Рішення № 107043791, 21.10.2022, Соснівський районний суд м. Черкас

Провадження № 2/712/895/22

Справа № 712/10119/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді ПИРОЖЕНКО С.А.

при секретарі НАГАЄВСЬКІЙ В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Російської Федерації (адреса для листування: Посольство Російської Федерації м. Київ, пр.. Повітрофлотський 27) про відшкодування майнової та моральної шкоди , завданої збройною агресією Російської Федерації проти України,

В С Т А Н О В И В:

15.10.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України, посилаючись на те, що в квітні 2014 року, після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України, він, ОСОБА_2 , 1979 року народження, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 червня 2020 року мав право на приватизацію зазначеної квартири. Проте право власності на квартиру не було оформлено, оскільки органи державної влади не здійснювали повноваження на непідконтрольній території.

Крім того, на праві власності володіє Ѕ частиною квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та порушення прав людини на тимчасово окупованій території України, призвели для нього до втрати житла і майна, неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Донецьк Донецької області та його вимушеного переселення у листопаді 2014 року до підконтрольної території за адресою: АДРЕСА_4 .

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей. До переліку населених пунктів, які визнані окупованими входить м. Донецьк і м. Макіївка Донецької області.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 червня 2017 року встановлено факт того, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у листопада 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Позивач вказує, що збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України йому завдано істотної моральної та майнової шкоди.

Так, проживаючи на території міста Донецьк, він мав налагоджений побут, був матеріально забезпеченим і працевлаштованим, мав можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, котрі гарантовані кожній людині. Проте з початком збройної агресії Російської Федерації проти України був позбавлений можливості користуватися цими благами. В результаті цього він дуже виснажив свою нервову систему та здоров`я. Після переїзду на нервовому підґрунті погіршився сон, час від час відчуває панічні атаки. Психічно-емоційний стан після переселення дуже важкий, все майно, всі речі залишилися на окупованій території.

З урахуваннямхарактеру,обсягу,та тривалостіпорушень йогоособистих прав,свобод таінтересів, а також практики Європейського суду з аналогічних питань, завдану моральну шкоду оцінює в 1164768 грн. 50 коп., що на день звернення з позовом до суду за офіційним курсом НБУ, становить 35000 євро.

Розмір збитків (майнової шкоди), що підлягає відшкодуванню, становить 922568 грн. 41 коп., що еквівалентно 27722,16 євро за офіційним курсом НБУ на день подачі позову. В зазначену суму входять: недоотримані доходи (втрачена заробітна плата), розмір упущеної вигоди через неможливість здачі нерухомого майна в оренду, витрати пов`язані з вимушеною орендою житла на підконтрольній території України, вимушені витрати на утримання житла (сплата комунальних послуг), матеріальні збитки через втрату контролю над нерухомими майном (неможливості реалізації права власності), втрата контролю над акція промислових підприємств.

Таким чином, наявні всі правові підстави для стягнення з Російської Федерації на його користь компенсації завданої Російською Федерацією моральної та майнової шкоди у зазначених розмірах.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 липня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 17 серпня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач до судового засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, через МЗС України, але згоди на розгляд справи від російської сторони не надійшло, та в подальшому діяльність представництв України та росії в Україні, а також будь яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конференції про дипломатичні зносини 1961 року.

У зв`язку з неявкою сторін фіксація технічними засобами відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України не здійснювалася.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Визначаючи юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої неспровокованим та повномасштабним актом збройної агресії Російської Федерації проти Української держави, численними актами геноциду Українського народу фізичній особі - громадянину України, Верховний Суд звернув увагу на наступне: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Враховуючи вказане, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 49).

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Донецьк, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України.

Згідно рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 червня 2020 року ОСОБА_2 мав право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначене рішення суду було залишено без змін Постановою Донецького апеляційного суду від 18.11.2020 року та Ухвалою Касаційного цивільного суду від 18.02.2021 року. Проте право власності на квартиру не було оформлено, оскільки органи державної влади не здійснюють повноваження на непідконтрольній території.

Крім того, ОСОБА_2 на праві власності володіє Ѕ частиною квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 листопада 2014 року №7102002032, ОСОБА_2 перемістився з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_4 .

Вказане місце проживання позивач вимушено покинув у листопада 2014 року з огляду на масові порушення прав людини, викликані збройною агресією Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей. До переліку населених пунктів, які визнані окупованими входить м. Донецьк і м. Макіївка Донецької області.

Відповідно до рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07.06.2017 року у цивільній справі № 712/4364/17, яке не оскаржувалось з боку Російської Федерації у встановленому порядку та набрало законної сили, встановлено факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у листопада 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

В результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області України позивач зазнав моральних страждань. Завдана моральна шкода позивачу обумовлена зокрема тим, що проживаючи на території міста Донецьк, він мав налагоджений побут, був матеріально забезпеченим і працевлаштованим, мав можливість вести повноцінне життя на рідній землі, користуватися усіма особистими немайновими та майновими благами, котрі гарантовані кожній людині. Проте з початком збройної агресії Російської Федерації проти України був позбавлений можливості користуватися цими благами.

Переміщення на підконтрольну Україні територію в результаті саме збройної агресії РФ спричинило об`єктивну необхідність позивачу облаштовувати звичний для нього спосіб життя. Нанесена позивачу Російською Федерацією моральна шкода виявилась у погіршенні емоційного та психологічного стану та продовжує йому завдавати чималих моральних страждань. Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, що також регулювалось різними законодавчими актами та офіційними документами.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

На підставі чинних нормативно-правових актів та практики Європейського суду з аналогічних питань, з урахуванням характеру, обсягу та тривалості порушень позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 1164768 грн. 50 коп., що на день звернення з позовом до суду за офіційним курсом НБУ, становить 35000 євро.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно ч.6 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно з ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) N 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як слідує зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Право на життя передбачене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІУ Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та Росією в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст..2 Статуту ООН.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 1164768 грн. 50 коп., позивачем доведено, що внаслідок його вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області внаслідок саме збройної агресії РФ проти України він відчуває душевні страждання, що не дають йому можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії РФ проти України. З огляду на триваючу окупацію РФ частини території Донецької області України обставини, що призвели до вимушеного переселення позивача тривають і досі.

Отже, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду у розмірі по 1164768 грн. 50 коп., що на день звернення з позовом до суду за офіційним курсом НБУ, становить 35000 євро.

За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». За фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Згідно ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

У частинах першій, другійстатті 22 ЦК Українивизначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Статтею 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини другоїстатті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правилстатті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.02.1992р. (із змінами), шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України, передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У своєму позові позивач вказує, що розмір збитків (майнової шкоди), що підлягає відшкодуванню, становить 922568 грн. 41 коп., що еквівалентно 27722,16 євро за офіційним курсом НБУ на день подачі позову. Згідно наданого позивачем розрахунку, який прийнято до уваги судом, в зазначену суму входять: недоотримані доходи (втрачена заробітна плата), розмір упущеної вигоди через неможливість здачі нерухомого майна в оренду, витрати пов`язані з вимушеною орендою житла на підконтрольній території України, вимушені витрати на утримання житла (сплата комунальних послуг), матеріальні збитки через втрату контролю над нерухомими майном (неможливості реалізації права власності), втрата контролю над акція промислових підприємств.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні всі правові підстави для стягнення з Російської Федерації на користь позивача компенсації завданої Російською Федерацією моральної та майнової шкоди у зазначених вище розмірах, у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави в розмірі 12 405 грн.

Керуючись ст. 6,12, 13,18,263,265,268,279 ЦПК України, на підставі ст. 22, 23, 386, 1166, 1192 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1164 768 гривень 50 коп. (один мільйон сто шістдесят чотири тисячі сімсот шістдесят вісім гривень п`ятдесят копійок).

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 922568 грн. 41 коп. (дев`ятсот двадцять дві тисячі п`ятсот шістдесят вісім гривень сорок одну копійку).

Стягнути Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 12 405 грн. (дванадцять тисяч чотириста п`ять гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ: