Рішення № 107267505, 30.09.2022, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 30.09.2022Справа № 554/2031/22 Провадження № 2/554/2102/2022

Заочне рішення

іменем України

30 вересня 2022 року місто Полтава

Октябрський районний суд міста Полтави в складі головуючого судді Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Сорока Ю.Г., розглянувши в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Полтавської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням ,

встановив:

23.03.2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_7 , в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Полтавської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . Квартира перебуває на балансі КП ЖЕО2 Полтавської міської ради , належить до комунальної власності територіальної громади Полтавської міської ради. В квартирі проживають та зареєстровані його діти: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 разом 3 дружиною, ОСОБА_5 та малолітніми дітьми ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , родичка ОСОБА_6 .

Окрім того в квартирі зареєстрований з 15.07.1995 року та ніколи не проживав відповідач ОСОБА_2 . Згідно форми В про реєстрацію місця проживання в квартирі відповідач рахується зареєстрованим в спірній квартирі з 15.07.1995 року як квартирант. Він проживає у спірній квартирі та зареєстрований в ній з 27.09.1989 року, ніколи не надавав згоди на реєстрацію відповідача у квартирі, не укладав з ним договір піднайму і йому невідомо на яких правових підставах відповідач був зареєстрований у спірній квартирі. Відповідач ніколи не проживав в спірній квартирі, не ніс витрати по оплаті комунальних послуг і він, а також члени його сім`ї ніколи його не бачили.

Позивач просив визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, відповідач відзив на позов не надавав.

Треті особи будучи належним чином повідомленими про день час та місце слухання справи в судове засідання не з`явились.

Суддя ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суддя дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Суддею встановлено, що згідно з договором найму житлового приміщення ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 , де також зареєстровані ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 разом з дружиною, ОСОБА_5 та малолітніми дітьми ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , родичка ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_2 .

Відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

На момент звернення до суду із цим позовом відповідач фактично не дає можливості позивачу вільно користуватись житловим приміщенням, чим порушує його право на вільне користування майном.

Зазначені обставини стали підставою подання цього позову до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормамиЦивільного кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованоюЗаконом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(далі - Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) якої передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном; не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено в чинному на момент звернення дот суду із позовом законодавстві України.

Так, відповідно до ч. 4ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; надаліЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Причому інколи всі разом або деякі з них можуть належати і не власнику, а іншому володільцю майна, наприклад, довірчому власнику майна, орендатору тощо. На відміну від прав власника, правомочності іншого законного володільця, навіть зі схожими правомочностями власника, не тільки не виключають прав самого власника на це майно, а й зазвичай виникають із його волі і в передбачених ним межах (наприклад, договір найму, договір управління майном тощо).

Згідно ізст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом. Через категорії «межі здійснення суб`єктивних цивільних прав» та «обмеження здійснення суб`єктивних цивільних прав» у законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав.

Статтею 391 ЦК Українивстановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно дост. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно дост. 150 Житлового кодексу України(надаліЖК України), громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю насвій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Частиною 2статті 64 ЖК Українипередбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство

Згідно ч. 3ст. 64 ЖК України, якщо особи, зазначені в частині другійстатті 64 ЖК України, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Порівняльним аналізом статей383,391,405 ЦК Українита статей150,156 ЖКу поєднанні зістаттею 64 ЖК Українислід дійти висновку, що положення статей383,391 ЦК Українипередбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі, які не є і не були членами його сім`ї, а положеннястатей 405 ЦК України, статей150,156 ЖК Українирегулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

У ч. 4ст. 156 ЖК Українипередбачено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням, до цих відносин застосовуються правила, встановленістаттею 162 цього Кодексу.

Статтею 162 ЖК Українивстановлено, що плата за користування жилим приміщенням у будинку, що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Відповідно дост. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону та за рішенням суду.

Згідно ізст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, у якому фізична особа проживає постійно або тимчасово.

Виходячи з положень ст. ст.16,391,386 ЦК України, власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст.16,386,391 ЦК України, які, окрім іншого, передбачають, що правовідносини, пов`язані зі створенням перешкод здійснення права користування своїм майном, регулюютьсяст. 391 ЦК України, яка встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідач не проживає. Реєстрація Відповідачів перешкоджає позивачу у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном, а отже позивач просить здійснити усунення будь-яких порушень його права як власника житлового приміщення (квартири), в даному випадку шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням.

Також відповідач участі в утриманні квартир не приймає, оплату спожитих комунальних послуг не здійснює.

У відповідності зіст.ст.7,11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Виходячи з того, щоЗакон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положенняст. 7 цього Законупідлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Таким чином, виходячи з наведених правових норм, у разі порушення прав наймача, він має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

З огляду викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір, сплачений позивачем, відповідно до п. 1 ч. 2ст. 141 ЦПК Українипідлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.405,391 ЦК України, ст.ст.4-10,12,13,17,18,76-81,89,133,141,178,223,229,259,263-265,268,272-273,280-284,289,354-355 ЦПК України, суддя,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради, Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Полтавської міської ради про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 таким,що втративправо накористування квартирою АДРЕСА_1 зізняттям йогоз реєстраційногообліку.

Копію повного судового рішення направити учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні протягом 2 (двох) днів з дня його складання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд міста Полтави протягом 30 (тридцяти) днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

З текстом рішення суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя В.М.Бугрій