Рішення № 107156870, 03.11.2022, Соснівський районний суд м. Черкас

ЄУ № 712/8651/22

Провадження № 2-о/712/178/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси

у складі головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Руденко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в м. Черкаси цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

В С Т А Н О В И В:

Заявник звернулася до суду з заявою, в якій з урахуванням заяви про змінупозовних вимогвід 01.11.2022просить встановити факт народження у громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитини чоловічої статі на ім`я ОСОБА_3 , по батькові ОСОБА_4 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , у місті Сімферополь, Автономної Республіки Крим, Україна. Батько дитини громадянин України ОСОБА_5 .

В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що заявниця ОСОБА_1 є мамою ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у дочки заявниці ОСОБА_2 (громадянки України) та ОСОБА_6 (громадянина України) народився син ОСОБА_7 . Дочка заявниці ОСОБА_2 разом з її цивільним чоловіком ОСОБА_6 в березні 2021 року поїхала в гості до родичів в м. Ялта, Автономна Республіка Крим. З початку агресії російської федерації проти України не змогли повернутися в Україну і тому донька народжувала дитину у м. Сімферополь, АР Крим. Заявниця ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , в м. Сімферополь, АР Крим. У зв`язку з тим, що дитина народилася на території непідконтрольній українській владі, заявниця змушена звернутися до суду з цією заявою про встановлення факту народження дитини. Встановлення відповідного факту необхідне для державної реєстрації народження дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження.

Заявник та представник заявника судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, надали спільну заяву, в якій справу просять розглянути без їх участі, заявлені вимоги задовольнити.

Представник заінтересованоїособи відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання, в якій просить справу розглянути без його участі, заперечень не має, рішення просить прийняти на розсуд суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заяву необхідно задовольнити частково з огляду на наступне.

Відповідно до паспорта НОМЕР_1 , виданого 02 листопада 2010 року Центральним РВ Сімферопольським МУГУ МВС України в Криму, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка м. Красноперекопське, Республіки Крим, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , громадянка України.

Згідно іздовідки №456від 26.09.2022, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно встала на облік в жіночу консультацію на ранньому строку вагітності 12 тижнів.

На підтвердженняфакту народженнядитини заявникнадала свідоцтвопро народження№ НОМЕР_2 від 08.02.2022,видане установою,що розташованана територіїнепідконтрольній українськійвладі,з якоговбачається,що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 є сином ОСОБА_9 , актовий запис №110229910000600491006 від 08.02.2022.

Також на підтвердження факту народження сина ОСОБА_9 заявниця надала виписний епікриз (із акушерського стаціонару) від 06.02.2022, свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , присвоєно прізвище дружині « ОСОБА_11 », ІНФОРМАЦІЯ_6 , серія НОМЕР_3 , актовий запис 12020991000050596002 у відділі реєстрації шлюбу м. Сімферополя Департаменту запису актів громадського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, довідку про народження №Р-00523 від 08.02.2022.

Оцінюючи свідоцтво про народження, як доказ, суд виходить з того, що відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно принципу 3 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині має належати з його народження право на ім`я та громадянство.

Відповідно до ч.1 ст.7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Без державної реєстрації факту народження дитини, вона буде позбавлена можливості в подальшому реалізовувати свої права та обов`язки, що становитиме порушення ст. 8 та інших Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст. 26, 27, 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись; учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору; договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору та з урахуванням будь-яких відповідних норм міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. The Republicof Moldovaand Russia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Згідно ч.1 ст.144 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27.02.1991, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

Відповідно п.п. «а» п. 2, 3, 22, 23 гл. 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставами для проведення державної реєстрації для народження дитини є медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), що видається закладом охорони здоров`я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи. Державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою. Власне ім`я дитини визначається за згодою батьків. Власне ім`я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір`ю дитини. По батькові дитині присвоюється за власним іменем батька.

Згідно ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідно заявнику для державної реєстрації народження дитини.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Згідно зі ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження дитини, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження дітей на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя та інших.

При цьому суд враховує зазначені в свідоцтві про народження, виданому на окупованій території, відомості про народження дитини чоловічої статі, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Таким чином, суд, враховуючи те,що закономне передбаченоіншого порядкувстановлення цьогофакту,вважає, що доводи заявника є законними, обґрунтованими і підтверджені наявними у справі доказами, а тому заява про встановлення факту народження ОСОБА_2 у м. Сімферополь, ІНФОРМАЦІЯ_2 дитини чоловічої статі, підлягає задоволенню частково.

Суд зазначає, що рішення суду про встановлення факту народження є підставою для державної реєстрації народження дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 317 ЦПК України у рішенні про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, мають бути зазначені встановлені судом дані про дату і місце народження особи, про її батьків.

Встановлення та зазначення ім`я, побатькові дитини не є компетенцією суду, ім`я дитини визначається виключно за згодою батьків, що передбачено ст. 146 Сімейного кодексу України.

Зазначення відомостей про батька відповідно до ст. 135 Сімейного кодексу України також здійснюється під час державної реєстрації народження дитини.

Судове рішення про встановлення факту народження не підмінює собою дії з державної реєстрації народження дитини.

Державна реєстрація народження дитини здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил державної реєстрації актів цивільного стану в України, затвердженого наказом Міністерства України від 18.10.2000 №52/5.

А тому в цій частині вимог заявника слід відмовити.

Вимоги ч. 4 ст. 317 ЦПК України рішення у даній справі про встановлення факту народження слід допустити до негайного виконання.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення понесені заявником витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 259, 263-264, 317, 319, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини, заінтересовані особи відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.

Встановити факт того, що громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка м. Красноперекопського, Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_2 народила в м. Сімферополь, Україна, дитину чоловічої статі.

В решті вимог заяви ОСОБА_1 відмовити.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,громадянка України,паспорт громадянинаУкраїни НОМЕР_4 ,виданий 05.04.1996, Железнодорожним РВ Сімферопольського МУГУ УМВС України в Криму, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Заінтересована особа: відділдержавної реєстраціїактів цивільногостану умісті ЧеркасиЦентрального міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Київ),код ЄДРПОУ 05387096, який знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 3, м. Черкаси.

Допустити рішення до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя: О.С. Стеценко