Рішення № 107222516, 26.10.2022, Козівський районний суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Козівський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Братків І. І.

з участю секретаря судового засідання Скавінської Г. І.,

представника позивача – адвоката Сковронського Т. С.,

представників відповідача Іваніцької М. М., Кватюри Н. Н., Садової К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Козова Тернопільської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В :

17.02.2022 позивач звернулася до Козівського районного суду Тернопільської області із позовом до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради про визнання незаконним наказу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, стягнення моральної шкоди.

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1.1. Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 15.01.2021 її на підставі наказу №9-К від 14.01.2021 року прийнято на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради. Згідно Наказу №68-к від 13.04.2021 року 13.04.2021 її звільнено з займаної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради у зв`язку зі скороченням чисельності працівників відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2021 визнано незаконним та скасовано наказ начальника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.04.2021 № 68-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47447 грн.

Позивач стверджує, що не отримавши повідомлення про добровільне виконання вказаного рішення, виявила намір скористатися своїм правом на примусове виконання. відповідно 31.12.2021 відкрито виконавче провадження №68028914.

Наказом №157-к від 09.12.2021 «Про виконання рішення суду» скасовано наказ начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.04.2021 року №68-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення 13.04.2021 року з займаної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради визнано недійсним; ОСОБА_1 на посаді бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради поновлено з 23 грудня 2021 року. Разом із тим, позивач зазначає, що її було ознайомлено із наказом лише 04.01.2022, коли вона безпосередньо з`явилася до відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради та була допущена до виконання обов`язків.

Вказала, що Попередженням про можливе вивільнення №01 від 04.01.2022 її повідомлено про можливе звільнення у зв`язку з відсутністю вакантної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради. 30.12.2021 року отримала акти №3, №4, №5 про відсутність її на робочому місці 23, 24, 28 грудня 2021 року та лист за підписом в.о. начальника відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради з проханням надати упродовж робочого дня письмові пояснення з цього приводу. 31.12.2021 позивач скерувала листа роботодавцю та повідомила, що вважається такою, що на неї не розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку, зіславшись на те, що не є ознайомленою із наказом про поновлення її на посаді.

Наказом начальника відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради Марії Іваніцької № 02-к від 13.01.2022 «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на ОСОБА_1 » позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Наказом № 03-к від 13.01.2022 позивача 14.01.2022 звільнено з займаної посади бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. На думку позивача таке звільнення є незаконним.

Поряд із цим, зазначила, що оскільки її незаконно звільнено, а рішення про поновлення на роботі відповідачем не виконувалося протягом тривалого періоду часу, за цей час вона не отримувала заробітної плати та була позбавлена засобів до існування, що в результаті призвело до моральних страждань, оскільки зазнала вимушених змін у житті, пов`язаних з відсутністю роботи, була позбавлена звичайного ритму життя, зазнала зниження її ділова репутація та вказані обставини вимагали від неї додаткових зусиль для організації мого життя, а тому вважає, що відповідачем їй завдано моральну шкоду.

На підставі наведеного просила, визнати незаконним та скасувати наказ начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради за №03-к від 13.01.2022 року про звільнення її з посади бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради за прогул без поважних причин. Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.01.2022 року по день ухвалення судового рішення, компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2021 року по 14 січня 2022 року, що підлягала виплаті в день звільнення 14 січня 2022 року, моральну шкоду завдану відповідачем у розмірі 20000 гривень.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Сковронський Т. С. позицію викладену у позовній заяві підтримав, зазначив, що вважає звільнення ОСОБА_1 неправомірним та таким, що здійснене із порушенням вимог законодавства.

1.2. Позиція відповідача.

08.04.2022 від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого з наведеними позивачем обставинами та правовими підставами позову відділ освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради не погоджується, з наступних підстав.

Так, на виконання рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2021 в справі № 951/405/21, відділом освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради видано наказ від 09.12.2021 №157-к «Про виконання рішення суду».

21.12.2021 ОСОБА_1 ознайомлено з наказом від 09.12.2021 № 157 -к «Про виконання рішення суду», який був зачитаний вголос ОСОБА_1 та особисто нею прочитаний в присутності свідків. Позивач відмовилась ставити свій підпис на зазначеному вище наказі про ознайомлення, мотивуючи тим, що станом на 21.12.2021 не отримала повної версії судового рішення, про що був складений відповідний акт №1 фіксації відмови від ознайомлення з документами від 21.12.2021.

Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 ознайомлена про факт її поновлення на роботі та обов`язок приступити до виконання посадових обов`язків з 23.12.2021 року – з дати поновлення її на роботу, про що свідчать додатково зафіксовані телефонограми від 20.12.2021 та 22.12.2022.

Вважає, що ОСОБА_1 , була належним чином повідомлена про поновлення її на роботі, не приступила до виконання своїх посадових обов`язків з 23.12.2021 по 31.12.2021 включно, про що складено акти про відсутність працівника на робочому місці впродовж робочого дня: акт №3 від 23.12.2021, акт №4 від 24.12.2021, акт №5 від 28.12. 2021, акт №6 від 30.12.2021, акт №7 від 31.12.2021, в подальшому позивачу надіслано лист про надання пояснення щодо відсутності на робочому місці.

ОСОБА_1 направлено листа від 24.12.2021 №1079 про те, що на виконання рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2021 вона повинна надати свої банківські реквізити для виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, на що позивачем не було відреаговано. 04.01.2022 позивачу скеровано лист про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з яким вона ознайомилася, про що свідчить її підпис.

Зазначила, що позивач була письмово попереджена про можливе вивільнення – попередженням від 01.01.2022, з яким позивач ознайомилася, одночасно, позивачу було запропоновано ряд вакантних сад для подальшого працевлаштування, від яких вона відмовилася.

Відповідно до протоколу №1 від 10.01.2022 року засідання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради вирішено отримати від ОСОБА_1 письмові пояснення щодо причин її неявки на робоче місце з 03.12.2021 по 31.12.2021.

Відповідно до протоколу №2 від 13.01.2022 засідання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, комісія вирішила визнати відсутність ОСОБА_1 на роботі з 23.12.2021 року по 31.12.2021 як відсутність на робочому місці без поважних причин, що є прогулом та в акті службового розслідування рекомендувати застосувати до ОСОБА_1 - бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради звільнення. Рішення прийнято комісією одноголосно та зачитано ОСОБА_1

13.01.2022 дисциплінарною комісією складено акт службового розслідування, комісія рекомендувала застосувати захід дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 – у вигляді звільнення.

Так, наказом № 02-к від 13.01.2022 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Наказом № 03-к від 13.01.2022 позивача 14.01.2022 звільнено із займаної посади бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради за прогул без поважних причин.

На підставі наведеного, вважає позовні вимоги та обставини на які, посилається позивач безпідставними та просила відмовити в задоволенні таких.

Представники відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, підтримали та просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Акцентували увагу суду, що рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2021 ними виконано, із чим позивач була ознайомлена.

2. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 23.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу, з дня отримання ухвали десятиденний термін для усунення недоліків.

23.03.2022 на адресу суду надійшла заява на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху згідно якої позивач повідомила, що недоліки усунуто, шляхом сплати судового збору. На підтвердження долучила оригінал квитанції про сплату судового збору.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 28.03.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Відповідачем подавалися до суду заяви, зареєстровані в канцелярії суду 27.07.2022, про виклик свідків, проте враховуючи, що заяви про виклик свідків відповідачем подано з пропущенням строку для їх заявлення і відповідачем ніяким чином не обґрунтовано, чому такі заяви не подавалися раніше, суд відповідно до положень ч. 2 ст. 222 ЦПК України ухвалою судового засідання від 25.08.2022 залишив такі заяви без розгляду.

3. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що згідно наказу № 9-К від 14.01.2021 ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, молоді та спорту Козівської селищної ради, відповідно до запису трудової книжки.

Наказом №68-К від 13.04.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, молоді та спорту Козівської селищної ради у зв`язку у зв`язку із зміною структури та штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2021 визнано незаконним та скасовано наказ начальника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.04.2021 № 68-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47447 (сорок сім тисяч чотириста сорок сім) гривень 78 копійок за вирахуванням відповідних податків і зборів.

В силу дії ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою старшого державного виконавця Герелевич О. М. від 31.12.2021 відкрито виконавче провадження №68028914 на підставі виконавчого листа №951/405/21 виданого 21.12.2021.

На виконання вказаного рішення суду начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради видано наказ №157-к від 09.12.2021 «Про виконання рішення суду», яким скасовано наказ начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.04.2021 року №68-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення 13.04.2021 із займаної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради визнано недійсним; ОСОБА_1 на посаді бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради поновлено з 23 грудня 2021 року та доручено провести відповідні виплати.

21.12.2021 відповідачем було ознайомлено ОСОБА_1 із наказом №157-к від 09.12.2021 року «Про виконання рішення суду», шляхом зачитування, разом із тим ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення відмовилася, про що складено акт №1 фіксації відмови від ознайомлення з документами від 21.12.2021.

20.12.2021 та 22.12.2021 начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради Марією Іваніцькою, ОСОБА_1 повідомлено про її поновлення на посаді та необхідність з`явитися для виконання посадових обов`язків, про що складено телефонограми.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 була належно повідомленою про її поновлення на посаді, однак всупереч вимогам для виконання посадових обов`язків не з`являлася, про що було складено акти про відсутність працівника на робочому місці впродовж робочого дня: акт №3 від 23.12.2021, акт №4 від 24.12.2021, акт №5 від 28.12. 2021, акт №6 від 30.12.2021, акт №7 від 31.12.2021.

В подальшому позивачу було скеровано лист №1086 від 28.12.2021 із проханням надання пояснення щодо її відсутності на робочому місці.

Згідно пояснень ОСОБА_1 від 04.01.2022, позивач стверджує, що вважається ознайомленою із наказом №157 від 09.12.2021 про поновлення її на посаді, відтак до цього моменту не є працівником відділу на якого розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку.

ОСОБА_1 ознайомилася із правилами внутрішнього трудового розпорядку 04.01.2022, про що свідчить розписка ОСОБА_1 від 04.01.2022.

Одночасно, 04.01.2022 ОСОБА_1 попереджено про можливе вивільнення, у зв`язку із відсутністю вакантної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить попередження про можливе вивільнення від 04.01.2022.

Відповідно до протоколу №1 від 10.01.2022 засідання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради вирішено отримати від ОСОБА_1 письмові пояснення щодо причин її неявки на робочому місці з 03.12.2021 по 31.12.2021.

Як вбачається із пояснень наданих ОСОБА_1 13.01.2022, позивач зазначила,що не була ознайомленою із наказом про її поновлення на посаді, відтак правила внутрішнього трудового розпорядку не неї не поширюються. Зауважила, що станом на день складення актів про відсутність її на робочому місці не перебувала із відділом освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради у трудових відносинах.

Відповідно до протоколу №2 від 13.01.2022 засідання дисциплінарної комісії з розгляду дисциплінарної справи відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, комісія вирішила визнати відсутність ОСОБА_1 на роботі з 23.12.2021 року по 31.12.2021 як відсутність на робочому місці без поважних причин, що є прогулом та в акті службового розслідування рекомендувати застосувати до ОСОБА_1 - бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради звільнення. Рішення прийнято комісією одноголосно та зачитано ОСОБА_1

13.01.2022 дисциплінарною комісією складено акт службового розслідування, комісія рекомендувала застосувати захід дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 - у вигляді звільнення.

В подальшому, наказом начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради Марії Іваніцької № 02-к від 13.01.2022 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Наказом начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради Марії Іваніцької № 03-к від 13.01.2022 року ОСОБА_1 14.01.2022 звільнено із займаної посади бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради за прогул без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

4. Позиція суду та її нормативно-правове обґрунтування.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, доходить таких висновків.

Відповідно до ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов`язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення.

Враховуючи викладене та виходячи зі змісту частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень. Нормативні акти Президента України як глави держави (стаття 102 Конституції України) і Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади (стаття 113 Конституції України) обов`язкові до виконання на території держави (статті 106 і 117 Конституції України), вони встановлюють загальнообов`язкові правила, мають універсальний характер і є складовою частиною законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 рік), кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права (ст.6).

Положеннями статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» установлено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Стаття 2 Кодексу законів про працю передбачає основні трудові права працівників. Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Відповідно до вимог ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 142 КЗпП України, встановлено, що трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил.

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, з яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За частиною першою статті 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

У статті 148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до положень статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник зобов`язаний зажадати від працівника письмові пояснення. Тобто законодавець чітко визначив, що всі дії щодо процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, законом роботодавця зобов`язано провести до його застосування.

Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов`язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов`язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці. До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов`язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов`язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Отже, ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Разом з цим, саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

4.1. Щодо вимоги про визнання незаконним наказу та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Як установлено судом, рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2021 визнано незаконним та скасовано наказ начальника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.04.2021 № 68-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради.

В силу ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частина сьома статті 235 КЗпП України передбачає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Поновлення на роботі також включає допуск працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18),від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61- 12857св18), від 17 червня 2020 року(провадження №№ 61-39740св18).

У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.(Постанова ВС від 13.02.2019 року у справі №756/6746/16-ц).

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.(ч.4 ст.263 ЦПК).

Як установлено в ході судового розгляду, Наказом №157-к від 09.12.2021 «Про виконання рішення суду» скасовано наказ начальника відділу освіта, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.04.2021 №68-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; запис в трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення 13.04.2021 із займаної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України визнано недійсним; поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради з 23 грудня 2021 року.

Разом з тим, поновлення працівника на роботі відбувається на підставі рішення суду, яким визнано таке звільнення незаконним, з дати звільнення працівника, а не з дати винесення судом відповідного рішення.

Таким чином, оскільки днем звільнення ОСОБА_1 та останнім днем перебування у трудових відносинах є 13.04.2021, то у даному випадку ОСОБА_1 слід було поновити на роботі з 14.04.2021. Зазначення дати поновлення 23.12.2021 є взагалі незрозумілим суду.

Також суд установив, що поновлення позивача на посаді бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради проведене відповідачем з порушенням ряду інших норм закону.

Зокрема, відповідно до Положення про відділ освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, затвердженого рішенням дванадцятої сесії Козівської селищної ради восьмого скликання від 28 жовтня 2021 року №1041 (п. 1.1) Відділ освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради є виконавчим органом Козівської селищної ради, створюється селищною радою, підзвітний і підконтрольний селищній раді, підпорядкований виконавчому комітету селищної ради та селищному голові, а з питань здійснення делегованих повноважень підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Пунктом 1.4 Положення визначено, що працівники Відділу є посадовими особами та службовцями органу місцевого самоврядування. Структура та чисельність відділу затверджується селищною радою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Статтею 2 вищевказаного Закону визначено, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно- дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до рішення третьої сесії Козівської селищної ради восьмого скликання від 23 березня 2021 року № 242 «Про внесення зміни до рішення селищної ради від 29.01.2021 р. №114 «Про структуру і штатну чисельність відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради та структурних підрозділів» затверджено з 23 березня 2021 року структуру і штатну чисельність відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради та структурних підрозділів. Із вказаного рішення вбачається, що у структурному підрозділі «Централізована бухгалтерія відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради» наявні наступні посади: головний бухгалтер у кількості 1 посада, заступник головного бухгалтера у кількості - 1, фахівець з публічних закупівель у кількості - 1, бухгалтер у кількості - 6, економіст у кількості -1 (копія рішення додається, оригінал у відповідача). .

Разом з тим, із пояснень, наданих у ході судового розгляду справи начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради ОСОБА_2 «на яку посаду згідно штатного розпису поновили ОСОБА_1 у відділі освіти, культури, молоді та спорту», вбачається, що її поновили «поза штатом».

Також згідно Попередження про можливе вивільнення №01 від 04.01.2022, ОСОБА_1 повідомлено про можливе звільнення у зв`язку з відсутністю вакантної посади бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Так само із копії наказу начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради Іваніцької М. М. №158-к від 09.12.2021 «Про введення позаштатної одиниці бухгалтера» введено 09.12.2022 позаштатну одиницю бухгалтера групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, встановивши оплату праці відповідно до ЄТС 9 розряд; затверджено позаштатний розпис групи централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради станом на 09.12.2021.

Проте, датою введення відповідної позаштатної одиниці, як вбачається із самого наказу, є 09.12.2022.

Окрім того, суд зазначає, що винесення такого наказу начальником відділу відбулося поза межами її повноважень, всупереч Пункту 1.4 Положення про відділ освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, затвердженого рішенням дванадцятої сесії Козівської селищної ради восьмого скликання від 28 жовтня 2021 року №1041.

