Рішення № 107168849, 07.11.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 308/10432/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бокотей А.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача-2 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Данюк Леся Василівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу

в с т а н о в и в:

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов позов ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач або ОСОБА_3 ) до ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 (далі - відповідач-1 або ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 (далі - відповідач-2 або ОСОБА_5 ), у якій позивач із урахування заяви про збільшення позовних вимог просить суд:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 17.09.2015, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данюк Л.В.;

-припинити право власності відповідача-2 на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:727967521101; номер запису про право власності: 11224474; дата та час державної реєстрації: 17.09.2015 19:10:10; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24532381 від 17.09.2015).

2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фраудаторним, оскільки його укладено як після виникнення у позивача та відповідача-1 відносин позики, так і після настання кінцевого строку її повернення.

2.1.Представник позивача вказує на те, що розпорядження відповідачем-1 квартирою АДРЕСА_6 шляхом її відчуження на користь відповідача-2 здійснене задля уникнення сплати боргу та звернення стягнення на зазначене майно. За таких обставин вважає, що оспорюваний договір слід кваліфікувати як такий, що вчинений на шкоду інтересам кредитора.

2.2.Поряд із цим, на переконання представника позивача, з метою ефективного захисту порушених прав позивача слід також визнати припиненим право власності відповідача-2 на спірну квартиру.

2.3.Представник позивача вказує на те, що, укладаючи договір позики, позивач передав відповідачу-1 та його дружині значну суму грошових коштів. У зв`язку з цим він цілком добросовісно розраховував на те, що у разі неповернення суми позики зможе звернути стягнення на майно, власником якого був відповідач-1.

3.22.09.2022 до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив, у якому він проти позову заперечив повністю.

3.1.Відзив обґрунтований тим, що відповідачі не перебувають у родинних чи дружніх стосунках, а являються чужими один для одного людьми.

3.2.Оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомості не підпадає під ознаки фіктивного чи фраудаторного, позаяк відповідач-2 здійснювала обмін власних валютних заощаджень з метою проведення оплати за спірну квартиру. Факт отримання відповідачем-1 грошових коштів у якості оплати до підписання договору купівлі-продажу нерухомості підтверджується документально.

3.3.Вказує на те, що грошові кошті, отримані від продажу квартири АДРЕСА_6 , відповідачем-1 та його дружиною були використані з метою погашення ними кредитних заборгованостей.

3.4.Зазначає про те, що придбання спірної квартири зумовлене веденням відповідачем-2 підприємницької діяльності, а саме - необхідністю розширення магазину за рахунок площі суміжної квартири.

3.5.Посилається на те, що намір придбати нерухомість для облаштування меблевого магазину виник у відповідача-2 ще у 2013 році. Поряд із цим, звертає увагу суду, що реальність такого наміру підтверджується здійснення відповідачем-2 авансування від 31.12.2013 та від 27.01.2014.

3.6.Вказує на нерелевантність судової практики, на яку покликається позивач.

4.29.09.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

4.1.Відповідь на відзив обґрунтована тим, що твердження представника відповідача-2 про здійснення авансування є необґрунтованими, позаяк грошові кошти згідно з розписками за 2013-2014 роки, про які згадує представник відповідача-2 у своєму відзиві, передавалися не відповідачу-1 як власнику нерухомого майна, а його дружині.

4.2.Крім того, вказує на те, що розписка не є попереднім договором. У свою чергу, долучені до матеріалів справи копії розписок про передачу грошових коштів іншій особі, яка не є стороною оспорюваного договору, не є доказом укладення договору щодо нерухомості його власником.

4.3.Посилається на те, що ані попередній, ані оспорюваний договір не містить відомостей про будь-які попередні домовленості між відповідачами стосовно придбання спірної квартири до укладення таких договорів. З огляду на вказане, на переконання представника позивача, доводи представника відповідача-2 про наявність домовленості на продаж нерухомості ще у 2013 році за певними істотними умовами не відповідають дійсності.

4.4.Представник позивача вважає непрйинятними аргументи представника відповідача-2 про неможливість визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки відповідач-2 проведено зустрічне виконання за договором купівлі-продажу нерухомості. Так, як зауважує представник позивача, перерахунок відповідачем-2 грошових коштів у якості оплати за договором №508 від 17.09.2015 здійснено на рахунок дружини відповідача-1, яка не являється стороною спірного договору. Більше того, виконання проведено за ціну, яка менша, ніж обумовлена сторонами за попереднім договором від 17.09.2015.

4.5.Нотаріальне посвідчення спірного договору здійснено за відсутності факту виконання зобов`язання з оплати на користь продавця за попереднім договором.

4.6.Вказує на те, що матеріали справи не містять підтверджень доказів про подальше розпорядження дружиною відповідача-1 грошовими коштами, які вона отримала від відповідача-2.

4.7.Представник позивача наполягає на тому, що недобросовісність дій відповідача-1 щодо відчуження квартири на шкоду інтересів позивача є самостійною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним та не потребує оцінки обставин на предмет того, чи за відповідним правочином відбувалося виконання.

4.8.Вважає, що фактичні обставини у своїй сукупності підтверджують наявність недобросовісної узгодженості дій відповідача-1, його дружини, а також відповідача-2.

4.9.У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

4.10.У судовому засіданні представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

4.11.У судове засідання відповідач-1 і третя особа не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали.

ІІ. РУХ СПРАВИ

5.Ухвалою від 09.08.2022 суддя задовольнив представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову та наклав арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

6.Ухвалою від 23.08.2022 суддя залишив позовну заяву без руху та надав строк для усунення недоліків.

7.Ухвалою від 24.08.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

8.Ухвалою від 12.10.2022 суд задовольнив клопотання представника позивача та витребував додаткові докази.

9.Ухвалою від 24.10.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд задовольнив клопотання представника позивача про збільшення позовних вимог.

10.Ухвалою від 24.10.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11.Заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.13.01.2014 позивач як позикодавець та відповідач-1 як позичальник уклали договір позики від №90, згідно з пунктом 1 якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв 909370 грн., що еквівалентно 110000 доларів США за середньо банківським курсом станом на день укладення договору, із зобов`язанням повернути грошові кошти у визначені відповідним договором розмірі, строки і порядку.

13.Пунктом 3 вказаного договору від 13.01.2014 №90 встановлено, що позика є безпроцентною.

14.Згідно з пунктом 4 договору позики сторони погодили строк виконання боргових зобов`язань за згаданим договором, визначивши, що сума позики має бути повернута до 30.01.2015.

15.Як встановлено рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016 по справі №308/13831/15-ц, ОСОБА_3 у зв`язку з непогашенням заборгованості за вказаним договором позики 23.11.2015 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_6 про стягнення заборгованості.

16.Суд з`ясував те, що ОСОБА_4 і ОСОБА_6 перебувають у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження № НОМЕР_4 від 29.01.2000.

17.Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.09.2016 по справі №308/13831/15-ц у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено повністю.

18.Вважаючи рішення суду першої інстанції помилковим, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

19.Надалі рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 18.07.2018, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.09.2016 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову, яким, зокрема, стягнуто солідарно із ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість на загальну суму 4331497 грн.19 коп., з якої сума 2783199,54 грн. основного боргу, що еквівалентно сумі 110000 доларів США за курсом НБУ станом на 27.04.2016; сума 1444671,17 грн. пені за неповернення основного боргу, та сума 103626,51 грн., 3% річних.

20.12.09.2018 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області видано виконавчий лист №308/13831/15-ц, який у подальшому позивачем був пред`явлений до виконання.

21.11.06.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Лукечею О.В. відкрито виконавче провадження ВП №59327771, що підтверджується відповідною постановою, копія якої наявна в матеріалах справи.

21.1.1.приватним виконавцем Лукечею О.В. винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_4 , що містяться на відкритих рахунках, а також на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

22.15.04.2021 представник позивача звернувся до приватного виконавця Лукечі О.В. із заявою б/н, у якій, посилаючись на відомості, відображені в інформаційній довідці з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №252878162, просив звернути стягнення на нерухоме майно ОСОБА_4 , а саме - квартири АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 .

23.У свою чергу, приватний виконавець Лукеча О.В. у відповідь на звернення представника позивача листом №2530 від 19.04.2021 повідомив про неможливість звернення стягнення на зазначене представником позивача у його заяві від 15.04.2021 майно, позаяк квартири АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 не належать боржнику. До наведеного листа №2530 від 19.04.2021 долучено інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

24.Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №253201879 та №253201990 від 19.04.2021, власником квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 являється ОСОБА_7 ; підстава для державної реєстрації - договори дарування №609 та №610 від 10.10.2014.

25.Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №253201764, сформованої 19.04.2021, власником квартири АДРЕСА_5 значиться відповідач-2; підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу від 17.09.2015 №508. Вказана обставина підтверджується також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №306353639 від 02.08.2022.

26.Суд встановив, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач-1 був одноосібним власником квартири АДРЕСА_6 . Вказані обставини підтверджуються, по-перше, довідкою №37/7 від 01.09.2015, виданою КНП «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №4», згідно з якою відповідна довідка видана ОСОБА_4 на підтвердження того, що він має у власності квартиру за адресою АДРЕСА_3 .

27.По-друге, дійсність згаданих обставин засвідчується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10.01.2008, видане на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради №422 від 28.11.2007, у відповідності до якого квартира за вищевказаною адресою перебуває лише у власності відповідача-1 (частка становить 1/1).

28.Крім того, перебування спірної квартири на праві власності виключно відповідача-1 на момент її відчуження слідує також з відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №44062448 від 17.09.2015, яка отримана судом внаслідок витребування матеріалів нотаріальної справи під час посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу.

29.17.09.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений попередній договір №504, у відповідності до пункту 1 якого ОСОБА_4 зобов`язався не пізніше 26.09.2015 продати відповідачу-2, а відповідач-2 зобов`язувалася купити у відповідача-1 спірну квартиру. При цьому підготовкою та збором (отримання) документів, необхідних ля укладання договору купівлі-продажу, буде займатися ОСОБА_4 .

30.Згідно з пунктом 2 попереднього договору купівля-продаж квартири мала бути вчинена за суму, що на день підписання договору становитиме еквівалент 23000 доларів США за офіційним курсом НБУ.

31.Відповідно до пункту 3 попереднього договору №504 від 17.09.2015 на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 21822,50 грн., що , як відображено у тексті попереднього договору, на день його підписання є еквівалентом суми 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ. Сторони погодили, що сплачена сума розцінюється в якості забезпечувального платежу у рахунок наступного договору купівлі-продажу.

32.Як встановлено пунктом 4 попереднього договору №504 від 17.09.2015, при оформленні договору купівлі-продажу сума, що підлягатиме передачі покупцем продавцеві, буде зменшена на суму переданого за попереднім договором забезпечувального платежу і має становити на день підписання договору еквівалент 22000 доларів США за офіційним курсом НБУ.

33.Відповідачем-1 гарантовано, зокрема, те, що нерухоме майно, яке буде предметом договору купівлі-продажу, на момент попереднього договору нікому не продано, не подаровано та не заставлено.

34.Того ж дня, тобто 17.09.2015, між ОСОБА_4 як продавцем та ОСОБА_5 як покупцем укладено договір купівлі-продажу №508.

35.Згідно з пунктом 1 вказаного договору продавець зобов`язався передати майно у власність покупця, а покупець - прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

36.Пунктом 2 оспорюваного договору визначено, що предметом відчуження є квартира АДРЕСА_5 . За змістом наведеного пункту договору квартира складається з двох кімнат, загальною площею 64,0 кв.м., з них 37,1 кв.м. житлової площі.

37.При цьому у пункті 3 договору купівлі-продажі відповідної квартири зафіксовано, що остання належить продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 10.01.2008 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради згідно з рішенням виконкому Ужгородської міської ради №422 від 28.11.2007.

38.Як слідує зі змісту абзацу 2 пункту 4 оспорюваного договору нерухоме майно, яке відчужується за договором, в іпотеці не перебуває.

39.Питання проведення оплати та порядку розрахунків сторонами оспорюваного договору унормовано пунктом 6, з якого слідує наступне. Так, продаж квартири АДРЕСА_6 вчинено за 411000 грн., які покупець сплатила, а продавець отримав повністю до підписання договору, що, як вказали сторони договору, підтверджується платіжним доручення №1 від 17.09.2015 акціонерного товариства «ОТП Банк» м.Ужгород. Поряд із цим, контрагенти за досліджуваним договором погодили, що підписання продавцем договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2015 є належним підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру і свідчить про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до покупця.

40.Так, у відповідності до згаданого платіжного доручення відповідач-2 перерахувала грошові кошти в сумі 411000 грн. на банківський рахунок № НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_6 .

41.У платіжному документі відображено, що призначенням платежу є розрахунок між сторонами за договором купівлі-продажу за спірну квартиру.

42.На відповідному платіжному дорученні міститься відмітка про проведення банком платежу 17.09.2015.

43.Пунктом 7 договору купівлі-продажу спірної квартири підтверджується те, що відчуження нерухомості здійснено, виходячи з розрахункової вартості квартири АДРЕСА_6 , яка вказується у звіті про оцінку майна від 31.08.2015, підготовленим ПП «Аргумент» на замовлення ОСОБА_5 згідно з договором №LX150831-004.

44.Як слідує з наведеного звіту про оцінку ринкова вартість спірної квартири становить 411000 грн. Результати оцінки ґрунтуються на порівняльному підході для визначення вартості нерухомості.

45.Реєстраційні дії щодо внесення запису про право власності вчинено третьою особою 17.09.2015 о 18:23:35, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №44065413 від 17.09.2015. Вказаним витягом підтверджується також те, що спірний об`єкт нерухомості перебуває у приватній власності відповідача-2, яка є його одноособовим власником.

46.Суд також з`ясував те, що спірна квартира була предметом іпотеки та забезпечувала виконання ОСОБА_6 взятих на себе боргових зобов`язань на підставі кредитних договорів. У цьому контексті слід звернути увагу на наступне.

