Ухвала суду № 107118770, 03.11.2022, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7046/22

(1-кп/199/593/22)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2022 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_1

секретар - ОСОБА_2

прокурор - ОСОБА_3

представник потерпілого ОСОБА_4

захисник ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_6

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі відеоконференції обвинувальний акт за кримінальним провадженням №12022221110000864 за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 квітня 2022 року № 16/0/9-22 територіальну підсудність Лозівського міськрайонного суду Харківської області визначено за Амур-Нижньодніпровськім районним судом міста Дніпропетровська.

20.09.2022 року на підставі ст.35 КПК України, за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022221110000864 за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, розподілено головуючому судді ОСОБА_1 .

20.09.2022 року до суду надійшло письмове клопотання прокурора ОСОБА_7 про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави, оскільки обвинуваченого повідомлено про підозру у скоєнні умисного тяжкого злочину, тому він може переховуватися від суду, здійснювати примус на потерпілого та свідків які є неповнолітніми.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 23 вересня 2022 року постановлено вважати встановленим юридично-правовий факт, що станом 21-23.09.2022 року включно неможливо проведення підготовчого судового засідання за кримінальним провадженням №12022221110000864 за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Довирішення відповідногопитання упідготовчому судовомузасіданні вважатипродовженим на2(два)місяці запобіжнийзахід увигляді триманняпід вартою,обраний підчас досудовогорозслідування кримінальногопровадження №12022221110000864 ОСОБА_6 , та визначити строк дії ухвали суду до 21 листопада 2022 року включно.

Відповідно до вимоги ст. 615 КПК України, після усунення обставин, що унеможливлювали проведення підготовчого судового засідання у визначений раніше судом строк, організувати за першої можливості проведення підготовчого судового засідання, для не допущення пропуску строку, передбаченого в ч. 5 ст. 615 КПК України та з метою оперативного вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду відповідно до ст. 315 КПК України.

Суд враховує, що на теперішній час усунути обставини, що унеможливлювали проведення підготовчого судового засідання у визначений раніше судом строк, тому необхідно організувати проведення підготовчого судового засідання, для не допущення пропуску строку, передбаченого в ч. 5 ст. 615 КПК України та з метою оперативного вирішення питань, пов`язаних з підготовкою до судового розгляду відповідно до ст. 315 КПК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав заявлене клопотання, обвинувачений ОСОБА_6 та захисник заперечували проти задоволення клопотання, звернувшись до суду з власним клопотанням про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який, який не пов`язаний з триманням під вартою, а саме домашній арешт або заставу, проти чого прокурор та представник потерпілого заперечували.

Вирішуючи заявлені клопотання суд враховує, що частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

До спливу цього продовженого строку судове провадження відносно ОСОБА_6 не може бути закінченим.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений.

Як зазначено в ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти Росії» тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинуваченого від правосуддя.

У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Суд приймає до уваги принцип невинуватості особи, враховує повагу до особистої свободи і недоторканості особи, однак зважує ці принципи у сукупності із цілями і завданнями кримінального провадження, якими у відповідності до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального правопорушення, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, суд зазначає наступне.

Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданнями для тримання під вартою… При цьому треба враховувати характери обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв`язки із державою, які його переслідували за законом, і його міжнародні контакти (справа W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

В розумінніКримінального кодексу Україниінкримінований обвинуваченому злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, є умисним тяжким.

Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що такий злочин має високий ступінь суспільної небезпеки.

Вирішуючи питання про доцільність зміни запобіжного заходу - тримання під вартою обвинуваченому на будь-який інший, не пов`язаний з позбавленням волі, або його продовження, суд бере до уваги ті обставини, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, за який, у разі доведеності його вини, йому може загрожувати покарання від 5 до 8 років позбавлення волі.

На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).

При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

На думку суду, такими ознаками є тяжкість та велика суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, і за таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим переховування обвинуваченого, ухилення від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.

Крім того, на теперішній час не допитані неповнолітній потерпілий та свідки, а тому ризик впливу на свідків залишається до моменту отримання судом від свідків показів під час судового розгляду кримінального провадження.

Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Суд погоджується із захисником, що обвинувачений характеризується позитивно.

Проте, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписівст. 183 КПК Українивважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Також суд, з огляду на наявність певних захворювань у обвинуваченого, вважає, що на теперішній час така обставина не може вважатися як підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому, оскільки відсутній медичний висновок, що ОСОБА_6 за станом здоров`я не може перебувати під вартою в умовах слідчого ізолятору.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, вчиненого із застосуванням насильства.

Керуючись ст.ст.176-179, 183,193,194, 314, 331, 369-372 КПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, строк тримання під вартою до 01 січня 2023 року включно, без визначення застави, у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».

Відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту, щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт або заставу.

Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання в частині продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_6 , - керівнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор»

Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1