Щодо дати ознайомлення позивача із наказом про поновлення на роботі та її допуску до фактичного виконання трудових обов`язків.

Так судом установлено, позивач вживала заходів до примусового виконання рішення від 09.12.2021, оскільки не була фактично допущена до виконання свої роботи. Так, 20.12.2021 позивач звернулася до Козівського районного суду Тернопільської області з заявою про видачу виконавчого листа, та отримавши такий направила до Відділу примусового виконання рішень Управління у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) заяву про примусове виконання рішення суду та виконавчий лист, виданий Козівським районним судом Тернопільської області, що вбачається із копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення додається, оригінал у позивача. 31.12.2021 відкрито виконавче провадження №68028914 з виконання виконавчого листа №951/405/21 виданого 21.12.2021 Козівським районним судом Тернопільської області, що вбачається із копії постанови.

Із наказом №157-к від 09.12.2021 «Про виконання рішення суду» позивача було ознайомлено лише 04.01.2022, коли вона безпосередньо з`явилася до відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, що підтверджується її особистим підписом на наказі у пункті «Ознайомлена: Кузьмінська О. М.».

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до 04.01.2022 позивачу було належним чином вручено наказ про поновлення на роботі та допущено до роботи, ознайомлено під підпис з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Так, із наявної у матеріалах справи телефонограми, на яку покликається відповідач, не вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлено із посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку.

ОСОБА_1 ознайомилася із правилами внутрішнього трудового розпорядку 04.01.2022, про що свідчить розписка ОСОБА_1 від 04.01.2022. Також 04.01.2022 було зроблено відповідний запис до трудової книжки та допущено позивача до виконання її обов`язків.

За змістом норми п. 4 ст. 40 КЗпПУ обов`язковою умовою звільнення працівника за прогул є його відсутність на роботі без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня.

Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4ст.40 КЗпП, суди повинні виходити із того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул) за своєю правовою природою є грубим порушенням трудової дисципліни.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причин такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) зроблено висновок, що «основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника».

Отже неналежне повідомлення ОСОБА_1 про її поновлення на роботі, фактичний недопуск до роботи, не ознайомлення з посадовою інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку свідчать про порушення трудового законодавства – незаконність дій з боку уповноважених осіб відповідача на виконання рішення суду.

Таким чином, відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 23.12.2021, 24.12.2021, 28.12.2021, 30.12.2021, 31.12.2021, зафіксована у відповідних актах про відсутність працівника на робочому місці та відображена в акті службового розслідування від 13.01.2022, відбулась не з вини останньої, а внаслідок порушень трудового законодавства, права на працю позивача з боку уповноважених осіб відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, що стало підставою для видачі незаконного наказу про звільнення за прогулу від 13.01.2022, який підлягає безумовному скасуванню.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

4.2. Щодо позовних вимог, які стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Отже, якщо в наказі про звільнення зазначено звільнити з певної дати, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.

Зазначене підтверджується і п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29 липня 1993 року № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи». Тобто день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 03-к від 13.01.2022 ОСОБА_1 звільнена з 14.01.2022.

Таким чином, днем звільнення ОСОБА_1 та останнім днем перебування у трудових відносинах є 14.01.2022, тому він оплачується заробітною платою.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починається з наступного дня після звільнення, тобто з 15.01.2022.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу слід стягнути з 15.01.2022 по день прийняття рішення, який слід вирахувати, керуючись положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих в п. 6 Постанови № 13 від 14 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За вимогами п. 8 даного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Час вимушеного прогулу становить 202 робочих дні за період часу з 15.01.2022 (початок вимушеного прогулу) по 26.10.202 (день ухвалення рішення судом).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно довідки про доходи Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, виданої ОСОБА_1 , яка займає бухгалтера, загальна сума її доходу за період з січня 2021 року по квітень 2021 року складає 26952 грн. 99 коп. За наведених обставин для обчислення середнього заробітку слід брати дані за два останні повністю відпрацьовані місяці, а саме лютий 2021 року – 6000 грн. та березень 2021 року – 6004 грн. 70 коп. (а.с. 77).

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку: 12004,70 грн (сума заробітної плати за лютий та березень 2021 року) : 42 (кількість робочих днів у лютому та березні 2021 року) становить 285,83 грн.

Відтак, беручи до уваги кількість робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком, згідно умов праці - за період з 15.01.2022(початок вимушеного прогулу) по 26 жовтня 2022 року (день ухвалення рішення судом), а саме 202 дні та середньоденний заробіток позивача перед звільненням – 285,83 грн, шляхом множення отримуємо розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить, виходячи з обрахунку 285,83 грн. х 202 = 57 737,66 грн (без урахування податків і зборів), що і підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

4.3. Щодо позовних вимог про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2021 по 14.01.2022, що підлягали виплаті в день звільнення 14.01.2022, суд зазначає наступне.

Чинним законодавством передбачено компенсацію лише середнього заробітку за час перебування особи у вимушеному прогулі.

Крім того, відпустка нараховується пропорційно до відпрацьованого часу. Перебування особи у вимушеному прогулі не є відпрацьованим часом, відтак, такій особі не нараховуються дні відпустки, і, як наслідок, не може бути здійснена компенсація.

Зважаючи на вищевикладене, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

4.4. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі N 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Як роз`яснено у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 13 цієї Постанови роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 20000 гривень позивач пов`язує із моральними стражданнями оскільки рішення про поновлення на роботі відповідачем не виконувалося протягом тривалого періоду часу, вона не отримувала заробітної плати та була позбавлена засобів до існування. Зазначені обставини призвели до моральних страждань, оскільки позивач зазнала вимушених змін у житті, пов`язаних з відсутністю роботи, була позбавлена звичайного ритму життя, зазнала зниження її ділова репутація та вказані обставини вимагали від неї додаткових зусиль для організації його життя, а тому вважаю, що незаконним

Зважаючи на те, що судом визнано, що наказ про звільнення ОСОБА_1 із займаної нею посади є незаконним, суд доходить висновку, що існують обґрунтовані правові підстави для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди, яку таку було завдано.

Що стосується факту завдання моральної шкоди, то позивач дійсно зазнала негативних емоції, змістом яких є занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Суд вважає, що негативні емоції, викликані протиправними діями відповідача, досягли рівня страждання (у розумінні ст. 23 ЦК України), а отже моральну шкоду було завдано.

Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить із засад розумності та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У постанові від 05.12.2018 у справі N 210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди (п. 68, 70).

Отже, зменшуючи визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди, суди повинні наводити відповідні мотиви.

Так, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 гривень 00 копійок є завищеним та не в повній мірі відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнала позивач, суті спірних правовідносин та засадам розумності, виваженості та справедливості.

Суд виходить з того, що встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілої (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

Тому з урахуванням фактичних обставин справи, суд з урахуванням принципу розумності та справедливості, а також принципу пропорційності вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі середньомісячного заробітку у сумі 6500 гривень 00 копійок.

У відповідності до вимог п. 2,4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяць та поновленні на роботі незаконно звільненого працівника.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відповідне положення також міститься у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18.

Таким чином у даному випадку підлягає негайному виконанню рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, а також стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячного заробітку.

5. Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються , зокрема, у разі задоволення позову – на відповідача.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Згідно із п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Представником позивача адвокатом Сковронським Т. С. у судовому засіданні заявлено, що він не може у цьому засіданні подати докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, разом з тим, такі докази будуть ним надані суду в порядку і в строки, передбачені ст. 246 ЦПК України.

Таким чином, питання розподілу судових витрат судом буде вирішено шляхом винесення додаткового рішення.

На підставі вищевикладеного, статтями 139, 140, 147-149 КЗпП України, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Наказ начальника Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради від 13.01.2022 № 03-к «Про звільнення ОСОБА_1 » визнати незаконним та скасувати.

Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури, молоді і спорту Козівської селищної ради.

Стягнути із Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57 737 (п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять сім) гривень 66 копійок за вирахуванням відповідних податків і зборів.

Стягнути із Відділу освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 6 500 (шість тисяч п`ятсот) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає до негайного виконання.

Рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць, за вирахуванням відповідних податків і зборів, допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Відділ освіти, культури, молоді та спорту Козівської селищної ради, місцезнаходження: 47601, вул. Грушевського, 32, смт Козова Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ: 44080090.

Суддя Ірина БРАТКІВ