Рішення № 107183580, 08.11.2022, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/1636/21

Провадження № 2/466/1137/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.

секретаря судового засідання Шукост О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за Кредитним договором, -

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТзОВ «Вердикт капітал» заборгованість за Кредитним договором №014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року у розмірі 4648,81 доларів США, що за курсом НБУ станом на 04.02.2021 року становить 130143,43 грн.; понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2270,00 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року, відповідно до умов якого, відповідач отримала кредит у розмірі 55998 доларів США зі сплатою 13,75 % річних.

ТзОВ «Вердикт Капітал» є правонаступником права вимоги за Кредитним договором № 014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року.

Банк повністю виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 55998 доларів США.

З метою належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №014/1352/82/49504/1 від 31.05.2007 року, а також між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладеного Договір поруки №014/1352/82/49504/2 від 31.05.2007 року.

Відповідач не надавав своєчасно грошові кошти банку для погашення заборгованості, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, що станом на 04.02.2021 року становить 123630,65 доларів США, що за курсом НБУ стоном на 04.02.2021 року становить 3461040,05 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 43976,70 доларів США, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 79653,95 доларів США.

Позивач зазначає, що на момент звернення до суду із позовною заявою відповідач не повернув отримані від позивача кредитні кошти на підставі Кредитного договору №014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року. У зв`язку із чим просить стягнути з відповідачів інфляційні втрати у розмірі 687,29 доларів США, 3% річних у розмірі 3961,52 доларів США.

Учасники у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від представника позивача поступила заява про розгляд спарви у його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 поступила заява про розгляд справи без його участі та без участі ОСОБА_2 , просив відмовити у задоволенні позову. Також від представника відповідача поступила заява про застосування строків позовної давності.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі сторін, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів та ухвалити рішення.

Згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, у зв`язку із наступним.

Судом встановлено, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року, відповідно до умов якого, відповідач отримала кредит у розмірі 55998 доларів США зі сплатою 13,75 % річних.

ТзОВ «Вердикт Капітал» є правонаступником права вимоги за Кредитним договором № 014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року.

Банк повністю виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 55998 доларів США.

З метою належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Договір поруки №014/1352/82/49504/1 від 31.05.2007 року, а також між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 укладеного Договір поруки №014/1352/82/49504/2 від 31.05.2007 року.

На виконання вимоги ухвали про витребування доказів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав копію договору іпотеки № 1143/1352/325570 від 31.05.2008 року. Згідно зазначеного договору іпотеки в іпотеку було передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №309114427, сформованої 06.09.2022 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 була реалізована в березні 2010 року в межах виконавчого провадження №11114616, як предмет іпотеки. Кошти від реалізації даної квартири перераховані банку на погашення кредитної заборгованості. Тобто, право вимоги банку вже виникло у березні 2010 року.

Згідно з наданого банком розрахунку станом на 04.02.2021 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем становить 123630,65 доларів США, що за курсом НБУ стоном на 04.02.2021 року становить 3461040,05 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 43976,70 доларів США, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 79653,95 доларів США.

Згідно ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Таким чином, обставина, що відповідач ОСОБА_1 не виконувала належним чином взяті на себе зобов`язання з погашення кредиту та відсотків за кредитним договором, в судовому засіданні знайшла своє підтвердження. Разом з цим, вимоги позивача про стягнення заборгованості в частині стягнення 3% річних та пені за кредитним договором, на думку суду, задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Позивач звернувся із позовною заявою 25.02.2021 року.

Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів. Таким чином, після 18.03.2010 року нарахування відсотків є незаконним. З цього приводу Верховний Суд надавав правові позиції у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №202/4494/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №310/11534/13-ц (провадження №12-154гс18) від 03.07.2018р. та постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) від 28.03.2018р., де зазначав, що статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо застосування строків позовної давності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Строк позовної давності починається з моменту пред`явлення банком вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (Постанова Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та 2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Високий суд, також вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: 1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, 2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК свідчить, що: 1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном; 2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; 3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів інфляційні втрати та 3 % річних за період від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту, суд приходить до висновку, що, пропущено строк давності до основної вимоги, інфляційні втрати та 3 % річних у справі, що розглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц. Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних слід відмовити за строками давності.

Вимога позивача про стягнення про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних з поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідача у спорі. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.5 ст.559 ЦК України (в редакції діючої на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб`єктивного права кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до п. 5.1 договорів поруки від 31.06.2006 року зазначено, що порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку невиконання зобов`язання за кредитним договором не пред`явив позовні вимоги до поручителя.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з частиною другою статті 559 цього Кодексу обрахування встановленого договором поруки річного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через рік після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом зтим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу річного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Позивач не пред`являв вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в межах річного строку за кожним місячним платежем, тому порука відносно нього припинена на підставі ч.4 ст.559 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що квартиру за адресою: АДРЕСА_1 реалізовано в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 014/1352/82/49504 від 31.05.2007 року, а також те, що позивачем пропущено строки позовної давності в частині стягненння заборгованості за відсотками, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу, а також судового збору задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 3, 4, 10, 12, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за Кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. І. Баєва