Рішення № 107197506, 09.11.2022, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/1743/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Нанєвої А.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють вимог, щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про припинення права власності на будинок у зв`язку з його знищенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про припинення права власності на будинок у зв`язку з його знищенням.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, за вказаною адресою ще при житті матері розташовувався житловий будинок, який їй належав та який відносився до колгоспного двору, головою якого і була мати позивачки, однак з часом будинок був зруйнований. Оскільки за документами право власності на зруйнований будинок та господарські будівлі і споруди не припинено, позивачка не може провести скасування державної реєстрації права власності, а тому вимушена звернутися до суду із вказаною позовною заявою, яку просить суд задовольнити.

В судове засідання сторони не з`явилися, у поданих заявах просили про розгляд справи у їх відсутність, позивач та треті особи позовні вимоги у поданих заявах підтримали, просили їх задовольнити, відповідач позовні вимоги визнав.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч.3 ст. 200 за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши усі докази зібрані в справі у їх сукупності, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 (а.с.13).

Родинні відносини померлої з позивачкою ОСОБА_1 підтверджуються свідоцтвом про народження останньої НОМЕР_2 та свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 (а.с. 12,13).

Після смерті матері позивачки ОСОБА_4 відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок з господарськими будівлями, з відповідною земельною ділянкою, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві особистої власності померлій відповідно до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок № НОМЕР_4 від 20.11.1990 (а.с.18).

Зазначений будинок відносився до колгоспного двору, головою якого і була померла, однак з часом був зруйнований, що встановлено довідкою комунального підприємства Кілійської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» № 1724 від 24.10.2022 (а.с.19).

Спадщину, яка залишилася після смерті матері, позивачка не прийняла та не зверталася із заявами про прийняття спадщини.

Рішенням № 490-V-28 від 28.03.2008 Кілійська міська рада припинила право користування земельною ділянкою площею 4600 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , гр-ці ОСОБА_4 у зв`язку зі смертю та згідно заяв, що надійшли від спадкоємців. Таким чином земельна ділянка зарахована у землі житлової та громадської забудови (а.с.22).

Рішенням № 505-V-29 від 29.05.2008 Кілійська міська рада дала згоду на складання технічної документації на вказану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.23-24).

Таким чином, оскільки за документами право власності на зруйнований будинок та господарські будівлі і споруди не припинено, позивач не може провести скасування державної реєстрації права власності, а тому вимушена звернутися до суду із вказаною позовною заявою.

Зазначені обставини визнані відповідачем, підтверджені належними письмовими доказами та вважаються судом доведеними.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Щодо права позивачки звернутися з вказаним позовом.

Враховуючи те, що мати позивачки померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року, його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, крім того в абз. 2 п. 4 зазначено, що цивільні відносини, які виникли до набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого, з числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом.

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належав колгоспному двору, головою якого була померла.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями 120-127 ЦК Української УРСР 1963 року.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 120 ЦК УРСР, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Закон Української PCP «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Так, відповідно до ст. 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-ХІІ. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК Української PCP статті 120-127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю щодо спадкування майна колгоспного двору.

При вирішення спорів щодо майна колишнього колгоспного двору, яке придбане до 15 квітня 1991 року, судам належить застосовувати норми, що регулювали власність цього двору до вказаної дати, зокрема, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір таких часток визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»).

При вирішенні питання щодо спадкування майна колишнього колгоспного двору належить виходити з того, що Закон Української PCP «Про власність» не містив положень, які виключали майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, зі складу спадщини.

У пункті 4 Постанови Верховної Ради Української PCP № 885-ХІ1 від 26 березня 1991 року «Про введення в дію Закону Української PCP «Про власність» вказано, що правила, які містяться в Законі Української PCP «Про власність» і були передбачені Законом СРСР «Про власність в СРСР», застосовуються з дня введення в дію Закону СРСР «Про власність в СРСР», тобто з 1 липня 1990 року.

Таким чином, з 1 липня 1990 року при спадкуванні частки майна колишнього колгоспного двору застосовувалися загальні правила щодо спадкування.

Згідно статті 553 ЦК УРСР, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Оскільки позивачка ОСОБА_5 заяву про відмову від спадщини, залишеної після смерті її матері ОСОБА_4 , протягом строку, встановленого статтею 553 ЦК України не подавала, вона вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а відтак, спадщина (житловий будинок з господарськими будівлями, з відповідною земельною ділянкою, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) визнається належною спадкоємцеві, тобто позивачці ОСОБА_5 з моменту її відкриття.

Щодо припинення права власності на житловий будинок.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Згідно статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язань: лм. власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з положеннями статті 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Вказана стаття не містить визначення поняття «знищення майна» та випадків, на які поширюється ця норма, зокрема, залежно від причин знищення майна. Тобто, зазначена норма поширюється на всі випадки фізичного руйнування майна, що призводить до припинення його існування як такого, незалежно від причин настання такого результату. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду від 17.01.2019 (справа № 708/254/18) умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Оскільки житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та є таким, що зруйнований (знищено), було зареєстровано 20.11.1990, про що свідчить запис в реєстровій книзі № 8 стор. 185 за реєстровим № 4433-а, за померлою ОСОБА_4 , відповідно до довідки №1724 від 24.10.2022 (а.с. 19), та припинити це право за заявою власника у даному випадку є неможливим, суд приходить до обґрунтованого висновку про задоволення позову та відповідно припинення права власності ОСОБА_4 на вказаний житловий будинок у зв`язку з його знищенням.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 200, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України ст. ст. 349 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомого майна.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..

Повне судове рішення складено 09.11.2022.

Суддя: О.В.Березніков