Рішення № 107185092, 31.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2022 року Справа № 160/12687/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.08.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якій останній просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.04.2022 року №047050017411;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення 17.04.2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період безробіття з 24.04.1999 по 20.10.1999.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.04.2022 він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "д" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте, рішенням від 21.04.2022 відповідач відмовив йому в призначенні зазначеної пенсії, оскільки у позивача відсутній необхідний пільговий стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років. На думку позивача, така відмова пенсійного органу в зарахуванні до пільгового стажу для призначення пенсії за вислугу років періоду його роботи в Азовському морському пароплавстві матросом та мотористом-матросом та навчання в Жданівській морехідній школі, є незаконною та протиправною, а своє право на призначення пенсії за вислугу років порушеним, у зв`язку із чим звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.08.2022 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 26.08.2022 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2022 відкрито провадження у справі №160/12687/22 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

22.09.2022 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що необхідний пільговий стаж згідно пункту «д» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення» 12 років 6 місяців. Пільговий стаж позивача відсутній. До страхового стажу не зараховано: період безробіття з 24.04.1999 по 20.10.1999 в районному центрі зайнятості м. Маріуполь, оскільки в трудовій книжці при припиненні виплати по безробіттю відсутня печатка. Для зарахування періоду безробіття з 24.04.1999 по 20.10.1999, необхідно надати уточнюючу довідку про період перебування на обліку в центрі зайнятості. Для зарахування пільгового стажу необхідно надати уточнюючу довідку про пільговий стаж згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, із зазначенням періоду роботи, що зараховується до пільгового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи. Крім того, на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 відсутня дата заповнення. Позивач працює та матиме право па пенсійну виплату - 21.03.2024 (відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Відтак, для підтвердження страхового стажу для призначення пенсії, в тому числі за вислугу років, згідно 2 пункту 2.1 Порядку 22-1, позивачу необхідно до органів Пенсійного фонду України подати уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

03.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

Відповідач-1, у строки встановлені ухвалою суду від 31.08.2022, відзив на позов суду не надав, зазначену ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження було отримано останнім 02.09.2022.

У відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.04.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "д" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.04.2022 №047050017411 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років за пунктом «д» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення» та зазначено про таке.

Вік заявника 58 років. Необхідний страховий стаж визначений пунктом «д» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення» становить 28 років 6 місяців. Страховий стаж особи становить 37 років 8 місяців 16 днів. Необхідний пільговий стаж згідно пункту «д» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення» 12 років 6 місяців. Пільговий стаж позивача відсутній. До страхового стажу не зараховано: період безробіття з 24.04.1999 по 20.10.1999 в районному центрі зайнятості м. Маріуполь, оскільки в трудовій книжці при припиненні виплати по безробіттю відсутня печатка. Для зарахування періоду безробіття з 24.04.1999 по 20.10.1999, необхідно надати уточнюючу довідку про період перебування на обліку в центрі зайнятості. Для зарахування пільгового стажу необхідно надати уточнюючу довідку про пільговий стаж згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки та відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, із зазначенням періоду роботи, що зараховується до пільгового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи. Крім того, на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 відсутня дата заповнення. Позивач працює та матиме право па пенсійну виплату - 21.03.2024.

Втім, позивач вважаючи такі дії пенсійного органу незаконними та протиправними, звернувся до суду із цим позовом.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до 02.03.2015) право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки; - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до віку: чоловіки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років.

Згідно положень п. "д" ст. 55 Закону №1788 (в редакції від 14.08.2021) право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі;.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років у чоловіків і не менше 25 років у жінок;

04 червня 2019 року Конституційним Судом України винесено рішення № 2-р/2019 по справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 55, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статтей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закон, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 04 червня 2019 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII є такими, що втратили чинність.

Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 21.04.2022 №047050017411, судом встановлено, що відповідач відмовив позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років.

Відмова мотивована тим, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років.

Як вказує позивач та не заперечується відповідачем період навчання в Жданівській морехідній школі з 15.10.1985 по 22.11.1986 та період роботи в Азовському морському пароплавстві матросом та мотористом-матросом з 12.12.1986 по 04.08.1998 не були враховані до пільгового стажу роботи.

Однак вказує, що доводи пенсійного органу про необхідність наявності у позивача саме пільгового стажу для призначення такої пенсії (за вислугою років на підставі п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення») є необґрунтованими, оскільки робота, зокрема, на посадах матроса, моториста-матроса, зараховуються не до пільгового стажу за Списком № 1 та Списком № 2, а до спеціального стажу, який дає право вийти на пенсію за вислугою років.

Відтак, суд зазначає про таке.

Згідно записів трудової книжки позивача НОМЕР_1 встановлено:

- у період з 15.10.1985 по 22.11.1986 позивач навчався в Жданівській морехідній школі;

- у період з 12.12.1986 по 04.08.1998 був матросом, мотористом-матросом на різних плаваючих засобах.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Отже, суд доходить висновку, що період з 12.12.1986 по 04.08.1998, коли позивач був матросом, мотористом-матросом на різних плаваючих засобах підлягає зарахуванню до спеціального стажу позивача, який визначено на підставі п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо доводів відповідача щодо не зарахування позивачу періоду навчання в Жданівській морехідній школі, суд зазначає про таке.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» ( далі Закон № 1788-ХІІ). Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закон № 1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 38 Закону України, від 10.02.1998, №103/98-ВР "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (в редакції, чинній на день звернення із заявою про призначення пенсії) якою визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналогічна, за змістом, вимога міститься і у абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 № 1240, час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.

Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до пільгового стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після; закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.

Як встановлено судом, відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 , позивач:

- у період з 15.10.1985 по 22.11.1986р позивач навчався в Жданівській морехідній школі;

- у період з 12.12.1986 по 04.08.1998 був матросом, мотористом-матросом на різних плаваючих засобах.

Відтак, з огляду на вказане, суд доходить висновку про протиправність дій пенсійного органу щодо не зарахування до спеціального стажу позивача періоду його навчання з 15.10.1985 по 22.11.1986, а тому, суд вважає за необхідне зарахувати вказаний період до спеціального стажу позивача, що визначений п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо доводів пенсійного органу про не зарахування до страхового стажу позивача період безробіття з 24.04.1999 20.10.1999, оскільки в трудовій книжці при припинення виплати по безробіттю відсутня печатка, суд зазначає про таке.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про періоди роботи позивача, не зараховані відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі -Інструкція №58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки або його відсутність/нечіткість на трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу суперечитиме принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У цьому випадку суд звертає увагу, що записи про трудову діяльність в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим не зазначення відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах: зайнятість повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці, характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, Найменування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України або їх номери, куди включаються ці періоди роботи, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи до пільгового стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Відтак, суд вказує про безпідставність висновків пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу позивача період безробіття з 24.04.1999 20.10.1999.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію, суд враховує таке.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 17.04.2022 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.04.2022 №047050017411.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період безробіття з 24.04.1999 по 20.10.1999.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який визначено п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період з 12.12.1986 по 04.08.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , який визначено п. "д" ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період з 15.10.1985 по 22.11.1986.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугою років від 17.04.2022 та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496,20 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 496,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко