Ухвала суду № 107065835, 28.10.2022, Вишгородський районний суд Київської області

"28" жовтня 2022 р. Справа № 363/999/20

УХВАЛА

Іменем України

28жовтня 2022року Вишгородськийрайонний судКиївської областів складіголовуючого-судді ОСОБА_1 ,при секретарі ОСОБА_2 ,за участюпрокурора ОСОБА_3 ,захисника-адвоката ОСОБА_4 ,обвинуваченого ОСОБА_5 ,розглянувши упідготовчому судовомузасіданні вм.Вишгородіобвинувальний акту кримінальномупровадженні №62019100000000232щодо ОСОБА_5 за ч.3ст.362КК України,

встановив:

прокурор в суді висловився про можливість призначення судового розгляду по справі.

Захисник клопотав про повернення обвинувального акту з підстав порушення конкретизації злочину та невідповідності обвинувального акту вимогам КПК.

Заслухавши сторони, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до такого.

Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають:

подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, тощо.

Відповідно до ч.4 ст.110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, тобто підводиться підсумок стадії досудового розслідування шляхом формулювання офіційного обвинувачення.

Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, згідно вимог кримінального процесуального закону формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексуУкраїни можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Згідно Конвенції прозахистправлюдиниіосновоположнихсвобод однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Норми КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення, як вимагає ст.348 КПК України, а також ряд інших прав, безпосередньо пов`язаних з обвинуваченням, які визначені ст.56 КПК України.

Відповідно до статті 62КонституціїУкраїни обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті.

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п.47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Відсутність в обвинувальному акті фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов`язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі, що регламентовано статтею 22 КПК України.

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, направлений до суду обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 вказаним вимогам КПК України не відповідає.

Так, орган досудового слідства не встановив та не викликав в обвинувальному акті всі необхідні й детальні обставини за яких сталося вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.

В обвинувальному акті неконкртено викладено фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, за відсутності відомостей щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення та конкретно визначеної мети.

Так, формулюючи обвинувачення за ч. 3 ст. 362 КК України, орган досудового слідства не встановив і не зазначив суб`єктивну сторону, ряд обставин, які складають об`єктивну сторону злочину.

Зокрема, в обвинувальному акті не встановлено і не зазначено:

- коли, в який конкретно період часу й місці у ОСОБА_5 виник злочинний умисел та з яких мотивів діяв обвинувачений;

- не можна зрозуміти чи діяв обвинувачений в інтересах осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності або ж в інтересах інших осіб;

- в інтересах яких конкретно осіб діяв обвинувачений, коли посилання на «інтереси третіх осіб» є знеособленим, вкрай невизначеним і неконкретним обвинуваченням, що є неприпустимим;

- також в обвинуваченні не визначено до яких конкретно правових наслідків призвели злочинні дії обвинуваченого;

- чи призвели його незаконні дії до ухилення особами від відбування адміністративних стягнень у виді позбавлення права керування транспортними засобами і на який строк.

Відповідно до п. 2.14. Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Держвної судової адміністрації № 173 від 17.12.2013 року (в редакції на момент вчинення злочину), кожній судовій справі надається єдиний унікальний номер, який формується АСДС автоматично в суді першої інстанції та залишається незмінним незалежно від проходження справи в інстанціях. Номер справи має наступний формат: код суду/порядковий номер в цьому році/рік реєстрації.

В АСДС також формується номер провадження, який містить індекс, код суду, порядковий номер справи (матеріалів кримінального провадження) у поточному році, рік реєстрації, інші дані, необхідні для діловодства відповідного суду.

В апеляційній інстанції для судових справ автоматизованою системою формується номер провадження, необхідний для діловодства суду. Цей номер містить індекс, код суду, номер справи за порядком у поточному році, рік реєстрації.

Так, із сформульованого обвинувачення не можна чітко зрозуміти:

-які дані, внесені до автоматизованої системи ІПНП України є достовірними і які є недостовірними;

-які судові рішення зазначені в обвинуваченні набрали законної сили, коли і в який процесуальний спосіб;

-який єдиний унікальний номер в кожній судові справі дійсно мав місце, де осіб притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено стягнення, а який номер справи є підробленим і недостовірним;

-в яких випадках обвинувачення зазначено єдиний унікальний номер відповідної судової справи, а в яких тільки номер провадження, коли єдиний унікальний номер справи не встановлено і не зазначено.

Разом з тим, в переважній більшості інкримінованих епізодів злочину не зазначено і не встановлено номер достовірної справи про адміністративне правопорушення (єдиний унікальний номер справи), яким на особу накладено адміністративне стягнення.

Відсутнє і твердження, що кожна з постанов суду, згаданих в обвинуваченні, набрала законної сили, якими достовірно на відповідних осіб накладено адміністративне стягнення, а також не встановлено і не зазначено дату набрання відповідним судовим рішенням законної сили.

Крім того по епізоду від 19.02.2018 року зазначено три різні номери судових справ, коли з обвинувачення не зрозуміло, чи набрало законної сили судове рішення у справі за яким до особи застосовано адміністративне стягнення. З обвинувачення не можна зрозуміти який з цих номерів справ є єдиним унікальним, та який з них є достовірним, а який - недостовірним.

По епізодам від 20.06.2018 року не встановлено єдиний унікальний номер судової справи, не зазначено про набрання нею законної сили та відсутні відомості про результати апеляційного перегляду вказаної постанови, хоча міститься твердження про передачу справи для реєстрації до Київського апеляційного суду, що також має місце по епізоду від 28.08.2018 року.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає що обвинувачення з таким змістом є вкрай неконкретним і невизначеним, суть якого є незрозумілою, що перешкоджає стороні захисту реалізувати своє право на захист.

Ряд важливих обставин щодо об`єктивної сторони злочину є взаємовиключними, які викладено не конкретно та які можуть бути неоднозначно витлумачені.

В цьому і полягає невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України та іншим зазначеним вище вимогам КПК України, а також практиці ЄСПЛ, коли учасник чинного і ратифікованого міжнародного договору не вправі посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору (ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

У міжнародних джерелах права, зокрема Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини 3 статті 6, є негайна і детальна поінформованість, зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

При цьому межі судового розгляду визначаються виключно межами висунутого звинувачення відповідно до обвинувального акту і вийти за ці межі з обвинувальним ухилом суд не вправі, як і не вправі перебирати на себе функцію пошуку, здобуття й дослідження нових доказів у тому числі допит свідків, спрямованих на повне дослідження всіх її обставин, нез`ясованих на досудовому слідстві (ч. 3 ст. 26, ст. 337 КПК України).

Відсутність конкретного обвинувачення особи є передумовою порушення її гарантованого Законом права на захист та права на справедливий судовий розгляд, що є неприпустимим.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що згідно чинного кримінального процесуального законодавства України підготовче судове засідання це єдина стадія судового провадження, на якому суд може домогтися виправлення виявлених недоліків та уникнути постановлення незаконного вироку, повернувши обвинувальний акт прокурору, з огляду на засади змагальності, законності та диспозитивності кримінального провадження, безперервності судового розгляду.

З названих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України,

ухвалив:

обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62019100000000232 щодо ОСОБА_5 за ч.3 ст. 362 КК України повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя