Ухвала суду № 107178318, 01.11.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" листопада 2022 р. м. Київ Справа № 911/3169/21

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» б/н від 03.10.2022 року (вх. №13803/22 від 04.10.2022) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №911/3169/21

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», Київська область, Бориспільський район, с. Гора

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг», Київська область, Бориспільський район, Бориспіль -7

про стягнення заборгованості

секретар судового засідання: Д.С.Бабяк

представники:

від позивача (стягувача) О.О.Дзюбайло

від відповідача (боржника) С.М.Дзюбенко

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2022 року у справі №911/3169/21 позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (08301, Київська область, Бориспільський район, Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний державний аеропорт, код ЄДРПОУ 32614518) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська область, Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069) 10956 (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 57 коп. основного боргу, 442 (чотириста сорок дві) грн. 77 коп. пені, 78 (сімдесят вісім) грн. 80 коп. 3% річних, 253 (двісті п`ятдесят три) грн. 92 коп. інфляційних втрат та 175 (сто сімдесят п`ять) грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

На виконання вказаного рішення судом видано наказ від 20.09.2022 року.

До суду від відповідача (боржника) надійшла заява б/н від 03.10.2022 року (вх. №13803/22 від 04.10.2022) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.

Ухвалою суду від 07.10.2022 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» б/н від 03.10.2022 року (вх. №13803/22 від 04.10.2022) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №911/3169/21 до розгляду та призначено розгляд заяви на 01.11.2022 року.

До суду від позивача (стягувача) надійшли заперечення №35-22/1-232 від 13.10.2022 року (вх. №14747/22 від 20.10.2022).

Представник відповідача (боржника) у судовому засіданні 01.11.2022 року вимоги заяви підтримав та просив суд її задовольнити.

Представник позивача (стягувача) у судовому засіданні 01.11.2022 року проти заяви боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню заперечив та просив суд у її задоволенні відмовити.

Розглянувши у судовому засіданні 01.11.2022 року подану відповідачем (боржником) заяву б/н від 03.10.2022 року (вх. №13803/22 від 04.10.2022) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №911/3169/21 судом встановлено наступне.

Як вже було зазначено вище, рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2022 року у справі №911/3169/21 позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» про стягнення заборгованості задоволено частково.

На виконання вказаного рішення судом видано наказ від 20.09.2022 року.

В обґрунтування поданої заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач (боржник) посилається на те, що у відповідача наявна переплата з орендної плати за Договором оренди. Так, на користь позивача за червень 2021 року за об`єкти оренди було сплачено 161306,57 грн., тоді, як з урахуванням знижки мало бути сплачено 40326,65 грн. Таким чином, на думку відповідача, за червень 2021 року позивач надмірно отримав орендну плату у розмірі 120980,01 грн. Оскільки, позивач та відповідач мають взаємні зустрічні однорідні грошові зобов`язання, відповідач надіслав позивач заяву №01-12/171 від 12.08.2022 року про зарахування частини зобов`язання ДП МА «Бориспіль» з повернення переплати за червень 2021 року в сумі 11908,04 грн. проти зобов`язання ТОВ «Аерохендлінг» з виконання рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 року у сумі 11908,04 грн.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з відповідача згідно наказу у справі №911/3169/21 та вимоги відповідача щодо стягнення з позивача переплати з орендної плати за Договором індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.04.2015 року у сумі 11908,04 грн. є однорідними та підлягають зарахуванню, що є підставою для визнання наказу Господарського суду Київської області від 20.09.2022 року у справі №911/3169/21 в частині стягнення з відповідача 11908,04 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Позивач (стягувач) в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що заява ТОВ «Аерохендлінг» від 12.08.2022 року про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає сукупності вимог законодавства для взаємозаліку зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Статтею 18 ГПК України, яка кореспондується зі статтею 326 цього кодексу, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Розділом V Господарського процесуального кодексу України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2 ст. 328 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі №55/15479/15-ц наголошено, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Враховуючи імперативні приписи ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 18, 326 ГПК України щодо обов`язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, положення ст. 328 ГПК України визначає можливість визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення.

Отже, дослідженню, в даному випадку, підлягають обставини наявності визначених процесуальним законодавством підстав визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Процесуальним законодавством передбачено підстави, за якими наказ може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 3 ст. 202 ГК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України.

Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Щодо посилань відповідача на відсутність обов`язку боржника у зв`язку з його припиненням на підставі ст. 601 ЦК України, оскільки, відповідачем направлено стягувачу заяву про залік зустрічних однорідних вимог, суд зазначає наступне.

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Аналогічні приписи містяться в ч. 3 ст. 203 ГК України.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог, як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.

Згідно ст. 601 ЦК України, ч. 3 ст. 202 ГК України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Разом з тим, обов`язковою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань. За відсутності безспірності вимог відповідний спір має бути вирішений у судовому порядку з дотриманням вимог процесуального закону.

Вказані висновки щодо застосування норм права, викладено в постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №914/163/14, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 23.10.2018 у справі №910/18256/17, від 25.04.2018 у справі №910/6781/17, від 02.04.2019 у справі №918/539/18.

З матеріалів справи вбачається, що заявником не надано належних та допустимих доказів що обов`язок позивача щодо сплати 11908,04 грн. є таким, що настав перед боржником, а стягувач взагалі не визнає наявного у нього обов`язку зі сплати заборгованості за зустрічними вимогами, тобто, між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов`язання, відтак, відсутня безспірність заявлених вимог.

Суд зазначає, що наявність заперечень однієї сторони не є перешкодою для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони. Водночас, припинення зобов`язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов`язкової їх безспірності. За відсутності безспірності вимог спір щодо боргу повинен бути вирішений в порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки, вказане зарахування не підтверджується належними та допустимими доказами (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №910/18256/17).

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Так, між сторонами укладено Договір індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.04.2015 року, який був предметом розгляду в межах справи №911/3169/21.

Суд зазначає, що вимоги, які як вважає відповідач підлягають зарахуванню, не є зустрічними, оскільки відповідач за Договором індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.04.2015 року є боржником, а позивач кредитором. При цьому, відсутнє зобов`язання в розумінні ст. 509 ЦК України, за яким би позивач був боржником, а відповідач кредитором. Крім того, до заяви не додано документального підтвердження боргу позивача перед відповідачем, що свідчить про відсутність підстав для проведення взаємних зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, спірна вимога відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог на час її подання не відповідала ознакам зустрічності, однорідності вимог та не є безспірною, за одночасної наявності яких можливе припинення зобов`язання за ст. 601 ЦК України на підставі односторонньої заяви сторони. Доводи заявника про те, що зобов`язання сторін припинились на підставі поданої ним заяви про зарахування, оскільки, у позивача наявна заборгованість з повернення переплати за червень 2021 року за Договором індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.04.2015 року у сумі 11908,04 грн. не підтверджена належними та допустимими доказами та ґрунтується на помилковому тлумаченні норм чинного законодавства, а також, спрямована на переоцінку обставин справи, що є неможливим на стадії виконання судового рішення.

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи №911/3169/21 судом досліджувались умови, укладеного між сторонами Договору індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.04.2015, у поданій заяві про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач посилається саме на зарахування частини вимог на підставі договору, який був предметом розгляду даної справи. Рішення господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі №911/3169/21 набрало законної сили і не скасоване, а отже, в силу ст.ст.18, 326 ГПК України є обов`язковим до виконання на всій території України.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, заява N3236/03, п. 43).

З огляду на викладене, враховуючи, що фактично обов`язок боржника, покладений на нього зазначеним рішенням суду, на виконання якого видано відповідний наказ, не виконано і не припинено у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку, відсутні підстави для задоволення заяви боржника про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відповідно до вимог ст. 328 ГПК України.

Статтей 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що вимога відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог на час її подання не відповідала ознакам зустрічності, однорідності вимог та не є безспірною, за одночасної наявності яких можливе припинення зобов`язання за ст. 601 ЦК України, та оскільки, доводи заявника про те, що зобов`язання сторін припинились на підставі поданої ним заяви про зарахування у сумі 11908,04 грн. не підтверджені належними та допустимими доказами в порядку ст. 74 ГПК України, проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, підстави для визнання наказу Господарського суду Київської області від 20.09.2022 року у справі №911/3169/21 таким, що не підлягає виконанню відсутні, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг».

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76, 77, 233-234, 328 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» б/н від 03.10.2022 року (вх. №13803/22 від 04.10.2022) про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №911/3169/21 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту її складення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 08.11.2022 року.

Суддя Д.Г. Заєць