Рішення № 10705235, 26.07.2010, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2-37/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М ЕН Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2010 року місто Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Жмуд Н.М., за участю секретаря судових засідань - Клименко О.В., адвоката ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом (уточненим) ОСОБА_3 до Панютинського професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації "про поновлення на роботі та стягнення за час вимушеного прогулу", -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що він, ОСОБА_3 понад 50 років пропрацював в якості викладача Панютинського професійного аграрного ліцею. Станом на початок березня поточного року, йому виповнилося сімдесят три роки, але він має досвід та відповідну підготовку за фахом, бажання продовжувати працювати на наведеній посаді, незважаючи на досягнення пенсійного віку. Основним стимулом з прийняття рішення щодо продовження працювати в пенсійному віці, є, перш за все недосконалість пенсійного законодавства, і зокрема, в частині пенсійного забезпечення громадян нижче рівня прожиткового мінімуму. Також умова соціальної незахищеності членів сімї з якими він співмешкає, двох неповнолітніх онуків, та онуки яка навчається, тривалого ухилення батька дітей, боржника ОСОБА_4, від участі в вихованні дітей і їх забезпеченні. Але, станом на 2 березня 2009 року, уповноважена особа відповідача у справі, директор Панютинського професійного аграрного ліцею ОСОБА_5, з метою позбавлення його роботи, без підстав видав наказ №36-К, про його звільнення. В основу наказу уповноважена особа відповідача поклала наведену надуману підставу, що позивачем 2.02.2009 року, під час проведення занять у групі №55-Е ліцею, було вчинено аморальний проступок, а саме застосування фізичної сили до учня ОСОБА_6. Позивач вважає даний наказ незаконним, оскільки він не ґрунтується на чинному законодавстві, та виданий лише внаслідок упередженої, неналежної загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Так, уповноважена особа відповідача, ОСОБА_5, видаючи подібний наказ, діяв стосовно позивача у справі виключно упереджено. За основу наявності факту рукоприкладства викладача в наведений час та до наведеної особи, учня ОСОБА_6, було взято заяву його матері ОСОБА_7 від 2 лютого 2009 року, та письмове пояснення самого підлітка, рішення педагогічної ради освітнього закладу від 4 лютого 2009 року. Одночасно, відхилено, як зареєструвати так і взяти до уваги повторну заяву ОСОБА_7, колективне звернення учнів групи №55-Е, які були свідками події. Крім цього, рішення було прийняте з урахуванням постанови органу дізнання Лозівського МВ ГУ МВС України в Харківській області від 14 лютого 2009 року, за якою, за заявою директора Панютинського професійного аграрного ліцею ОСОБА_5 від 6.02.2009 року, в порушенні кримінальної справи за ч. 1 ст.126 Кримінального кодексу України було відмовлено. Але, наведені документи, поряд з іншими, не свідчать про наявність події спричинення учню умисного завдання удару, який завдав-би фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень. Тому ОСОБА_3, вважає метою видання наказу про звільнення, була упередженість директора до викладача, яка базувалась на помсті за його скарги протягом учбових років 2007-2008, 2008-2009 років, з метою впливу на порушення порядку встановлення педнавантаження керівництвом, розрахунку заробітної плати, з інших підстав, які направлялися, як директору ліцею ОСОБА_5 так і начальнику управління освіти Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_8. На обґрунтування своєї позовної заяви стосовно нанесення учню ОСОБА_6 навмисного удару, який завдав-би фізичного болю, та відповідно, підстави на видання наказу №36-К від 2.03.2009 року про вчинення аморального проступку, як і на підтвердження обставин правомірності своїх дій 2.02.2009 року ОСОБА_3, надає наступні факти: Так після поспішно прийнятого рішення з написання заяви ОСОБА_7, мати ОСОБА_6, розібравшись в подіях, та з урахуванням спілкування з учнями групи №55-Е, написала нову заяву на імя директора ліцею ОСОБА_5, від 3.02.2009 року, в якій просила відкликати попередню. В заяві, ОСОБА_7 повідомляла директору ОСОБА_5, що попередню, вона написала погарячкувавши і має за мету забрати її без розгляду, так як обставини вияснені повністю і претензій до викладача ОСОБА_3, вона немає, але, наведена заява, в порушення п.1.10 Інструкції з ведення ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах І-Ш ступенів, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України №240 від 23.06.2000року, навмисно не була зареєстрована в журналі вхідного листування. Крім цього підтвердженням обставини правомірності його дій 2.02.2009 року, служать пояснення учнів групи ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від 2.02.2009року, надані керівництву на вимогу, які стверджують, що ОСОБА_6 порушував дисципліну у групі, в зв'язку з чим, від ОСОБА_3 мав зауваження, в ході яких викладач ненавмисно зачепив хлопця рукою за голову. Також ця обставина підтверджується поясненням самого ОСОБА_6 від 9.03.2009 року, з якого вбачається, що він, 2.02.2009 року, порушував дисципліну на уроці, розмовляв з іншими учнями та робив спробу дезорієнтувати викладача у виявленні правопорушника, який висловлювався на уроці нецензурною лайкою. Неповнолітній пояснив, що жестикулюючи руками, ОСОБА_3 задів його рукою, та став виясняти обставини правопорушення далі. За власною ініціативою, порахувавши дії викладача щодо себе як такі, що його викрили, він покинув аудиторію з нецензурною лайкою. По тому, що він покинув аудиторію, в коридорі зустрічався з майстром виробничого навчання ОСОБА_13, але стосунків з ним, за його словами, не мав. Одночасно, підліток, проти притягнення викладача до відповідальності. Поясненнями інших учнів групи, а саме: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, від 4.03.2009 року та від 9.03.2009 року, наданих у присутності законних представників неповнолітніх, за їх згодою, з яких вбачається, що ніяких протиправних вчинків викладач ОСОБА_3, 2.02.2009 року, близько 8.30 години - 9.00 години не вчиняв. Тобто всі учні свідчать про відсутність події побиття учня ОСОБА_6 викладачем. Крім того збори педагогічної ради ліцею відбулися за відсутності висновку органу дізнання, щодо вирішення заяви керівника від 6.02.2009 року в порушення чинного законодавства. Тобто поряд з упередженістю керівництва ліцею, перекрученням фактів події, при відсутності висновку органу дізнання, і призвели до прийняття рішення, яке не ґрунтувалось на дійсних обставинах, до складення документу дорадчим органом в порушення чинного законодавства. Доказом обставини відсутності у учня ОСОБА_6, станом на 2.02.2009 року, будь-яких ушкоджень, є також те, що Він як особисто, так і за ініціативи керівництва ліцею, за медичною допомогою не звертався.

В звязку з викладеним позивач звернувся до суду і просить поновити його на роботі в Панютинському професійному аграрному ліцеї на посаді викладача з 2 березня 2009 року та стягнути з відповідача, Панютинського професійного аграрного ліцею на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2.03.2009 року до дня поновлення на роботі. На протязі розгляду справи, позивачем було подано декілька уточнених позовних вимог, які стосувалися збільшення суми стягнень за час вимушеного прогулу. У судових засіданнях та в судових дебатах, позивач підтримав свій уточнений позов та прохав суд задовольнити його вимоги, при цьому пояснив, що вважає, його звільнення з роботи не законно, бо керівництво закладу в якому він працював, просто знайшло привід щоб з ним розібратися, бо і педнавантаження йому почали ставити менші та й викладав він в зовсім так би мовити в не спокійних та не зовсім вихованих учнів, тому що група, була досить складною, багато хто з учнів не міг читати або писати. Однак, не дивлячись на це, він, як вчитель вважав за необхідне дати їм належне виховання. Крім того, позивач прохав суд врахувати і ту обставину, щодо рис характеру самого хлопця ОСОБА_6, із за вчинку якою, все це і сталося, адже це досить складна дитина, тим паче, що він був зателефонував до міліції та повідомив, що нібито ліцей заміновано, чим не тільки зірвав процес навчання, а ще й приніс шкоду державі. Позивач вказав, що він не вчинив ні якого проступку ні до ОСОБА_6, ні до будь-якого іншого учня, за який би його можна було звільнити, і це підтверджується як свідченнями свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_20, ОСОБА_27, ОСОБА_21; Постановами Лозівського ГРО ГУМВС України в Харківській області про відмову в порушенні кримінальної справи та іншими обставинами, які бути з»ясовані в судовому засіданні. Крім того, треба врахувати і ту обставину, що мати ОСОБА_6, спочатку подала заяву, а потім коли вони поспілкувалися її забрала, бо їй стало все відомо. Тобто, ні якого насилля чи будь-якого іншого проступку, а ні словом а ні ділом, він не вчинив до свого воспитанника ОСОБА_6. Про те керівництво ліцею нічого не бажало слухати з приводу цього; не врахували і ті заяви, які подавали учні ці є їж групи де вчився навчається ОСОБА_6, що з боку вчителя ОСОБА_3 ні яких дій чи насилля до ОСОБА_6 не було, про те керівництво навіть не знайшло за необхідне зареєструвати дані заяви дітей, а навпаки, прийняло рішення швиденько, позбутися викладача.

Інтереси позивача у судових засідання представляв адвокат ОСОБА_2, який вказав, що на його думку, без сумніву, позов підлягає задоволенню, так як дійсно, людину звільнено незаконно, людина має безліч відзнак за гарну свою роботу, подяки від учнів, яких колись навчав, про те керівництво це не оцінило, а навпаки, зробило із людини похилого віку, який більшу частину свого життя віддав вихованню дітей, майже злодія. При цьому будь-які аргументи ОСОБА_3, не враховувалися; збори профспілки провели з порушеннями, і про це стало відомо в судовому засіданні під час розгляду цивільної справи в порядку окремого провадження, яке розглядалося у судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1, а саме: не повноважними особами, первинно, в установлені строки не повідомили про випадок, який начебто трапився, міліцію, а тільки після того, як по своєму розібралися з викладачем, залучили і міліцію, хоча приходив ОСОБА_21, опитував дітей, про те ні хто не сказав, що вчитель вдарив дитину, тому і було декілька раз відмовлено в порушені кримінальної справи, адже ні яких тілесних ушкоджень ОСОБА_6 не було, він не звертався ні до лікарні ні до психолога, з приводу спричинення йому тілесних ушкоджень або моральних страждань. З урахуванням всіх обставин, вважає, що його довірителя звільнено не законно.

Інтереси позивача за довіреністю представляла також ОСОБА_32, яка вказала, що без сумніву, її чоловік не винуватий, просто таким чином керівництво ліцею, в якому він пропрацював половину свого життя, вирішилося його позбутися, це ж ясно, бо діти самі вказали, що ОСОБА_6 ні хто не бив, навпаки, вчитель намагався під час викладання матеріалу, привернути його увагу, так як останній виражався не цензурною лайкою і просто хотів зірвати урок. Тому, вона знаходить, що її чоловік безпідставно звільнений, з приводу чого, останній страждає, бо керівництво ліцею, ще й намагалося порушити кримінальну справу, про те благо, що міліція в усьому розібралася і відмовила декілька разів в порушенні кримінальної справи стосовно її чоловіка. Те, що її чоловік не вчинив жодного протиправного діяння щодо ОСОБА_6, це підтверджується поясненням самого ОСОБА_6 від 09 03.2009 року, з якого вбачається, що він, 2.02.2009 року, порушував дисципліну на уроці, розмовляв з іншими учнями та робив спробу дезорієнтувати. За власною ініціативою, порахувавши дії викладача щодо себе як такі, що його викрили, він покинув аудиторію з нецензурною лайкою.

Інтереси відповідача в судових засідання на початку розгляду справи представляла ОСОБА_23, яка вказала, що позивача було звільнено законно, оскільки його поступок не сумісний з подальшим виконанням своїх обов»язків. В подальшому, представник відповідача, у судові засідання не з»являлася і не повідомляла суд про причини своєї неявки. В судових засіданнях інтереси відповідача представляв ОСОБА_24,. який вказав, що йому досить добре відома ситуація з приводу того, що сталося між позивачем та учнем ОСОБА_6. Адже педрада і профспілка в усьому розібралися, на підставі чого і було прийнято рішення - про звільнення викладача з посади, оскільки його вчинок не сумісний з подальшим виконанням ним своїх обов»язків. А посилання позивача на те, що в нього досить складна група учнів, бо хтось не вміє писати чи читати, це не привід, щоб застосовувати насилля до дитини і стаття 54 Закону України «Про освіту» це читко забороняє.

У судових засіданнях і в судових дебатах інтереси відповідача представляв адвокат ОСОБА_25, який у судове засідання 26 липня не з»явився і не повідомив суд про причини своєї неявки та не подав заяви про розгляд справи за йог відсутності, тоді як про день, час та місце слухання справи судом повідомлений своєчасно та належним чином. Однак, представник відповідача ОСОБА_24, вказав, що знаходить можливим слухати справу за відсутності їх адвоката, оскільки його відсутність не буде порушувати прав відповідача на належну правову допомогу, так як з адвокатом погоджено всі правові позиції і всі обставини вже в судовому засіданні було встановлено. У судовому засіданні 22 липня 2010 року представник відповідача адвокат ОСОБА_25, вказав, що він з повагою відноситься до позивача, до його здобутків у вихованні учнів ліцею, нагородами та не має жодної законної підстави для задоволення позовних вимог позивача з урахуванням усіх уточнень. Керівництво ліцею діяло законно та правомірно, адже не можна застосовувати ні силу до дітей ні будь-які торкання, це все прямо заборонено законом. Тим паче, що зараз така молодь, що по своєму розуміє будь-які торкання, що відносно них вчиняються.

Третя особа по справі ОСОБА_5, - згідно до свідоцтва про смерть, помер 26 травня 2010 року.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно до трудової книги (а.с.№8-10), заведеної 16.02.1959 року ОСОБА_3, працював з 1959 року по 02.03.2009 року вчителем в Панютинському професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації. Працював позивач вчителем 11 категорії про що свідчать довідки про середній заробіток подані як ним так і відповідачем , що наявні в матеріалах справи.

Судом з»ясовано, що згідно до наказу №36-К від 02 березня 2009 року «про звільнення викладача» - ОСОБА_3,. був звільнений з займаної посади з зазначенням « за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи згідно до п.3 ст.41 КЗпП України» ,(а.с.№11), про що вчинено відповідний запис в трудовій книзі (а.с.№8-10).

При розгляді даної справи судом, було з»ясовано, що 02 лютого 2009 року, позивач викладав предмет «Захисник вітчизни». При перевірці домашнього завдавання, один з учнів висловився нецензурною лайкою, на запитання вчителя хто це зробив, один з учнів ОСОБА_6 сказав, що це сказав ОСОБА_11. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 виникла суперечка. ОСОБА_3, підійшов до ОСОБА_26, запитав ще раз хто це зробив, на що той на його запитання зовсім ні як не реагував, тоді ОСОБА_3, легенько доторкнувся до його голови і попрохав слухати вчителя, а не порушувати дисципліну, на що той відреагував досить різко, піднявся із свого місця і вибігаючи з класу, знову виразився нецензурною лайкою. Дані обставини підтверджуються як поясненнями самого позивача так і свідками, які були допитані в залі судового засідання ОСОБА_18, ОСОБА_14 (а.с.№156), ОСОБА_20 (а.с.№152), ОСОБА_27 (а.с.№153). На запитання адвоката ОСОБА_2, дані свідки вказали характеризуючи особистість ОСОБА_6, що хлопець має складний характер, не дисциплінований, може зірвати урок, виражається не цензурною лайкою. І що він неадекватно реагує на життєві ситуації, і замість того, що б вибачитися перед вчителем, він знову його облаяв нецензурно і сказав, що більше ні коли не прийде до нього на уроки. Однак, свідки стверджують, що з боку вчителя не було ні якого фізичного насилля до ОСОБА_6, бо ОСОБА_3. просто, щоб привернути його увагу, взяв ОСОБА_6 за голову і хотів повернути. На запитання головуючого судовим засіданням вказані свідки також зазначили, що коли вони дізналися, що їх вчителя ОСОБА_3, хочуть звільнити, вони сіли у себе в класі і написали групову заяву на захист вчителя і вказали, що вчитель ОСОБА_6 не був. Заяву в них прийняли та відповіді так їм і не дали. Враховуючи те, що до них на навчання почали приходити співробітники міліції і запитувати як все відбувалося, їм стало відомо, що на їх заяву директор ОСОБА_5, ні як не відреагував, а навпаки звернувся до міліції. Тоді вони знову написали спільну заяву і знову вказали, що ні чого подібного про що сказав ОСОБА_6, не було, про те в них цю заяву не прийняли і ні чого не сказали. Потім, як зазначили свідки, до них до ліцею приїздили і з Харкова, якісь перевіряючи та запитували що сталося між їх вчителем ОСОБА_3 та ОСОБА_6, а потім вони дізналися що їх вчителя звільнили і вважають, що це не законно.

Даючи оцінку свідченням вказаних осіб, суд не знаходить підстав ставити їх під сумнів чи не довіряти їм, оскільки вони відповідають матеріалам цивільної справи і не були спростовані жодним з учасників процесу, тоді як їх було допитано у присутності відповідача та третьої особи - директора ліцею ОСОБА_5.

У судовому засіданні було опитано ОСОБА_6., який вказав, що вважає, що вчитель його вдарив, не навмисно. Мати за його розповіддю, спочатку написала заяву, а потім її забрала і відмовилася від будь-яких претензій до вчителя. На запитання адвоката ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_3 ОСОБА_6 вказав, що він не звертався до лікарні з приводу тілесних ушкоджень, тільки про це розповідав матері. Дана обставина підтверджується і довідкою №14 від 18.03.2009 року (а.с.№13) виданої Панютинською амбулаторією, з зазначенням, що ОСОБА_6 за медичною допомогою в медпункт ліцею та в амбулаторію за період з 02.03.2009 року по 18.03.2009 року не звертався. У судовому засіданні було допитано і ОСОБА_7 (а.с.№109), матір ОСОБА_6, яка вказала, що вона вірить своїй дитині і буде її захищати від усіх. Тому і пішла до керівника і написала заяву на викладача ОСОБА_3, а потім її забрала. На запитання позивача свідок вказала, що її син раніше ніколи не скаржився на викладача. За медичною допомогою, дійсно її син не звертався, так як в нього не було тілесних ушкоджень, до психолога вони також не зверталися. Свідок вказала, що її хлопець це чуйна дитина. Даючи оцінку свідченням свідка ОСОБА_29, суд приймає до уваги ту обставину, що ОСОБА_6 - це учень ліцею, між яким склався інцидент з позивачем; а відносно свідчень ОСОБА_7, суд враховує, що вона є рідною матір»ю ОСОБА_6 і те, що обставини які вона повідомила в суді, відповідають її заяві від 03.02.2009 року, що наявна у відмовному матеріалі на аркуші справи №9, які судом вивчено у судовому засіданні.

Для всебічного та повного з»ясування обставин даної справи, судом було витребувано для огляду з Лозівського МРВ ВС Харківської області відмовний матеріал №528 , зареєстрований ЖРЗПЗ №588 від 06.02.2009 року, ЖРЗПЗ №588\1 від 15.02.2009 року; ЖРЗПЗ №588\2 від 06.7.2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи за ст..296 КК України відносно ОСОБА_3 тобто відмовлено за ст..6 п.2 КПК України відсутністю складу злочину (а.с. відмовного матеріалу №1 Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 09 липня 2009 року; від 15 квітня 2009 року та від 14 лютого 2009 року). В даних відмовних матеріалах на аркуші справи номер наявна також заява від 03.02.2009 року написана ОСОБА_7, матір»ю ОСОБА_6, наступного змісту на ім»я директора Панютинського професійного аграрного ліцею ОСОБА_5, що вона прохає відізвати її скаргу від 02.02.2009 року щодо ОСОБА_3, у зв»язку з тим, що вона в гарячці не з»ясувала обставин, що сталися, тому вона забирає заяву назад, і прохає її не розглядати, так як обставини всі з»ясовані і вона претензій до викладача не має.

У судовому засіданні в якості свідка було допитано і ОСОБА_30 вчителя, яка вказала, що вона спілкувалася з дітьми з приводу інциденту, який стався між позивачем та учнем ОСОБА_6 про те однозначно ні хто ні чого відповісти не міг. Дійсно приходив інспектор ОСОБА_21, опитував у її присутності дітей, були і перевіряючи з м. Харків так як це вимагається по закону ( а.с. №110).

У судовому засіданні було допитано ОСОБА_21 (а.с.№156), який пояснив, що він дійсно займався розглядом заяви директора ліцею ОСОБА_5, і за результатами розгляду він виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за п.2 ст.6 КПК України.

З урахуванням обставин, суд знаходить позов позивача з урахуванням уточнень таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З гідно до ст.43 Конституції України визначено що кожен має право на працю, що включає в себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно до п.3 ч.1 ст41 КЗпП України передбачає що трудовий договір за ініціативною власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано також у випадку вчинення робітником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи. Аморальним поступком слід вважати винні дії чи бездіяльність, що порушують моральні норми, що притаманні даному суспільству, і суперечать змісту трудової функції працівника, і тим самим дискредитують виховні, службові повноваження певного кола людей.

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року із наступними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов»язків, так і не пов»язаного з ними. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише в наслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. Необхідно, щоб факт скоєння проступку був доведений і про нього стало відомо громадськості.

Згідно до ст.54 Закону України «Про освіту» від 23 травня 11991 року із змінами, передбаченого, що педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, у певних випадках професійну практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати обов»язки педагогічного працівника.

Тобто, особи, трудовим обов»язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань, бездоганної поведінки в побуті, громадських місцях на роботі. Особистий приклад вихователя, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливу роль у формуванні впливу вихователя на молодь, усіх трудящих, становлять ту виховну силу, яку не модна замінити ні підручниками, ні бесідами на моральні теми, ні системою заохочень і покарань. Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно слідкувати за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під неослабним контролем тих, кого він виховує.

Судом з»ясовано, що позивач, як було вказано, з 1956 року займається викладацькою діяльністю; за час роботи, будь-яких зауважень в роботі чи нарікань або дисциплінарних стягнень не мав; був відзначений за успіхи у викладацькій діяльності почесними грамотами, з боку учнів, характеризується з позитивної сторони. Необхідно зазначити, що в самому Наказі про звільнення не наведені факти неправильної поведінки позивача, які б виключали можливість залишення на роботі, пов»язаної з виконанням виховних функцій. При прийнятті рішення про звільнення, відповідач не звернув уваги на те, що позивач на даній посаді працював майже 50 років; будь-яких дисциплінарних стягнень за ввесь час роботи не мав; не мав і будь-яких нарікань в роботі ні від керівництва ні учнів та їх батьків; мав грамоти за свій високий професіоналізм. Не враховано відповідачем і та обставина, що мати ОСОБА_6 ОСОБА_7, написала письмову заяву, про те що вона відзиває свою заяву і прохає її не розглядати, так як тоді коли вона її писала, вона в гарячці, не з»ясувала всіх обставин, що сталися, а на даний час, вона не має ні яких претензій до ОСОБА_3 Тобто інцидент стався 02.02.2009 року, а вже 03.02.2009 року ОСОБА_7 відізвала свою заяву. А 04.02.2009 року було проведено педагогічну нараду Панютинського професійного аграрного ліцею. Не знайшов необхідним відповідач і врахувати заяви, які були колективно написані учнями цієї ж групи на захист свого викладача позивача по справі. Вирішуючи питання про звільнення, відповідачем не було прийнято і до уваги саму особистість ОСОБА_6, який навчаючись у Панютинському аграрному професійному ліцеї, 07 вересня 2008 року, маючи умисел на завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеки громадян, з метою розваги, зателефонував заучу Панютинського професійного аграрного ліцею ОСОБА_31, та навмисно повідомив їй неправдиві відомості щодо замінування даного ліцею. Дана обставина підтверджена матеріалами кримінальної справи №1-482/3008 року і Постановою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18.11.2008 року.

Не враховано також відповідачем і те, що на уроці у позивача ОСОБА_6, порушував учбову дисципліну, тим паче виражався нецензурною лайкою, дана обставина була встановлена свідченнями одногрупників ОСОБА_6, у судовому засіданні і про що вказав сам ОСОБА_6 у суді.

Отже, необхідно зазначити, що не допускається звільнення на підставі загальної оцінки тієї чи іншої особи в колективі та побуті на підставах неконкретних або не достатньо перевірених фактах, чутках. Необхідно також мати на увазі, що звільнення за п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України є крайньою мірою і застосовується лише за безспірних доведених обставин, які виключають можливість подальшого використання даної особи на роботі, пов»язаної з виконанням виховних функції. Незначні проступки, які не відповідають моральним правилам (надлишкова гарячність, одиничний випадок грубості) самі по собі не повинні тягти за собою звільнення, якщо в цілому виховна робота проводиться на належному рівні і робітник добросовісно виконує трудові функції.

Судом, при розгляді даної справи, було також звернено увагу на Наказ Міністерства освіти та науки України №844 від 25.12.2006 року «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми», в якому визначено, що з метою забезпечення прав неповнолітніх від жорстокості та насильству у Міністерстві освіти і науки України було видано наказ від 23.08.2006 року №631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства, щодо захисту прав неповнолітніх». В ньому вказано, що жорстоке поводження з дітьми в школі, виховній установі з боку вчителів щодо дітей виявляється у наступному: приниженнях, постановці в куток; битті, роздяганні дитини перед іншими як способу покарання; нагадуванні при класному колективі про недоліки дитини, особливості сім»ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо; непосильній праці, ігноруванні фізичних потреб дитини (заборона піти до туалету); існуванні «любимчиків» та «паріїв», підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцінках; суворій дисципліні, яка тримається на страху, а не на інтересі до навчання; авторитаризмі, вимогах без пояснень; недоцільних вимогах до зовнішнього вигляду дитини (зачіски, форми) і застосуванні дій щодо його покращення підстригання власноруч, знаття прикрас, відбір мобільних телефонів тощо, розбещенні.

Отже, не підставі викладеного, суд не знаходить у діях позивача будь-яких ознак аморального проступку.

З приводу розміру суми, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за ас вимушеного прогулу, необхідно зазначити, що згідно до ст.235 КЗпП України визначено, що при вирішенні питання про поновленні на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату робітнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за виконання нижчеоплачуваної роботи, однак не більше ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядала більше одного року не з вини робітника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно до довідок про середній заробіток, доданих до матеріалів справи вбачається, що він складає 1772 грн.10 коп. Тобто сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період вимушеного прогулу складає 28,069 грн.31 коп., з розрахунку 1772,10 грн. х 15 місяців і 26 дні).

Згідно до п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов»язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 81 ЦПК України, не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно ч.2 ст.ст.88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли.

Оскільки, виходячи з викладеного, позивач звільнений від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах при звернені до суду з позовом, суд стягує на користь держави з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 120 грн.

Частиною 5 Розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Процесуального Кодексу України встановлено, що до набрання чинності законом, який регулює прядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

В зв'язку з тим, що, згідно з ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, позивач звільнений від сплати державного мита за подання позову до суду, суд стягує з відповідача на користь держави державне мито у розмірі 280 грн.00 коп..

Керуючись ст..ст.7, 10, 11, 15, 44, 57, 60, 79, 81, 88, 169, 209, 212, 215-218, 223, 367 ЦПК України; ч.6 ст.43 Конституції України; п.3 ч.2 ст.41, 233, 235 КЗпП України; Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року із наступними змінами від25.05.1998 року Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року №15; Закону України Про освіту" від 23.03.1996 року; Закону України "Про професійно-технічне навчання" від 1.02.1998 року №103\98 Закону України "Про професійні союзи, та правах і гарантіях діяльності" від 15.09.1999 року №1045; Постанову КМУ від 07.05.1998 року №663 із змінами "Про порядок обчислення середнього заробітку",

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву (уточнену) ОСОБА_3 до Панютинського професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації "про поновлення на роботі та стягнення за час вимушеного прогулу", - задовольнити.

Поновити ОСОБА_3 на посаді викладача Панютинського професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації з 02 березня 2009 року.

Стягнути з Панютинського професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу на суму в 28069 (двадцять вісім тисяч шістдесят дев»ять гривень) 31 копійка.

Стягнути з Панютинського професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації на користь держави судовий збір на суму в 280 (двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з Панютинського професійного аграрного ліцею Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи на сум в 120 (сто двадцять) гривень ( Одержувач коштів: УДК у Лозівському районі, м. Лозова; код ЄДРПОУ 24134414; МФО 851011; розрахунковий рахунок 31211259700015).

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягненню заробітної плати в межах місячних платежів підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий

в судовому засіданні

Суддя: Н.М. Жмуд