Ухвала суду № 10710333, 13.07.2010, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-9574/10 Головуючий у 1 інстанції Хмельницька Л.І.

Категорія 57 Доповідач Соломаха Л.І.

_________________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.

при секретарі Валуйському В.А.

за участю:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 20 травня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоплаченої одноразової компенсації учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи , -

В С Т А Н О В И В :

20 квітня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради (далі УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради) про стягнення недоплаченої одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС .

Зазначав, що є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. Він був інвалідом 3 групи, в листопаді 2007 року йому встановлена 2 група інвалідності.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в звязку із встановленням йому інвалідності вищої групи він має право на отримання різниці у компенсаціях, яка складає 15 мінімальних заробітних плат.

Таку різницю у компенсаціях він отримав 22 лютого 2008 року, але не в передбаченому Законом розмірі, а згідно постанови Кабінету Міністрів України - 94 грн. 80 коп., що порушує його право на соціальний захист відповідно до ст. 46 Конституції України, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На його звернення доплатити компенсацію відповідач відмовив.

Посилаючись на те, що станом на листопад 2007 року мінімальна заробітна плата складала 460 грн., п росив:

- визнати дії УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради щодо відмови в доплаті одноразової компенсації протиправними;

- зобовязати УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку здійснити йому доплату одноразової компенсації відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з 15 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент встановлення 2 групи інвалідності, тобто в розмірі 6805 грн. 20 коп. (а.с. 4-5).

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 20 травня 2010 року визнано неправомірною відмову УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради у доплаті ОСОБА_1 одноразової компенсації у звязку із переходом з третьої групи на другу. З УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради на користь ОСОБА_1 стягнуто недоплачену одноразову компенсацію у звязку із переходом з третьої групи на другу в розмірі 6805 грн. 20 коп. (а.с. 21-22).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на компенсації за шкоду, заподіяну його здоровю . Проте згідно ст. 62 зазначеного Закону роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання місцевими органами державної виконавчої влади. Згідно ст. 63 зазначеного Закону фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Згідно п. 5 частини 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні, належать нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу та інших законів України. Виходячи з існуючих фінансових можливостей держава гарантує виплату зазначеної компенсації у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Саме в такому розмірі і була виплачена позивачу 22 лютого 2008 року одноразова компенсація відповідно до бюджетних асигнувань, що надходять на рахунок управління (а.с. 23).

В судове засідання апеляційного суду представник відповідача не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача Столярова Ю.О., яка діє за дорученням (а.с. 14), надіслала клопотання про розгляд справи у її відсутність.

Поз ивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:

При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що підтверджується його посвідченням серії НОМЕР_1 від 29 січня 2008 року (а.с. 9). Він був інвалідом 3 групи, а 15 листопада 2007 року йому встановлена 2 група інвалідності (а.с. 10).

22 лютого 2008 року йому УПСЗН Ленінської районної у м. Донецьку ради була виплачена одноразова компенсація у звязку із переходом з третьої групи на другу в розмірі 94 грн. 80 коп. (а.с. 7).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у звязку із переходом з третьої групи інвалідності на другу має право на отримання різниці у компенсаціях, яка складає 15 мінімальних заробітних плат на момент встановлення 2 групи інвалідності . Проте така компенсація йому виплачена в розмірі 94 грн. 80 коп. згідно п останови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка не відповідає ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який має вищу юридичну силу, чим значно звужені права позивача. При підрахунку належної позивачу компенсації суд виходив з розміру мінімальної заробітної плати станом на листопад 2007 року 460 грн. і за вирахуванням отриманої компенсації визначив недоплату в розмірі 6 805 грн. 20 коп.

Зазначений висновок суду є законним та обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону України від 19 грудня 1991 року № 2001-ХІІ).

Відповідно до ст. 48 зазначеного Закону зі змінами та доповненнями станом на час встановлення позивачу 2 групи інвалідності, тобто на 15 листопада 2007 року, одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується в таких розмірах: інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат; інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності.

Відповідно до п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-У на 2007 рік було зупинено дію ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і відповідно до ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 09 липня 2007 року. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» , визнаних неконституційними.

Виходячи з вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в звязку із встановленням позивачу 15 листопада 2007 року 2 групи інвалідності відповідач на протязі місяця з дня встановлення інвалідності , тобто до 15 грудня 2007 року, повинен був виплатити йому різницю в компенсаціях, яка той період складала 15 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, виплата різниці в компенсаціях позивачу проведена з порушенням встановленого законом місячного строку - 22 лютого 2008 року і в розмірі, визначеному не ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а п остановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно п. 1 якої встановлені такі розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи: інвалідам I групи - 37930 тис. карбованців; інвалідам II групи - 28440 тис. карбованців; інвалідам III групи - 18960 тис. карбованців.

Відповідно до частини 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Водночас Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000 року N 2017-III (з наступними змінами та доповненнями) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Статтею 19 цього Закону встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір заробітної плати.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та значно звужує права позивача на отримання соціальних виплат у розмірах, визначених законом.

Відповідно до частини 4 ст. 8 ЦПК України у разі невідповідності правового акта закону України або міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який має вищу юридичну силу.

При цьому надання законодавцем відповідно до ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету. Проте органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо визначення розміру та виплати грошової допомоги. Реалізація особою права, що повязане з отримання бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, а тому доводи апеляційної скарги про відсутність бюджетного фінансування на виплату одноразової компенсації в розмірах, встановлених законом, не можуть бути причиною невиконання покладених на УПСЗН зобовязань.

Відповідно до ст. 76 Закону України від 19.12.2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розмір мінімальної заробітної плати на місяць з 1 жовтня 2007 року встановлено - 460 гривень.

Саме з цього розміру мінімальної заробітної плати виходив суд першої інстанції при обчисленні суми недоплати і правильно визначив її розмір 6805 грн. 20 коп. (460х15-94,80).

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Д оводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення буз змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При зверненні до суду відповідачем з апеляційної скарги не були сплачені судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України із апеляційних скарг на рішення судів справляється судовий збір в розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до п/п «а» п. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» із позовних заяв майнового характеру справляється державне мито 1% ціни позову, але не менш 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 10 « Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» з а апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у цивільних справах витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву до суду першої інстанції.

До апеляційної скарги відповідачем додано клопотання про його звільнення від сплати судового збору з апеляційної скарги.

Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки за відсутності встановлених законом підстав суд не має повноважень на звільнення сторін від сплати саме судового збору.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» відповідач від сплати судового збору не звільнений.

Відповідно до частини 1 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини 3 ст. 82 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Відповідно до частини 2 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, від сплати яких може звільнити суд на підставі частини 3 ст. 81 ЦПК України, судовий збір не належить.

Оскільки апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу, судові витрати з апеляційної скарги (судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи) відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 34 грн. 03 коп. (6805,20х1%х50%) та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 у розмірі 120 грн., як із справи позовного провадження з розгляду спору майнового характеру.

Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 20 травня 2010 року залишити без змін.

Відмовити Управлінню праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з апеляційної скарги.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Донецьку ради користь держави судовий збір в розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 03 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловський район, код бюджетної класифікації 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) гривень (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ 34686537, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22050002).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Л.І. Бондаренко