Рішення № 107079858, 31.10.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/19950/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2022 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/19950/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України, в якому просить суд:

- Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 143003,94 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на момент виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України, з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, яка була виплачена 28.09.2020 року, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» від 25.10.2020 року в розмірі 34165,13 грн та одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу понад 10 років, яка була виплачена 25.10.2021 року, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» від 25.10.2021 року в розмірі 59218,20 грн.

Позивач також вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

18.01.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що згідно практики Верховного Суду суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідач подав також клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з цим позовом суд керується такими мотивами:

Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні відбувся 25.10.2021, а цей позов подано до суду 15.11.2021, тобто в межах місяця від дати отримання ним остаточного розрахунку. За таких обставин строк звернення до суду не пропущений, а аргументи відповідача з цього приводу є хибними.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 19.11.2021 року у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Ухвалою суду від 01.04.2022 року зупинено провадження у справі. Ухвалою суду від 29.08.2022 року поновлено провадження.

Судом встановлені наступні обставини:

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 29.03.2021 року №71 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Націонльній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 .

28.09.2021 військовою частиною НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України перераховано на рахунок ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 34165,13 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 07.10.2020.

25.10.2022 року військовою частиною НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі 380/6923/21 перераховано на рахунок ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу понад 10 років в розмірі 59218,20 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 25.10.2021.

Загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби становить 93383, 33 грн.

Позивач вважає, що оскільки виплату компенсації за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу понад 10 років при звільненні з військової служби відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернуся до суду з цим позовом.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, з цих же підстав суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що порядок, встановлений КЗпП України щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, до даних правовідносин не застосовується.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу понад 10 років при звільненні з військової служби позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Суд враховує, що з даного приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17 уже висловлювала правову позицію, згідно якої у випадку, коли позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку - обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне розрахувати суму середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, у зв`язку із чим враховує наступне.

Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі постанова №100).

Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Як вже було вище встановлено судом, позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України 29.03.2021, а лише 25.10.2021 відповідачем проведено остаточний розрахунок позивачу належних йому виплат.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та одноразову грошову допомогу при звільненні за вислугу понад 10 років при звільненні з військової служби не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Відповідно до наявної у матеріалах справи картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 26183,73 грн. (10822,31 грн у січні 2021 року та 15361,42 грн. - у лютому 2021 року).

Кількість календарних днів служби позивача у січні-лютому 2018 року становила 59 днів.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 443,79 грн. (26183,73 грн. / 59 днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 30.03.2021 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 24.10.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) становить 209 днів.

Суд звертає увагу, що сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені повинна становити 92752,11 грн. (443,79 грн х 209 днів).

У цій справі суд не знаходить підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, зважаючи на таке.

Суд зауважує, що розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення становив 93383,33 грн., а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначений судом складає 92752,11 грн. Тобто зазначені суми у цьому випадку є співмірними.

Водночас, суд враховує також характер заборгованості відповідача перед позивачем, адже грошова компенсація за неотримане речове майно та одноразова грошова допомога при звільненні за вислугу понад 10 років, як складова грошового забезпечення мала виплачуватися відповідачем, як роботодавцем позивача саме при виплаті його грошового забезпечення. Натомість така виплачена лише через півроку після звільнення позивача з військової служби. При цьому, жодних пояснень з приводу такого значного періоду затримки її виплати відповідач не зазначає.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 92752,11 грн.

Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, суд у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 92752,11 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 29.03.2021 по 25.10.2021.

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про розмір витрат які підлягають відшкодуванню на користь позивача суд бере до уваги що спірні правовідносини за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке їх регулює, підлягає вирішенню на основі типового застосування норм матеріального права, що на переконання суду свідчить про те, що витрати заявлені позивачем не є достатньо обґрунтованими та співмірними до позовних вимог.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Враховуючи обсяг наданих доказів та їх достатність з огляду на вимоги КАС України, а також спосіб який обрано судом для захисту порушених прав позивача, суд вбачає підстави для відшкодування витрат пов`язаних з наданням правової допомоги адвоката в сумі 300 грн.

Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - задоволити частково.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) 92752,11 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 300,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

Рішення складено в повному обсязі 02.11.2022 року.

Суддя Гавдик З.В.