Рішення № 107238971, 09.11.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року Справа № 160/10322/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю №138/4.1-1002/П від 27 серпня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №138/4.1-1002/П від 27 серпня 2021 року складено Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області без урахування усіх обставин, відтак останній підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2022 заяву Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська про поновлення строку звернення до суду - задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено Територіальному центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська строк звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування припису.

Клопотання Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи - задоволено.

Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Зокрема, з посиланням на приписи статті 7 Закону №877, відповідач зазначає, що зауваження до акту є лише невід`ємною частиною акту перевірки, а не документом який встановлює чи змінює підстави для скасування акту перевірки. Закон не обмежує посадових осіб органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, видати припис у день підписання акту перевірки за результатами здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю).

Стосовно твердження позивача, щодо порушення пп. 1) пункту 12 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 21 серпня 2019 року №823 відповідач зазначив, що відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону. Тому посилання позивача на Порядок є некоректним, тому як підставою перевірки не було виявлення неоформлених трудових відносин.

Тож, на думку відповідача, обставини наведені позивачем у позовній заяві стосовно визнання протиправним та таким, що підлягає скасуванню припису №138/4.1- 1002/П від 27.08.2021, до акту №138/4.1-1002 від 27.08.2021 не спростовують висновків викладених в акті. Таким чином, припис «Про усунення виявлених порушень законодавства про працю» № 138/4.1-1002/П від 27.08.2021 є законним та обґрунтованим, складеним на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Позивачем 20.09.2022 подано відповідь на відзив, за змістом якої він не погодився із доводами викладеними у відзиві на позов, та зазначив, що припис підлягає скасуванню, адже він прийнятий із порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, позивач зазначив, що у відповіді №1571/1/4.1-22 від 12.04.2022, отриманої від Державної служби України з питань праці, вказано, що наказом Головного управління від 21.02.2022 №4-Д відкрито дисциплінарне провадження відносно головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус В.П. За результатами дисциплінарного провадження прийнято рішення про застосування до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у формі зауваження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 клопотання ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у справі №160/10322/22 - задоволено.

Залучено до участі в адміністративній справі №160/10322/22 ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Роз`яснено третій особі про необхідність подати до суду пояснення до позову або відзиву дотримуючись вимог ст. ст. 162, 165 КАС України - у десятиденний строк з дня отримання позову або відзиву, у разі його подання відповідачем.

Пояснень від третьої особи до суду не надходило.

Ухвалами від 26.09.2022 та 18.10.2022 витребувано у Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, засвідчені належним чином копії документів щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус В.П., а саме: рішення про відкриття дисциплінарного провадження, разом з документом на підставі якого таке призначене; акт, що складений за результатами проведеного провадження; рішення про застосування до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус В.П. дисциплінарного стягнення.

28.10.2022, 02.11.2022, 08.11.2022 від відповідача надійшли витребувані судом копії документів щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус В.П., а саме: рішення про відкриття дисциплінарного провадження, разом з документом на підставі якого таке призначене; акт, що складений за результатами проведеного провадження; рішення про застосування до головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус В.П. дисциплінарного стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, Положення про Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84, на підставі звернення фізичної особи про порушення, що спричинило шкоду її правам від 15.06.2021 (вхід. № Р-3222-21 від 22.06.2021 Державної служби України з питань праці), за погодженням Державної служби України з питань праці від 24.06.2021 №4093/3.1-ЗВ-21 (вхід. №К-912-ДС від 24.06.2021 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) на проведення - позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі перевірки головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю у Дніпровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Капінус Вікторією Павлівною у період з 25.08.2021 по 27.08.2021 проведено позаплановий захід зі здійснення державного нагляду (контроль у формі перевірки у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська з питань невиплати заробітної плати.

За результатами перевірки складено акт №138/4.1-1002 від 27.08.2021.

Згідно змісту акту перевірки, у ході проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у формі перевірки щодо додержання законодавства про працю встановлені наступні порушення:

подані відомості до ГУ Державної податкової служби про прийняття працівника з порушенням терміну і строків, абз. 1 постанови КМУ № 413, ч. 3 ст. 24 КЗпП України;

нарахування та виплата основної заробітної плати здійснюється з порушенням термінів, несвоєчасно, чим порушено ч. 1, 3 ст. 115 КЗпП України;

підприємством порушено терміни виплати розрахункових коштів при звільненні, чим порушено ч. 1 ст. 116 КЗпП України;

нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 не здійснено та не перераховано, чим порушено ч.1 ст. 117 КЗпП України;

виплата компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 нарахована не в повному обсязі за відпрацьований час, чим порушено ч. 1 ст. 83 КЗпП України;

не виплачено заробітну плату за відпрацьований час лютий, березень, квітень 2021, чим порушено ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»;

не нараховано індексацію за червень 2021 року, чим порушено ч. 6 ст. 95 КЗпП України;

не нараховано компенсацію за дні затримки заробітної плати, чим порушено ст.34 Закону України «Про оплату праці»;

не відображено достовірний облік в табелях обліку робочого часу, не ознайомлено з нарахуванням заробітної плати, що належать до виплати, чим порушено ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ст. 110 КЗпП України;

оплата перших п`яти днів непрацездатності здійснена не в найближчий термін дати виплати заробітної плати, чим порушено абз. 2 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

На підставі акту №138/4.1-1002, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення законодавства про працю, складено припис № 4.1- 1002/П від 27.08.2021, в якому зазначені такі порушення:

1. В ході перевірки встановлено, що не нараховувалась працівникам у червні 2021 індексація заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу, так наприклад, ОСОБА_1 , що звільнена 22.06.2021, станом на 27.08.2021 не була нарахована і виплачена індексація.

2. В ході перевірки встановлено, що виплата заробітної плати, наприклад ОСОБА_1 здійснювалась з порушенням терміну виплати заробітної плати, а саме:

-за лютий 2021 року не нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_1

-за березень 2021 року не нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_1

-за квітень 2021 року (було відпрацьовано 7 робочих днів) не нарахована та не виплачена заробітна плата ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 була звільнена з посади 22.06.2021 р., але не отримала заробітну плату розрахункові в день звільнення.

Згідно відомості від 29.06.2021 їй перераховано 29.06.2021 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 27738,97 грн.

12.07.2021 після звільнення було перераховано кошти за період перебування на лікарняному (лікарні). Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору, що передбачено вимогами ст. 21 ЗУ «Про оплату праці».

3. Розмір заробітної плати за першу половину місяця становить не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. В ході перевірки встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не своєчасно, наприклад ОСОБА_1 не отримала заробітну плату до теперішнього часу (27.08.2021) за відпрацьований період лютий квітень 2021 року, при цьому не нараховано та виплачено компенсацію за дні затримки заробітної плати.

4. В ході перевірки встановлено, що виплата заробітної плати здійснюється не своєчасно, наприклад ОСОБА_1 не отримала заробітну плату за відпрацьований період лютий 2021 року, за березень 2021 року, за квітень 2021 року при цьому не нараховано та не виплачено компенсацію за дні затримки заробітної плати.

5. Працівницю ОСОБА_1 не було ознайомлено з нарахуваннями заробітної плати, що належить їй до виплати, а також за листками непрацездатності, які вона подала у відділ персоналу 05.05.2021, які були отримані посадовими особами. Також не було відображено достовірний облік в табелях обліку робочого часу по ОСОБА_1 , а саме, не було відображено ознаку «Р» під час перебування на роботі, а вказано позначку «-» за лютий 2021 квітень 2021 року. Документів про відсутність її на роботі посадовими особами ОСОБА_3 не надано.

6. В ході перевірки встановлено, що відповідно ОСОБА_1 звільнена з посади відповідно до розпорядження підприємства від 22.06.2021 № 405-К на підставі ст.. 147-149 КЗпП України, але остаточний розрахунок по заробітній платі з нею підприємством не проведено у день звільнення 22.06.2021 так і до цього часу. Таким чином, враховуючи зазначене, підприємством порушено термін виплати розрахункових коштів при звільнені.

7. В ході перевірки встановлено, що нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 не здійснено та не перераховано.

8. В ході перевірки встановлено, що виплата компенсації за не використану відпустку ОСОБА_1 нарахована не в повному обсязі за відпрацьований час.

9. В ході позапланового заходу державного контролю встановлено наступне: Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця. Колишньому працівнику ОСОБА_1 не було виплачено оплату перших п`яти днів тимчасової непрацездатності в найближчий термін дати виплати заробітної плати.

10. В ході перевірки встановлено, що заробітна плата за виконану роботу лютий 2021 07.04.2021 ОСОБА_1 не виплачувалось, об`єктивних причин не виплати посадовій особи не пояснили.

11. В ході перевірки встановлено, ОСОБА_1 прийнята на роботу з 07.12.2018 на посаду директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська згідно розпорядження міського голови від 06.12.2018 № 706-К, 07.12.2018 о 11год 02хв відомості подані до ДПС з порушенням терміну і строків визначених абз. 1 Постанови КМУ № 413.

Не погоджуючись з вказаним приписом позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Позивач підписав припис із зауваженнями, зазначив, що з приписом не погоджується, зауваження та заперечення викладені в листі від 06.09.2021 №252.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з таких підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення та дії відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Як визначено частиною першою статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 утворено територіальні органи Дежпраці, зокрема і Управління Держпраці у Тернопільській області.

Відповідно до Положення про Управління Держпраці у Тернопільській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84, відповідач є територіальним органом Державної служби з питань праці, що їй підпорядковується.

Управління Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 5 пункту 4 Положення №84).

Державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом. Таке визначення наведене у статті 1 Закону України від 05.04.2007 № 877-V Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (надалі - Закон № 877-V), який встановлює правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Як визначено частиною п`ятою статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами <…державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, …>.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону №877-V встановлено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою. У посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім`я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення). Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу (частини перша-четверта згаданої статті).

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону №877-V перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (який був чинний на момент перевірки, далі Порядок №823).

Так відповідно до пункту 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пункту 5 підпункту 3 Порядку №823 заходи державного контролю проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством та джерел зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Позивачем не оскаржено процедуру проведення перевірки, проте судом порушень під час проведення перевірки самостійно не встановлено.

Під час перевірки відповідачем встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 прийнята на роботу з 07.12.2018 на посаду директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська згідно розпорядження міського голови від 06.12.2018 № 706-К, 07.12.2018 о 11 год 02 хв відомості подані до ДПС з порушенням терміну і строків визначених абз. 1 Постанови КМУ №413.

На підставі розпорядження Новомосковського міського голови від 08.02.2021 №79-к ОСОБА_1 була відсторонена від виконання повноважень керівника до 08.04.2021. Про невиплату заробітної плати ОСОБА_1 , на час відсторонення в розпорядженні Новомосковського міського голови на проведення службового розслідування нічого не вказано. Під час відсторонення від роботи трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. При цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

Встановлено, що згідно наданих документів на період проведення службового розслідування ОСОБА_1 була відсторонена від роботи, але вона перебувала на робочому місці з 08 год 00 хв до 17 год 00хв. Інших документальних підтверджень щодо відсутності на роботі ОСОБА_1 посадовими особами Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська в ході проведення перевірки не надано. Згідно штатного розпису вона перебувала в штаті Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, але заробітна плата, нарахування та оплата праці з невідомих причин їй не проводилась за період з 08.02.2021 по 08.04.2021.

Відповідно наданого табелю обліку робочого часу старшим інспектором з кадрів, яка заповнювала табель в табелі за лютий 2021, березень 2021, квітень 2021 стоїть позначка «-». У відомостях заробітної плати за лютий 2021, березень 2021, квітень 2021 нарахування заробітної плати відсутні.

В ході проведення перевірки надано письмове пояснення старшого інспектора з кадрів ОСОБА_4 , яка в поясненні вказала, дослівно: «...у період заповнення табелю робочого часу за період з 08.02.2021 по 07.04.2021 з в.о. директора ОСОБА_5 проведено неодноразове обговорення табелювання ОСОБА_1 . Відповідно того, що вона згідно розпорядження відсторонена та була відсутня на роботі повідомлено, що відсторонення здійснюються без збереження заробітної плати.».

Згідно наданого в ході перевірки пояснення заступника головного бухгалтера Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська щодо не нарахування та невиплати заробітної ОСОБА_1 пояснено дослівно: «...заробітна плата не нараховувалась, так як заробітна плата нараховується за фактично відпрацьований час та згідно табелю робочого часу. Головним бухгалтером було надано лист до фінансового управління, управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковськ, Новомосковському міському голові. Відповідь надійшла під час перевірки 26.08.2021 від Новомосковської міської ради...».

Згідно листків непрацездатності 08.04.2021 ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні по 30.04.2021 року, оплату листка непрацездатності (лікарняного) за перші 5 днів їй не було здійснено в першу виплату заробітної плати. 05.05.2021 вона стала до роботи та в подальшому надала листок непрацездатності для оплати. Відповідно до заяви ОСОБА_1 її звільнено з посади керівника відповідно до розпорядження міського голови Новомосковської міської ради від 22.06.2021 №405-к, але остаточний розрахунок по заробітній платі з нею Терцентром м. Новомосковська не проведено у день звільнення 22.06.2021. Питання щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлення її на посаді перебувають на розгляді цивільної справи у Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області.

Щодо спірного припису, судом встановлено наступне.

Стосовно пункту 1 припису, в якому встановлено ненарахування та невиплата за червень 2021 ОСОБА_1 індексації заробітної плати пропорційно відпрацьованого часу.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282 (далі - Закон №1282).

Визначення індексації грошових доходів населення міститься у статті 1 Закону №1282 та означає встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини 1 статті 1 закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108 (далі - Закон №108) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена у статті 2 Закону №108.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 33 Закону №108 визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За змістом частини 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

З метою реалізації Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 №491 Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

З аналізу наведених правових норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер.

Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону №2011, Закону №1282 та Порядку №1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №815/2590/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

За таких обставин суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

З матеріалів справи встановлено, що індексація в сумі 57,89 грн за червень 2021 року виплачена 16.09.2022, що підтверджується бухгалтерською довідкою до меморіального ордеру №5 за вересень 2021 року.

При цьому, ОСОБА_1 звільнена 22.06.2021, відтак позивачем порушено порядок виплати індексації, проте пунктом 1 припису встановлено, що вказане порушення підлягає виконанню у термін до 17.09.2021.

З огляду на те, що станом на час розгляду справи пункт 1 припису позивачем виконано у термін, що встановлений для його виконання, припис в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо пунктів 2, 3 та 4 припису, судом встановлено наступне.

Пунктом 2 оскаржуваного припису визначено, що виплата заробітної плати, ОСОБА_1 здійснювалась з порушенням терміну виплати заробітної плати, а саме:

за лютий 2021 року не нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_1

за березень 2021 року не нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_1

за квітень 2021 року (відпрацьовано 7 робочих днів) не нарахована та невиплачена заробітна плата ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 була звільнена з посади 22.06.2021, але не отримала заробітну плату та розрахункові в день звільнення. Згідно відомості від 29.06.2021 їй перераховано 29.06.2021 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 27 738,97 грн.

12.07.2021, після звільнення, перераховано кошти за період перебування на лікарняному (лікарні).

Пунктом 3 оскаржуваного припису встановлено невиплата ОСОБА_1 заробітної плати до 27.08.2021.

Пунктом 4 оскаржуваного припису визначено, що ОСОБА_1 не отримала заробітну плату за відпрацьований період лютий 2021, березень 2021, квітень 2021, при цьому ненараховано та невиплачено компенсацію за дні затримки заробітної плати.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Судом встановлено, що згідно розділу 3 «Оплата праці» Колективного договору територіального центру визначені строки виплати заробітної плати, а саме: «Здійснювати виплату заробітної плати в робочі дні два рази на місяць: аванс - 16, остаточний розрахунок - 1 числа місяця, наступного за звітним».

Заробітна плата ОСОБА_1 була нарахована та виплачена 26 лютого 2021 року за період роботи з 01.02.2021 по 07.02.2021 року у розмірі 1724,91 грн.

Проте, з урахуванням приписів розділу 3 «Оплата праці» Колективного договору заробітна плата за період з 01.02.2021 по 07.02.2021 року у розмірі 1724,91 грн мала бути виплачена 16 лютого 2021 року, тобто у аванс, а не в остаточний розрахунок.

За період з 08.02.2021 по 08.04.2022 ОСОБА_1 була відсторонена від виконання повноважень директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська, на підставі розпорядження Новомосковського міського голови №79-К від 08.02.2021 «Про проведення службового розслідування».

Відтак, ОСОБА_1 з 08.02.2021 по 08.04.2022 не виконувала своїх посадових обов`язків, на робочому місці не знаходилася повний робочий день, про що вказано в протоколі загальних зборів ОСОБА_3 від 02.09.2021 та у табелі обліку робочого часу, які містяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що під «відстороненням від виконання посадових обов`язків» слід розуміти, один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин із державним службовцем, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором та посадовою інструкцією і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його посадових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Суд зазначає, що нарахування заробітної плати включає в себе таку передумову як виконання роботи, зокрема, у даному випадку, виконання службових обов`язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, чого у даному випадку не відбулося.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року №480/4871/18.

До того ж, Верховним судом у постанові від 18.11.2019 у справі № 480/4871/18 також вказано, що жодним нормативно-правовим актом, якими регулюються проходження публічної служби та правовідносини в оплаті праці, не встановлено обов`язку роботодавця здійснювати виплату працівнику заробітної плати під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №817/1338/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням наведеного, в період відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків, з 08.02.2021 по 08.04.2021, позивачем правомірно не нараховувалась та не виплачувалась ОСОБА_1 заробітна плата за вказаний період.

Відносно виплати ОСОБА_1 лікарняного.

Відповідно до пункту 1.3. Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом МОЗ від 09 квітня 2008 року №189, непрацездатність - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

У разі хвороби або травми, яка настала або триває в працівника під час відсторонення від виконання посадових обов`язків, втрата працездатності не настає, оскільки такий працівник не виконує свої посадові обов`язки у зв`язку із відстороненням. Також необхідно наголосити, що у період відсторонення відсутній факт втрати зарплати через хворобу або травму, компенсувати яку покликана допомога по тимчасовій непрацездатності.

Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі №817/1339/18.

Судом встановлено, що після надходження 17.05.2021 листка непрацездатності ОСОБА_1 серії АЛА №431427 та АЛА №541795 19.05.2021 проведено нарахування лікарняних та надана заява - розрахунок до фонду соціального страхування від 19.05.2021

Згідно відомості розподілу витрат від 28.05.2021 оплата перших 5 днів проведена за рахунок установи та виплачена 28.05.2021 з заробітною платою за другу половину травня.

У свою чергу кошти від фонду соціального страхування надійшли

08.07.2021 та відповідно до банківської виписки за 08.07.2021, платіжного доручення від 09.07.2021 №181 надано до установи Держказначейства 09.07.2021 та зараховано на картковий рахунок ОСОБА_1 згідно відомості розподілу виплат від 12.07.2021.

Підсумовуючи викладене вище, пункти 2, 3 та 4 оскаржуваного припису є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на що припис в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо пункту 5 припису, яким визначено, що працівницю ОСОБА_1 не було ознайомлено з нарахуваннями заробітної плати, що належить їй до виплати, а також за листками непрацездатності, які вона подала у відділ персоналу 05.05.2021, які були отримані посадовими особами. Також не було відображено достовірний облік в табелях обліку робочого часу по ОСОБА_1 , а саме, не було відображено ознаку «Р» під час перебування на роботі, а вказано позначку «-» за лютий 2021 квітень 2021 року, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Новомосковського міського голови №79-К від 08.02.2021 «Про проведення службового розслідування» ОСОБА_1 була відсторонена від виконання повноважень директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська та не виконувала своїх посадових обов`язків і не знаходилася на робочому місці повний робочий день у період з 08.02.2021 по 08.04.2021.

У табелі обліку робочого часу не було відображено позначення «Р» під час перебування на роботі, а вказано позначення «-» за лютий 2021 квітень 2021 року.

Відповідно до Типової форми №П-5, затвердженої наказом Держкомстату України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 05.12.2008 №489, позначення «Р» означає «Години роботи, передбачені колдоговором».

Разом з тим, у типовій формі відсутні умовні позначення відсторонення від роботи працівника.

Оскільки, форма табеля носить рекомендаційний характер і складається із мінімальної кількості показників, необхідних для заповнення форм державних статистичних спостережень, а її рекомендаційний характер полягає в тому, що за необхідності вона може бути доповнена іншими показниками, потрібними для обліку робочого часу на підприємстві, відображення в табелі обліку робочого часу періоду відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків позначенням «-», суд не вважає порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до територіального центру щодо ознайомлення з нарахуванням заробітної плати, лікарняних, а також відсутні докази відмови позивача у наданні такої інформації працівнику ОСОБА_1 .

Таким чином, визначені відповідачем у пункті 5 припису порушення позивачем чинного законодавства не підтверджені матеріалами справи та спростовуються вищенаведеними висновками суду, у зв`язку з чим п. 5 оскаржуваного припису підлягає скасуванню.

Щодо пункту 6 припису, яким визначено несвоєчасне проведення розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

ОСОБА_1 звільнена з посади відповідно до розпорядження на підставі розпорядження Новомосковського міського голови №405-к від 22.06.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора територіального центра соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська».

Заробітна плата за червень 2021 року була нарахована та зареєстрована в органі Держказначейства та 22.06.2021 ОСОБА_1 проведено перерахування заробітної плати та нараховані розрахункові.

23.06.2021 до фінансового управління була надана заявка щодо додаткового фінансування коштів для виплати розрахункових, 24.06.2021 проведено фінансування, 25.06.2021 наданий до казначейства розподіл виділених бюджетних асигнувань та платіжні доручення (26.06.2021 - 27.06.2021 вихідні дні).

29.06.2021 Управлінням Держказначейства були перераховані кошти на карткові рахунки, у даному випадку, ОСОБА_1 , тобто вже після звільнення.

Відповідно до часини 1 статті 116 КзПП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Враховуючи, що підприємство позивача не проведено з ОСОБА_1 повний розрахунок при звільненні, судом встановлено порушення позивачем терміну виплати розрахункових коштів при звільненні у вигляді заробітної плати, з огляду на що, підстав для скасування пункту 6 оскаржуваного припису не має.

Щодо пункту 7 припису, яким визначено, що нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 не здійснено та не перераховано, судом встановлено наступне.

Згідно приписів статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Як вже встановлено судом, заробітна плата за червень 2021 року була нарахована та зареєстрована в органі Держказначейства та 22.06.2021 ОСОБА_1 проведено перерахування заробітної плати та нараховані розрахункові.

23.06.2021 до фінансового управління була надана заявка щодо додаткового фінансування коштів для виплати розрахункових, 24.06.2021 проведено фінансування, 25.06.2021 наданий до казначейства розподіл виділених бюджетних асигнувань та платіжні доручення (26.06.2021 - 27.06.2021 вихідні дні).

29.06.2021 Управлінням Держказначейства були перераховані кошти на карткові рахунки, у даному випадку, ОСОБА_1 , тобто вже після звільнення.

Отже, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, враховуючи висновки суду, що викладені вище у частині щодо виплати заробітної плати під час відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків, та відсутність протиправних дій/бездіяльності щодо виплати ОСОБА_1 лікарняних (починаючи з 6 дня непрацездатності ОСОБА_1 ) середній заробіток має бути сплачений саме за несвоєчасну виплату заробітної плати за період з 22.06.2021 по 29.06.2021.

Відтак п. 7 оскаржуваного припису скасуванню не підлягає.

Щодо пункту 8 припису, яким визначено, що виплата компенсації за не використану відпустку ОСОБА_1 нарахована не в повному обсязі за відпрацьований час, судом встановлено наступне.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про відпустки право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

На підставі статті 24 Закону України Про відпустки, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

Випадки, коли можна отримати компенсацію за відпустки, перераховані у статті 83 КЗпП України:

у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;

у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості;

за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

Судом встановлено, що компенсація за невикористану відпустку ОСОБА_1 нарахована згідно особової картки працівника ОСОБА_1 та розрахункового листа.

Доказів наявності спору щодо розміру виплаченої ОСОБА_1 компенсації за не використану відпустку до суду не надано, судом самостійно не встановлено.

З огляду на вказане, пункт 8 припису підлягає скасуванню як необґрунтований.

Щодо пункту 9 припису, яким визначено невиплата ОСОБА_1 перших п`яти днів тимчасової непрацездатності в найближчий термін дати виплати заробітної плати, судом встановлено наступне.

Судом під час розгляду даної справи встановлено, що після надходження 17.05.2021 до позивача листка непрацездатності ОСОБА_1 серії АЛА №431427 та АЛА №541795, 19.05.2021 позивачем проведено нарахування лікарняних та надана заява - розрахунок до фонду соціального страхування від 19.05.2021

Згідно відомості розподілу витрат від 28.05.2021 оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності проведена за рахунок установи позивача та виплачена 28.05.2021 з заробітною платою за другу половину травня.

У зв`язку з чим, судом не встановлено порушень позивачем виплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця.

Таким чином, визначені відповідачем у пункті 9 припису порушення позивачем чинного законодавства не підтверджені матеріалами справи та спростовуються вищенаведеними висновками суду, у зв`язку з чим п. 9 оскаржуваного припису підлягає скасуванню.

Щодо пункту 10 припису, яким визначено, що заробітна плата за виконану роботу лютий 2021 07.04.2021 ОСОБА_1 не виплачувалась, судом встановлено наступне.

