Рішення № 107013284, 26.10.2022, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2-а/130/25/2022

130/2266/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2022 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.

за участі секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Смірнова С.М.,

представника відповідача Заїки О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в собі Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування рішення про примусове повернення до країни походження іноземця,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з цим позовом до суду, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області №9 від 07.10.2022 про примусове повернення з України до країни походження громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стислий виклад позицій позивача.

Позивач ОСОБА_1 є громадянином російської федерації та прибув легально на територію України. 07.10.2022 головним спеціалістом Жмеринського відділу Управління ДМС України у Вінницькій області В. Возняк було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження іноземця відносно ОСОБА_1 , який перебуваючи в Україні більше 90 днів самостійно не покинув територію країни, а продовжує нелегально проживати в Україні, що суперечить ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення від 05.10.2022 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП та призначено покарання у вигляді штрафу, який ОСОБА_1 сплачено, відповідно останній визнав свою провину у нелегальному перебуванні на території України. Також на думку головного спеціаліста ОСОБА_3 відсутні обставини, які передбачені ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які б забороняли примусове повернення в країну походження чи третю країну ОСОБА_1 .

Представник позивача вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не було надано належної оцінки обставинам, передбаченим ст. 31 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які наявні по відношенню до ОСОБА_1 , та які посадова особа не врахувала при прийнятті рішення, зокрема те, що спочатку внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення від відбував покарання та був звільнений з місць позбавлення волі 23.02.2022, після звільнення отримати документ він не має можливості через війну розпочату російською федерацією проти України та як наслідок припинення прийому документів Державною міграційною службою України піл час дії воєнного стану.

Крім того, відносно позивача існують обставини, які відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняють його примусове повернення зокрема життю позивача на території країни його походження загрожує небезпека за ознаками політичних переконань, адже позивач не згоден з політикою держави в зв`язку з чим на початку 2018 року він залишив територію країни походження, адже йому загрожував виклик до війська. Наразі ризик призову на військову службу та мобілізацію, яка оголошена в російській федерації для участі у війні проти України в разі повернення до країни походження зберігається і досі чого позивач не бажає та не підтримує. Позивач готовий відмовитись від громадянства російської федерації взагалі, проте на час дії воєнного стану це неможливо, та й повертатись ОСОБА_1 фактично немає куди і до кого, адже всі його рідні проживають в Україні.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали.

Стислий виклад заперечень відповідача.

24.10.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав того, що ОСОБА_1 перебував на території України більше 90 днів та самостійно територію України не залишив у зв`язку з чим за порушення міграційного законодавства на останнього було складено відповідний протокол та притягнено до відповідальності шляхом накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, який останній сплатив, фактично погодившись з правопорушенням. Обставини, які відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які б забороняли примусове повернення в країну походження чи третю країну не виявлено. З привожу захисту в Україні, добровільного повернення на батьківщину до органів чи підрозділів ДМС за місцем тимчасового перебування в період незаконного перебування не звертався. До того ж міграційна служба відповідно до Наказу ДМС № 44 від 01.03.2022 відновила свою роботу та надання адміністративних послуг з 03.03.2022. Отже рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 є законним, обґрунтованим та прийнятим відповідно до чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволеня позову.

Процесуальні дії, заяви та клопотання.

18.10.2022 ухвалою суду було відкрито провадження у справі справа призначена до розгляду на 26.10.2022. 24.10.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 являється громадянином російської федерації, що підтверджується копією паспорта громадянина російської федерації (а.с.6).

Відповідно рішення №9 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства головним спеціалістом Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області В. Возняк прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина російської федерації ОСОБА_1 . Позивачу повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, прийнято рішення про його примусове повернення. Позивач зобов`язався не пізніше 11.10.2022 залишити територію України. (а.с.7-8).

