чином, з метою реалізації Законом №113-ІХ заходів в органах прокуратури, починаючи з жовтня 2019 року відбулися структурні та кадрові зміни.

Відповідно до наказу Генерального прокурора №358 від 27 грудня 2019 року юридичну особу Генеральна прокуратура України перейменовано в Офіс Генерального прокурора без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи.

Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №99 шц затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, у якій відсутня військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців.

Відповідно до пункту «г» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Пунктом 226 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.

Відповідно до пункту 245 Положення №1153/2008 звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення, за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.

Відповідно до з ч.3 ст.16 Закону України «Про прокуратуру», прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Суд зазначає, що на момент звільнення ОСОБА_1 проходив саме військову службу в Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Отже, правовідносини з приводу проходження військової служби позивачем не є трудовими відносинами, а тому КЗпП України щодо порядку звільнення з військової служби на позивача не розповсюджуються.

Оскільки позивач проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він проходи службу, має відбуватися з дотриманням Закону України №2232-Х-ІІ.

Відтак, на ОСОБА_1 , як на військовослужбовця Збройних сил України розповсюджується дія Положення № 1153/2008.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 13.06.2018 року №826/25061/15.

Здійснивши системний аналіз як зазначених вище норм чинного законодавства, так і доводів сторін, суд зазначає, що правовідносини з приводу проходження військової служби позивачем не є трудовими відносинами, а тому КЗпП України щодо порядку звільнення з військової служби на позивача не розповсюджуються.

Водночас, суд зазначає, що статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовані питання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.

Так, відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Розділом XXXII Порядку № 260 врегульовані питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Так, пунктом 2 розділу XXXII Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 розділу XXXII Порядку № 260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Оскільки позивач проходив військову службу, його звільнення з військової служби з посади, на якій він проходи службу, має відбуватися з дотриманням Закону України №2232-Х-ІІ.

Суд зазначає, що позивач має право на виплату останньому одноразову грошову допомогу, передбачену саме пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII, за період відповідної календарної служби.

На підставі означеного вище, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (код СДРГІОУ: 38296363. місцезнаходження юридичної особи: 65012, місто Одеса,вулиця Пироговська, 11) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) вихідної допомоги при звільнені в розмірі середнього місячного заробітку, та стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (СДРГІОУ: 38296363, місцезнаходження юридичної особи: 65012. місто Одеса, вулиця Пироговська, 11) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) невиплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.

Щодо позовних вимог про стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (код СДРПОУ: 38296363. місцезнаходження юридичної особи:65012. місто Одеса, вулиця Пироговська, 11) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний податковий номер: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.03.2021 року по день ухвалення судом рішення, суд зазначає, що остнні задоволенню не підлягають, з підстав зазначених нижче.

Відповідно до статті 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи те, що відповідач не відмовляв позивачеві у виплаті середнього заробітку за час затримки, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, виплат належних сум при звільненні, як наслідок питання щодо його виплати відповідачем не вирішувалося (в запиті від 30.06.2022 р. позивач просив повідомити чи нараховувавлась при звільненні з органів прокуратури України вихідна допомога), суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд прийшов до висновку про наявність підстав щодо відмови у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м.Одеса, 65012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Статтею 139 КАС України взначено порядок розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи відмову у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м.Одеса, 65012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудженні всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону у розмірі 1984,80 грн.

Керуючись ст. ст.242-244,246,250,254,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м.Одеса, 65012) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя Є.О. Жукова