Вказаний пункт також підлягає скасуванню, як такий, що не містить обгрунтованих та доведених матеріалами справи порушень норм чинного законодавства з боку позивача, з огляду на висновки суду викладені стосовно пунктів 2, 4 припису.

Зокрема, судом встановлено правомірність поведінки позивача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період її відсторонення від виконання службових обов`язків, з 08.02.2021 по 08.04.2021, заробітної плати.

Щодо пункту 11 припису, яким визначено несвоєчасне, з порушенням строків визначених абз. 1 Постанови КМУ № 413, повідомлення позивачем органу ДПС про прийняття на роботу ОСОБА_1 .

Відповідно до абзацу 1 Постанови КМУ від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»: повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Порядком обміну електронними документами з контролюючими органами», затверджений наказом Міністерства фінансів України 06.06.2017 №557, визначено порядок отримання повідомлення про прийняття працівника на роботу.

Згідно пункту 8 Порядку №557 перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі протягом перших двох годин наступного операційного дня.

У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі.

Якщо автору протягом встановленого строку після відправки електронного документа не надійшла перша квитанція, електронний документ вважається не одержаним адресатом.

Відповідно до пункту 9 Порядку №557 не пізніше наступного робочого дня з моменту формування першої квитанції, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами та цим Порядком, формується друга квитанція.

Друга квитанція є підтвердженням про прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючому органі електронного документа. В другій квитанції зазначаються реквізити прийнятого (зареєстрованого) або неприйнятого (із зазначенням причини) електронного документа, результати обробки в контролюючому органі (дата та час прийняття (реєстрації) або неприйняття, реєстраційний номер, дані про автора та підписувача (підписувачів) електронного документа та автора квитанції).

Відповідно до пункту 10 Порядку №557 на другу квитанцію накладається печатка відповідного контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник другої квитанції зберігається в контролюючому органі.

Судом встановлено, що 06.12.2018 до Територіального центру надано розпорядження міського голови №706-к від 06.12.2018 про прийняття ОСОБА_1 на посаду директора з 07.12.2018.

До початку роботи ОСОБА_1 , 06.12.2018 в 14:47:33 години, надано до Державної податкової служби повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису.

Повідомлення про отримання та перша квитанція надійшла 06.12.2018 в 15:48 години. Друга квитанція надійшла 07.12.2018 року в 11.02 години.

Приписами пункту 11 Порядку №557 визначено, що у разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

З урахуванням наведеного, судом не встановлено порушень позивачем вимог чинного законодавства щодо повідомлення органу ДПС про прийняття ОСОБА_1 на роботу.

Крім того, як встановлено судом, згідно направлення на проведення позапланового заходу державного нагляду від 20.08.2021 № 573-Н, перевірка позивача проводилась з питань невиплати заробітної плати.

Встановлені відповідачем у пункті 11 припису порушення не відносяться до питання виплати/невиплати заробітної плати, а тому припис в цій частині не відповідає меті перевірки та не узгоджується із наказом від 20.08.2021 №1438-П «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю)» та направленням на проведення позапланового заходу державного нагляду від 20.08.2021 № 573-Н.

З огляду на встановлені обставини, п. 11 оскаржуваного припису підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зміст спірного припису відповідача, який є індивідуально-правовими актом та породжує права і обов`язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним статтею 2 КАС України.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Обґрунтованість, в силу статті 2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

З урахуванням встановлених під час розгляду даної справи обставин та наданих сторонами доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку про те, що оскаржуваний припис не повній мірі відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, зокрема, відповідачем під час перевірки встановлені порушення, які не підтвердились матеріалами даної справи та не відповідають дійсним обставинам спору, у зв`язку із чим скасуванню підлягають пункти 1-5, 8-11 оскаржуваного припису.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем у рамках даного позову сплачено судовий збір у розмірі 2481,00 грн згідно платіжного доручення №155 від 07.06.2022.

Таким чином, з урахуванням прийнятого судом рішення та враховуючи пропорційність задоволених вимог, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми сплаченого судового збору у розмірі 2029,90 грн.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11 припису Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю №138/4.1-1002/П від 27 серпня 2021 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 1Д, м. Дніпро, 49107; код ЄДРПОУ: 39788766) на користь Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Новомосковська (вул. Паланочна, буд. 29, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200; код ЄДРПОУ: 27938147) судовий збір в сумі 2029,90 (дві тисячі двадцять дев`ять) гривень 90 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 09 листопада 2022 року.

Суддя Н.Є. Калугіна