Ухвала суду № 107222651, 21.10.2022, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Кужель К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско», виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29 січня 2003 року та визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

07 червня 2022 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» звернувся до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. В обґрунтування своєї заяви представник ТОВ «Аско», зазначає, що нововиявленими обставинами, які дають підстави для перегляду рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско», виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29 січня 2003 року та визнання права власності, є те, що ухвалюючи рішення, суд виходив з преюдиційних обставин, встановлених іншим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 у справі №7/86-1298, яким відмовлено у задоволенні позову TOB «АСКО» до АТЗТ «Автотехсервіс» про визнання права власності на будівлю автозаправної станції площею 39,8 кв.м по АДРЕСА_1 . Разом з тим, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у справі №7/86-1298 прийнято відмову ТОВ «АСКО» від позову, визнано нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 та закрито провадження у справі №7/86-1298 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Як зазначалось вище, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.08.2014 у даній справі №607/7048/14-ц обґрунтоване обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 у справі №7/86-1298, чим підтверджується преюдиційний зв`язок цих судових рішень. З визнанням нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 та закриттям провадження у справі №7/86-1298, встановлені у цьому рішенні обставини перестали бути преюдиційними, і підлягають повторному доказуванню і можуть бути спростовані. Отже, у даній справі №607/7048/14-ц ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у справі №7/86-1298 про прийняття відмови заявника від позову, визнання нечинним судового рішення та закриття провадження у справі, ТОВ «АСКО» вважає нововиявленою обставиною, яка є підставою для скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.08.2014 у справі №607/7048/14-ц, оскільки в розумінні положень п. 3 ч. 2 ст. 423 ЦПК України, втратило чинність, примусовість та обов`язковість рішення суду по справі №7/86-1298, у якому підтверджено правомірність набуття АЗТЗ «Автотехсервіс» права власності на будівлю АЗС по вул. Микулинецькій, 40, у м. Тернопіль, на якому ґрунтувалось рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.08.2014 у справі №607/7048/14-ц.

02.09.2022 від представника позивача – адвоката Авдєєнко В.В. надійшов відзив на заяву, згідно якого представник позивача не погоджується з доводами представника ТОВ «Аско» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2014 року по справі №607/7048/14. Як видно із заяви, як на підставу своїх вимог ТОВ «Аско» посилається на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 03.05.22 по справі №7/86-1298, у відповідності до якої визнано нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.12 по справі №7/86-1298 та закрито провадження у вказаній справі у зв`язку із відмовою ТОВ «Аско» від позову. Разом з тим, вказана обставина не впливає на законність та обґрунтованість рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.08.14 по справі №607/7048/14. Так, при ухваленні спірного рішення суд виходив з обставин, що на день вирішення спору постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.14 по справі №876/5239/13 було скасовано рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ряди №976 від 13.06.12, яким внесено зміни в рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.03 в частині оформлення права власності на будівлю автозаправної станції по вул. Микулинецька, 40, у м. Тернополі за ПрАТ «Автотехсервіс». З огляду на вказану постанову суд дійшов висновку, що станом на час прийняття рішення у справі №607/7048/14-ц залишається чинним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.03 в частині оформлення права власності на будівлю автозаправної станції по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі за ТОВ «Аско». Разом з тим, зважаючи на обставини, встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.12 по справі №7/86-1298, суд дійшов висновку про відсутність у ТОВ «Аско» прав на спірне майно. Згадана вище постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.14 була скасована ухвалою Вищого адміністративного суду від 06.10.16 по справі №К/800/12222/14 із закриттям. Таким чином, рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №976 від 13.06.12, яким внесено зміни в рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.03 в частині оформлення права власності на будівлю автозаправної станції по вул. Микулинецька, 40 у м. Тернополі за ПрАТ «Автотехсервіс» є чинним, а ТОВ «Аско» не набувало права власності на зазначене майно. Вказані обставини також підтверджуються рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.05.17 по справі №921/191/17-г/17, рішенням Тернопільського апеляційного суду від 28.10.14 по справі №607/2629/14-ц. Тому, вказані обставини є преюдиційними та не підлягають доказуванню. Таким чином, факт визнання нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.12 по справі №7/86-1298 на підставі ухвали Західного апеляційного господарського суду від 03.05.22 не змінює тих обставин й підстав, з яких було заявлено й задоволено судом позов.

07.09.2022 від представника ТОВ «Аско» надійшла відповідь на відзив на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, згідно якої представник вважає, що відзив є безпідставним, оскільки з визнанням нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 та закриттям провадження у справі №7/86-1298 встановлені у цьому рішенні обставини перестали бути преюдиційними і підлягають повторному доказуванню наявними у справі доказами, яким не давалась оцінка судом внаслідок наявності преюдиційних обставин. Зокрема, як свідчать матеріали справи, TOB «АСКО», як правонаступнику Тернопільської СТО №2, згідно з Державним актом серії ТР №12 від 11.05.1994 належить на праві постійного користування земельна ділянка на АДРЕСА_1 . Збудувавши на цій земельній ділянці на підставі наданої дозвільної документації (рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18.10.1995 №841 «Про дозвіл на будівництво організаціям та підприємствам міста» та дозволу Інспекції держархбудконтролю на виконання будівельних робіт від 12.11.1997 №060) автозаправну станцію, прийняту в експлуатацію згідно з актом Державної технічної комісії від 22.07.1998, ТОВ «АСКО» на підставі ст. 26 Закону України «Про власність» та ст.12 Закону України «Про господарські товариства» набуло право власності на цей об`єкт нерухомого майна. При цьому, чинне на той час законодавство не обумовлювало виникнення права власності на об`єкт нерухомості його обов`язковою державною реєстрацією. Водночас, встановивши, що до реконструкції автозаправна станція належала ТОВ «АСКО», про що зазначено у рішенні 21.08.2014, суд залишив поза увагою доводи відповідача з підтверджуючими доказами про те, що внаслідок проведеної реконструкції у АТЗТ «Автотехсервіс» не могло виникнути право власності на це майно. Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 «Про надання дозволу на реконструкцію автозаправної станції» дозволено АТЗТ «Автотехсервіс» провесні реконструкцію існуючої автозаправної станції в межах закріпленої земельної ділянки за адресою вул. Микулинецька, 40. Проте, як на чає винесення вкачаного рішення, так і на час здійснення будівельних робіт з реконструкції існуючої АЗС та здачі її в експлуатацію за АГЗТ «Автотехсервіс» не було закріплено земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 ні на праві користування, ні на праві власності, що підтверджується наявними у справі доказами. Зокрема, згідно з актом обстеження земельної ділянки під реконструкцію існуючої АЗС на стаціонарну АЗС потужністю 250 заправок на добу по вул. Микулинецькій, 40 у м. Тернополі, затвердженого 06.03.2000 комісією обстежувалась земельна ділянка, яка займає площу існуючої автозаправної станції розміром 0,09 га. тобто частина земельної ділянки, яка перебувала на праві постійного землекористування у ТОВ «АСКО». У заключному висновку цього акта начальник Тернопільського міського відділу земельних ресурсів зробив застереження щодо свого підпису: «При умові оформлення права користування землею в порядку відведення», що свідчить про відсутність такого відведення на час підписання акта. Однак, таке відведення земельної ділянки так і не було здійснено, у т.ч. не відбулось попереднє вилучення земельної ділянки у належного землекористувача ТОВ «АСКО», яке згоди на це не давало і за погодженням цього питання до нього ніхто не звертався. Не виникло в АГЗТ «Автотехсервіс» право користування (власності) земельною ділянкою по АДРЕСА_1 і надалі, у т.ч. згідно з укладеним із ТОВ «АСКО» договором довгострокової оренди від 30.09.2000, як це неодноразово стверджували представники цього товариства, обґрунтовуючи своє право землекористування під час проведення реконструкції АЗС. Земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебувала в державній власності, а тому, в силу приписів ст. 5 Закону України «Про оренду землі», її орендодавцем могли бути лише визначені у цій статті органи державної влади та місцевого самоврядування. ТОВ «АСКО», як землекористувач, повноважень на передачу цієї ділянки в оренду не мало. Відповідно до умов договору довгострокової оренди від 30.09.2000 ТОВ «АСКО» передало в оренду АТЗТ «Автотехсервіс» строком до 30.09.2010 частину платної стоянки автотранспорту (площадка) площею 1000 кв. м. Факт передачі в оренду саме площадки, а не земельної ділянки підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.05.2011 у справі № 10/91-1943. Окрім цього, згідно із вищезазначеним актом обстеження земельної ділянки під реконструкцію існуючої АЗС від 06.03.2000 предметом обстеження була земельна ділянка, на якій знаходилась існуюча автозаправна станція, площею 0.09 га, а не ділянка під платною стоянкою автотранспорту площею 0.1 га, розташованою поруч з існуючою АЗС. Більше того, площа належної ТОВ «АСКО» земельної ділянки, використаної під реконструкцію існуючої АЗС - 0.1187 га. є більшою і за площу переданої в оренду автостоянки, і за площу, заняту АЗС до реконструкції. Перевищення площі земельної ділянки під реконструйованою АЗС (0.1187 га) в порівнянні з площею до реконструкції (0.09 га) свідчить про те, що АТЗТ «Автотехсервіс» здійснювало будівельні роботи поза межами існуючих будівельних габаритів. Вказане свідчить про те, що проведені будівельні роботи не відповідають суті реконструкції, визначеній чинним на той час законодавством, дозвіл на яку було надано рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12. Отже, АТЗТ «Автотехсервіс» вийшло за межі наданого йому згідно з рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13.01.2000 за №12 дозволу на реконструкцію існуючої автозаправної станції в межах закріпленої земельної ділянки, тобто незаконно провело будівництво без належного дозволу, а саме: на земельній ділянці, яка за ним не закріплялась, та поза межами існуючих будівельних габаритів АЗС, яка підлягала реконструкції. З огляду на викладене, у АТЗТ «Автотехсервіс» та його правонаступника - ПрАТ «Автотехсервіс» право власності на реконструйовану АЗС не виникало, у тому числі не переходило від ТОВ «АСКО», у зв`язку з чим не переходило і право користування земельною ділянкою, на якій розташована ця автозаправна станція. Натомість, таке право власності виникло у ТОВ «АСКО», як єдиного законного землекористувача та власника збудованої ще у 1998 році автозаправної станції, яке мало право на її реконструкцію. Також безпідставним є посилання у відзиві на преюдиціальність рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.05.2017 у справі №921/191/17-г/17 та рішення Тернопільського апеляційного суду від 28.10.2014 у справі №607/2629/14-ц, оскільки ці рішення теж були ухвалені пізніше за рішення Тернопільського міськрайонного суду від 21.08.2014 у даній справі. Окрім цього, у вказаних рішеннях теж були використані як преюдиційні обставини, встановлені рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012, безпосередньо при розгляді цих справ питання щодо виникнення у ТОВ «АСКО» права власності на автозаправну станцію не досліджувалось, тому вказані рішення не можуть вважатись преюдиційними щодо цих обставин.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини не явки не повідомили.

Судом встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско», виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29 січня 2003 року та визнання права власності задоволені. Визнано незаконним та скасовано п.2 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2003 в частині оформлення права власності за ТОВ «Аско» на будівлю автозаправної станції площею 39,8 м.кв. по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю автозаправної станції площею 39,8 м.кв. по АДРЕСА_1 .

Вказане рішення суду було предметом апеляційного та касаційного оскарження, яке залишено без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 у справі №7/86-1298 прийнято відмову ТОВ «АСКО» від позову, визнано нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 та закрито провадження у справі №7/86-1298 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України закріплено, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише в тому випадку, коли суд обґрунтував ухвалене судове рішення скасованим (воно було підставою для ухвалення такого судового рішення) або виходив із нього, хоча прямо й не посилався на нього на підтвердження наявності вказаних обставин, а також якщо наслідком скасування судового рішення є інше за змістом вирішення спору. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.08.2018 зі справи № 910/24418/16, від 27.06.2019 зі справи № 711/2178/17, від 26.01.2022 зі справи № 922/3149/18.

Тобто, для вирішення питання про наявність або відсутність підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами з цієї підстави, суду належить перевірити чи підтверджуються доводи заявника про скасування такого судового рішення (перший критерій) та чи дійсно таке рішення було підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, тобто, наслідком скасування такого рішення є інше за змістом вирішення спору по справі (другий критерій).

Вирішуючи питання про скасування судового рішення із зазначених підстав, суди мають виходити з преюдиційного зв`язку судових рішень, зокрема із того, що між рішеннями має існувати матеріально-правовий зв`язок, факти, встановлені в одній із справ, повинні мати значення для іншої справи.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Під час розгляду справи та при прийнятті рішення у даній справі судом враховано, що між сторонами вже тривалий час ведуться судові спори щодо спірного майна – будівлі АЗС, що розташована по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернопіль.

Зазначено, що судами встановлено обставини, за сукупністю яких при розгляді спірних правовідносин зроблено висновок про недоведеність Товариством «АСКО» права власності на спірний об`єкт після зведення нової АЗС в 2001 році та введення її в експлуатацію, та, відповідно, не доведеність порушення прав та (або) інтересів Товариства внаслідок прийняття міською радою оскаржуваного рішення.

Приймаючи рішення у даній справі, суд серед іншого, покликався на обставини, які були встановлені судом під час розгляду спору у справі №7/86-1289 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКО» до відповідачів: Приватного акціонерного товариства «Автотехсервіс» та Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ТОВ Міське БТІ , про визнання права власності на будівлю автозаправочної станції під літ. «А», загальною площею 39,8м2 по АДРЕСА_1 за ТОВ «Аско», тобто рішення, яке послугувало підставою для подання заяви Товариством про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.

Суд відзначає, що у справі №7/86-1289 у задоволенні позову ТОВ «Аско» було відмовлено за безпідставністю. Судом зроблено висновок про не надання позивачем жодних доказів про те, що він є власником автозаправочної станції, а навпаки підтверджено будівництво такої за кошти АТЗТ «Автотехсервіс».

За змістом статті 392 ЦК України, судове рішення про визнання права власності не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Відтак, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі №914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі №904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі №910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (ЄДРСРУ №91292740).

В даному випадку, визнання нечинним рішення Господарського суду Тернопільської області від 09.04.2012 по справі №7/86-1298 не спростовує висновки суду у справі №921/191/17-г/17 про відсутність доказів, які б підтверджували право власності позивача на спірне майно.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №12 від 13.01.2000р. АТЗТ «Автотехсервіс», було надано дозвіл на будівництво автозаправної станції по вул. Микулинецька, 40 в м. Тернополі, а також зобов`язано АТЗТ «Автотехсервіс» у встановленому законодавством порядку розробити відповідну проектно-кошторисну документацію, одержати дозвіл на виконання будівельних робіт та здати завершений будівництвом об`єкт в експлуатацію.

12 червня 2000 року АТЗТ «Автотехсервіс» було надано дозвіл №83/2000 на виконання будівельних робіт по реконструкції існуючої АЗС по АДРЕСА_1 , а рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1002 від 08.08.01р. затверджено акт технічної комісії про прийняття в експлуатацію автозаправної станції по АДРЕСА_1 після проведеної реконструкції.

При цьому, до проведення зазначеної реконструкції автозаправна станція по АДРЕСА_1 , що належала ТОВ «Аско» була контейнерного типу, тоді як після проведеної АТЗТ «Автотехсервіс» реконструкції автозаправна станція стала стаціонарною.

Зокрема, до проведення реконструкції АТЗТ «Автотехсервіс» автозаправної станції по АДРЕСА_1 не існувало будівлі автозаправної станції площею 39,8 м кв., що видно з акту державної технічної комісії, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №947 від 17.08.98р.

Таким чином, будівля автозаправної станції площею 39,8 м кв. по АДРЕСА_1 та автозаправна станція в цілому була збудована у 2000-2001 роках коштом АТЗТ «Автотехсервіс».

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області під час розгляду справи №607/7048/14-ц була надана оцінка рішенню виконкому Тернопільської міської ради №88 від 29.01.2009 і зазначено, що дане рішення не може вважатися належним доказом підтвердження права власності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що будівля АЗС на вул. Микулинецькій, 40 в м. Тернополі створена ПАТ “Автотехсервіс” на земельній ділянці, наданій товариству у встановленому законом порядку для цієї мети, а право власності набуте цим товариством внаслідок фінансування та введення нерухомого майна в експлуатацію (ст.331 ЦК України).

Крім того, у справі №607/2629/14-ц, що розглядалася Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» до приватного акціонерного товариства «Автотехсервіс», ОСОБА_2 , за участю третьої особи - реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2013 та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно – будівлю АЗС за приватним акціонерним товариством «Автотехсервіс», де позивач посилався на незаконність отримання свідоцтва про право власності та незаконність проведення державної реєстрації права власності (як і в даному спорі), позивачу відмовлено у задоволенні позову повністю (з урахуванням рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Тернопільської області від 28.10.2014).

За висновками судів констатовано, що ТОВ «АСКО» ніколи не було власником АЗС по вул. Микулинецька, 40, тому ні ПАТ «Автотехсервіс», ні ОСОБА_1 не порушували прав позивача; ТОВ «АСКО» не мало жодного відношення до будівництва автозаправної станції по АДРЕСА_1 в 2000-2001рр., оскільки спірне майно створене за кошти ПАТ «Автотехсервіс» і з відома Тернопільської міської ради, якою рішенням №12 від 13.01.2000 надано дозвіл відповідачу на реконструкцію автозаправної станції з подальшим затвердженням Акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Дані судові рішення на момент перегляду рішення у даній справі за нововиявленими обставинами є чинними.

Судами не встановлено фактів законного набуття ТОВ «Аско» права власності на будівлю АЗС, а рішення №88 від 29.01.2003 про оформлення права власності на даний об`єкт за АТЗТ «Автотехсервіс» є чинним.

Суд звертає увагу на те, що здійснюючи перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, та надаючи оцінку визначеним заявником обставинам як нововиявленим, суд не може вийти за межі тих обставин та фактів, які встановив, якими керувався та які поклав суд в основу рішення, що переглядається за нововиявленими обставинами, і у тому разі, якщо ці обставини та факти, виходячи зі спірного питання (предмету спору) та за наявних у справі доказів, мали б бути враховані, встановлені та оцінені судом.

Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 8.2 постанови від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, відповідно до якої процедура перегляду рішень за нововиявленими обставинами передбачає певні процесуальні обмеження, які полягають у тому, що суд переглядає раніше прийняте рішення в межах, в яких нововиявлені обставини впливають на його суть.

В даній ситуації, заявник під нововиявленими обставинами вбачає обставини закриття провадження у справі №7/86-1298 судом апеляційної інстанції у зв`язку з відмовою позивача від позову, та як наслідок, визнання нечинним рішення суду від 09.04.2012 у справі №7/86-1298, оскільки при прийнятті рішення суд виходив з преюдиційних обставин, що мають істотне значення та підтверджують правомірність і законність набуття позивачем прав на спірне нерухоме майно – будівлю АЗС.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що під час розгляду справи №921/191/17-г/17 доводи позивача зводилися до аналогічних мотивів, що вказані у заяві про перегляд рішення за новиявленими обставинами та у наданих додатково письмових поясненнях 23.08.2022 і таким доводам судом надавалася оцінка з урахуванням як встановлених обставин у різних судових справах так і на підставі оцінки наявних у справі доказів в сукупності.

Доводи заявника стосовно невідповідності висновків у зазначеній справі її фактичним обставинам, у розрізі підстав поданої заяви, не можуть вважатися нововиявленими обставинами, оскільки ґрунтуються на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Тоді як вирішення питання, чи вірно судом надано оцінку певним доказам, належить до компетенції судів вищих інстанцій, та не може бути вирішено в рамках розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №910/17944/15.

За встановлених обставин в сукупності, суд доходить висновку, що визнання нечинним судового рішення у справі №7/86-1298 жодним чином не спростовує висновків Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Окрім того, суд при розгляді даної заяви враховує практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії», від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду. Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду й нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі заявником не зазначено й не обґрунтовано.

Оцінюючи надані заявником докази, суд вважає, що вказані обставини не є нововиявленими у розумінні статті 423 ЦПК України, так як доводи заявника зводяться до доказування не всебічного та неповного, на його думку, з`ясування судом фактичних обставин справи.

Отже, у процесі розгляду справи, суду не надано і судом не здобуто конкретних доказів, які б давали правові підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

За вказаних обставин, суд дійшов переконливого висновку про те, що представником ТОВ «Аско» не доведено наявність підстав для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, підстави вказані в заяві не є нововиявленими обставинами, тому у задоволенні заяви представника ТОВ «Аско» про перегляд рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.08.2014 за нововиявленими обставинами слід відмовити.

Керуючись статтями 258, 259, 260, 261, 268, 354, 429 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аско», виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування п. 2 рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №88 від 29 січня 2003 року та визнання права власності відмовити.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст ухвали виготовлено 04 листопада 2022 року,