Рішення № 107143648, 21.10.2022, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13294/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2022 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання Козак А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 02.09.2016 між ОСОБА_2 та ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № АЕ/9819759, забезпечений транспортний засіб «ВАЗ 2121», д.н. НОМЕР_1 , строк дії з 02.09.2016 до 01.09.2017. Даний поліс страхування був укладений із застосуванням пільги 50 % страхового платежу відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про що вказано в цьому полісі.

Вказує, що 23.09.2016 на а/д Ужгород-Львів-Самбір, 268 км, відбулося зіткнення забезпеченого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Chery Amulet», д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Chery Amulet», д.н. НОМЕР_2 був пошкоджений.

Зіткнення відбулося в результаті порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, що підтверджується постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.04.2017 та постановою апеляційного суду Закарпатської області від 30.05.2017 у справі № 308/10027/16-п.

Представник позивача зазначає, що відповідно до ст. ст. 29, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі заяви на виплату від 27.11.2017 власниці пошкодженого автомобіля ОСОБА_4 , в якій було погоджено розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, згідно з ремонтною калькуляцією № 16-83111 від 28.09.2016 в програмному продукті AUDATEX, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу на деталі 68 %, позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 23882,57 грн., що підтверджується платіжним дорученням № ЗР075771 від 11.12.2017.

Наголошує, що відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.04.2017 у справі № 308/10027/16-п, яка набрала законної сили, на момент вчинення ДТП за кермом забезпеченого транспортного засобу «ВАЗ 2121», д.н. НОМЕР_1 , перебувала ОСОБА_1 , а не страхувальник ОСОБА_2 , який мав пільгу, із застосуванням якої було укладено даний поліс страхування, та вона є відповідальною за шкоду, заподіяну внаслідок цієї ДТП.

Тобто умови, передбачені п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було порушено.

У зв`язку з цим, за твердженням представника позивача, відповідач має компенсувати позивачу 50 % виплаченого страхового відшкодування, що становить 11941,29 грн. (23882,57 грн. х 50 %).

18.12.2017 відповідачу направлялася претензія щодо добровільної сплати зазначених коштів. Однак станом на сьогодні кошти на рахунок позивача не надходили.

На підставі викладеного та відповідно до ст. ст. 1187, 1191 ЦК України, ст. ст. 1, 6, 12, 13, 29, 36, 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 50 % виплаченого страхового відшкодування у розмірі 11941,29 грн., а також стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 2102 грн.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.02.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою. Розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

26.02.2021 відповідач подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що заявлений позов не визнає, позов ґрунтується на обставинах, які не відповідають дійсності і не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами. Стосовно дотримання позивачем вимог щодо оформлення позовної заяви вказує, що у порушення вимог ст. ст. 175-178 ЦІІК України у позовній заяві позивач: не зазначив повне місце проживання чи перебування відповідача не зазначено поштового індексу, реєстраційні номери облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або номер і серії паспортів для фізичних осіб громадян України; не зазначив відомі йому номери засобів зв`язку відповідача; в порушення вимог ст. 177 ЦПК України позивач не додав до адресованої відповідачеві копії позовної заяви копії всіх документів, зазначених у списку додатків до позву (щодо повноваження особи, яка підписала позов та представника). Додатки, додані копії до позовної заяви не відповідають списку додатків, долучених до основної позовної заяви, що перешкоджає поданню відзиву в частині з`ясування повноважень представника позивача та особи, яка засвідчувала копії додатків. В порушення ч. 5 ст. 177 ЦПК позивач не додав до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких заявлено позовні вимоги, а саме: докази надіслання відповідачеві досудової претензії; докази отримання відповідачем досудової претензії. Вважає, що недотримання позивачем вищенаведених вимог щодо форми і змісту позовної заяви дають підстави для залишення її без руху із наданням позивачеві строку на їх усунення. По суті заявлених вимог вказує, що заявлені позивачем вимоги в частині суми відшкодування ґрунтуються на доказах вартості ремонтних робіт й запчастин, зазначених у ремонтній калькуляції № 16-83111 від 28.09.2016 та розрахунку суми страхового відшкодування від 10.12.2017. Зазначені докази відповідачем не визнаються як належні і допустимі, оскільки містять завищені суми вартості запасних частин і робіт, не враховують фактичного зносу автомобіля із урахуванням його пробігу. Спірність вартості автомобіля в розміру належного страхового відшкодування, а відтак і сума стягнення підлягають доведення належними і допустимими доказами такими як висновок експерта в галузі товарознавства, складеного із урахуванням усіх обставин, які впливають на вартість транспортного засобу. Крім того, з моменту виникнення права вимоги (23.09.2016) позивач не звертався до відповідача з жодною вимогою щодо відшкодування, відповідно станом на день звернення ним до суду строк позовної давності пропустив. Наголошує, що неналежним є доказ виплати позивачем потерпілому страхового відшкодування, оскільки долученим ним платіжне доручення не є належним доказом перерахування зі сплатити такого і не відповідає вимогам, встановленим положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постанови Правління НБУ № 22 від 21.04.2004. Також недоведеним позивачем залишаються і обставини подальшої долі пошкоджених деталей транспортного засобу, оскільки основна частина з яких підлягала відновленню і мала певну цінність, що впливає на корегування розміру відшкодування і на суму позовних вимог. Стосовно судових витрат, які вона розраховує понести у даній справі, такі становить приблизно 50000 грн. на правову допомогу. За наведених обставин вважає за неможливе розгляд даної справи у спрощеному провадженні і наполягає на розгляді справи у порядку загального позовного провадження. Зважаючи на отримання копії позовної заяви без усіх додатків та необхідність ознайомлення із матеріалами справи, доповнення до даного відзиву будуть надані після ознайомлення із усіма матеріалами справи. На підставі наведеного, просить призначити розгляд справи у загальному позовному провадженні, до початку розгляду справи по суті: витребувати від позивача інформацію про обставини реалізації (повернення потерпілому тощо) пошкоджених деталей транспортного засобу та їх оціночної вартості; призначити судову товарознавчу експертизу з визначення вартості пошкодженого транспортного засобу потерпілого, вартості ремонтних робіт і замінених деталей. У задоволенні позову просить відмовити повністю за недоведеністю обставин і підстав, на які посилається позивач, та застосувати до даних правовідносин позовну давність (як додаткову підставу для відмови у позові).

26.03.2021 представник позивача надсідав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що надання відомостей та копій документів, на відсутність яких посилається відповідач як на порушення ст. ст. 175-178 ЦПК України, не є обов`язковим згідно з ЦПК України, вони надаються в разі наявності інформації про них у позивача (зокрема, щодо РНОКПП, номерів засобів зв`язку відповідача такі дані не були відомі позивачу, про що зазначено у позовній заяві). Надання відповідачу копій документів на підтвердження повноважень представника позивача також не є обов`язковим, оскільки позивачем не заявлялася вимога відшкодування витрат на правову допомогу, та зазначені документи не входять до складу доказів позовних вимог. Крім того, вказані документи надані з позовною заявою до суду згідно з ч. 7 ст. 177 ЦПК України, та відповідач може скористатися своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи, передбаченим ст. 43 ЩІК України, та ознайомитися із змістом повноважень представника позивача в суді. Крім того, згідно з п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦГІК України відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, надаються, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Однак, в даному випадку згідно з п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору не передбачений. А тому надання доказів надіслання/отримання досудової претензії не є суттєве. Отже, вказані відповідачем зауваження не впливають на зміст і обсяг позовних вимог та їх обґрунтування тими доказами, що були долучені до позовної заяви та надіслані відповідачу. Відтак підстави для залишення позовної заяви без руху відсутні.

