Рішення № 107204667, 08.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року м. Київ № 640/22665/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить: зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості про ОСОБА_1 ; стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він звернувся до Міністра юстиції України із заявою про виключення відомостей щодо нього, позивача, із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Проте, відповідач протиправно відмовив у виключенні позивача із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача зазначає, що відомості щодо позивача внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» на підставі листа Державної фіскальної служби України від 26 жовтня 2015 року №3439-о, повідомлення про звільнення особи та копії наказу Державної фіскальної служби України від 26 жовтня 2015 року №3439-о. При цьому, представник відповідача вказує, що наразі відсутні законодавчо визначені підстави для вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомостей щодо позивача.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Державної фіскальної служби України від 26 жовтня 2015 року №3439-о ОСОБА_1 звільнено 26 жовтня 2015 року з посади директора Інформаційно-комунікаційного департаменту Державної фіскальної служби України з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади».

Також, Головою Державної фіскальної служби України сформовано повідомлення про звільнення позивача на підставі пункту 7 частини 1 статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Листом від 27 жовтня 2015 року Державною фіскальної службою України направлено до Міністерства юстиції України зауваження до звіту «Про результати проведення перевірки щодо виконання Державною фіскальною службою України норм Закону України «Про очищення влади».

12 квітня 2020 року звернувся до Міністра юстиції України із заявою про виключення відомостей щодо нього, позивача, із Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Листом від 25 квітня 2020 року Міністерство юстиції України повідомило позивача про відсутність підстав, визначених пунктом 5 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" для вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомостей щодо позивача.

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили.

Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Положення №1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

Так, пунктом 9 вказаного Положення передбачено, що держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 4 Положення №1704/5 держателем Реєстру є Міністерство юстиції України. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів:

-копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою;

- копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили;

- копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.

Отже, чинним законодавством чітко визначено механізм вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Так, позивачем не наведено та судом не встановлено наявності підстав, визначених пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5, для вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомостей щодо позивача.

Так, відповідно до частини 1 та пункт 11 частини 6 статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

Висновок про результати перевірки може бути оскаржений особою в судовому порядку.

Одночасно суд зауважує, що ймовірна протиправність застосування до позивача заборон передбачених Законом України "Про очищення влади" не є предметом розгляду даної справи.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що правом на оскарження висновку Міністерства юстиції України про застосування до позивача заборон передбачених Законом України "Про очищення влади" останнім в судовому порядку не було використано.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01 квітня 2020 року, а тому, відповідно до частини 7 статті 1 Закону № 1682-VII, заборона, передбачена частинами третьою та четвертою цієї статті, до нього не може застосовуватися.

Проте наведені вище обставини є підставою для звернення позивачем до органу перевірки з заявою про скасування результатів перевірки.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність відмови у виключенні відомостей щодо позивача з вказаного вище реєстру з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З урахуванням того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко