Рішення № 107066540, 25.08.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/16111/22-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу 757/16111/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості по заробітній плати.

В обґрунтування своїх вимог, зазначено, що 04.08.1989 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду учня помічника складача поїздів (а з 01.08.2000 переведений на посаду складача поїздів 5 розряду) станції Боржиковка Донецької залізниці, правонаступник якої 08.07.2016 був реорганізований у виробничий підрозділ «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 №938 змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця», 17.07.2017 на підставі наказу (розпорядження) №3803-ОС від 17.07.2017 про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 було звільнено з вищевказаної посади, у зв`язку зі скороченням штату за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з компенсацією за 21 день відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.

Проте, при звільненні ОСОБА_1 не був проведений повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.

Також, відповідно до фактичних обставин справи відповідач не виплачував позивачу заробітну плату, починаючи з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Дана обставина підтверджуються листом відповідача від 15.07.2021 №Ц-6- 88/3585-21.

Водночас, відповідно до довідки-розрахунку оплати середньої зарплати від 30.06.2021 №585/4, наданої регіональною філією «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», середньоденна заробітна плата позивача з урахуванням податків та зборів складає 290,56 гри, а середньомісячна заробітна плата - 5938,32 грн.

Згідно з додатком до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та Закону України від 16.11.2017 № 2211-VIII «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів», з урахуванням розрахункового періоду кількість відпрацьованих позивачем робочих днів у березні 2017 року - 22, у квітні 2017 року - 19, у травні 2017 року - 17, у червні 2017 року - 20, у липні 2017 року -11.

Таким чином, помісячне нарахування належних позивачу коштів (до вирахування обов`язкових податків на доходи та інших зборів) становить:

- 6392,32 грн. заробітної плати за березень 2017 року (290,56 грн х 22 робочі дні);

- 5520,64 грн. заробітної плати за квітень 2017 року (290,56 грн х 19 робочих днів);

- 5811,20 грн. заробітної плати за травень 2017 року (290,56 грн х 20 робочих днів);

- 5811,20 грн. заробітної плати за червень 2017 року (290,56 грн х 20 робочих днів);

- 9134,48 грн. за липень 2017 року (3196,16 грн заробітної плати (290,56 грн х 11 робочих днів) + 5938,32 грн. вихідної допомоги).

При цьому, відповідно до відомості на виплату грошей №550 структурного підрозділу «Донецька та Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», копія якої додається, за березень 2017 року позивачу було виплачено 1941,46 грн. (отже, до вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору дана сума становила 2411,75 грн.).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за березень 2017 року (до вирахування обов`язкових податків на доходи та інших зборів) становить 3980,57 грн (6392,32 грн.- 2411,75 грн.).

Таким чином, заборгованість з виплати позивачу заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року та вихідної допомоги складає 30 258,09 грн., з яких до виплати після вирахування податків та обов`язкових зборів 24 357,76 грн.

На день звільнення відповідач відмовився виплачувати позивачу вищезазначену заборгованість із заробітної плати та вихідної допомоги і відмовляється виплачувати кошти по теперішній час.

Листом 15.07.2021 №Ц-6-88/3585-21 відповідач повідомив, що відповідно до розпорядження КМУ від 02.12.2015 №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів Україна» виробничий підрозділ «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» (надалі в т.ч. Підрозділ), де працював ОСОБА_1 , розташований на тимчасово непідконтрольній українській владі території (м. Луганськ). З 16.03.2017 від Підрозділу до регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укразілізниця» (м. Луганськ) не надходили оригінали документів, згідно яких можливе нарахування та виплата заробітної плати ОСОБА_1 , а також всі належні при звільненні виплати.

Враховуючи вищезазначене, як повідомив у листі відповідач, на сьогодні у АТ «Укрзалізниця» відсутня можливість вирішити питання стосовно проведення нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі позивачу у період з 16.03.2017 по день звільнення 17.07.2017.

З урахуванням викладеного, позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом та просити суд стягнути з відповідача на його користь:

- заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а саме: за березень 2017 р. у сумі 3980,57 грн, за квітень 2017 р. у сумі 5520,64 грн, за травень 2017 р. у сумі 5811,20 грн, за червень 2017 р. у сумі 5811,20 грн, за липень 2017 р. у сумі 3196,16 грн та вихідній допомозі у розмірі 5938,32 грн, а в загальній сумі 30 258,09 грн, з якої підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18.07.2017 року по день ухвалення судового рішення;

- компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 10 091,17 грн.

Так, позивач вказує, що сума середнього заробітку за період затримки з 18.07.2017 року по 28.06.2022 року складає 360 875,52 грн. (1240 робочі дні х 290,56 грн.) без вирахування податків.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, позивач змушений просити суд стягнути на його користь компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Позивачем розраховано суму компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку із порушенням строків їх виплати по березень 2022 року.

Компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року у сумі 3980,57 грн., у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 1768,8 грн., що розраховується наступним чином: 3980,57 - 776,2 (3980,57 * 19,5%) = 3204,35 * 155,2% (індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2022 року відносно березня 2017 року) = 4973,15 - 3204,35 = 1768,80 грн..

Компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року у сумі 5520,64 грн у зв язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 2390,93 грн, що розраховується наступним чином: 5520,64 - 1076,52 (5520,64 19,5%) = 4444,11 * 153,8% (індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2022 року відносно квітня 2017 року) = 6835,04 - 4444,11 = 2390,93 грн.

Компенсація втрати частини грошових доходів за травень 2017 року у сумі 5811,20 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 2423,21 грн, що розраховується наступним чином: 5811,20 - 1133.18 (5811,20 * 19,5%) = 4678,01 * 151,8% (індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2022 року відносно травня 2017 року) = 7101,22 - 4678,01 = 2423,21 грн.

Компенсація втрати частини грошових доходів за червень 2017 року у сумі 5811,20 грн у зв язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 2244,94 грн, що розраховується наступним чином: 5811,20 - 1133,18 (5811,20 * 19,5%) = 4678,01 * 149,4% (індекс споживчих цін (індекс інфляції) у березні 2022 року відносно червня 2017 року) = 6988,95 - 4678,01 = 2244,94 грн.

Щодо розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку із порушенням строків їх виплати за липень 2017 року, позивач вказує, що оскільки вихідна допомога при звільненні має разовий характер та відповідно до пункту 3.8. розділу 3 «Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, не належить до фонду оплати праці, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на неї відповідно до етапі 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не нараховується.

Таким чином, компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2017 року у сумі 3196,16 грн., у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 1263,29 грн., що розраховується наступним чином: 3196,16 - 623,25 (3196,16 * 19,5%) = 2572,90 * 149,1% (індекс споживчих цін (індекс інфляції) у грудні 2021 року відносно липня 2017 року) = 3836,19-2572,90 = 1263,29.

Отже, загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів, у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень-липень 2017 року складає 10 091.17 грн.(1768,8 грн. + 2390,93 грн. + 2423,21 гри + 2244,94 грн. + 1263,29 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З врахуванням зазначеного, позивач просить суд:

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а саме, за березень 2017 р. у сумі 3980,57 грн., за квітень 2017 р. у сумі 5520,64 грн., за травень 2017 р. у сумі 5811,20 грн., за червень 2017 р. у сумі 5811,20 грн, за липень 2017 р. у сумі 3196,16 грн. та вихідній допомозі у розмірі 5938,32 грн., а в загальній сумі 30 258,09 грн., з якої підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі.

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року по день ухвалення судового рішення.

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 10 091,17 грн.

- стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу.

07. 07.2022 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду.

25.09.2022 надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача послався на те, що заробітна плата у період 01.03.2017 по 15.03.2017 - позивачу була нарахована заробітна плата з урахуванням обов`язкових утримань податків на доходи та інших зборів.

Однак, на даний час підтвердити дані обставини не має можливості, оскільки вся документація знаходиться у м. Лиман, де ведуться активні бойові дії та доступу немає.

З 16.03.2017 року, у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядковані дирекції викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областях шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено.

Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів.

З врахуванням зазначеного, нараховувати заробітню плату без первинних документів є не можливим.

Також, представник посилається на сертифікат про форс-мажорні обставини, який підтверджує не можливість нарахування заробітної плати, а тому трудового законодавства відповідач не порушував.

З врахуванням зазначеного, належних доказів позивачем на думку відповідача не надано, а тому позові вимоги не підлягають задоволенню.

В судове засідання позивач та представник позивача не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином, через канцелярію суду представником позивача було подано заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових, тому на думку суду відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Окрім цього, у відзиві представником відповідача було зазначено, про розгляд справи за відсутності представника Акціонерного товариства «Українська залізниця», з наявних матеріалів справи та просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 вказаного Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно зі ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та № 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Згідно ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п.8 Порядку).

У п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за №13 від 24 грудня 1999 року роз`яснено, що середній заробіток стягується за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Тобто при вирішенні спорів про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно установити: наявність заборгованості; відсутність спору щодо його розміру; вину підприємства; дотримання позивачем трьохмісячного строку звернення до суду.

За висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку із положеннями ст.ст.116,117,237-1 КЗпП України необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався

Обґрунтовуючи такий висновок Конституційний Суд України виходив з того, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (п.2.2 рішення КСУ).

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі 6-616цс15 та від 06 квітня 2016 року у справі №6-409цс16. При цьому, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції ст.233 КЗпП України, Верховний Суд України дійшов висновку, що перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення вищезазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Тому суд вважає, що передбачений ст.233 КЗпП України строк на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачем не пропущений.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходився з Регіональною філією "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в трудових відносинах до 17.07.2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні їй платежі, тому майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відтак, суд вважає, що позивач правомірно просить суд стягнути невиплачену заробітну плату та середній заробіток, оскільки факт порушення його прав наявний.

Варто зазначити, що заперечення відповідача ґрунтуються на твердженні про відсутність первинних документів, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростували твердження та докази позивача, а також щодо прийняття відповідних заходів щодо організації роботи відповідної комісії по врегулюванню спірних питань по виплаті заробітної плати звільненим працівникам, в тому числі і прийнятті рішень по виплаті не оспорюваних сум.

Суд відхиляє посилання відповідача на неможливість вивезти первинні документи, як підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, тим більше, що відповідачем не надано суду жодних доказів того, що він у будь-який спосіб намагався виправити цю ситуацію.

Також, як зазначає позивач, він отримував зарплату до 2017 року, що свідчить проте, що у відповідача не було форс-мажорних обставин для її нарахування раніше.

Крім того, суд звертає увагу на ті обставини, що деякі структурні підрозділи регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здійснюють господарську діяльність на підконтрольній Україні території починаючі з квітня 2016 року, а позивача звільнено 18.07.2017 року.

Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст.ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах - документах (довідках), наданих позивачем та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.

Згідно із ч.1ст.117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями ст.117КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Норми ч. 1 ст.9 ЦК України кореспондуються з нормами КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч.1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобовязання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення субєкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для субєктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що обєктивно унеможливлюють виконання зобовязань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обовязків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Так, вбачається, що відповідач посилається, на висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганську, у м. Донецьку. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в у м. Луганську, у м. Донецьку, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», РФ «Донецька залізниця», обовязків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47,83,115,116КЗпПУкраїни спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Луганська, м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобовязаної сторони за трудовим договором.

Так, дослідивши матеріали та дововоди відповідача, суд вважає їх з необгрунтвоаними та такими, які свідчать про те, що відповідач ніяким чином не планує виплачувати заробітню плату позивачеві.

Щодо виплати компенсації, суд вважає, що з огляду на невиплату заборгованості по зарплаті у строк, встановлений ст. ст. 115, 116 КЗпП України та на підставі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМ України від 21 лютого 2001 року №159, варто зазначити наступне..

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (ст.1).

Компенсація громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (ст. 2).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 2.2.12 «Інструкції зі статистики заробітної плати», яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2005 N5, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством; втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку зазначені суми підлягають компенсації у зв`язку з порушенням строків.

Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4).

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінет Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів).

Зазначене спростовує доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню в тому розмірі, який визначив у передбаченому законом порядку позивач, тобто за період з березня по липень 2017 року, що складає 10 091,17 грн.

Таким чином, з врахуванням всіх зазначених обставин справи, суд вважає, що стороною позивача доведені обставини щодо порушення трудового законодавства відповідачем, а тому дана позовна заява підлягає задоволенню, проте в межах прохальних вимог позивача, оскільки уточнення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивачем не подавалось, а тому суд прийшов до висновку, про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах яких просив позивач, а саме: з 18.07.2017 року по 28.06.2022, що складає 360 875 грн. 52 коп.

Відтак, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Окрім цього, позивачем заявлено про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи належить витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем не було надано належних документів, а саме: актів-прийому передачі, квитанцій про оплату послуг. З врахуванням зазначеного, суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу.

Так, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави суму судового збору в розмірі 12 405 грн. 00 коп.

Керуючись: ст.ст.115-117,237-1КзпП України ст.ст.263-265, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, та вихідній допомозі у розмірі 30 285 (тридцять тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн. 09 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 360 875 (тридцять тисяч шістдесят вісімсот сімдесят п`ять) грн. 52 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 10 091 (десят тисяч дев`яносто одна) грн. 17 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 12 405 (дванадцять тисяч чотириста п`ять) грн. 00 коп.

В іншій частині позовниг вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Адреса для листування: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 Тел.: 044 360 78 25

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5,код ЄДРПОУ 40075815, телефон: (044)309-70-05.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 25.08.2022.

Суддя Т.Г. Ільєва