Рішення № 107001689, 03.08.2022, Широківський районний суд Дніпропетровської області

справа № 197/1326/20

провадження № 2/197/17/22

ШИРОКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2022 року смт Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Шевченко О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Гетьманенко О.І.,

розглянувши у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

Позивач 15.12.2020 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором № б/н від 06.05.2011 станом на 03.11.2020 у сумі 14882,37 грн, з яких:

-11920,00 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту,

-2962,37 грн заборгованість за простроченими відсотками;

та 2102 грн судовий збір.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що між сторонами було укладено договір № б/н від 06.05.2011, згідно з яким відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який надалі збільшився до 16000 грн, надано кредитну картку.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не надавав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим у період з 22.02.2019 по 01.11.2020 виникла заборгованість у розмірі 14882,37 грн.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 20.01.2021 позовна заява залишена без руху.

19.03.2021 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою судді від 26.04.2021 постановлено позовну заяву прийняти до розгляду, відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 03.08.2022 постановлено провести заочний розгляд справи.

Позивач, представник позивача повідомлені у встановленому законом порядку про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання представник не з`явився, в п. 2 прохальної частини позовної заяви та у клопотанні про розгляд справи за відсутності позивача просив справу розглянути за його відсутності, позов підтримав в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечував.

Відповідач повідомлялася про дату, час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ч. ч. 7, 11 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання повторно не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила (тобто не з`явилася без поважних причин), відзив до суду не подала. Ніяких клопотань, заяв від цієї особи до суду не надходило.

За письмової згоди позивача суд вважає можливим розглянути цю справу в порядку ст. 280 ЦПК України за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що сторони, їхні представники не прибули в судове засідання і представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

06.05.2011 відповідач, як клієнт банку, підписав з ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно з заявою відповідач просить оформити на її ім`я платіжну картку кредитка «Універсальна» та зарплатну картку. Відповідач погоджується з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився та погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді (арк.с. 4).

Відповідно до п. 1 Статуту АТ КБ «ПриватБанк», затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 № 594, на підставі рішення установчих зборів акціонерів від 06.07.2000 Комерційний банк «ПриватБанк» був реорганізований шляхом зміни організаційно-правової форми у закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (арк.с. 65).

Згідно з п. 1 Статуту АТ КБ «ПриватБанк» рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 було змінено тип Банку на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Наказом Мінфіну від 21.05.2018 № 519 (рішенням єдиного акціонера Банку) було змінено тип Банку на приватне та його найменування на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (арк.с. 65).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 06.05.2011, укладеного між сторонами, станом на 03.11.2020 відповідачем:

-погашено заборгованість за тілом кредиту у розмірі 11156,18 грн,

-погашено заборгованість за простроченим тілом кредиту у розмірі 592,50 грн,

-погашено заборгованість за нарахованими відсотками у розмірі 371,12 грн,

-погашено заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 16,45;

крім того, у відповідача наявна заборгованість:

-за простроченим тілом кредиту у розмірі 11920 грн,

-за простроченими відсотками у розмірі 2962,37 грн (арк. с. 33-34).

Відповідно до виписки за договором № б/н станом на 04.11.2020 залишок після операції на рахунку відповідача становить -14882,37 грн, кредитний ліміт у розмірі 500 грн встановлено 02.06.2014 на картку НОМЕР_1 (арк.с. 67-75).

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача за договором № б/н (без зазначення дати укладення договору) старт карткового рахунку 02.06.2014, кредитний ліміт у розмірі 500 грн встановлено 02.06.2014 (арк. с. 36).

Відповідно до довідки про надані відповідачеві згідно з кредитним договором № б/н (без зазначення дати укладення договору) кредитні картки 02.06.2014 було відкрито картку № НОМЕР_1 , термін її дії 02/18..

Витяги з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256» не містять дати ознайомлення, а також підпису відповідача.

ІV. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права, оцінка суду.

Відповідно до ст.17Закону Українивід 23.02.2006N3477-IV«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Приписами ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зіст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Згідно зі змістомст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ч.1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач надав копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, виписку за договором № б/н станом на 04.11.2020, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача (договір б/н), довідку про надання кредитних карток відповідачеві, витяги з «Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256».

Відповідачем не надано заперечень відносно того, що вона не підписувала вищевказану Анкету-заяву, отримувала в банку позивача кредитну картку, а також користувалася нею, отримуючи від банку кредитні кошти, тобто те, що вона отримала від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав кредитну картку.

В Анкеті-заяві не зазначено строк дії договору.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2ст. 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Враховуючи те, що обставини щодо отримання та використання кредитних коштів відповідачем відповідно дост. 81 ЦПК Українине спростовано, фактично кредитні кошти згідно зазначеного обсягу кредитних зобов`язань відповідачем отримано, що свідчить про погодження відповідачем дій Банку щодо умов кредитування в цій частині, суд не знаходить підстав для відмови у стягненні заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 11920,00 грн.

Частина 1 статті 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.

Крім того, за змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила та Тарифи у відповідній редакції розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 06.05.2011 заяву, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів.

За таких обставин та без наданих підтверджень про погодження з конкретними запропонованими відповідачу Правилами та Тарифами, враховуючи відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків, надані банком Правила та Тарифа не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують зазначених обставин.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У цьому випадку виникли договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (ч. 1ст.11Закону України«Про захистправ споживачів» тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 22 ч. 1споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Згідно зі п. г) ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про тип відсоткової ставки.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбулиЗакону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертоїстатті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Тому відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з відповідачем позивач дотримався вимог, передбачених частиною другоюст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, то суд вважає, що кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у ч. 1 ст. 634 ЦК України,полягає неу тому,що споживачзобов`язанийсамостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

Також судом встановлено, що надані позивачем Правила та Тарифи не містять підпису відповідача та дати ознайомлення з ними. Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що саме ці Правила та Тарифи є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи Анкету-заяву та, відповідно, чи брав він на себе зобов`язання зі сплати саме такого, який зазначено в Умовах та Правилах, розміру відсотків.

А тому, відповідно, вказані Правила та Тарифи не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору № б/н від 06.05.2011.

Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторонамає довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог тазаперечень,тому нараховані відсотки не підлягають стягненню.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, від 17.07.2019 у справі № 175/4576/14-ц.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Як встановлено у п.1ч.1 ст. 176 ЦПК України, цінапозову визначається упозовах про стягнення грошових коштів сумою, яка стягується.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються з позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб (з розрахунку на одну особу) становить 2102 грн з 01.01.2020.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не звільнені від сплати судового збору, позивачем правильно сплачено судовий збір у розмірі 2102 грн.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1683,59 грн (2102 грн х 11920 грн / 14882,37 грн).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст.207, 525, 526, 530, 611, 626, 628, 633, 634, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 141, 247, 263, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту станом на 03.11.2020 за договором № б/н від 06.05.2011 у розмірі 11920 (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1683 (одна тисяча шістсот вісімдесят три) гривні 59 копійок.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи (дані):

Позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, ідентифікаційний код: 14360570.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

СУДДЯ О.В.ШЕВЧЕНКО