Рішення № 107047328, 31.10.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2022м. ДніпроСправа № 904/2657/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Піддубного Данила Юрійовича (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди № 38/21 від 14.07.2021 у загальному розмірі 97 232 грн. 40 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Піддубний Данило Юрійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди № 38/21 від 14.07.2021 у загальному розмірі 97 232 грн. 40 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 76 500 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 407 грн. 60 коп. - пеня;

- 16 966 грн. 93 коп. - інфляційні втрати;

- 2 357 грн. 87 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди № 38/21 від 14.07.2021 в частині повного та своєчасного внесення плати за користування наданими позивачем в оренду транспортними засобами, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 76 500 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.07.2021 по 25.01.2022 в сумі 1 407 грн. 60 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2021 року по липень 2022 року у сумі 16 966 грн. 93 коп., а також 3% річних за період прострочення з 26.07.2021 по 04.08.2022 у сумі 2 357 грн. 87 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 05.09.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є transbudmechanic@gmail.com (а.с.7-8, 25).

Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта transbudmechanic@gmail.com є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції, про що 23.05.2022 на сайті Судової влади України розміщене відповідне оголошення (https://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/pres-centr/news/1276874/), ухвала суду від 05.09.2022 направлялась учасникам справи засобами електронного зв`язку, а саме:

- позивачу на електронну пошту jurist_kr@i.ua, яку він зазначив у позовній заяві;

- відповідачу на електронну пошту transbudmechanic@gmail.com, яку зазначено у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.7).

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якими підтверджується, що ухвала суду від 05.09.2022 була доставлена, зокрема, відповідачу на його офіційну електронну пошту transbudmechanic@gmail.com, яку зазначено у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 05.09.2022 (а.с.29), отже завчасно.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач отримав ухвалу суду 05.09.2022.

Слід також відзначити, що ухвалою суду від 05.09.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом дату вручення ухвали суду відповідачу (05.09.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 20.09.2022.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 30721/22 від 16.09.2022), в якому він частково визнає заявлені позовні вимоги, а саме: в частині суми основного боргу у розмірі 26 500 грн. 00 коп. та просить суд відмовити Фізичній особі-підприємцю Піддубному Данилу Юрійовичу у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 1 407 грн. 60 коп., інфляційних втрат у розмірі 16 966 грн. 93 коп. та 3% річних у розмірі 2 357 грн. 87 коп., посилаючись на таке:

- після направлення позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області відповідачем 26.08.2022 було сплачено позивачу 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 723 від 26.08.2022;

- введення воєнного стану в країні не могло не вплинути на умови та можливість виконання зобов`язань сторонами господарських договорів;

- Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили);

- враховуючи вказане, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1 407 грн. 60 коп. інфляційних втрат у розмірі 16 966 грн. 93 коп. та 3% річних у розмірі 2 357 грн. 87 коп. не підлягають задоволенню;

- Фізичною особою-підприємцем Піддубним Данилом Юрійовичем не надано доказів, які б підтверджували оплату позивачем наданих адвокатським об`єднанням "Фаворит" послуг.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 32109/22 від 27.09.2022), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- позивач визнає, що відповідачем оплачені 50 000 грн. 00 коп., але необхідно звернути увагу на черговість погашення заборгованості, передбачену статтею 534 Цивільного кодексу України;

- відповідно до 50 000 грн. 00 коп., які заплатив відповідач, в порядку черговості погашення заборгованості, в першу чергу погашається розмір пені (1 407 грн. 60 коп.), потім інфляційні втрати (16 966 грн. 93 коп.) та 3% річних (2 357 грн. 87 коп.), а потім сума основного боргу. Таким чином, відповідач оплатив повністю розмір пені, інфляційних втрат, 3% річних та частково розмір основного боргу у сумі 29 267 грн. 60 коп. (50 000 грн. 00 коп. - 20 732 грн. 40 коп. (розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних), тому відповідач має заборгованість з основного боргу у розмірі 47 232 грн. 40 коп. (76 500 грн. 00 коп. - 29 267 грн. 60 коп.);

- доводи відповідача про форс-мажорні обставини та неможливість на підставі вказаного стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних є необґрунтованими та такими, що не підлягають врахуванню при розгляді справи.

Ухвалою суду від 05.09.2022 було запропоновано відповідачу у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив (за наявності) надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 167 ГПК України.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання заперечень на відповідь на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо викладених у відповіді на відзив на позовну заяву обставин. У даному випадку додатково наданий майже місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 31.10.2022 строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що строк розгляду даної справи закінчується 04.11.2022, отже у даному випадку судому було надано відповідачу максимально можливий строк для висловлення його правової позиції та подання доказів по справі.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди рухомого майна, строк дії договору, умови передачі майна та повернення його з оренди, факт передачі майна в оренду, час користування ним орендарем, настання строку сплати орендної плати, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення сплати орендної плати, наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у розрахованих позивачем сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 14.07.2021 між Фізичною особою - підприємцем Піддубним Данилом Юрійовичем (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 38/21 (далі - договір, а.с.9-10), відповідно до пункту 1.1. якого на підставі договору орендодавець надає орендарю в оренду транспортні засоби та/або спецтехніку з екіпажем (далі - техніка). Перелік техніки вказується у додатку № 1 до договору.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021 або до належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, в залежності від того, яка із зазначених подій настане раніше.

Як зазначає позивач, відповідачем були порушені умови договору оренди № 38/21 від 14.07.2021 в частині повного та своєчасного внесення плати за користування наданими позивачем в оренду транспортними засобами, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 76 500 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.07.2021 по 25.01.2022 в сумі 1 407 грн. 60 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2021 року по липень 2022 року у сумі 16 966 грн. 93 коп., а також 3% річних за період прострочення з 26.07.2021 по 04.08.2022 у сумі 2 357 грн. 87 коп. Вказане і є причиною спору.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди № 38/21 від 14.07.2021, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, параграфу 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна оренди визначається на підставі вартості, яка вказується у специфікаціях (додатку № 2) до договору.

У пункті 3.2. договору визначено, що сума договору становить суму вартості всіх наданих та належним чином прийнятих актів наданих послуг.

Так, 14.07.2021 сторонами був підписаний додаток № 1 до договору, за умовами якого орендодавець надає наступну техніку:

1) каток дорожній JCB VM 115 D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 900 грн. 00 коп. за годину;

2) екскаватор HITACHI ZX 330 LC-3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 100 грн. 00 коп. за годину;

3) напівпричіп BROSHUIS 4AOU16-40, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 1100 грн. 00 коп. за годину (а.с.10 на звороті).

Крім того, сторонами був підписаний додаток № 2 до договору - Специфікація № 1 від 14.07.2021, за умовами пункту 1 якої сторони погодили, що ціна оренди становить:

1) за каток дорожній JCB VM 115 D, реєстраційний номер НОМЕР_1 - 900 грн. 00 коп. за годину;

2) за екскаватор HITACHI ZX 330 LC-3, реєстраційний номер НОМЕР_2 - 1 100 грн. 00 коп. за годину;

3) за напівпричіп BROSHUIS 4AOU16-40, реєстраційний номер НОМЕР_3 - 1 100 грн. 00 коп. за годину.

Згідно з пунктом 2 вказаної Специфікації сторони підписують акти виконаних робіт 1 раз на тиждень. Орендар здійснює оплату за фактично надані послуги протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

У пункті 3 Специфікації № 1 від 14.07.2021 визначено, що режим роботи - не менше 8-ми годин на добу. Режим роботи може бути змінений за погодженням сторін (а.с.11).

Так, на виконання умов договору 15.07.2021 сторонами був підписаний Акт прийому-передачі до договору оренди № 38/19 від 14.07.2021, за умовами якого орендар передав, а орендар прийняв техніку:

1) каток дорожній JCB VM 115 D, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 900 грн. 00 коп. за годину;

2) екскаватор HITACHI ZX 330 LC-3, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 100 грн. 00 коп. за годину;

3) напівпричіп BROSHUIS 4AOU16-40, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 1100 грн. 00 коп. за годину. Згідно з умовами вказаного Акту, майно передане повністю до умов договору, зауважень до якості і кількості майна немає (а.с.12).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами вказаного вище Акту прийому-передачі, суд дійшов висновку щодо належного виконання позивачем (орендодавцем) обов`язку щодо надання відповідачу в оренду відповідного майна.

За умовами пункту 4.2. договору акти наданих послуг готує орендодавець не рідше одного разу протягом календарного місяця, і передає у 2-х екземплярах для підписання уповноваженому представнику орендаря. Уповноважений представник орендаря протягом 3-х робочих днів підписує акти наданих послуг, скріплює підпис печаткою (у разі її наявності) та один екземпляр повертає орендодавцю. Підписи та печатки сторін у факсимільному (сканованому) вигляді мають силу оригіналу. В разі ненадання орендарем актів наданих послуг, з 4-го дня акти вважаються підписаними, а послуги прийняті в повному обсязі без зауважень.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору, сторонами був підписаний Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1 від 20.07.2021, в якому вказано, що виконавець і замовник уклали даний акт про те, що виконавець виконав роботи (надав послуги) згідно з договором № 38/21 від 14.07.2021, а саме:

1) оренда катка VIBROMAX VM 115 T 06383 AE (15.07.2021) тривалістю 8 годин, загальною вартістю - 7 200 грн. 00 коп.;

2) оренда екскаватора HITACHI ZX 330 Т 06385 АЕ (15.07.2021 - 16.07.2021) тривалістю 17 годин, загальною вартістю - 18 700 грн. 00 коп.;

3) оренда напівпричіпа (трал) BROSHUIS 4AOU16-40, АЕ 1154 XF, тривалістю 46 годин, загальною вартістю - 50 600 грн. 00 коп. Всього вартість складає 76 500 грн. 00 коп. В Акті сторони засвідчили, що роботи (послуги) виконані повністю, сторони претензій одна до одної не мають (а.с.13).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

У пункті 4.1. договору передбачено, що порядок розрахунків та строки оплати вказуються у додатку № 2 до договору.

Як було вказано вище, у додатку № 2 до договору - Специфікації № 1 від 14.07.2021 сторони визначили, що орендар здійснює оплату за фактично надані послуги протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт (пункт 2 Специфікації).

При цьому, як зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, у вказаний період відповідачем орендна плата сплачена не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 76 500 грн. 00 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, враховуючи порядок сплати орендної плати, визначений умовами договору (пункт 2 Специфікації № 1 від 14.07.2021), строк внесення орендної плати в сумі 76 500 грн. 00 коп., з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є таким, що настав 26.07.2021.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов`язання не виконав, орендну плату в сумі 76 500 грн. 00 коп. у встановлений договором строк та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 76 500 грн. 00 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, в процесі розгляду справи судом, відповідачем було долучено до матеріалів справи (до відзиву на позовну заяву) докази часткового погашення основного боргу відповідачем, а саме: платіжне доручення № 723 від 26.08.2022 на суму 50 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "оплата за оренду техніки згідно з договором № 38/21 від 14.07.2021 та рахунку №1/38 від 20.07.2021" (а.с.38).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява вважається поданою до господарського суду 19.08.2022, про що свідчить конверт (а.с.23) про направлення її до суду засобами поштового зв`язку.

Отже, частково (в сумі 50 000 грн. 00 коп.) основний борг у справі було погашено відповідачем 26.08.2022.2022 - після звернення позивача із позовом до суду (19.08.2022).

Приписами статті 534 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

В той же час, судом відхиляються аргументи позивача щодо необхідності зарахування здійсненої відповідачем 26.08.2022 оплати в рахунок погашення пені, інфляційних втрат та 3% річних, а залишок суми - в рахунок погашення основного боргу, з посиланням на норми статті 534 Цивільного кодексу України, з огляду на таке.

Можливість застосування статті 534 Цивільного кодексу України ставиться в залежність від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 Цивільного кодексу України застосовуватися не може.

У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 року у справі № 911/2630/18.

Відповідний порядок установлений, зокрема у пунктах 3.1, 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (далі - Інструкція), згідно з якими платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

У розумінні наведених норм визначення призначення платежу належить виключно платнику. Платник може змінити реквізит "призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення. Відповідно отримувач коштів в свою чергу не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. Спрямування коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті що визначені в призначенні платежу, може мати місце у випадку відсутності чіткого зазначення призначення платежу.

В даному випадку платіжне доручення № 134 від 15.08.2022 містить призначення платежу "оплата за оренду техніки згідно з договором № 38/21 від 14.07.2021 та рахунку №1/38 від 20.07.2021".

Жодних доказів щодо помилковості перерахування вказаної суми грошових коштів чи доказів відкликання відповідачем вказаного платіжного доручення для зміни призначення платежу матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для спрямування грошових коштів на погашення інших заборгованостей, ніж ті що визначені в призначенні платежу, а саме в рахунок погашення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи вказане, відсутні підстави для зарахування вказаної суми не в рахунок погашення існуючої основної заборгованості з оренди, а з черговістю, визначеною статтею 534 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В той же час, доказів на підтвердження повної сплати орендної плати у залишковій сумі 26 500 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов`язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також встановлене судом порушення строків внесення орендної плати з боку відповідача, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в залишковій сумі 26 500 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 26 500 грн. 00 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.2. договору сторони передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати за договором орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,01%, але у будь-якому випадку не більше подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.07.2021 по 25.01.2022 в сумі 1 407 грн. 60 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с. 3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але період прострочення визначено невірно, а саме: не було враховано, що відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (у даному випадку - 26.07.2021), отже прострочення виникло лише з 27.07.2021.

Таким чином, розрахунок пені, наведений у позовній заяві (а.с. 3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Отже, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, господарський суд встановив, що пеня підлягає нарахуванню в період з 27.07.2021 по 25.01.2022 на суму заборгованості у розмірі 76 500 грн. 00 коп. та в цей період складає 1 399 грн. 95 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 399 грн. 95 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2021 року по липень 2022 року у сумі 16 966 грн. 93 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, але арифметично розрахунок проведено також невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, наведений у позовній заяві (а.с. 3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Крім того, під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке:

- Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення;

- згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання;

- зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, № 908/1928/18, № 904/4565/18, №904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Враховуючи вказане, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням вказаних вище положень, суд встановив, що інфляційні втрати в заявленому позивачем періоді з серпня 2021 року по липень 2022 року складають 16 967 грн. 12 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем у періоді з серпня 2021 року по липень 2022 року розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 16 966 грн. 93 коп.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 26.07.2021 по 04.08.2022 у сумі 2 357 грн. 87 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості, але період прострочення визначено невірно, а саме: не було враховано, що відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (у даному випадку - 26.07.2021), отже прострочення виникло лише з 27.07.2021.

Таким чином, розрахунок 3% річних, наведений у позовній заяві (а.с. 3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що 3% річних підлягають нарахуванню в період з 27.07.2021 по 25.01.2022 на суму заборгованості у розмірі 76 500 грн. 00 коп. та в цей період складають 2 351 грн. 59 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 351 грн. 59 коп.

З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву щодо наявності форс-мажорних обставин та наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошового зобов`язання перед позивачем, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан, що пов`язаний із запровадженням воєнного стану.

Слід також враховувати, що сторони укладаючи договір договором оренди № 38/21 від 14.07.2021 погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строки внесення орендної плати. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Необхідно врахувати, що ТОВ "Трансбудмеханік" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, користуючись орендованою технікою, усвідомлювало необхідність внесення плати за її користування у передбачені договором строки, з огляду на що повинно було розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Окремо суд звертає увагу, що граничним строком внесення орендної плати у даній справі є 26.07.2021, отже зобов`язання за договором було порушено задовго до введення воєнного стану в країні, таким чином відповідач був зобов`язаний та мав можливість сплатити орендну плату до настання обставин, на які він посилається як на форс-мажор, але вказані зобов`язання ним не були виконані.

Таким чином, прострочення відповідача за спірним договором виникло до початку військових дій.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору оренди № 38/21 від 14.07.2021, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, з огляду на таке, що такі зобов`язання виникли у відповідача за декілька місяців до виникнення вказаних обставин.

Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу.

В решті відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 480 грн. 64 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Піддубного Данила Юрійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" про стягнення заборгованості за договором оренди № 38/21 від 14.07.2021 у загальному розмірі 97 232 грн. 40 коп. - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 50 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудмеханік" (49005, м.Дніпро, вулиця Глобинська, будинок 2; ідентифікаційний код 42045630) на користь Фізичної особи-підприємця Піддубного Данила Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) 26 500 грн. 00 коп. основного боргу, 1 399 грн. 95 коп. - пені, 16 966 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 2 351 грн. 59 коп. - 3% річних та 2 480 грн. 64 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 31.10.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко