Рішення № 107177434, 07.11.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2022м. ДніпроСправа № 904/2752/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Криворізький експертно-технічний центр держпраці", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат",м. Жовті Води, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 58 798, 50 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Державне підприємство "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" заборгованості за договором про надання послуг №1043/Н від 28.09.2020 у розмірі 58 798, 50 грн., яка складається з:

- 39 936, 00 грн. - основного боргу;

- 10 835, 93 грн. - інфляційних збитків;

- 1 723, 27 грн. - 3 % річних;

- 6 303, 30 грн. - пені.

Ухвалою від 05.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позов.

07.11.2022 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 1043/Н від 28.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 39 936,00 грн.

У зв`язку із простроченням оплати вартості наданих послуг позивач нарахував та просить стягнути з відповідача:

- 10 835, 93 грн. - інфляційні збитки за період з 12.03.2021 по 18.08.2022;

- 1 723, 27 грн. - 3 % річних за період з 12.03.2021 по 18.08.2022;

- 6 303, 30 грн. - пеню за період з 12.03.2021 по 18.08.2022.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позовних вимог заперечив у повному обсязі, зазначив, що скористатися наявними в нього в банківських установах рахунками для оплати боргу за договором не має можливості, оскільки у відповідності до постанов Жовтоводського відділу ДВС у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 27.08.2021, від 09.08.2021, від 13.09.2021 та від 14.09.2021, винесених в рамках виконавчих проваджень №№ 66627146, 66764256, 66799646, 66798440 щодо стягнення коштів на рахунки накладено арешт, який станом на 20.12.2021 продовжує діяти.

Відповідач вказує, що ці обставини свідчась про тяжкий фінансовий стан підприємства та об`єктивну неможливість вчасно проводити розрахунки з контрагентами, в тому числі і з позивачем.

Відповідач наголошує, що підприємство є державним та єдиним в Україні, що здійснює видобуток уранових руд, їх переробку та виробництво закису-окису урану, з якого виготовляється ядерне паливо для атомних станцій України, та входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України.

Також у відзиві зазначено, що ДП «СхідГЗК» є містоутворюючим підприємством для міста Жовті Води, смт. Смоліне Кіровоградської області, забезпечує роботою мешканців м. Кіровоград та смт. Мала Виска, зупинка підприємства може призвести до зростання соціальної напруги в зазначених регіонах.

Щодо нарахованої пені відповідач зазначив, що оскільки в договорі сторонами не погоджено конкретний розмір штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного правопорушення не встановлено, тому відсутні підстави для стягнення пені у розмірі 6 303,30 грн. у зв`язку з безпідставністю.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат, пені та 3% річних у заявлених сумах.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Обставини укладання договору.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Між Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі замовник) та Державним підприємством "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" (далі виконавець) укладений договір №1043/Н від 28.09.2020 (надалі - Договір).

Предмет договору. Виконавець зобов`язується за замовленням згідно поданої заявки виконати, а замовник прийняти та оплатити наступні роботи: навчання за робітничою професією Підривник 4 розряд (без ПФЕ) в кількості 26 людей, вартість без ПДВ 33 280,00 грн. (п. 1.1. договору).

Ціна договору. Вартість робіт на момент укладання договору складає 33 280,00 грн. без ПДВ, ПДВ 20% - 6 656,00 грн., Загальна сума 39 936,00 грн. (п. 2.1. договору).

Строк. Договір укладено на термін: з моменту підписання до 31.12.2020, але в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 7.2. договору).

Відтак, сторонами погоджено істотні умови договору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Природа договору.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг за договором.

Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 Цивільного кодексу України).

Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору надання послуг, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт надання послуг. Строк оплати. Наявність оплати.

Згідно з п. 3.1. договору по закінченню виконання робіт сторони складають акт виконаних робіт, який замовник зобов`язаний підписати та повернути виконавцю протягом 3 банківських днів з дня його одержання, або в той самий строк надати письмову обґрунтовану відмову з переліком недоліків, що підлягають усуненню. У випадку прийняття виконавцем обґрунтованої відмови замовника, недоліки усуваються за рахунок виконавця протягом строку, додатково узгодженого сторонами.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги вартістю 39 936,00 грн., про що свідчить акт приймання-передачі робіт від 19.02.2021.

Вказаний акт підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень.

Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості виконаних позивачем робіт матеріали справи не містять.

Отже, факт виконання робіт на суму 39 936,00 грн. визнається підтвердженим.

Оплата виконаних робіт здійснюється замовником протягом 20 календарних днів з дня підписання акту виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Виконавець зобов`язаний надати замовнику рахунок та податкову накладну, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства. (п. 2.2. договору).

Господарський суд констатує, що строк оплати за договором № 1043/Н від 28.09.2020 є таким, що настав.

Доказів оплати вартості виконаних робіт в розмірі 39 936,00 грн. відповідач не надав.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за договором перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Правомірність нарахування 3% річних.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 1 723, 27 грн. 3 % річних за період прострочення з 12.03.2021 по 18.08.2022.

Перевіривши розрахунки 3% річних, суд вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем 1 723,27 грн.

Правомірність нарахування інфляційних втрат.

Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач заявив вимогу про стягнення 10 835, 93 грн. інфляційних втрат за період прострочення з 12.03.2021 по 18.08.2022

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд виявив помилку, тому задоволенню підлягають інфляційні втрати у розмірі 9 987,23 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 848,70 грн. слід відмовити.

Правомірність нарахування пені.

Пунктом 4.2 договору передбачено, в разі прострочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК України.

Позивач нарахував пеню у розмірі 6 303, 30 грн. за період прострочення з 12.03.2021 по 18.08.2022.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Позивач нарахував відповідачеві пеню за ч. 6 ст. 231 ГК України, тобто застосував договірну неустойку, передбачену п. 4.2. Договору.

Однак, у п. 4.2. Договору сторони не визначили, яка саме частина ст. 231 ГК України є підставою для сплати відповідачем штрафних санкцій та не встановили конкретного розміру (відсотку) штрафної санкції (пені), яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках.

Договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, містить не її розмір, а лише відсилання до норми законодавства, якою передбачені різні підстави стягнення та обчислення штрафних санкцій, зокрема ч. 2, 4, 6 ст. 231 ГК України.

За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Між тим, ч. 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою законодавства, яка встановлює обов`язок та умови сплати пені, тобто є безумовною підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.

Умовами Договору № 1043/Н від 28.09.2020 взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а ч. 6 ст. 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17 та Постанові Великої Палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Зважаючи на викладене, враховуючи заперечення відповідача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 6 303,30 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 39 936,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 9 987,23 грн., 3% річних у розмірі 1 723,27 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 848,70 грн., пені у розмірі 6 303,30 грн. слід відмовити

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позовні вимоги Державного підприємства "Криворізький експертно-технічний центр держпраці" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 58 798, 50 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (52210, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, б.2; код ЄДРПОУ 14309787) на користь Державного підприємства «Криворізький експертно-технічний центр держпраці» (50042, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Миколи Світальського, б. 1К, код ЄДРПОУ 31223828) 39 936,00 грн. основного боргу; 9 987,23 грн. - інфляційних втрат; 1 723,27 грн. - 3% річних та 2 179,31 грн. - витрат на сплату судового збору, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням чинності.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2022.

Суддя Н.Г. Назаренко