Представник позивача у відповіді на відзив щодо розміру заявлених вимог вказує, що оскільки у заяві на виплату власниці пошкодженого автомобіля ОСОБА_4 від 27.11.2017 було погоджено розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, розмір страхового відшкодування був визначений на підставі ремонтної калькуляції № 16-83111 від 28.09.2016 в програмному продукті «Система Audatex», що відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (із змінами і доповненнями) та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Програмою «Система Audatex» користуються при здійсненні розрахунків всі суб`єкти оціночної діяльності України та такі ремонтні калькуляції складають основу та є обов`язковими додатками до всіх звітів (актів) або висновків експерта (експертних досліджень) про оцінку транспортних засобів. Дана ремонтна калькуляція була складена на підставі акту огляду пошкоджень автомобіля «Chery Amulet» д.н. НОМЕР_2 , працівником страховика згідно зі ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Застосований в даній ремонтній калькуляції коефіцієнт фізичного зносу складових КТЗ також був розрахований відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів. Крім того, наголошує, що потерпілою (отримувачем страхового відшкодування) дана виплата страхового відшкодування (факт її здійснення та розмір) не оскаржувалася, а тому, вважати її розмір недоведеним підстав немає. Факт сплати позивачем страхового відшкодування по даній ДТП підтверджується платіжним дорученням № ЗР075771 від 11.12.2017, складеним та завіреним банком у відповідності до чинного законодавства України, належним, чином завірена копія якого долучена до позовної заяви. Платіжне доручення № ЗР075771 від 11.12.2017 містить відмітку банку про проведення банком вказаного грошового переказу 11.1.2.2017, що підтверджує факт перерахування вказаної суми страхового відшкодування 23882,57 грн. на рахунок отримувача ОСОБА_4 . Крім того, форма, зміст та реквізити даного платіжного доручення повністю відповідають додатку 3 до Інструкції про безготівкові розрахунки Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22, а тому заперечення відповідача з цього приводу є надуманими та безпідставними. Доказів недійсності даного платіжного доручення та не проведення за ним перерахування коштів відповідачем не надано. Отже, за твердженням представника відповідача, всі ці документи, які подані як докази позивачем, є належними, допустимими, достовірними та достатніми для обґрунтування і підтвердження позовних вимог. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Крім того, представник позивача у відповіді на відзив, посилаючись на положення п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказує, що призначення експертизи для визначення розміру збитку, який уже був визначений, не оскаржувався потерпілим і був виплачений страховиком, суперечить прямій нормі спеціального закону. В результаті виплати страхового відшкодування позивач поніс реальні збитки на суму 23882,57 грн., що підтверджується платіжним дорученням № ЗР075771 від 11.12.2017. Ця сума не може бути змінена, оскільки вона визнана і виплачена страховиком (позивачем). Тому перегляд суми виплаченого страхового відшкодування виходить за межі предмету спору та доказування в цій справі. У даному випадку позовні вимоги стосуються лише 50 % виплаченого страхового відшкодування відповідно до п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про що зазначено у позовній заяві. Отже, сума позовних вимог в цій справі обґрунтована та підтверджена нормами спеціального та загального закону, належними і допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а заперечення відповідача з цього приводу свідчать лише про його незгоду з позовними вимогами та не містять достатнього правового і доказового обґрунтування.

Щодо вартості замінених запасних частин представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що у даному випадку позов заявлений в порядку зворотної вимоги страховиком, а не потерпілим. Крім того, при визначенні розміру відшкодування позивачем був застосований знос на дані запасні частини 68 %, тобто страховик (позивач) не відшкодовував повну вартість замінених запасних частин пошкодженого автомобіля та відповідно не забирав їх у потерпілої, відповідно повна вартість цих запасних частин не включена до розміру позовних вимог позивача і не буде відшкодовуватися відповідачем. А тому відповідні заперечення відповідача є безпідставними.

Представник позивача у відповіді на відзив наголошує, що дане зобов`язання є регресним, а згідно з ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. Основне зобов`язання (виплата страхового відшкодування на користь ОСОБА_4 ) було виконане позивачем 11.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням № ЗР075771 від 11.12.2017, яке наявне у матеріалах справи. Отже, при цьому строк позовної давності тривав до 11.12.2020, включно. Позовна заява подана 08.12.2020, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого ч. 1 ст. 257 ЦК України. Дана позовна заява була здана позивачем на пошту 08.12.2020, що підтверджується фіскальним чеком ВПЗ Рівне-3 РД АТ «Укрпошта», тобто в межах строку позовної давності. За таких обставин, звертає увагу на те, що сплив позовної давності не відбувся, а отже, відповідна заява відповідача є безпідставною.

На підставі викладеного, представник позивача у відповіді на відзив просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, відхилити клопотання відповідача про призначення судової експертизи та заяву про застосування позовної давності.

Представник позивача у дане судове засідання не з`явився, при цьому у відповіді на відзив просив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника страхової компанії, та надіслав до суду заяву, згідно з якою позовні вимоги підтримують та просять задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та його представник дане у судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомлено, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Суд зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. При цьому прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе провести дане судове засідання без участі учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За загальним правилом, встановленим ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Відповідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, з 1 січня 2022 року, становить 2481 гривні. Тобто 100 розмірів прожиткового мінімуму становлять суму 2481 х 100 = 248100 грн.

Ціна позову в даній справі становить 11941,29 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, отже вказана справа відноситься до малозначних.

Враховуючи вимоги ст. ст. 19, 274, 279 ЦПК України, зважаючи на зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а відтак, клопотання відповідача про розгляд даної справи у порядку загального позовного провадження відхиляється як безпідставне.

За приписами ч. ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02.09.2016 між ОСОБА_2 та ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом № АЕ/9819759, згідно з яким забезпечений транспортний засіб автомобіль «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1 , строк дії з 02.09.2016 до 01.09.2017.

Вказаний поліс страхування було укладений із застосуванням пільги п`ятдесят відсотків страхового платежу відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про що вказано в даному полісі страхування.

23.09.2016, приблизно о 15 год. 00 хв., відповідач ОСОБА_1 , рухаючись на автомобілі «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1 , на автомобільній дорозі Ужгород-Львів-Самбір, у напрямку м. Ужгород на 268 км, не дотрималася безпечної дистанції та допустила зіткнення з автомобілем «Chery Amulet», номерний знак НОМЕР_2 , в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.04.2017 (справа № 308/10027/16-п), залишеною без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 30.05.2017, ОСОБА_1 визнано винною за ст. 124 КУпАП у вказаній дорожньо-транспортній пригоді.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відтак, вина відповідача ОСОБА_1 у вчинені нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не підлягає доказуванню.

Згідно з п. п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; особи, відповідальність яких застрахована, страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо і інше не встановлено законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

На підставі заяви на виплату від 27.11.2017 власниці пошкодженого автомобіля «Chery Amulet», номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_4 , в якій було погоджено розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, згідно з ремонтною калькуляцією № 16-83111 від 28.09.2016 в програмному продукті AUDATEX, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу на деталі 68 %, ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 23882,57 грн., що підтверджується платіжним дорученням № ЗР075771 від 11.12.2017.

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.

Згідно з п. 38-1.1 ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди за кермом забезпеченого транспортного засобу автомобіля «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1 , перебувала відповідач ОСОБА_1 , а не страхувальник ОСОБА_2 згідно з полісом № АЕ/9819759, який мав пільгу, із застосуванням якої було укладено даний поліс страхування.

Виходячи з наведеного, відповідач є відповідальною за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тобто порушено умови, передбачені п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим ОСОБА_1 повинна компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, що відповідно становить 11941,29 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що, намагаючись здійснити досудове врегулювання спору, оскільки, на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди за кермом забезпеченого автомобіля перебувала водій ОСОБА_1 , а не застрахована особа, ОСОБА_2 , на підставі п. 13.2 ст. 13, п. 38-1.1 ст.38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося саме до відповідача ОСОБА_1 з претензією від 18.12.2012 № 160000083111 про відшкодування в порядку регресу суми 11941,29 грн.

Однак, відповідач вказані кошти не сплатила, у зв`язку з чим ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося до суду із даним позовом.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речову право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використанням, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом п. 35.1 та п. 35.2 ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» доказів проведення оплати ремонту автомобіля або доказів того, що на момент виплати відшкодування потерпілим вже виконано відновлювальний ремонт його автомобіля від потерпілого не вимагається для отримання страхового відшкодування.

Пунктом 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик i потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування i не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Отже, потерпілий ОСОБА_4 і страховик досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, що підтверджується заявою потерпілого про виплату страхового відшкодування, а позивач в передбаченому законом порядку здійснив виплату страхового відшкодування, тобто, належним чином виконала свої зобов`язання відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 205/2450/16-ц та від 06.06.2018 у справі № 357/3729/17.

Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (ст. ст. 11, 599, 1166 ЦК України).

Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник).

Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

При цьому за ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов`язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням (ст. 599 ЦК України).

Наведений висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.05.2020 у справі № 330/630/19.

Таким чином, оскільки страхувальнику автомобіля «ВАЗ 2121», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , при укладенні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посвідченого страховим полісом № АЕ/9819759, надано пільгу на оплату страхового платежу в розмірі 50 відсотків, що передбачена п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», однак, як вбачається з матеріалів справи, на час дорожньо-транспортної пригоди вказаним автомобілем керувала відповідач ОСОБА_1 , яку визнано винною у цій дорожньо-транспортній пригоді та на яку не поширюється пільга у вигляді знижки щодо сплати страхового платежу, тому, на відповідача покладається обов`язок компенсувати позивачу 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.

Що стосується клопотання відповідача у відзиві на позов про призначення судової товарознавчої експертизи з визначення вартості пошкодженого транспортного засобу потерпілого, вартості ремонтних робіт і замінених деталей, суд вважає таке необґрунтованим, з огляду на наступне.

Виходячи з приписів п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими визначено, що страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик i потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування i не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна, то єдиною умовою для здійснення цього права страховиком є досягнення згоди з потерпілим про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування без проведення експертизи пошкодженого майна, що в даному випадку було досягнуто у заяві на виплату. Відтак, призначення експертизи для визначення розміру збитку, який уже був визначений, не оскаржувався потерпілим і був виплачений страховиком, суперечить вказаній нормі Закону.

Щодо заяви відповідача, викладеної у відзиві на позов, про застосування до даних правовідносин позовної давності, як підстави для відмови у позові, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що основне зобов`язання, а саме виплата страхового відшкодування на користь потерпілого ОСОБА_4 , виконано позивачем 11.12.2017, що підтверджується платіжним дорученням № ЗР075771 від 11.12.2017.

Відтак, сплив позовної давності у даному випадку 11.12.2020.

Позовна заява подана до суду 08.12.2020, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно, а отже, при регресі строк позовної давності обчислюється моментом здійснення відповідної виплати страхового відшкодування.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.03.2018 у справі № 183/791/16-ц.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування у розмірі 11941,29 грн. є підставними та підлягають до задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 2102 грн. сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 599, 1166, 1187, 1191 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» п`ятдесят відсотків виплаченого страхового відшкодування у розмірі 11941 (одинадцять тисяч дев`ятсот сорок одну) гривень 29 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривень.

Позивач:

приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», код ЄДРПОУ 24175269, що знаходиться за адресою: вул. Глибочицька, 44, м. Київ.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 жовтня 2022 року.

Головуюча А.І. Сарай