47.Як підтверджується матеріалами справи між акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» з одного боку і ОСОБА_6 з іншого укладено кредитний договір №CNL-800/066/2006 від 19.09.2006, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 30000 доларів США на споживчі цілі. При цьому контрагентами встановлено, строк і порядок розрахунку за кредитом. Так, зазначеним договором передбачено, що сума кредиту та зарахованих процентів погашається рівними частинами протягом всього строку його дії. Відповідно до положень пункту 2 частини №1 кредитний договір №CNL-800/066/2006 від 19.09.2006 датою остаточного повернення кредиту є 19.09.2016.

48.Пунктом 6.1. договору іпотеки №PCNL-800/066/2006 від 19.09.2006 передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: (а)всі боргові зобов`язання не сплачені боржником; (б)вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов`язань за іпотечним договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв`язку з реалізацією його прав за іпотечним договором.

49.Відповідно до пункту 2.1.5. іпотечного договору PCNL-800/066/2006 від 19.09.2006 сторони погодили, що розмір боргових зобов`язань становить 30000 доларів США, однак може збільшуватися на суму невиконаних платіжних зобов`язань боржника.

50.Визначення предмета іпотеки, а також його опис встановлено пунктом 3.1. відповідного договору, який у подальшому на підставі додаткового договору №1 до договору іпотеки від від 03.04.2008 №814 викладено у новій редакції. Відтак іпотекодавцем та іпотекодержателем визначено, що предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_4 на праві власності.

51.Згідно з пунктом 4.4. іпотечного договору №PCNL-800/066/2006 від 19.09.2006 сторонами визначено, що вартість предмета іпотеки становить 323000 грн. що за курсом на дату укладання договору еквівалентно 63960,39 доларів США (1 USD = 5,05 UAH).

52.Відповідно до пункту 4.2. аналізованого договору сторони погодилися, що одночасно з нотаріальним посвідчення іпотечного договору нотаріус накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Така заборона діє до дати надання іпотекодержателем нотаріусу і/або іпотекодавцеві письмового повідомлення про повну сплату боржником його боргових зобов`язань за кредитним договором №CNL-800/066/2006 від 19.09.2006.

53.Також з фактичних обставин справи вбачається, що 24.05.2007 між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством «ОТП БАНК» укладався договір іпотеки №PCNL-800/058/2007.

54.При цьому, як слідує зі змісту названого договору, його укладення спрямовувалося на забезпечення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_6 , що покладалися на останню за укладеним нею кредитним договором №CNL-800/058/2007 від 21.05.2007.

55.Статтею 2 іпотечного договору №PCNL-800/058/2007 від 24.05.2007 та відомостями, які відображені на 4-ій сторінці інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №44062556 від 17.09.2015 підтверджується те, що розмір основного зобов`язання становить 20000 доларів США.

56.Відповідно до згаданої інформаційної довідки строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором №CNL-800/058/2007 спливає 21.05.2017.

57.Пунктом 6.1. договору іпотеки №PCNL-800/058/2007 від 24.05.2007 передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: (а)всі боргові зобов`язання не сплачені боржником; (б)вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов`язань за іпотечним договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв`язку з реалізацією його прав за іпотечним договором.

58.Відповідно до пункту 2.1.5. іпотечного договору PCNL-800/058/2007 від 24.05.2007 сторони погодили, що розмір боргових зобов`язань становить 20000 доларів США, однак може збільшуватися на суму невиконаних платіжних зобов`язань боржника.

59.Згідно з пунктом 3.1. предметом іпотеки за іпотечним договором №PCNL-800/058/2007 від 24.05.2007 є спірна квартира АДРЕСА_6 .

60.Згідно з пунктом 4.4. іпотечного договору №PCNL-800/058/2007 від 24.05.2007 сторонами визначено, що вартість предмета іпотеки становить 367000 грн. що за курсом на дату укладання договору еквівалентно 72673,26 доларів США (1 USD = 5,05 UAH).

61.Відповідно до пункту 4.2. аналізованого договору сторони погодилися, що одночасно з нотаріальним посвідченням іпотечного договору нотаріус накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Така заборона діє до дати надання іпотекодержателем нотаріусу і/або іпотекодавцеві письмового повідомлення про повну сплату боржником його боргових зобов`язань за кредитним договором №CNL-800/058/2007 від 21.05.2007.

62.Відомостями з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підтверджується, зокрема, те, що обтяження у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна на підставі:

62.1. (а)договору іпотеки №2148 від 19.09.2006 зареєстровано 19.09.2006 о 18:36:22;

62.2. (б)договору іпотеки №1533 від 24.05.2007 зареєстровано 24.05.2007 о 15:48:09.

63.У свою чергу, згідно з інформацією з державного реєстру іпотек заставні за наслідками укладення згаданих іпотечних договорів не видавалися.

64.Згідно з квитанцією №8001350147 б/д відповідачем-2 продано іноземну валюту у розмірі 21000 доларів США, що еквівалентно 476700 грн. за курсом банківської установи, яка проводила валютно-обмінну операцію. Як слідує з наведеної квитанції відповідну операції здійснено 17.09.2015 о 13:50:16.

65.Відповідно до платіжного доручення №2 від 17.09.2015 відповідач-2 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 88400 грн.

66.У графі призначення платежу відповідачем-2 вказується про те, що переказ коштів проводиться для погашення кредиту №800/066/2006 від 19.09.2006 та №800/058/2007 від 24.05.2007. На платіжному документі міститься відмітка банку про здійснення фінансовою установою платежу 17.09.2015.

67.17.09.2015 у зв`язку з погашенням ОСОБА_6 заборгованостей за кредитними договорами №CNL-800/066/2006 від 19.09.2006 та №CNL-800/058/2007 від 21.05.2007 РВ АТ «ОТП Банк» в м.Ужгород видано довідку вих.№800-5/275 та вих.№800-5/276, у яких банк просив припинити іпотеку та зняти заборону відчуження спірної квартири, встановленої на підставі іпотечних договорів №PCNL-800/066/2006 від 19.09.2006 та №PCNL-800/058/2007 від 21.05.2007.

68.Згідно з випискою по банківському рахунку № НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_6 , що отримана від АТ «ОТП БАНК», 17.09.2021 на зазначений розрахунковий рахунок від відповідача-2 надходили грошові кошти з цільовим призначенням «розрахунки між сторонами по дог.купівлі-продажу за квартиру в АДРЕСА_3 » та «переказ коштів для погашення кредиту №800/066/2006 від 19.09.2006р. та №800/058/2007 від 24.05.2007р. ОСОБА_6 ».

69.Як слідує із наведеної виписки, погашення кредитів за договорами №800/066/2006 від 19.09.2006 та №800/058/2007 від 24.05.2007 продовжилося, у тому числі після згаданого перерахунку грошових коштів відповідачем-2.

70.Того ж дня ОСОБА_4 звернувся до третьої особи із заявою б/н, у якій просив припинити іпотеку та зняти заборону відчуження спірної квартири з вищенаведених підстав. При цьому до згаданої заяви відповідач-1 у якості додатків долучив довідки вих.№800-5/275 та вих.№800-5/276 від 17.09.2015.

