Рішення № 107268571, 11.11.2022, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/4690/21

Провадження № 2/463/49/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2022 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Татух М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

встановив:

позивач через свого представника ОСОБА_1 , що діє на підставі довіреності від 20 грудня 2019 року, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за централізоване опалення місць загального користування за період з 1 червня 2016 року по 30 жовтня 2020 року в сумі 8661,46 грн., 1249,81 грн. інфляційних втрат, 618,47 грн. 3% річних, а також судового збору в розмірі 2270 грн.

Позов мотивує тим, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг, що надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго» за даною адресою, зокрема послуг з централізованого опалення, а відтак має нести відповідальність за зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, відповідач не проводить оплати за отримані послуги, внаслідок чого за період з 1 березня 2016 року по 30 жовтня 2020 року розмір заборгованості останнього за спожиті послуги з централізованого опалення становить 8661,46 грн. Вказує, що 1 грудня 2020 року позивач звертався до Личаківського районного суду м. Львова з заявою про видачу судового наказу №09-14280 про стягнення заборгованості з відповідача, а відтак перебіг строку позовної давності перервався. При цьому зазначає, що 16 лютого 2021 року суд видав ухвалу про скасування судового наказу №463/12109/20.

Вказує, що житловий будинок АДРЕСА_2 обладнано загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії для опалення сходових кліток у зв`язку з тепловтратами розвідних трубопроводів системи опалення №5143015. Даний житловий будинок є будинком з горизонтальною розводкою внутрішньо будинкової системи опалення, розрахунки кількості та вартості послуг з централізованого опалення проведено відповідно до вимог Постанови КМУ від 21 липня 2005 року №630, Наказу міністерства будівництва, архітектури та ЖКГУ від 31 жовтня 2006 року №359 «Про затвердження методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» та встановлених тарифів. Зокрема у квартирі відповідача нарахування за послуги в місцях загального користування проводяться по показах будинкового лічильника 5143015. Факт надання відповідачу послуг з централізованого опалення для опалення місць загального користування будинку проживаючих за адресою АДРЕСА_1 , підтверджується актами про включення системи теплопостачання та опитувальним листом споживача теплової енергії. Відтак оскільки відповідач добровільно не сплачує за надані послуги, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, просить стягнути суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 26 квітня 2021 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 13 травня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено в ній судове засідання з повідомленням (викликом) осіб.

13 вересня 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Татух М.Д., що діє на підставі ордеру серії ЛВ №172750 від 24 червня 2021 року, подала до суду відзив, згідно з яким просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.

Вказує, що у своїй відповіді на адвокатський запит ЛМКП «Львівтеплоенерго» інформує, що нарахування вартості послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання здійснюється відповідно до умов публічного договору приєднання «Про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води», який укладений між ЛМКП «Львівтеплоенерго» та мешканцями житлових будинків м. Львова на виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і постанови КМУ від 21 липня 2005 року №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення». Водночас згідно з п. 12 Постанови КМУ №630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії, нарахування вартості послуги з централізованого опалення проводиться згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі квартири. Відповідно, до розрахунку приймається сумарна опалювальна площа квартир, яка у будинку на АДРЕСА_2 , становить 10837,1 кв.м (в т.ч. квартири з індивідуальним опаленням). З них площа квартир, розташованих у першій черзі будинку (1-3 під`їзд) становить 6922,0 кв.м., площа квартир, розташованих у другій черзі (4-6 під`їзд) - 3915,1 кв.м. Житловий будинок на АДРЕСА_2 , балансоутримувачем якого був ТОВ «РЕД «Карпатбудсервіс», а тепер - ОСББ «Зелена - 115», складається з двох частин: перша черга будинку (І-ІІІ під`їзд) та друга черга (IV- VI під`їзд). Кожна черга обладнана окремим індивідуальним, тепловим пунктом (ІТН) з вузлом обліку теплової енергії (ВОТЕ) на опалення та гаряче водопостачання. Від споживання гарячої води обидві частини житлового будинку відмовилися. Квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . 16 грудня 2008 року у другій черзі даного житлового будинку встановлено загальнобудинковий вузол обліку теплої енергії на опалення та гаряче водопостачання з ультразвуковим тепловим лічильником Multical. Вказаний житловий будинок має горизонтальну розводку внутрішньобудинкової системи опалення, що передбачає можливість встановлення квартирних приладів обліку теплової енергії та опалення. Покази загальнобудинкових та квартирних теплових лічильників у житловому будинку знімає контролер теплового господарства ЛМКП «Львівтеплоенерго», покази знімаються протягом трьох останніх днів поточного місяця.

Вказує, що позивачем було вказано формулу, за якою здійснюються нарахування: Q мзк = Q втр, проте сам розрахунок вартості наданих послуг не зазначено, у долучених додатках тепловтрати зазначаються лише з 25 квітня 2017 року до 29 жовтня 2018 року. Звертає увагу на те, що порядок розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування, має визначатися розділом 2 Методики. Пункт 2.1.4. методики вказує, що у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії та відсутності приладів обліку теплової енергії на МЗК витрати теплової енергії на опалення МЗК визначається розрахунком за формулами, наведеними в пункті 2.1. В той же час п. 2.1.4. методики наводить формулу за якою визначається загальна кількість теплової енергії на опалення МЗК. Пункти 2.2.1. і 2.2.2. методики визначають формули розподілу визначених величин теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, між окремими помешканнями будинку. Вказує, що у розрахунку, наданому позивачем, не зазначено який саме тариф застосовано, який розмір тепловтрат припадає на квартиру відповідача, коефіцієнт кількості теплоти, що припадає на помешкання відповідача, яка взята площа при розрахунку (загальна, помешкання) тощо. Відтак вважає, позивачем належним чином не надано розрахунок за послуги з централізованого опалення та відповідно не доведено наявність заборгованості.

21 вересня 2021 року представником позивача ОСОБА_1 подано на електронну адресу суду відповідь на відзив. Звертає увагу на те, що відповідач грунтує свої доводи на інформації, що не стосується предмету спору, оскільки на адвокатський запит №8-04 підприємством надавалась інформації стосовно кв. АДРЕСА_6 , яка немає відношення до даної справи, а відтак доводи адвоката є неналежними та не можуть братись судом до уваги. Посилається на порядок визначення кількості теплової енергії на опалення МЗК, визначений п. 2.1.3 Наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово- комунального господарства України «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31 жовтня 2006 року №359. Вказує, що усі квартири житлового будинку АДРЕСА_2 , які отримують послуги централізованого опалення з листопада 2018 року обладнані квартирними тепловими лічильниками, сходові клітки у будинку від`єднанні від централізованої системи опалення. Відтак зазначає, що у вартість плати за опалення місць загального користування входять втрати теплової енергії у внутрішньобудинкових системах опалення та втрати тепла трубопроводами системи гарячого водопостачання житлової частини. З метою коректного розподілу теплової енергії, спожитої за показами загальнобудинкового приладу обліку між квартирами, які обладнано приладами теплової енергії та місцями загального користування з урахуванням втрат у розподільчих внутрішньо будинкових мережах ТОВ РЕД «Карпатбудсервіс» та ОСББ «Зелена 115ж» виготовило та подало позивачу опитувальні листи споживача теплової енергії, в яких зазначено максимальне теплове навантаження на опалення МЗК та на втрати теплової енергії у внутрішньо будинкових системах опалення та гарячого водопостачання. Позивачем було надано розрахунок послуги теплопостачання, посилаючись на чинне законодавство та застосовуючи діючі формули, було надано доводи в якості помісячних даних обсягу приладів обліку теплової енергії по будинку АДРЕСА_2 . При цьому звертає увагу на те, що сторона відповідача лише усно стверджує про неправомірність нарахувань. Зазначає, що помісячна тарифікація відображається у повідомленнях про оплати послуги теплопостачання, при цьому в розрахунку позивача вказано кількість енергії, яка припадає на квартиру відповідача. При цьому вказує, що позивач у своїй діяльності керується діючими нормами закону нараховуючи відповідачу послуги, вважає, що позивачем доведено всі обставини справи.

1 грудня 2021 року представником відповідача ОСОБА_3 подано на електронну адресу суду заяву про застосування строку позовної давності. Вказує, що 19 січня 2021 року судом було видано судовий наказ в справі № 463/12109/20 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 1 березня 2016 року до 31 жовтня 2020 року, який в подальшому було скасовано. При цьому зазначає, що в наведеному розрахунку який був долучений до позовної заяви та судовому наказі було зазначено період нарахування та оплати послуг центрального опалення за період з 1 липня 2014 року до 17 листопада 2020 року (заборгованість на 1 липня 2014 року). Відтак вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення вимог про стягнення заборгованості за опалення місць загального користування будинку, а клопотання про поновлення строків позовної давності позивачем не заявлялося, а тому в задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» слід відмовити у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

18 травня 2022 року представником відповідача ОСОБА_3 подано на електронну адресу суду додаткові пояснення у справі. Звертає увагу на те, що в позовній заяві позивач зазначає, що сходові клітки у будинку від`єднанні від централізованої системи опалення, однак жодного опалення сходових кліток проектом будинку не передбачено. Також вказує, що в позовній заяві та у відповіді на адвокатський запит від 24 червня 2021 року за вих. № 08-161 позивач зазначає, що починаючи з листопада 2018 року всі споживачі обладнані засобами обліку теплової енергії (лічильниками), а розрахунок витрат теплової енергії та кількість теплової енергії на опалення МЗК позивач визначає керуючись положеннями п. 2.1.3 Методики затвердженої наказом № 359 від 31 жовтня 2006 року, з чим відповідач не погоджується. Вважає, що дана методика не може бути застосована, оскільки інформація про те, що всі споживачі обладнані засобами обліку теплової енергії є недостовірною, оскільки у долучених позивачем розрахунках до відповіді на адвокатський запит за 2017, 2018 рік зазначається, що серед споживачів є споживачі послуг у яких відсутні засоби обліку теплової енергії. Окрім цього позивач в судовому засіданні погодився з тим, що для обчислення кількості теплової енергії на опалення МЗК слід застосувати п. 2.1.4 Методики. Відтак позивач визначаючи відповідачу кількість теплової енергії на опалення МЗК, керується положеннями п. 2.1.3. Методики, та таким чином останнім не виконуються вимоги, передбачені п. 12 Постанови КМУ від 21 липня 2005 року №630 та до нарахувань обсягу теплової енергії МЗК включається обсяг теплової енергії спожитої власниками приміщень, які не надають покази приладів обліку у зв`язку із їх відсутністю. А тому на думку сторони відповідача донарахування додаткової оплати за опалення по загальнобудинковому лічильнику суперечить умовам укладеного між сторонами договору та законодавству, що регулює порядок обліку та оплати послуг з централізованого опалення, а саме Правилам надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Вважає, що посилання позивача при обґрунтуванні нарахувань за опалення місць загального користування на Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, рекомендації щодо застосування Методики, затверджені наказом Міністерства з питань житлового-комунального господарства України від 22 лютого 2008 року №47, є безпідставним, оскільки даними актами не визначено порядку розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування у разі обладнання багатоквартирного будинку загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії та часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку.

Сторона відповідача вважає, що підміняючи методику розрахунку, визначену нормативним актом, іншою методикою, що здійснена не на підставі нормативно-правового акту, позивач діяв не у передбачений законом спосіб. При цьому зазначає, що наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, застосування цієї Методики можливе лише після укладання договорів, які відповідають типовим договорам про надання послуги постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21 серпня 2019 року №830, відповідний договір на сьогодні з 2020 року з відповідачем укладено. Вказує, що зазначеною методикою скасовано дію наказу Мінрегіонбуду від 31 жовтня 2006 року №359 «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення».

Окрім того звертає увагу на наявність розбіжностей у розрахунках долучених до позову між таблицею про розрахунок боргу та таблицею щодо розрахунку інфляційних витрат в графах щодо наявного боргу відповідача за 2018 рік, помісячно. Також просить суд застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог, про що зазначено у заявах, які долучені до матеріалів справи в грудні 2021 року.

6 червня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду заперечення на пояснення.

Щодо застосування методики вказує, що з врахуванням положень Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», а також Закону України від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», що був введений в дію у повному обсязі з 1 травня 2019 року, на виконання якого розроблена та затверджена Методика № 315, в позовний період залишаються чинними та продовжують діяти договори про надання комунальних послуг, які були укладені до введення в дію Закону № 2189-VIII, та до вказаних договорів не передбачено можливості застосування виконавцями послуг Методики № 315. Натомість, договори про надання комунальних послуг, що були укладені до 1 травня 2019 року, передбачають застосування положень Правил № 630 та Методики №359. Вказує, що роз`яснення щодо застосування Методики № 315 розміщені на офіційному сайті Міністерства розвитку громад та територій України, а відтак підприємство не може застосовувати норми Методики № 315 до укладення з споживачами нових договорів. Окрім того звертає увагу на те, що Антимонопольний комітет України у своїх рекомендаціях від 24 червня 2021 року №60/17 - рк/к - прийшов до висновку, що теплопостачальне підприємство, організація, повинна утриматися від застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315 під час розрахунків із споживачами, з якими не укладено договори відповідно до вимог Закону України від 9 листопада 2017 року №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги». Також звертає увагу на судову практику в аналогічних справах - постанову Львівського апеляційного суду від 2 грудня 2021 року у справі №466/3616/20 та рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 листопада 2021 року у справі №759/22575/21.

Щодо формули розрахунку, яка використовується позивачем звертає увагу на те, що відповідно до п. 28 постанови КМУ від 21 липня 2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води» споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Вказує, що у нарахування вартості опалення МЗК входять і втрати в розподільчих внутрібудинкових мережах системи опалення, при цьому кількість теплової енергії на опалення МЗК розподіляється між усіма мешканцями будинку (в т.ч. квартирами з індивідуальними системами опалення).

Зокрема з листопада 2018 року до квартири відповідача застосовується п. 2.1.3 Методики, оскільки згідно з обліком ЛМКП «Львівтеплоенерго», у будинку по АДРЕСА_2 (друга черга) починаючи з 2018 року усі квартири, що отримують послугу з централізованого опалення, обладнані квартирними приладами обліку теплової енергії. Вказує, що до листопада 2018 року, розрахунок проводився згідно п. 2.1.4 наказу, що застосовується у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії.

Звертає увагу на те, що відсутність (від`єднання від загальнобудинкової системи централізованого опалення) батарей на сходових клітках не звільняє від сплати за опалення МЗК, оскільки, у вартість плати місць загального користування входять втрати теплової енергії у внутрішньобудинкових розподільчих системах опалення. Зокрема відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» скільки всього теплової енергії використано споживачами у будівлі визначається за показами вузла комерційного обліку, та відповідно цей обсяг розподіляється між усіма споживачами будинку з урахуванням показів вузлів розподільного обліку (квартирних лічильників). Враховуючи викладене вище вважає, що нарахування вартості послуг з централізованого опалення по квартирі відповідача проводиться відповідно до чинного законодавства, показів будинкового приладу обліку теплової енергії та встановлених тарифів.

Окрім того звертає увагу суду на те, що у рішеннях суду у справі №463/12294/20 від 14 вересня 2021 року, у справі №463/11214/20 від 13 грудня 2021 року та у справі №463/12294/20 від 14 вересня 2021 року за позовом ЛМКП «Львівтеплоенерго до інших мешканців в будинку відповідача судом було встановлено обставини щодо правильності розрахунку позивача.

14 червня 2022 року представником відповідача ОСОБА_3 подано на електронну адресу суду доповнення до додаткових пояснень у справі. Звертає увагу на наявність суттєвих розбіжностей у розмірі опалювальної площі будинку, зазначеній у відповіді на адвокатський запит від 30 квітня 2021 року - 10837,1 кв.м., а також у розрахунку тепловтрат затверджених ПП «Теплокоплактсервіс» у 2018 році, згідно з яким сумарна опалювальна площа квартир 12801,8 кв.м. Вказує, що якщо проаналізувати опалювальні площі за під`їздами наведеними у розрахунку тепловтрат, то слід зазначити, що при розрахунку позивач зменшив сумарну опалювальну площу на опалювальна площу 5 під`їзду, тобто при розрахунку МЗК не враховується житлові квартири 5 під`їзду. Відтак вважає, що наведене призвело до того, що позивач керуючись положеннями п. 2.1.3. Методики, при нарахуванні обсягу теплової енергії МЗК включає тепловтрати, обсяг теплової енергії спожитої власниками приміщень, які не надають покази приладів обліку (у зв`язку із їх відсутністю) та розподіляється на опалювальну площу споживачів, в яких наявне індивідуальне опалення в тому числі відповідача, за мінусом опалювальної площі п`ятого під`їзду (хоча МЗК повинні сплачувати усі споживачі будинку), що є порушенням чинного законодавства, яке регулює дані правові відносини.

Також повторно звертає увагу на те, що наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 року №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, якою скасовано дію наказу Мінрегіонбуду від 31 жовтня 2006 року. Зазначає, що втрата чинності вказаного наказу 25 січня 2019 року не завадила позивачу вкотре провести розрахунок оплати за МЗК за лютий, березень 2019 року, та проводити нарахування по теперішній час.

7 вересня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 подала до суду клопотання про поновлення строків позовної давності.

Подане клопотання мотивує тим, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» було надано право користування реєстром територіальної громади м. Львів в частині перегляду інформації та одержання витягу, та довідок про кількість зареєстрованих осіб відповідно до п.1 Рішення 968 ЛМКП «Львівтеплоенерго». Вказує, що можливість такого доступу «Міський центр інформаційних технологій» надав ЛМКП «Львівтеплоенерго» 5 лютого 2020 року, відповідно до договору №77/102 від 5 лютого 2020 року та відтак саме з цієї дати у позивача з`явилася можливість ідентифікувати особу відповідача, що є вагомою підставою для поновлення строку позовної давності. В подальшому позивач звернувся до Личаківського районного суду з заявою про видачу судового наказі та стягнення заявленої у позові заборгованості з відповідача. 19 січня 2021 року Личаківським районним судом було видано судовий наказ №463/12109/20, проте 16 лютого 2021 року Личаківським районним судом за заявою відповідача такий було скасовано. Вважає, що враховуючи наведене лише після 16 лютого 2021 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» могло довідатися, про порушення свого права на відшкодування за надану послугу, що є ще однією вагомою підставою для поновлення строку позовної давності.

В судовому засіданні 13 вересня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала з мотивів, викладених у такому та інших поданих нею заявах по суті, просила поновити строк позовної давності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Додатково пояснила, що позивачем при здійсненні розрахунків наданих послуг до загальної опалювальної площі будинку не враховувалась площа під`їзду №5, оскільки такий не підключений до загальнобудинкової мережі централізованого опалення.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні 13 вересня 2022 року позов заперечила з мотивів, викладених у їх заявах по суті справи, просила застосувати позовну давність та у задоволенні позову відмовити. Додатково вказала, що відповідач ОСОБА_4 не є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а лише тимчасово був зареєстрований у такій, на підтвердження чого надала копію паспорта останнього.

У зв`язку з наведеним судом було зобов`язано сторони надати інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власника вказаної квартири та відтак оголошено перерву у розгляді справи.

23 вересня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 на виконання вимоги суду надала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за ОСОБА_5

17 жовтня 2022 року представником позивача ОСОБА_1 було подано на електронну адресу суду заяву про залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_5 . Водночас у зв`язку з надходження на електронну адресу суду також клопотання останньої про відкладення розгляду, а також оголошенням у визначений час судового засідання повітряної тривоги у Львівській обл. розгляд справи, призначений на 18 жовтня 2022 року не відбувся, питання щодо можливості залучення співвідповідача не вирішувалось та розгляд справи було відкладено на 11 листопада 2022 року.

Протокольною ухвалою судового засідання 11 листопада 2022 року в задоволенні заяви представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача було відмовлено у зв`язку з поданням такої з пропуском строку, визначеного ч. 1 ст. 51 ЦПК України, тобто після початку першого судового засідання у справі, а також оскільки всупереч ч. 3 вказаної статті Кодексу представником позивача не було доведено, що позивач не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення даного співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Також 18 жовтня 2022 року представником відповідача ОСОБА_3 подано на електронну адресу суду клопотання в якому остання зокрема вказує, що на думку сторони відповідача ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у справі, оскільки він ніколи не був власником квартири у АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні 11 листопада 2022 року представник позивача ОСОБА_1 підтримала подані нею раніше пояснення та просила задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_3 в задоволенні позову просила відмовити.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому у відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А згідно з ч.ч. 1-4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Так в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 проживав у квартирі АДРЕСА_5 , що підтверджується долученою до позову довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописки №20 від 16 листопада 2020 року (а.с. 9). Водночас згідно з наданою позивачем інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №310251964 від 20 вересня 2022 року вказана вище квартира належить на праві приватної власності іншій особі - ОСОБА_5 , що також підтверджується наданими представником відповідача копіями свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 7 листопада 2008 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20987062 від 20 листопада 2008 року. При цьому з долученої представником відповідача копії паспорта відповідача вбачається, що ОСОБА_4 був зареєстрований у даній квартирі з 8 лютого 2019 року до 28 грудня 2020 року (а.с. 153-154). За даною адресою позивачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» надавались відповідачу послуги з централізованого опалення, хоч матеріали справи і не містять доказів існування договірних правовідносин між сторонами, водночас дані обставини визнаються такими, а відтак згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за централізоване опалення місць загального користування період з 1 червня 2016 року по 30 жовтня 2020 року, відповідач же вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності за вказаними вимогами, а нарахування вартості послуг здійснювалося з порушенням вимог чинного законодавства. З наведеного вбачається, що правовідносини, які виникли у даному випадку між сторонами справи, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, що набрав чинності 10 грудня 2017 року та був введений в дію 1 травня 2019 року, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення» № 630 від 21 липня 2005 року, з відповідними змінами та доповненнями, чинною на момент спірних правовідносин.

Так згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року, який був чинним до 1 травня 2019 року, виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація. Аналогічне положення міститься також в Законі України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 6 якого виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

При цьому згідно з ст. 1 Закону №1875-IV виконавцем є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. А відповідно до визначень, викладених в пунктах 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

Постановою Національноїкомісії,що здійснюєдержавне регулюванняу сферахенергетики такомунальних послугвід 31березня 2015року №1171«Про встановленнятарифів напослуги зцентралізованого опаленнята послугиз централізованогопостачання гарячоїводи,що надаютьсянаселенню суб`єктамигосподарювання,які євиконавцями цихпослуг» встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, в тому числі підпунктом 79 п. 1 такої - тарифи на послуги, які надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окрім того ст.ст. 68, 162 ЖК України визначено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. При цьому згідно з ст. 156 Кодексу члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири).

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст.20Закону України«Про житлово-комунальніпослуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а також одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо. При цьому такому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а відповідно до п. 5 ч. 2 даної статті Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

При цьому згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 9 Закону №2189-VIII споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Аналогічно відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як вбачаєтьсяз положеньЗакону України«Про житлово-комунальніпослуги» №1875-IVвід 24червня 2004року,таким буловизначено зокремапорядок наданняспоживачам послугз централізованогоопалення.Закон України«Про житлово-комунальніпослуги» №2189-VIIIвід 9листопада 2017року передбачаєпорядок наданняпослуг зпостачання тепловоїенергії.При цьомувідповідно доп.3розділу VI«Прикінцеві таперехідні положення»такого договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» стверджує, що останнім не укладалось нового договору про надання комунальних послуг з відповідачем, представник відповідача в заявах по суті вказує, що з відповідачем з 2020 року укладено новий договір, однак доказів наведеного суду не представлено, відтак судом береться до уваги те, що у спірний період відповідачу як споживачу надавались позивачем саме послуги з централізованого опалення. Порядок надання таких регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Як вбачається з матеріалів справи, будинок АДРЕСА_2 , в якому проживав відповідач, обладнаний будинковим приладом обліку теплової енергії №5143015, що підтверджується зокрема опитувальним листом споживача теплової енергії (а.с. 13) та відомостями ЛМКП «Львівтеплоенерго» про надану послугу (а.с. 14), з яких також вбачається, що у квартирі відповідача встановлено квартирний лічильник, що відповідачем не заперечується. При цьому з вказаного опитувального листа, виготовленого ПП «Теплокоплактсервіс» вбачається, що опалювальна площа будинку становить 12801,8 кв.м, з яких 1-ша черга - 6924,9, 2-га черга 5876,9, в тому числі: під`їзд №4 1724,6, під`їзд №5 1809, під`їзд №6 2166, кафе-бар 1773,3. Також з даного листа вбачається, що станом на надання такого в даному будинку лише частина квартир були обладнані індивідуальним опаленням, водночас таким визначено розмір тепловтрат розвідними трубопроводами і стояками системи опалення 0, 04891 Гкал/год, з яких перша черга (1-3 під`їзди) 0,02877 Гкал/год та друга черга (4-6 під`їзди) 0,02014 Гкал/год.

Відповідно до п. 12 вказаних вище Правил у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. При цьому плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії.

Пунктом 28 Правил визначено, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

При цьому відповідно до п. 2 Правил до опалюваної площі (об`єму) будинку входить в тому числі у разі опалення площа (об`єм) сходових кліток, ліфтових та інших шахт, а опалювана площа (об`єм) квартири це загальна площа (об`єм) такої без урахування площі лоджій, балконів, терас.

Також згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Стаття 10 вказаного Закону визначає порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами. Зокрема відповідно до частин 1-2 даної статті у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.

Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку:

1) загальний обсяг теплової енергії, що надходить до індивідуального теплового пункту, зменшується на обсяг теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, визначений на підставі показань відповідних вузлів обліку, а в разі їх відсутності - за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

2) обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

3) загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що незалежно від надання споживачу послуг з централізованого опалення безпосередньо в помешканні останнього, в тому числі і у разі установлення квартирного вузла обліку обсягу спожитої теплової енергії, останній зобов`язаний оплачувати вартість послуг з опалення місць загального користування в розмірі, визначеному відповідними методиками.

Зокрема позивач стверджує, для розрахунку вартості наданих послуг відповідачу послуг ЛМКП «Львівтеплоенерго» керувався наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31 жовтня 2006 року №359, та продовжує керуватись таких, хоч він і втратив чинність.

Так наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року, в тому числі відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», було затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Даним наказом було визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 «Про затвердження Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 листопада 2006 року за № 1237/13111. Відтак з моменту набрання законної сили наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року, що набрав законної сили 25 січня 2019 року, для розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг має застосовуватись саме Методика затверджена таким, у зв`язку з втратою чинності попередньою Методикою, затвердженою наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359.

Суд не погоджується з твердження позивача про неможливість використання вказаної вище методики до укладення з споживачем нового договору щодо надання послуг з постачання теплової енергії, а не послуг з централізованого опалення, оскільки такі послуги є ідентичними за своїм змістом, п. 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року передбачає збереження чинності договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, на умовах, визначених такими договорами, однак не передбачає можливості застосування методики, що втратила чинність. Зміна термінології надання послуг не позбавляє ЛМКП «Львівтеплоенерго» обов`язку керуватись у своїй діяльності нормами чинного законодавства, та не надає йому права трактувати норми такого на власний розсуд.

Відтак з врахуванням наведеного вище, судом не можуть братись до уваги здійснені позивачем нарахування вартості наданих відповідачу послуг з опалення місць загального користування за період після 25 січня 2019 року, оскільки такі здійснені з порушенням вимог чинного законодавства.

Щодо розрахунків, вчинених позивачем до 25 січня 2019 року, то такі на думку суду були вчинені з врахуванням положень чинного на той час законодавства, зокрема вказаної вище Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» від 31 жовтня 2006 року №359, а відтак такі є належними доказами наявної у відповідача заборгованості за вказаний період. При цьому судом не беруться до уваги посилання сторони відповідача на те, що на їх думку позивачем застосовувалась невірна формула розрахунку, оскільки з заперечень представника позивача вбачається, що до листопада 2018 року розрахунок проводився згідно п. 2.1.4 вказаної Методики, яким передбачено формулу, що застосовується у разі часткового оснащення приміщень споживачів приладами обліку теплової енергії, а починаючи з 2018 року позивачем застосовувався п. 2.1.3 Методики, оскільки усі квартири, що отримують послугу з централізованого опалення, були обладнані квартирними приладами обліку теплової енергії, доказів протилежного стороною відповідача суду не надано. Щодо посилань сторони відповідача на наявність розбіжностей в розмірі опалювальної площі будинку, що використовувалась позивачем для розрахунків, зазначеними в опитувальному листі (розрахунку тепловтрат) та відповіді на адвокатський запит, то такі не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема до матеріалів справи відповідачем не долученого зазначеної відповіді на запит, при цьому з пояснень, наданих представником позивача у судовому засіданні, а також долучених нею документів вбачається, що площа під`їзду №5 не враховується у розрахунках у зв`язку з тим, що такий не підключений до загальнобудинкової системи опалення.

Також вирішуючи питання про підставність позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до положень ст. 256 ЦК України право особи на звернення до суду за захистом свого цивільного права або інтересу може бути реалізоване протягом визначеного законом строку (в межах позовної давності).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому відповідно ч. 4 такої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, водночас ч. 5 даної статті передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Так представником відповідача подано до суду клопотання про застосування строку позовної давності, відповідно до якого вказує, що позовна заява подана поза межами строку позовної давності. Представником позивача подано до суду клопотання про поновлення строку позовної давності. Оцінюючи доводи сторін слід зазначити наступне.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому згідно з ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Водночас відповідно до ч. 5 даної статті Кодексу якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зокрема як вже зазначалось вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, що виникла за період з 1 червня 2016 року, однак позов поданий до суду лише 22 квітня 2021 року (дата подання відправлення до поштового відділення згідно з наявним на конверту штампом а.с. 21).

Позивач звертає увагу на те, що ним подавалась заява про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості, однак такий за заявою відповідача було скасовано. Так з долученої до матеріалів справи копії ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 16 лютого 2021 року у справі №463/12109/20 вбачається, що такою було скасовано судовий наказ, виданий за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за надані послуги з централізованого опалення в розмірі 8661,46 грн., а також судових витрат у розмірі 210,20 грн. (а.с. 8).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. При цьому відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення за певними вимогами, зокрема, і про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19) дійшла до висновку, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі № 903/509/17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак з врахуванням наведеного вище вбачається, що звернення позивача ЛМКП «Львівтеплоенерго» з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості не є підставою для поновлення строку позовної давності.

Також судом не беруться до уваги посилання представника позивача на те, що позивачем було отримано доступ до реєстру територіальної громади м. Львів в частині перегляду інформації та одержання витягу, та довідок про кількість зареєстрованих осіб лише 5 лютого 2020 року відповідно до договору №77/102, оскільки до вказаної дати позивач не був позбавлений права звертатись з відповідними запитами в загальному порядку для отримання відповідної інформації, а відтак ідентифікувати особу відповідача.

З наведеного вище вбачається, що позивачем було пропущено строк позовної давності без поважних причин, такий поновленню не підлягає, та відтак з відповідача може підлягати стягненню лише заборгованість, що виникла в межах трьохрічного строку позовної давності до дня пред`явлення позову, тобто з 22 квітня 2018 року та, з врахуванням наведеного вище, до 25 січня 2019 року. Однак, як встановлено судом, відповідач ОСОБА_4 не є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , та місце проживання останнього було зареєстровано у такій лише з 8 лютого 2019 року до 28 грудня 2020 року, а відтак він несе відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг за даною адресою лише у вказаний період, що не входить до часового проміжку, заборгованість за який може бути стягнута судом. Підсумовуючи наведене суд приходить до переконання, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за централізоване опалення місць загального користування не підлягає до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, то дійсно, як висловився Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-931цс15 в своїй постанові від 13 січня 2016 року, на вказані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно цієї норми, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак з наведеного вбачається, що дані вимоги є похідними від вимоги про стягнення заборгованості, а тому враховуючи те, що суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення такої з відповідача, інфляційні втрати та три проценти річних теж стягненню не підлягають.

При цьомусуд звертаєувагу нате,що підчас розглядусправи встановлено,що власникомквартири АДРЕСА_5 ,в якійпозивачем надавалисьжитлово-комунальніпослуги,є невідповідач ОСОБА_4 ,аінша особа - ОСОБА_6 , відтак саме на останнього в силу положень ст. 13 Конституції України та ст. 322 ЦК України в першу чергу було покладено обов`язок щодо оплати вартості наданих послуг.

Відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Відтак, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Аналогічні правові висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18), від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715св19), від 8 липня 2020 року в справі № 612/808/18 (провадження №61-15537св19).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У даному позові позивачем було пред`явлено вимогу як до відповідача лише до ОСОБА_2 , що проживав у квартирі протягом частини періоду, за який позивач просить стягнути заборгованість, однак не пред`явлено вимог до власника даної квартири - ОСОБА_5 . При цьому заяву про залучення такого до участі у справі у якості співвідповідача було подано після спливу строку, визначеного ст. 51 ЦПК України, вже під час судового розгляду, що продовжувався судом вже тривалий час та неодноразово відкладався за клопотаннями сторін у справі. У своїй заяві представник позивача жодним чином не мотивувала причин пропуску вказаного строку, а з врахуванням того, що позивач не був позбавлений можливості до подання позову у справі отримати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно для визначення кола належних відповідачів у справі, останній міг знати про підставу залучення такого співвідповідача ще до подання позову у справі. Відтак з наведеного вбачається, що позивачем було неналежно визначено коло відповідачів у справі, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.

Підсумовуючи наведене вище суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку позовної давності, задовольняє клопотання відповідача про застосування позовної давності, та з врахуванням наслідків застосування такої, а також враховуючи описані вище обставини, в задоволенні позову відмовляє у повному обсязі.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, астаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також зазначені у поясненнях в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Ухвалюючи рішення у справі суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання судових витрат. Так згідно з ч.ч. 1, 2 вказаної статті Кодексу судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до переконання про відмову в задоволенні позову, відтак з урахуванням вимог ч. 2 ст.164ЦПК України судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 141, 223, 263-265, 268, 274, 279, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. 68 ЖК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

ухвалив:

в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку позовної давності відмовити.

Клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності задовольнити.

В задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», місцезнаходження: 79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05506460.

Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: Стрепко Н.Л.