Постановою державної міграційної служби Жмеринського відділу від 02.06.2022 ОСОБА_1 притягнено до відповідальності за порушення ч.1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн, який останній сплатив, винесену постанову не оскаржив (а.с.9-10). Постановою державної міграційної служби Жмеринського відділу від 05.10.2022 ОСОБА_1 повторно ( через 90 днів) притягнено до відповідальності за порушення ч.1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн, який останній також сплачено, що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.11-12).

Батько позивача являється громадянином російської федерації та має посвідку на проживання на території України, що вбачається з копії посвідки серії НОМЕР_1 (а.с.13).

Як вбачається з копії довідки серії ВІН № 018619 ОСОБА_1 громадянин російської федерації, засуджений 12.12.2048 Жмеринським міськрайонним судом за ч.4 ст. 296 КК України до 4 років позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі по відбуттю покарання 23.02.2022 (а.с.11).

Відповідно до копії наказу Державної міграційної служби України від 01.03.2022 №44 вирішено закінчити з 02.03.2022 простій, оголошений наказом ДМС від 24.02.2022 №43 «Про зупинення роботи органів ДМС, підприємств, установ, що входять до сфери управління ДМС». Відновити з 03.03.2022 надання адміністративних послуг ДМС з дотриманням запровадженому у відповідному регіоні заходів правового режиму воєнного стану (а.с.29-30).

Згідно справи № 2022/09 про примусове повернення до країни походження громадянина російської федерації ОСОБА_1 , останній у наданих поясненнях начальнику Жмеринського відділу УДМС у Вінницькій області від 05.10.2022 та 20.10.2022 вказав причиною його незаконного перебування в країні: «небыло денег» (мова оригіналу). Житловий будинок по АДРЕСА_1 належить батьку ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

Відповідно до розписки, наданої ОСОБА_1 від 07.10.2022 з приводу прийнятого рішення про примусове повернення з України у країну походження, останній повідомив, що не має наміру оскаржувати дане рішення так як погоджується з ним та відмовився від послуг адвоката (а.с.31-54).

Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержаний в порядку встановленому законом.

Мотиви суду.

Вирішуючи адміністративний позов, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, продовження строку їх перебування на території України регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі Закон України № 3773-VI).

Вказаним законом передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 9 цього Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до статті 17 вказаного Закону іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов`язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.

Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. № 150.

Згідно з п. 2 Порядку № 150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: 1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; 2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; 3) на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року.

Відповідно до п. 5 Порядку №150 строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.

Отже, законність перебування на території України громадян російської федерації та осіб без громадянства обчислюється з урахуванням вимог Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150.

Відповідно до Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України та російської федерації від 16.01.1997, громадяни російської федерації мали право перебувати на території України не більше як 90 днів протягом 180 днів.

Згідно пп. 1 п. 6, п. 7, п. 8 Порядку строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов`язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну.

Рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.

Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина 5 статті 26 Закону).

Згідно із частиною першою статті 31 Закону України № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України).

За даних обставин, держава Україна має певну свободу розсуду (дискрецію) у прийняття рішення про примусове повернення до країни походження, але у разі відповідності такого рішення вимогам законодавства України та відсутності обмежень, передбачених міжнародними актами.

Суд бере до уваги, що позивач є громадянином російської федерації строк його перебування на території України, визначений законом закінчився.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Заперечуючи проти адміністративного позову та наполягаючи на правомірності свого рішення, представник відповідача посилалися на те, що позивач перевищив термін перебування в Україні та із заявою про продовження строку перебування в Україні не зверталася на протязі восьми місяців з дня звільнення з місць позбавлення волі, доказів протилежного суду не надав, відповідно рішення про примусове його повернення до країни походження є законним та прийняти відповідно до норм чинного законодавства.

Суд вважає безпідставними посилання представника позивача та позивача на те, що після звільнення ОСОБА_1 з місць позбавлення волі 23.02.2022 останній не мав можливості надати документи, щоб узаконити своє перебування на території України в зв`язку тим, що УДМС припинила тимчасово свою роботу у зв`язку оголошеним в Україні воєнного стану, оскільки дані твердження спростовуються наказом Державної міграційної служби України від 01.03.2022 №44 відповідно до якого вирішено закінчити з 02.03.2022 простій, оголошений наказом ДМС від 24.02.2022 №43 «Про зупинення роботи органів ДМС, підприємств, установ, що входять до сфери управління ДМС»; з 03.03.2022 відновлено надання адміністративних послуг ДМС з дотриманням запровадженому у відповідному регіоні заходів правового режиму воєнного стану, в свою чергу, позивачем та його представником не було надано жодних доказів звернення до відповідача із заявою про продовження строку перебування на території України.

Так само суд вважає безпідставним посилання представника позивача на те,що ОСОБА_1 нелегально перебував на терарії України у зв`язку з відбуванням ним покарання, адже перший протокол відносно останнього за порушення привали перебування на території України був складений 07.26.2022, а рішення про примусове повернення прийнято лише 07.10.2022, відповідно позивач за даний період не вчинив жодних дій для узаконення свого перебування на території України, або залишення її.

Приймаючи рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, відповідач виходив з того, що останній перевищив термін перебування та ухилявся від виїзду з території України, за що був притягнений до відповідальності, з заявою про продовження строку перебування на території України не звертався.

Суд погоджується з вказаним рішення відповідача, оскільки на час прийняття такого рішення строк перебування ОСОБА_1 на території України перевищив 90 днів протягом 180 днів і строк її перебування на території України не був продовжений в установлений порядку.

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до органів Державної міграційної служби України із заявою щодо продовження терміну її перебування на території України.

Таким чином, позивач не реалізував своє право на продовження строку тимчасового перебування на території України, не вжив заходів щодо продовження строку його перебування на території України, перевищив дозволений термін перебування на території України, чим порушив вимоги міграційного законодавства.

Суд вважає необґрунтованими послання позивача та його представника щодо неможливості його примусового повернення до країни походження або третьої країни згідно з частиною 1 статті 31 Закону України № 3773-VI, виходячи з наступного.

Сама по собі позиція позивача щодо не підтримання країни-агресора не свідчить про наявність загрози його життю чи здоров`ю, оскільки доказів, що позивач проявляв свою позицію, відкрито засуджував злочинні дії російської федерації чи існуючий у ній режим, за що може переслідуватися в країні походження, у справі немає. Крім того, позивач не вживав заходів до отримання статуту біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту. Тому його доводи щодо можливої загрози життю та свободі чи його переслідування у разі поверненню до країни походження ґрунтуються лише на припущеннях. Тим більше, позивач вправі виїхати до будь-якої третьої країни, а не лише до російської федерації.

Крім того, тривале проживання позивача в Україні, наявність родини в Україні, побоювання щодо мобілізації позивача до війська російської федерації, не є правовою підставою для автоматичного залишення її на території України поза межами встановлених строків, оскільки чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України та не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушень міграційного законодавства України.

Крім того суд зауважує, що позивачу не заборонено в`їзд в Україну, а отже після владнання необхідних законодавчих формальностей щодо законності перебування в Україні він матиме змогу повернутися до своєї родини.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підставою прийняття рішення про повернення позивача слугував саме факт проживання позивача без відповідних документів, що дають право на проживання на території України. Позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи зазначене, під час прийняття оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення, відповідач правомірно виходив з того, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні та ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування. Враховуючи наведене, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат.

Матеріали справи не містять доказів понесених відповідачем судових витрат, а тому підстави для їх стягнення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 268-271, 288 КАС України, Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України. На рішення може бути подана апеляція до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ); Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в собі Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21050 м. Жмеринка Вінницької області, вул. Київська, 16, ЄДРПОУ 37836770).

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ

Дата складання повного судового рішення 31.10.2022