Рішення № 107037419, 20.10.2022, Франківський районний суд м. Львова

465/4023/22

2/465/3028/22

РІШЕННЯ

Іменем України

20.10.2022 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої - судді Марків Ю.С.

за участі секретаря судового засідання Чапля В.С.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу державної влади, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу державної влади.

Позов мотивує тим, що постановою інспектора УПП у Львівській області серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 51,00 грн. Відповідно до вищевказаної постанови, позивач, 15 березня 2021 року о 01.20 год. на проспекті В`ячеслава Чорновола, 44 у м. Львові, керував автомобілем Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив вимоги п. 2.3.в ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП. Не погоджуючись з вказаною постановою, позивачем було подано скаргу начальнику УПП у Львівській області, однак таку залишено без задоволення, а постанову без змін. В подальшому позивачем було подано позов до Залізничного районного суду м.Львова про скасування постанови інспектора УПП у Львівській області серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 30.09.2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , після чого ним було подано апеляційну скаргу на вказане рішення. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2021 року скасовано рішення Залізничного районного суду м.Львова від 30.09.2021 року, скасовано постанову серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року. Позивач зазначає, що незаконними діями та рішеннями інспектора УПП у Львівській області Копак М.О. та начальника УПП у Львівській області Пилипенка Р.О. йому заподіяно матеріальну та моральну шкоду. Матеріальна шкода, завдана позивачу полягає у понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., які він поніс у зв`язку з підготовкою, поданням позову та його розглядом в адміністративній справі №462/2712/21. Питання про стягнення судових витрат судом першої інстанції не було вирішено, в задоволенні позову йому було відмовлено. Вказує, що про розгляд його апеляційної скарги йому не було відомо і участі у ньому він не брав. В подальшому позивачем до Залізничного районного суду м.Львова було подано заяву про ухвалення додаткового рішення в частині розподілу судових витрат на правову допомогу, однак ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 10.03.2022 року відмовлено в задоволенні його клопотання про поновлення строку на подання доказів понесених судових витрат, а заяву про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Окрім цього, позивачем зазначається, що йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 30000,00 грн. та яка полягає в тому, що протиправними діями та рішеннями було істотно змінено його звичний спосіб життя, принижено його честь та гідність, ділову репутацію. Вказує, що він є власником і керівником ВКПП "Віктуар", яке здійснює перевезення пасажирів на таксі та одночасно він виконує функції водія автомобіля таксі, однак змушений був витрачати велику кількість часу для здійснення свого захисту від незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв. Також зазначає, що для відновлення його репутації в середовищі його близьких та знайомих, серед його співробітників та колег, серед конкурентів, серед потенційних клієнтів йому необхідно прикласти багато зусиль і витратити багато часу та коштів.

Не погоджуючись з поданим позовом, від представника відповідача Державної казначейської служби України надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив мотивують тим, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у справі та може бути залученим до справи лише в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки Казначейство відповідно до наданих повноважень здійснює лише виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ та жодним чином не розпоряджаються коштами на ньому і кошти на такому рахунку не належать Державній казначейській службі України. Окрім цього, зазначають, що вказана позивачем матеріальна шкода у вигляді юридичних послуг не є матеріальною шкодою в розумінні ст.1166 ЦК України, а є процесуальними витратами, відтака така вимога є безпідставною. Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди вказують, що позивачем не виконано вимог для такого відшкодування, а саме відсутній обгрунтований розрахунок завданої моральної шкоди, відсутні належні докази її завдання, позивачем не надано жодного доказу незаконності дій УПП у Львівській області, оскільки жодного стягнення до нього не застосовано, не підтверджено протиправність (незаконність) діяння відповідачів, достовірно не встановлено причинно-наслідкового зв`язку. Також, представник відповідача у поданому відзиві не погодився із стягненням на користь позивача судових витрат, оскільки ним не надано належних документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат на правову допомогу, не надано розрахунку таких витрат.

Окрім цього, відзив на позовну заяву надійшов і від представника відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відзив мотивує тим, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою та такі повинен довести позивач у справі. Окрім цього, зазначають, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності працівника поліції в межах адміністративного провадження не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Всупереч вимогам ст.12, 81 ЦПК України позивач не довів наведених ним обставин, не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження пояснень про заподіяння йому працівниками поліції моральної шкоди, а сам факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 29.08.2022 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу державної влади та призначено судове засідання для розгляду справи по суті

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 Цивільного кодексу України).

У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПКУкраїни передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 11 ЦК України регламентовано підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких, зокрема, є завдання моральної шкоди іншій особі.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Судом встановлено, що 15 березня 2021 року поліцейським молодшим лейтенантом поліції УПП у Львівській області Копак Марією Олегівною винесено постанову серії ЕАН № 3918355 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 51 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Згідно вказаної постанови 15 березня 2021 року о 01.20 год. на проспекті В`ячеслава Чорновола, 44 у м. Львові ОСОБА_1 , керував автомобілем Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив вимоги п. 2.3. в ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивачем ОСОБА_1 було подано скаргу начальнику УПП у Львівській області.

Рішенням №137 від 02.04.2021 по скарзі на постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року вищевказану постанову залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Рішенням Залізничного районного суду м. Льовова від 30 вересня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення залишено без задоволення, постанову серії ЕАН № 3918355 від 15.03.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським молодшим лейтенантом поліції УПП уЛьвівській області Копак Марією Олегівною залишено без змін.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 вересня 2021 року по справі №462/2712/21 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування рішення задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕАН №3918355 від 15 березня 2021 та закрито справу про адміністративне правопорушення, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1135 грн.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по справі № 462/2712/21 залишено без розгляду.

Згідно змісту вказаної постанови прийняте рішення судом мотивовано тим, що до закінчення судових дебатів у справі не було подано ані доказів розміру судових витрат, ані заяви про те, що докази розміру судових витрат будуть надані після ухвалення судового рішення та протягом п`яти днів.

Окрім цього, ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 10.03.2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання доказів понесених судових витрат - відмовлено; заяву ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення про стягнення з Управління патрульної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань понесених ним судових витрат, а саме витрати на професійну правничу допомогу у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишено без розгляду.

Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

14 квітня 2021 року між адвокатом Телішевським Іваном Даниловичем та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір №14/04/2021 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого позивач уповноважує представника, а представник зобов`язується надавати позивачу консультаційні та юридичні послуги (правову допомогу) щодо захисту прав та інтересів останнього як позивача в судових органах всіх інстанцій у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування постанови інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Копак М.О. серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року про накладення адміністративного стягнення та рішення начальника Управління патрульної поліції у Львівській області Пилипенка Р. №137 від 02 квітня 2021 року.

Відповідно до п. 4.1. договору за надані згідно п.1.1 договору послуги, замовник сплачує представнику винагороду в строки та в розмірі, що визначаються згідно з додатком №1, який є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з Додатком №1 до вищевказаного договору за надані згідно п.1.1 договору послуги замовник сплачує представнику винагороду в розмірі фіксованої суми в розмірі 2000,00 грн. за підготовку заяв по суті, клопотань, процесуальних заяв, збір доказів та фіксованої суми в розмірі 1000,00 грн. за участь в одному судовому засіданні, незалежно від його тривалості.

Як вбачається з квитанцій від 19.04.2021 року, 27.05.2021 року та 01.10.2021 року позивачем ОСОБА_1 сплачено адвокату Телішевському І.Д. 3000,00 грн. на підставі договору про надання правової допомоги №14/04/2021 від 14.04.2021 року.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто, правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Способи захисту цивільних прав визначено ч.2 ст.16 ЦК України.

З точки зору закону для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: наявність протиправної поведінки; факт понесення збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Як зазначено вище, позивач при зверненні до суду збитками вважає матеріальні витрати, понесені на оплату вартості правової допомоги при розгляді Залізничним районним судом м.Львова спору про оскарження постанови УПП у Львівській області серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року.

Тобто, позивач при зверненні до суду ототожнює поняття збитків з витратами на оплату правової допомоги.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах Великої Палати від 14 квітня 2020 року в справі № 925/1196/18, від 21 листопада 2018 року в справі № 462/6473/16-ц, від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц, від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді.

Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі 3000,00 грн. слід відмовити.

Щодо стягнення на користь позивача завданої йому моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1, 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає у: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду.

Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. (стаття 1175 ЦКУ).

Звертаючись до проблематики врегулювання деліктних відносин з участю держави Україна, Конституційний Суд України в рішенні від 30.05.2001 р. у справі №1-22/2001 за конституційним зверненням ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» зазначив, зокрема, таке: «…Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (ст. 3, 16, 22). Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки юридичної відповідальності держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків». І далі: «... ст. 152 Конституції України зобов`язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Відшкодовується також державою завдана безпідставним осудженням шкода у разі скасування вироку суду як неправосудного (ст. 62 Конституції України)».

Відповідно до ППВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9, в п. 16 якої вищий судовий орган України звертає увагу на те, що суди повинні суворо дотримуватися передбаченого ст. 56 Конституції України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

При цьому, суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі", зазначається, що "з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги". Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини можна зробити висновок, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб. які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховується душевні страждання ОСОБА_1 , зокрема доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане постановленням незаконної постанови про притягнення до відповідальності, витрати зусиль та часу, спрямованих на захист своїх прав і свобод.

З урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає обґрунтованим розмір моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача в сумі 2000,00 гривень.

Вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн. є завищеною, належними доказами не підтверджена, а тому в цілому задоволенню не підлягає.

Суд також врахував правову позицію Верховного Суду висловленої у постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі за № 752/17832/14-ц, а саме, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Щодо стягнення на користь позивача судових витрат на правову допомогу, пов`язану з розглядом вказаної цивільної справи в розмірі 5000,00 грн. суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність`договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось судом, 14 квітня 2021 року між адвокатом Телішевським Іваном Даниловичем та позивачем ОСОБА_1 укладено договір №14/04/2021 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого позивач уповноважує представника, а представник зобов`язується надавати позивачу консультаційні та юридичні послуги (правову допомогу) щодо захисту прав та інтересів останнього як позивача в судових органах всіх інстанцій у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування постанови інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області Копак М.О. серії ЕАН №3918355 від 15.03.2021 року про накладення адміністративного стягнення та рішення начальника Управління патрульної поліції у Львівській області Пилипенка Р. №137 від 02 квітня 2021 року.

Окрім цього, пунктом 2.2. вищевказаного договору про надання правової допомоги, закінчення робіт визначається моментом набрання законної сили відповідним судовим рішенням; за настання вказаних обставин виконавець вважається таким, що повністю виконав свої зобов`язання перед замовником.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача про стягнення на його користь судових витрат, пов`язаних з наданням йому правової допомоги у даній цивільній справі, в розмірі 5000,00 грн. слід відмовити, оскільки договором про надання правової допомоги №14/04/2021 від 14.04.2021 року, укладеним з адвокатом Телішевським І.Д., передбачено надання правової допомоги позивачу лише в адміністративній справі про визнання протиправними і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення начальника Управління патрульної поліції у Львівській області, однак не передбачено надання правової допомоги у даній цивільній справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу державної влади.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення на користь позивача з Державного бюджету України моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).

Оскільки позов задоволено частково та позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору слід віднести за рахунок держави. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19, провадження № 61-20862св19.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 263, 265, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України, Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу державної влади задоволити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судовий збір залишити за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Держава в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса: м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6.

Відповідач: Департамент патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, адреса: м.Львів, вул.Перфецького, буд.19.

Повний текст рішення виготовлено 31.10.2022 року.

Суддя Ю.С. Марків