71.Надалі 17.09.2015 третя особа припинила іпотеку та зняла заборону на відчуження спірної квартири, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження №44064475 та №44064157, а також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки №44065020 та №44064765.

72.Вказаними доказами підтверджується те, що:

-реєстрацію зняття заборони на відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі іпотечного договору №2148 від 19.09.2006 проведено 17.09.2015 о 18:40:51;

-реєстрацію зняття заборони на відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі іпотечного договору №1533 від 24.05.2007 проведено 17.09.2015 о 18:48:49;

-реєстрацію припинення іпотеки, яка виникла на підставі договору №2148 від 19.09.2006 проведено 17.09.2015 о 18:54:41;

-реєстрацію припинення іпотеки, яка виникла на підставі договору №1533 від 24.05.2007, проведено 17.09.2015 о 19:01:22.

73.Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001496762 від 05.10.2016 відповідач-2 являється фізичною особою-підприємцем та, з-поміж іншого, здійснює роздрібну торгівлю меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (КВЕД 47.59).

74.Відповідно до витягу з реєстру платників податків єдиного податку №321 від 13.01.2022 відповідач-2 обліковується органами податкового адміністрування як платник єдиного податку.

75.Відповідач-2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження № НОМЕР_6 від 13.09.2003.

76.09.10.2014 між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу №598, за яким перший придбав у останньої квартиру АДРЕСА_9 .

77.Право власності ОСОБА_8 на вказану квартиру підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №27877941 від 09.10.2014.

78.Як підтверджується матеріалами справи, відповідач-2 отримувала містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва 366/03-04/20 від 07.04.2022, а саме - з метою реконструкції квартири АДРЕСА_10 з розширенням за рахунок надбудови мансардного поверху під торгово-офісні приміщення з влаштуванням входу з вулиці (без забудови земельної ділянки).

79.24.07.2020 відповідачем розпочато виконання означених будівельних робіт на підставі повідомлення ЗК 051200724689.

80.27.01.2021 будівельні роботи щодо проведення реконструкції квартири АДРЕСА_10 з розширенням завершено. Надалі управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта №ЗК101210311860 від 11.03.2021, чим констатовано закінчення будівельних робіт та підтверджено його готовність до експлуатації.

81.Досліджуючи фактичні обставини справи, суд вказує про наявність у матеріалах справи 2 копій письмових розписок б/н від 31.12.2013 та від 27.01.2014, з тексту яких вбачається, що ОСОБА_6 30.12.2013 та 27.01.2014 отримала в зазначені дати грошові кошти по 1000 доларів США в якості авансу та додатку до авансу за квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_3 . Підписантами розписок являлися ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

82.Виходячи з наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу №508 від 17.09.2015недійсним позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ

(1.)Щодо юридичної заінтересованості позивача

83.Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

84.За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

85.Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

86.Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

87.Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

88.Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

89.Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

90.Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

91.У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02.11.2004 №15-рп/2004 - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

92.З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

93.Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

94.Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

95.Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсними може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

96.ЦК України не містить визначення поняття «заінтересована особа» в контексті вимог про визнання правочину недійсними, а тому питання належного позивача у кожному конкретному випадку є оціночним у зв`язку з чим слід враховувати те, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

97.Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, зокрема, що у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені та така особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції чи віндикації. У зв`язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1)права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2)у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

98.Суд встановив, що між позивачем та відповідачем-1 укладався договір позики №90 від 13.01.2014, у зв`язку з невиконанням якого ОСОБА_3 звертався до суду з метою стягнення відповідної заборгованості, що виникла на підставі вказаного договору. При цьому рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 18.07.2018, стягнуто солідарно із ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованість на загальну суму 4331497 грн.19 коп., з якої сума 2783199,54 грн. основного боргу, що еквівалентно сумі 110000 доларів США за курсом НБУ станом на 27.04.2016; сума 1444671,17 грн. пені за неповернення основного боргу, та сума 103626,51 грн., 3% річних.

99.На момент розгляду справи про визнання недійсним оспорюваного правочину купівлі-продажу №508 від 17.09.2015 на виконанні приватного виконавця Лукечі О.В. перебуває виконавчий лист №308/13831/15-ц, виданий Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 12.09.2018, про стягнення означеної заборгованості за договором позики.

100.За правилами частин 1 та 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

101.Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 11.06.2019 стягувачем у відповідному провадженні є ОСОБА_3 . Своєю чергою, боржником у межах вказаного виконавчого провадження являється ОСОБА_4 .

102.Статтею 1 Закону №1404-VIII детерміновано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

103.Порядок звернення стягнення на майно боржника унормовано Розділом VII Закону №1404-VIII.

104.За змістом абзацу першого частини 1 статті 48 цитованого Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

105.Відтак можливість виконання виконавчого документа №308/1383/15-ц про стягнення з ОСОБА_4 суми заборгованості фактично залежить від майнового стану останнього, а тому, на переконання суду, позивач цілком обґрунтовано може ставити питання про правомірність відчуження відповідачем-1 належного йому майна, оскільки вказані обставини безпосередньо впливають на можливість звернення стягнення на таке майно та задоволення майнових інтересів ОСОБА_3 , позаяк відчуження відповідачем-1 нерухомого майна унеможливлює звернення стягнення на таке майно.

106.Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачається, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

107.Цитована конвенційна норма поширює свою дію і на стадію виконання судового рішення. У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції. («Іммобільяре Саффі проти Італії» , 22774/93, 28.07.1999, §63; рішення Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, §40.)

108.Беручи до уваги наведене, суд констатує, що позивач наділений ознаками юридичної заінтересованості та вправі ініціювати питання про недійсність договору купівлі-продажу №508 від 17.09.2015.

(2.)Щодо поняття «фраудаторного правочину» та критеріїв фраудаторності

109.Суд вказує на те, що фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору. Цей термін походить від англ. «fraud» - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

110.Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

111.Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, мають певні межі за змістом і за характером їх реалізації.

112.Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, що пов`язаний із використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

113.За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, що призводить до протиріччя між суттю здійснюваного права та формального змісту останнього.

114.Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово «зловживання» за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

115.Семантичне тлумачення терміна «зловживання правом» обумовлює висновок про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

116.Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

117.Таким чином, межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

118.Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

119.Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для позбавлення іншої особи майнових прав.

120.Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, направленим на недопущення реалізації інвестором своїх прав.

121.У рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року №2-р(II)/2021 по справі №3-95/2020(193/20) визначено, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

122.У постанові Верховного Суду від 07.12.2018 по справі №910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає те, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Учинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

123.Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 по справі №369/11268/16 дійшла висновку про те, що особа вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

124.Із наведеного слідує те, що фраудаторний правочин може кваліфікуватися 1)як фіктивний; 2)таким, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом; 3)таким, що порушує публічний порядок.

125.Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

126.Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути (1)момент укладення договору; (2)особа, з якою укладається оспорюваний договір; (3)оплатність чи безоплатність спірного договору; (4)ринковість ціни, за якою відчужується предмет договору; (5)факт проведення оплати за договором.

127.Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 по справі №904/624/19 та від 02.06.2022 по справі №916/2762/20.

(3.)Щодо суті спору

і. Аналіз обставин щодо моменту укладення спірного договору

128.Суд встановив, що оспорюваний договір між відповідачами укладено 17.09.2015. Водночас грошові кошти, отримані відповідачем-1 на підставі договору позики №90 від 13.01.2014, мали бути повернуті до 30.01.2015.

129.Отже, оспорюваний договір купівлі-продажу про відчуження об`єкта нерухомості укладено після настання строку виконання грошового зобов`язання за договором позики. Понад це, після спливу відповідного строку і до 17.09.2015 відповідач-1 продовжив ігнорувати виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів, отриманих за вказаним договором позики.

130.Суд критично оцінює посилання представника відповідача-2 на розписки від 31.12.2013 та від 27.01.2014 як на підставу для підтвердження реальності наміру придбання у сім`ї ОСОБА_7 нерухомості для облаштування магазину ще у 2013 році, зважаючи на таке.

131.По-перше, як зауважує представник відповідача-2, придбання спірної квартири зумовлене необхідністю розширення торгової площі для меблевого магазину, оскільки під час придбання квартири АДРЕСА_11 її площі виявилося недостатньо для повноцінної підприємницької діяльності. Суд з`ясував, що квартира АДРЕСА_9 придбана 09.10.2014.

132.У свою чергу, розписки, на які посилається представник відповідача-2 датуються 31.12.2013 та 27.01.2014, тобто передача коштів за квартиру АДРЕСА_6 на підставі вказаних розписок мала місце ще до придбання квартири АДРЕСА_11 .

133.Із наведеної логіки представника відповідача-2 в аспекті викладених обставин слідує те, що відповідач-2 наприкінці 2013 року та на початку 2014 року здійснювала авансування квартири АДРЕСА_6 , купівля якої обумовлена недостатністю площі квартири АДРЕСА_11 , придбаної 09.10.2014, тобто наприкінці 2014 року. Таким чином, стверджувані підстави купівлі спірної квартири, а відтак і підстави для авансування хронологічно виникли після фактів самого авансування.

134.Отже, суд доходить до переконання про наявність суперечності між доводами представника відповідача-2, а тому останні судом відхиляються.

135.По-друге, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд звертає увагу на те, що оспорюваний договір від 17.09.2015 укладено відповідачами в період дії ЦК України в редакції від 12.08.2015. Як наслідок, на переконання суду, правова оцінка оформлення договірних відносин між відповідачами повинна здійснюватися із урахуванням особливостей законодавства, що діяло на їх момент виникнення.

136.Відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України в зазначеній редакції сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

137.Між тим, як слідує з умов спірного договору, відповідачі під час його укладення не обумовлювали зарахування грошових коштів згідно з розписками від 31.12.2013 та 27.01.2014 в якості оплати за оспорюваним договором. Ураховуючи викладене, суд погоджується із твердженнями представника позивача про те, що ані попередній, ані оспорюваний договір не містить відомостей про будь-які попередні домовленості між відповідачами стосовно придбання спірної квартири до їх укладення.

138.За наведених обставин не потребують детального аналізу та відповіді заперечення представника позивача, який посилається на те, що грошові кошти згідно з розписками від 31.12.2013 та від 27.01.2014 передавалися не відповідачу-1 як власнику нерухомого майна, а його дружині, позаяк суд встановив, що передані за вказаними розписками кошти відношення до оспорюваного договору фактично не мають. Відтак обставини, котрі стосуються правової підстави їх передачі, як і суб`єктів отримання відповідних сум, знаходяться поза межами судової перевірки у цій справі.

139.З аналогічних мотивів не заслуговують на увагу аргументи представника позивача про те, що долучені до матеріалів справи копії розписок про передачу грошових коштів іншій особі, яка не є стороною оспорюваного договору, не є доказом укладення договору щодо нерухомості його власником.

іі. Врахування особи контрагента за оспорюваним договором

140.Досліджуючи суб`єктний склад сторін оспорюваного договору, суд вказує на те, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження родинних або сімейних зв`язків між відповідачами.

141.Разом із цим, відсутність кровної спорідненості контрагентів автоматично не нівелює доводів представника позивача про узгодженість дій відповідачів.

142.У вимірі аналізованого критерію фраудаторності суд бере до уваги той факт, що відповідно до платіжного доручення №2 від 17.09.2015 відповідач-2 перерахувала на банківський рахунок ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 88400 грн., цільове призначення яких відповідачем-2 у графі призначення платежу ідентифіковано як переказ коштів для погашення кредиту №800/066/2006 від 19.09.2006 та №800/058/2007 від 24.05.2007.

143.При цьому вказана сума в розмірі 88400 грн. не охоплювалася ціною квартири за оспорюваним договором. Надаючи правову оцінку вказаній обставині з точки зору характеру взаємовідносин між відповідачами, а також між відповідачем-2 та дружиною відповідача-1, суд виходить з того, що вкрай нетиповою є ситуація, коли незнайома чи малознайома людина платить за борговими зобов`язаннями іншої, чужої для неї, особи.

144.Резюмуючи, суд зазначає про те, що за приписами статті 640 ЦК України в ред. від 12.08.2015 договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

145.Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України в ред. від 12.08.2015).

146.Частина 1 статті 181 ЦК України в ред. від 12.08.2015 закріплює ознаки нерухомого майна, встановлюючи, що нерухомістю є земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

147.Таким чином, кожен об`єкт, наділений такими ознаками, являє собою нерухомість.

148.Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд вказує на те, що квартира АДРЕСА_5 є нерухомим майном, а тому договір щодо її відчуження підлягає нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту такого посвідчення.

149.Із урахуванням наведеного суд звертає увагу, що згідно з пунктом 6 оспорюваного договору сторони обумовили те, що продаж квартири АДРЕСА_6 вчинено за 411000 грн., які покупець сплатила, а продавець отримав повністю до підписання договору, що, як вказали сторони договору, підтверджується платіжним доручення №1 від 17.09.2015 акціонерного товариства «ОТП Банк» м.Ужгород. Поряд із цим, контрагенти за досліджуваним договором погодили, що підписання продавцем договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2015 є належним підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру і свідчить про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до покупця.

150.Отже, сплата грошових коштів у сумі 411000 грн. передувала укладенню оспорюваного договору. Тобто на час фактичного проведення банківської операції правової підстави для відповідного перерахунку не існувало.

151.Судом встановлено, що у відповідності до платіжного доручення №1 від 17.09.2015 відповідач-2 перерахувала грошові кошти в сумі 411000 грн. на рахунок № НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_6 .

152.Водночас у платіжному документі відображено, що призначенням платежу є розрахунок між сторонами за договором купівлі-продажу за спірну квартиру.

153.Беручи до уваги викладене, суд зауважує, що з фактичних обставин слідує те, що відповідач-2, вважаючи, що сплачує грошові кошти в сумі 411000 грн. на виконання договору купівлі-продажу, фактично за відсутності достатніх правових підстав здійснила перерахунок грошових коштів особі, яка не була власником нерухомості, котру відповідач-2 мала намір придбати.

154.На думку суду, ризик того, що відповідне зарахування коштів у фактично вчиненому вигляді є тим способом, який буде прийнятним для відповідача-1 як кредитора у зобов`язанні з оплати за спірну нерухомість, а також того, що за наслідками такого зарахування відповідач-1 отримає можливість розпоряджатися отриманим на власний розсуд, покладається на відповідача-2.

155.Таким чином, зазначені обставини у своїй сукупності з точки зору стороннього спостерігача підтверджують наявність довірчих відносин між відповідачами, а також між відповідачем-2 та дружиною відповідача-1.

ііі. Дослідження обставин стосовно оплатності договору купівлі-продажу та ціни спірної нерухомості

156.Суд встановив, що спірний договір є оплатним, оскільки сторонами визначено, що ціна квартири становить 411000 грн. При цьому оплата відповідачем-2 вартості квартири АДРЕСА_6 підтверджується документально.

157.Суд відхиляє посилання представника позивача на те, що перерахунок відповідачем-2 грошових коштів у якості оплати за договором №508 від 17.09.2015 здійснено на рахунок дружини відповідача-1, яка не являється стороною спірного договору, а також посилання на те, що матеріали справи не містять доказів щодо розпорядження дружиною відповідача-1 грошовими коштами, які вона отримала від відповідача-2 у рахунок оплати за спірну квартиру, виходячи з наступних міркувань.

158.Так, цитовані аргументи представника позивача спрямовані на те, щоб поставити під сумнів виконання зобов`язання по оплаті за спірну квартиру, що виникли на підставі договору №508 від 17.09.2015.

159.У зв`язку з цим суд вказує на те, що статтею 526 ЦК України від 12.08.2015 закріплено правило, за змістом якого зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

160.Отже, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

161.При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.05.2018 по справі № 537/4905/15-ц.

162.Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України в ред. від 12.08.2015).

163.Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

164.Вказане узгоджується із висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, відображеними у постанові від 01.03.2021 по справі №180/1735/16-ц.

165.Порядок розрахунку за договором купівлі-продажу від 17.09.2015 вже досліджувався судом. У зв`язку з цим достатнім, на переконання суду, є зазначення про те, що положення договору про отримання належних платежів до його підписання, свідчать, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

166.Суд звертає увагу на те, що включення в договір купівлі-продажу положення про одержання грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема, при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечить закону в правовідносинах, щодо яких виник спір.

167.Вказане узгоджується із висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08.09.2020 по справі №916/667/18.

168.Підсумовуючи викладене, суд констатує, що відповідач-2 на виконання оспорюваного договору фактично сплатила обумовлену сторонами вартість нерухомості.

169.При цьому, як зазначено судом, вартість спірної квартири встановлювалася відповідачами на підставі звіту про оцінку майна від 31.08.2015, підготовленим ПП «Аргумент» на замовлення ОСОБА_5 згідно з договором №LX150831-004.

170.Досліджуючи згаданий звіт про оцінку вартості спірної квартири, суд вказує на наступне. Датою оцінки є 31.08.2015. У свою чергу, зі змісту звіту слідує те, що строк його дії становить шість місяців, починаючи від дати оцінки. Тобто строк дії звіту закінчувався 30.04.2016. Отже, висновки оцінювача, викладені у складеному ним звіті на момент відчуження спірної нерухомості 17.09.2015 були актуальними.

171.Суд звертає увагу на те, що правова регламентація проведення оцінки вартості майно станом 31.08.2015 забезпечувалася, з-поміж іншого, Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 №2658-III (далі - Закон №2658-III); Національним стандартом №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440 в ред. від 15.04.2015 (далі - Національний стандарт №1) та Національним стандартом №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1442 в ред. від 15.04.2015 (далі - Національний стандарт №2).

172.Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону №2658-III процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

173.Підставою для проведення оцінки майна є, зокрема, договір між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки, який укладається в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім (частина перша статті 10, частина перша статті 11 Закону №2658-IIІ).

174.У частині першій статті 12 Закону №2658-IIІ передбачено те, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

175.За змістом статті 3 цитованого Закону під оцінкою майна слід розуміти процес визначення його вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

176.Згідно із частиною шостою статті 9 Закону №2658-IIІ положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

177.Пунктом 1 Національного стандарту №1 детерміновано його обов`язковість для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

178.У свою чергу, пунктом 1 Національного стандарту №2 встановлено обов`язковість останнього для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

179.Отже, оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту №2 з урахуванням вимог Національного стандарту №1, яким визначено загальні засади процедури оцінювання.

180.Згідно з положеннями пункту 50 Національного стандарту №1 проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

181.Відповідно до пункту 51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

182.У відповідності до змісту пунктів 15, 16 Національного стандарту №1 методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно. Витрати на відтворення (заміщення) повинні визначатися на дату оцінки з урахуванням ринкових цін. Під час прогнозування грошового потоку та відповідної норми доходу повинен бути врахований вплив ринкових умов на функціонування (використання) об`єкта оцінки виходячи з принципу його найбільш ефективного використання.

183.Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

184.За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування. За наявності істотного впливу зовнішніх факторів (соціально-економічних, політичних, екологічних тощо) на ринок подібного майна, що призводить до фактичної неможливості надання аргументованого та достовірного висновку про ринкову вартість, у звіті про оцінку майна даються додаткові роз`яснення та застереження. При цьому оцінювач має право надавати висновок про ринкову вартість об`єкта оцінки, що ґрунтується, зокрема, на інформації про попередній рівень цін на ринку подібного майна або на припущенні про відновлення стабільної ситуації на ринку.

185.Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

186.Зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатися у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього із забезпеченням режиму конфіденційності згідно з умовами договору на проведення оцінки майна та з дотриманням вимог законодавства (пункт 54 Національного стандарту №1).

187.За змістом пункту 56 Національного стандарту № 1 звіт про оцінку майна може складатися у повній чи у стислій формі.

188.Звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких проводилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

189.Виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

190.Частиною другою статті 11 Закону №2658-IIІ закріплено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

191.Зі змісту досліджуваного звіту вбачається те, що його виконано для цілей оподаткування відповідно до статті 172 Податкового кодексу Україні. У звіті вказано про те, що представлений оцінювачем висновок про вартість майна має рекомендаційний характер.

192.Згідно з описом об`єкта оцінки спірна квартира введена в експлуатацію в 1900 році та знаходиться у незадовільному стані.

193.Водночас, як відображено у складеному звіті про оцінку, вся інформація фінансового, технічного та економічного характеру, надана замовником відносно об`єкта оцінки в письмовій чи усній формі, підтверджена чи ні документально, приймалась оцінювачем як достовірна.

194.Відповідальність за точність та адекватність наданої інформації лежить на замовнику. Оцінювач не проводив перевірки та юридичної експертизи вищезгаданої інформації.

195.Оцінювач виходив з того, що замовник попереджений та усвідомлює той факт, що особи, які надають недостовірні вихідні дані, використання яких під час оцінки призвело до надання необ`єктивного висновку про вартість майна несуть відповідальність згідно із законодавством.

196.Поряд із цим, оцінювач не несе відповідальність за достовірність наданих замовником даних. Оціночний висновок ґрунтується на тому, що надана замовником і отримана від інших незалежних джерел інформація була правдивою і не піддавалася незалежній перевірці. Оцінювач не гарантує і не бере на себе відповідальність у будь-якій формі за достовірність відповідної інформації.

197.Стан об`єкту оцінки визначався згідно з відомостями, що надані замовником без візуального обстеження, спостереження, вивчення технічної документації та проведення експертиз зі сторони оцінювача. Оцінювач не несе відповідальності за можливі похибки у розрахунках, пов`язані з виявленням фактів наявності дефектів і ушкоджень, які не вказані замовником, або за хибне повідомлення про наявність таких дефектів і ушкоджень. Оцінювачем не виявлялися і він не несе відповідальності за можливе подальше виявлення в об`єкті оцінки та на територіях, які безпосередньо до нього прилягають, шкідливих речовин.

198.Із урахуванням викладеного суд зазначає, що наданий звіт про грошову оцінку спірної квартири не повністю відповідає цитованим приписам Закону №2658-III, Національного стандарту №1 та Національного стандарту №2, оскільки: (1)огляд предмета оцінювання не проводився; (2)звіт проведений на підставі даних та інформації, наданій виконавцю замовником; (3)інформація, надана замовником, не перевірялась оцінювачем (виконавцем звіту); (4)оцінювачем не проводились дослідження зносу об`єкта оцінки та його реального технічного стану (у висновку зазначено, що аналіз технічного стану об`єктів визначений за інформацією замовника).

199.У свою чергу, суд наголошує на тому, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що відчужене за оспорюваним договором нерухоме майно могло бути продано за вищою ціною, позаяк жодних аргументів на спростування того, що відображена у звіті грошової оцінки ціна не являється ринковою, позивачем не наведено.

200.Поряд із цим, позивачем на надано доказів на підтвердження того, що допущені виконавцем звіту порушення вплинули на кінцевий результат оцінки спірної нерухомості.

201.Суд критично оцінює посилання представника позивача на те, що сума грошових коштів, сплачених за оспорюваним договором купівлі-продажу за придбання квартири АДРЕСА_6 , є меншою, ніж ціна спірної нерухомості згідно з попереднім договором від 17.09.2015, виходячи з наступних мотивів.

202.Так, згідно з пунктом 2 попереднього договору від 17.09.2015 №504 відповідачі погодили, що продаж квартири АДРЕСА_6 буде здійснений за суму, що еквівалентна 23000 доларів США.

203.Водночас згідно з пунктами 3 та 4 попереднього договору від 17.09.2015 №504 відповідачем-2 передано відповідачу-1 грошові кошти в сумі 21822,50 грн. в якості забезпечувального платежу. Сторонами попереднього договору погоджено, що під час оформлення договору купівлі-продажу сума, котра підлягатиме сплаті повинна бути еквівалентною 22000 доларів США на день підписання договору.

204.Із урахуванням вказаного суд повторно зазначає про те, що оспорюваний договір також укладено 17.09.2015.

205.Беручи до уваги офіційні відомості щодо курсу валют, суд вказує на те, що станом на 17.05.2015 відповідний курс передбачав, що сума в розмірі 2182,2599 грн. становить 100 доларів США. Відтак, беручи до уваги домовленості за попереднім договором, станом на 17.09.2015 відповідач-2 за спірну нерухомість повинна була сплатити суму в розмірі 480097,18 грн. (22000*2182,2599/100).

206.Суд встановив, що відповідачем-2 за оспорюваним договором сплачено 411000 грн., тобто менше, ніж 480097,18 грн.

207.Утім, суд звертає увагу на те, що до предмету доказування у справі, що розглядається, належать обставини з приводу відповідності чи невідповідності оспорюваного договору критеріям фраудаторності.

208.Натомість представник позивача звертає увагу суду на розбіжність у визначенні ціни за вказаними договорами.

209.Суд зауважує про те, що визначальне значення має той факт ринковою чи неринковою є фактично сплачена сторонами оспорюваного договору ціна за нерухомість. Між тим, наведені доводи представника позивача щодо розбіжності не впливають на встановлення того, чи є ціна спірної нерухомості ринковою (неринковою), тобто вказані учасником процесу аргументи знаходяться пози межами доказування у цій справі, а тому є неприйнятними.

210.З аналогічних міркувань суд відхиляє доводи представника позивача про протиправність дій нотаріуса.

211.Поряд із цим, суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 по справі №227/5540/18, з тексту якої вбачається наступне: «нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а, отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення».

iv. Аналіз заперечень представника відповідача-2 щодо фіктивності оспорюваного договору

212.Згідно зі статтею 234 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу спірної нерухомості, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

213.Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

214.Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

215.Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

216.Кваліфікація правочину як фіктивного передбачає встановлення відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

217.Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.02.2018 по справі №379/1256/15-ц та від 08.02.2018 року по справі №756/9955/16-ц.

218.Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

219.Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №757/12646/16, від 28.02.2018 у справі №909/330/16, від 01.11.2018 у справі №910/18436/16.

220.Доцільно зауважити про те, що факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

221.Суд встановив, що відповідач-2 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №44065413 від 17.09.2015. Тобто відповідач-2 є володільцем спірної нерухомості. Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що майно за оспорюваним договором було передано на користь відповідача-2.

222.Крім того, суд встановив, що остання сплатила погоджену сторонами оспорюваного договору ціну.

223.Понад це, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу відповідачів на укладення договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювалися.

224.Таким чином, суд поділяє доводи представника відповідача-2 про те, що договір купівлі-продажу №508 від 17.09.2015 не підпадає під ознаки фіктивного.

225.Утім, суд звертає увагу на те, що правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Своєю чергою, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, як наслідок, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

226.За таких обставин, суд вважає, що цілком слушними є аргументи представника позивача про те, що недобросовісність дій відповідача-1 стосовно відчуження квартири на шкоду інтересів позивача є самостійною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

v. Економічна доцільність термінового відчуження спірної нерухомості

227.Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути належно виконано, а тому кредитор управі розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належно та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

228.Натомість правова природа фраудаторного правочину полягає у тому, що сторони діють «на випередження», змінюючи номінального власника майна до того, як виникне юридична можливість для звернення стягнення на нього.

229.Суд вказує на те, що цивільно-правове зобов`язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між правомочними суб`єктами, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух товарів, робіт чи послуг. Іншими словами, зобов`язальні правовідносини є правовою формою відносин з приводу передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній більшості виступають як майнові відносини, що виражають динаміку власності.

230.Не викликає сумнівів той факт, що вчинення договірної фінансової операції обумовлюється її здатністю досягати економічного результату, економічних або особистих цілей, які не порушують вимоги законодавства України або не спрямовані на такі порушення, тобто її економічною доцільністю.

231.Отже, для підтвердження наявності ділової мети конкретної фінансової операції необхідно забезпечити наявність економічної мети у кожного із її учасників.

232.У вимірі обставин справи суд звертає увагу на те, що іпотека спірної квартири забезпечувала виконання боргових зобов`язань за двома кредитними договорами №CNL-800/066/2006 від 19.09.2006, за яким датою остаточного повернення кредиту є 19.09.2016 та №CNL-800/058/2007 від 21.05.2007, за яким датою остаточного повернення кредиту є 21.05.2017.

233.У свою чергу, датою відчуження спірної квартири є 17.09.2015.

234.Із фактичних обставин справи слідує те, що дострокове погашення боргових зобов`язань дружиною відповідача-1 за вказаними кредитними договорами; зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_6 ; укладення договору щодо її продажу; оплата за вказаним договором здійснено в один і той же день, а саме - 17.09.2015.

235.Більше того, суд з`ясував, що:

-реєстрацію зняття заборони на відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі іпотечного договору №2148 від 19.09.2006 проведено 17.09.2015 о 18:40:51;

-реєстрацію зняття заборони на відчуження нерухомого майна, що виникла на підставі іпотечного договору №1533 від 24.05.2007 проведено 17.09.2015 о 18:48:49;

-реєстрацію припинення іпотеки, яка виникла на підставі договору №2148 від 19.09.2006 проведено 17.09.2015 о 18:54:41;

-реєстрацію припинення іпотеки, яка виникла на підставі договору №1533 від 24.05.2007, проведено 17.09.2015 о 19:01:22;

-реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за відповідачем-2 на підставі оспорюваного договору проведено 17.09.2015 о 19:10:10.

236.Водночас суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження економічної обґрунтованості настільки термінового відчуження спірної нерухомості.

237.Інакше кажучи, обставинами справи не підтверджується те, що дійсна мета відчуження квартири АДРЕСА_6 є іншою, аніж зміна її власника, спрямована унеможливити подальше звернення стягнення на відповідну квартиру.

vi. Обставини щодо причинового зв`язку між порушенням прав позивача як кредитора та відчуження спірної нерухомості

238.Суд з`ясував, що приватним виконавцем Лукечею О.В. відкрито виконавче провадження ВП №59327771 з виконання виконавчого листа №308/13831/15-ц, виданого у зв`язку з ухвалення судового рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 заборгованості на загальну суму 4331497 грн.19 коп., з якої сума основного боргу становить 2783199,54 грн., що еквівалентно сумі 110000 доларів США за курсом НБУ станом на 27.04.2016; пеня за неповернення основного боргу 1444671,17 грн., та сума 103626,51 грн. - 3% річних, боржником у якому є ОСОБА_4 .

239.Як встановлено постановою Закарпатського апеляційного суду від 18.03.2021 по справі №308/13831/15-ц, часткове стягнення заборгованості відбулося виключно за рахунок примусового виконання виконавчого документу, шляхом звернення стягнення на житловий будинок, загальною площею 275,1 кв.м., земельну ділянку загальною площею 0,0599 га, кадастровий номер 2110100000:52:001:0091, а також автомобіль Volkswagen Caravelle, 1995 року випуску.

240.Суд, розглядаючи справу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.09.2015 №508, з`ясував, що відповідач-1 був власником квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , що відображено в описовій частині судового рішення.

241.При цьому квартири АДРЕСА_7 та АДРЕСА_12 були ним безоплатно відчужені на підставі договорів дарування №609 та №610 від 10.10.2014, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №253201879 та №253201990 від 19.04.2021.

242.У свою чергу, квартира АДРЕСА_6 була відчужена відповідачем-1 на підставі оспорюваного договору від 17.09.2015 №508.

243.Суд зауважує, що, по-перше, виконавче провадження ВП №59327771 на момент розгляду та вирішення цієї справи не є закінченим та, по-друге, укладення відповідачем-1 оспорюваного договору зумовило наслідок у вигляді зменшення обсягу майна, на яке може бути звернуто стягнення з метою виконання виконавчого листа №308/13831/15-ц.

244.Таким чином, суд констатує про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між укладенням оспорюваного договору та задоволенням прав позивача як кредитора за договором позики шляхом отримання належних йому сум, присуджених рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2016 по справі №308/13831/15-ц, виходячи з приписів статті 625 ЦК України в її релевантній редакції.

vii. Аналіз доводів щодо припинення права власності відповідача-2 на спірну квартиру

АДРЕСА_13 .Дослідивши обставини щодо моменту укладення оспорюваного договору, взаємовідносин між контрагентами договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 , а також між відповідачем-2 та дружиною відповідача-1, беручи до уваги відсутність обґрунтування економічної доцільності невідкладного відчуження спірної нерухомості, суд вказує на те, що оспорюваний договір відповідає ознакам фраудаторності, а тому позовні вимоги про визнання його недійсним слід задовольнити повністю. З приводу позовних вимог про припинення права власності відповідача-2 суд звертає увагу на наступне.

246.Так, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

247.Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

248.Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1)з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2)чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3)чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4)чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та, або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

249.Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

250.Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

251.Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12.05.2022 №2255-IX, який набрав чинності з 26.07.2022, абзаци другий і третій частини 3 статті 26 Закону №1952-IV викладено у новій редакції.

252.Так, за приписами частини 3 статті 26 вказаного Закону в оновленій редакції у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

253.У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

254.З огляду на викладене буквальне тлумачення положень частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент розгляду та вирішення справи, дозволяє суду стверджувати, що приписи наведеної норми в оновленій редакції не вимагають при ухваленні судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, одночасне визнання, зміну чи припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

255.Утім, суд наголошує на тому, що за правилами пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

256.Тобто із прийняттям Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12.05.2022 №2255-IX вимоги статті 27 Закону №1952-IV не змінилися. Вказані обставини в аспекті обставини конкретної справи зумовлюють висновок про те, що питання про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також питання щодо припинення речових прав мають вирішуватися одночасно.

257.Суд встановив, що право власності за відповідачем-2 на спірну квартиру здійснено на підставі договору купівлі-продажу №508 від 17.09.2015. Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про визнання останнього недійсним, позовні вимоги стосовно припинення права власності відповідача-2 на квартиру АДРЕСА_5 , також підлягають задоволенню.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ

258.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

259.Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

260.Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.

VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

261.Суд з`ясував, що відповідачем за подання цього позову сплачено 1984,80 грн. (по 992,40 грн. за 2 позовні вимоги) судового збору, що підтверджується платіжними квитанціями №3622-9701-6547-7345 від 11.10.2022 та №9651-1376-0100-8760 від02.08.2022.

262.Крім того, позивачем сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 496,20 грн., що підтверджується квитанцією №2692-1044-8166-7382.

263.Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

264.Питання щодо витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено відповідно до частини 1 статті 270 ЦПК України.

265.За таких обставин на користь позивача з відповідачів необхідно стягнути судовий збір у рівних частинах, а саме - по 1240,50 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 17.09.2015, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данюк Л.В.

Припинити право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:727967521101; номер запису про право власності: 11224474; дата та час державної реєстрації: 17.09.2015 19:10:10; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24532381 від 17.09.2015).

Стягнути з ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50коп.

Стягнути з ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50коп.

Скасувати арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , накладений на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.08.2022.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко