Ухвала суду № 10704309, 05.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2010 р. м. КиївК-21815/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Брайко А.І., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Шипуліна Т.М.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Мукачівського міського комунального підприємства «Ремонтно-будівельне управління»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2007

у справі № 7/146-2007 (22а-2849/07)

за позовом Мукачівського міського комунального підприємства «Ремонтно-будівельне управління»(далі Підприємство)

до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області (далі Мукачівська ОДПІ)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Орбан О.Ю.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Закарпатської області від 14.06.2007 позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 23.02.2007 №000712340/0/492/23-01/3328356/4428, від 28.02.2007 №000722340/0/529/23-01/3328356/4429 та від 28.02.2007 №000702340/0/530/23-01/3328356/4430. У прийнятті названого рішення місцевий суд виходив з того, що:

відповідачем було пропущено 1095-денний строк застосування штрафних санкцій, установлений підпунктом 15.1.1 пунктом 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за період з 20.12.2002 по 19.01.2004;

податковий орган неправомірно зараховував внесені Підприємством поточні платежі в рахунок оплати його податкового боргу за мировою угодою, що призвело до виникнення прострочення зі сплати поточних податкових зобовязань позивача;

одночасне застосування заходів відповідальності у вигляді пені та у формі штрафу за несвоєчасну сплату податкових зобовязань є, по суті, подвійною відповідальністю за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2007 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з тих мотивів, що фактично спірні штрафні санкції було нараховано податковим органом на суми прострочених податкових зобовязань до моменту укладення мирової угоди про розстрочення податкового боргу та на суму несвоєчасно внесених платежів після укладення мирової угоди з урахуванням внесеної позивачем плати за цією угодою. Крім того, за висновком апеляційного суду, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачено альтернативне застосування штрафу або пені за несвоєчасно сплачену суму податкового зобовязання.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Закарпатської області зі спору, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про порушення Мукачівською ОДПІ порядку застосування штрафних санкцій.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Підприємства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- ухвалою господарського суду Закарпатської області від 16.03.2005 у справі №2/7 було затверджено укладену Мукачівською ОДПІ та Підприємством мирову угоду, умовами якої визначено порядок сплати позивачем податкового боргу в сумі 266192,01 грн. шляхом внесення Підприємством щомісячно у період з 16.03.2005 по 11.03.2008 платежів рівними частками по 7394,30 грн.;

- за наслідками проведеної Мукачівською ОДПІ планової документальної перевірки на предмет дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 30.09.2006, оформленої актом від 20.02.2007 №148/23-01-03328356, було виявлено факт порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань з податку на додану вартість;

- виявлені в ході перевірки обставини було покладено контролюючим органом в основу прийняття податкових повідомлень-рішень:

від 23.02.2007 №000712340/0/492/23-01/3328356/4428, відповідно до якого позивачеві нараховано штраф у сумі 53805,99 грн.;

від 28.02.2007 №000722340/0/529/23-01/3328356/4429, за яким Підприємство зобовязано сплатити 4049,31 грн. штрафу;

від 28.02.2007 № 000702340/0/530/23-01/3328356/4430 про зобовязання позивача сплатити штраф у розмірі 23169,95 грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Одним з мотивів для задоволення цього позову місцевим судом зазначено нарахування відповідачем оспорюваних сум штрафних санкцій поза межами 1095-денного строку давності. Втім такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Адже згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 1.2 статті 1 названого Закону податкове зобовязання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 цієї ж норми Закону податковий борг (недоїмка) це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 названої статті штрафна санкція (штраф) це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пунктом 17.3 статті 17 вказаного Закону встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що сума штрафних санкцій за змістом Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є складовою податкового зобовязання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону.

Чинне законодавство не містить норми, яка б встановлювала початок перебігу строку для визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобовязання за платежем із штрафних санкцій, в тому числі застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону.

Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобовязання, а підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобовязання, перебіг строку давності для визначення суми податкового зобовязання зі штрафу, передбаченого цією правовою нормою, починається з дня, наступного за днем сплати узгодженої суми податкового зобовязання.

Правильність такого тлумачення правових норм підтверджується і приписами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за змістом якого штраф за затримку сплати податкового зобовязання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу. У випадку ж обчислення строку застосування штрафу з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, затримка платником сплати узгодженого податкового зобовязання понад 1095 днів взагалі унеможливлювала б накладення на такого платника стягнень в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та з наявних у матеріалах справи доказів (зокрема, додатку до акта перевірки, що містить розрахунок спірних штрафних санкцій), штрафи за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями було нараховано на податкові зобовязання, які фактично погашалися позивачем, починаючи з 25.02.2004. Таким чином, саме з цієї дати розпочався перебіг 1095-денного строку для застосування штрафів за несвоєчасність сплати цих податкових платежів, а тому з огляду на дату прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії відповідачем було дотримано зазначений строк під час застосування названих штрафів.

У розгляді цієї справи місцевий та апеляційний суди дійшли різних висновків й щодо підстав виникнення прострочення під час сплати позивачем податкових зобовязань з ПДВ за перевірений період. Так, суд першої інстанції зазначив, що фактично внесені позивачем поточні платежі з цього податку самовільно спрямовувалися податковим органом в рахунок погашення податкового боргу Підприємства за мировою угодою.

Втім незрозуміло, на чому саме ґрунтується такий висновок місцевого суду про зміну податковим органом призначення внесених Підприємством платежів в рахунок оплати податкових зобовязань. Адже у матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо віднесення Мукачівською ОДПІ перерахованих Підприємством коштів для оплати поточних платежів в рахунок його податкового боргу. До того ж, оспорювані штрафні санкції та пеня нараховані позивачеві саме на несвоєчасно погашений податковий борг (а не за порушення граничних строків сплати поточних платежів).

З огляду ж на наявний у матеріалах справи розрахунок штрафних санкцій суд апеляційної інстанції обґрунтовано спростував наведений висновок місцевого суду, вказавши, що спірні штрафні санкції було застосовано Мукачівською ОДПІ на прострочені суми податкових зобовязань, сплачені Підприємством до укладення названої мирової угоди, а також після її укладення з урахуванням внесення позивачем платежів за цією угодою.

Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

В силу ж вимог пункту 16.1 статті 16 цього ж Закону після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається:

а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом;

б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону.

Таким чином, за порушення строків сплати податкових зобовязань Законом передбачено два види відповідальності нарахування пені після закінчення граничного строку сплати податкового зобовязання (незалежно від його погашення) та штрафу після фактичного погашення платником податкового боргу. Отже, в даному разі нарахування позивачеві пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового зобовязання є, по суті, не подвійним притягненням до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, а застосування різних видів відповідальності за вчинене правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд повинен застосувати матеріальний закон, який регулює відповідне коло спірних правовідносин, однак при цьому суд не наділений правом аналізувати доцільність норми Закону та, зокрема, її економічний вплив на правовідносини як підставу для застосування такої норми, що однак було фактично зроблено місцевим судом.

Отже, оскільки апеляційний суд, з достатньою повнотою встановивши фактичні дані зі справи (зокрема, обставини щодо фактичного порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобовязань з ПДВ), надав цим обставинам правильну юридичну оцінку, правильно застосувавши до спірних правовідносин матеріальний закон, підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Мукачівського міського комунального підприємства «Ремонтно-будівельне управління»залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2007 у справі № 7/146-2007 (22а-2849/07) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:А.І. Брайко Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко Т.М. Шипуліна