Рішення № 107076335, 02.11.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2022Справа № 910/5881/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/5881/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Ловченко Любові Леонідівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАРІ ЛТД"

про стягнення 4668,80 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Ловченко Любов Леонідівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАРІ ЛТД" про стягнення 4668,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором-заявкою про надання послуг по перевезення вантажу автомобільним транспортом від 05.03.2021, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги по перевезенню вантажу в сумі 4000,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані інфляційні втрати 548,80 грн та 3% річних - 120,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 відкрито провадження у справі №910/5881/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Мартиросяна, 16/14, м.Київ, 03186.

Втім, ухвала суду була повернута відділенням поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат не значиться, не розшукано».

За аналізом приписів пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомлені відмітки «адресат не значиться, не розшукано за вказаною адресою» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 14.07.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

05.03.2021 між Фізичною особою-підприємцем Ловченко Любов Леонідівною (за договором - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНАРІ ЛТД" було укладено Разовий договір-заявку про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, за умовами п.1.1. якого перевізник зобов`язується за плату, за рахунок та за дорученням замовника організувати перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом на території України, а замовник зобов`язується прийняти таку послугу та своєчасно здійснити її оплату.

Маршрут: Черкаська область, Смілянський район, с. Залевки, вул.. Щорса, 5; м. Миколаїв, проспект Героїв України, 117А.

Дата/адреса завантаження: область, Смілянський район, с. Залевки, вул.. Щорса, 5.

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунок за перевезення вантажу проводиться між сторонами шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок перевізника по вивантаженню автомобіля та отримання замовником оригіналів документів, та ТТН.

У п.4.3. договору сторони визначили, що загальна сума договору становить 7000 грн. з ПДВ.

Згідно з розділом 5 укладений сторонами договір набуває чинності з моменту його підписання. Факсимільні копії договору мають юридичну силу до моменту обміну оригіналами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.03.2021 надіслав на адресу відповідача оригінали наступних документів: Разовий договір-заявку про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом від 05.03.2021, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 015 від 09.03.2021 на суму 7000,00 грн; рахунок на оплату №015 від 09.03.2021 на суму 7000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 1166,67 грн; податкову накладну від 09.03.2021 з порядковим номером 6 на суму 7000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 1166,67 грн. На підтвердження надіслання оригіналів вказаних документів до позовної заяви долучено копію фіскального чеку від 16.032021.

25.03.2021 відповідач частково оплатив надані послуги на суму 3000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 99 від 25.03.2021 з призначенням платежу «Оплата за перевезення вантажу, зг. р/ф № 015 від 09.03.2021 р. у т.ч. ПДВ 20% 500 грн.»

Крім того, 14.06.2022 представник позивача адвокат Плакущий С.В. надіслав на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення претензію б/н від 14.06.2022 з вимогою погасити заборгованість у розмірі 4000,00 грн.

Проте, відповідачем вказана вимога була залишена без відповіді та виконання.

З огляду на викладене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за надані за договором послуги по перевезенню вантажу в сумі 4000,00 грн, а також нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення платежу інфляційних втрат у сумі 548,80 грн, розрахованих за період з квітня 2021 року по березень 2022 року, та 3% річних у сумі 120,00 грн, нарахованих з 26.03.2021 по 25.03.2021.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасник господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг з перевезення вантажу.

Згідно ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (ст. 311 ГК України).

Аналогічні норми містяться у статтях 909, 916 Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача доставити довірений йому вантаж до пункту призначення, а відповідач зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Як вбачається з п.4.1. Разового договору-заявки про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом від 05.03.2021, сторони визначили, що розрахунок за перевезення вантажу проводиться між сторонами шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок перевізника по вивантаженню автомобіля та отримання замовником оригіналів документів, та ТТН.

Однак, позивачем до матеріалів справи не додано жодного доказу, з якого можливо дійти достовірного висновку щодо дати вивантаження автомобіля, яким здійснювалося перевезення вантажу на замовлення відповідача.

Не додано позивачем до справи і товарно-транспортної накладної, на підставі якої таке перевезення відбувалося.

Серед іншого не приймається судом до уваги в якості належного доказу копія фіскального чеку від 16.032021, яким, за твердженнями позивача, підтверджується надіслання на адресу відповідача оригіналів наступних документів: Разовий договір-заявку про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом від 05.03.2021, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 015 від 09.03.2021 на суму 7000,00 грн; рахунок на оплату №015 від 09.03.2021 на суму 7000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 1166,67 грн; податкову накладну від 09.03.2021 з порядковим номером 6 на суму 7000,00 грн, у т.ч. ПДВ - 1166,67 грн, оскільки з зазначеного чеку вбачається надіслання кореспонденції на ім`я фізичної особи - ОСОБА_1 , за адресою: 50046, Кривій Ріг, що не відповідає місцезнаходженню відповідача та його назві, які визначені в договорі.

При цьому, суд не погоджується з твердженнями позивача, що відповідач отримав визначені умовами договору документи 25.03.2021, про що свідчить часткова оплата отриманого рахунку №015 від 09.03.2021 на суму 3000,00 грн, оскільки матеріали справи належних і допустимих доказів на підтвердження направлення таких документів на адресу ТОВ "ІНАРІ ЛТД" взагалі не містить.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

14.06.2022 представник позивача адвокат Плакущий С.В. надіслав на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення претензію б/н від 14.06.2022 з вимогою погасити заборгованість у розмірі 4000,00 грн, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку щодо вартості наданих послуг не спростовано а також з урахуванням часткової оплати наданих послуг на суму 3000,00 грн з призначенням платежу «Оплата за перевезення вантажу, зг. р/ф № 015 від 09.03.2021 р.», суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4000,00 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення за прострочення платежу інфляційних втрат у сумі 548,80 грн, розрахованих за період з квітня 2021 року по березень 2022 року, та 3% річних у сумі 120,00 грн, нарахованих з 26.03.2021 по 25.03.2021.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, за наслідками дослідження умов Разового договору-заявки про надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом від 05.03.2021 та наданих позивачем до справи доказів, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих послуг з перевезення вантажу не встановлений.

Відтак, у розумінні частини 1 статті 612, частини 2 статті 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, після спливу строку, визначеного з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою претензією щодо сплати заборгованості лише 14.06.2022, проте, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення повернення грошового зобов`язання здійснено позивачем за період, починаючи з наступного дня після часткового перерахування коштів на рахунок позивача, що суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають не підлягають.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що за приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В матеріалах справи відсутні докази подання відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, визначених п. 6 ч. 2 ст. 258, ч. 3 ст. 925 ЦК України, до заявлених позовних вимог.

Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою надано ордер на надання правничої допомоги серія СА № 1032813 від 08.07.2022, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 001190 від 02.09.2019, Договір - доручення про надання правової допомоги від 08.06.2022, Додаткову угоду № 1 до договору - доручення про надання правової допомоги від 08.06.2022 та Акт приймання-передачі до Договору про надання правової допомоги від 08.07.2022 на загальну суму 7000, 00 грн з яких: 1000, 00 грн за підготовку документів для подачі позову до суду (складання та направлення претензії боржнику) та 6000, 00 грн за складання позовної заяви та направлення її до суду.

Таким чином, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. є підтвердженими, а відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

Таким чином, враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, відсутність заперечень позивача щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАРІ ЛТД" (ідентифікаціний код 42587973, адреса: вул. Мартиросяна, 16/14, м.Київ, 03186) на користь Фізичної особи-підприємця Ловченко Любов Леонідівни (ідентифікаціний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) заборгованість у сумі 4000,00 грн, судовий збір у розмірі 2125 грн 60 коп. та 5997 грн 26 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 02.11.2022.

Суддя А.І. Привалов