Рішення № 106999844, 25.10.2022, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.10.2022м. СумиСправа № 920/427/22Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А, за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/427/22 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 19480600),

до відповідача: Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г, ідентифікаційний код 43115923) в особі Сумської митниці, як її відокремленого підрозділу (40024, м. Суми, Сумська область, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 44017631),

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97, ідентифікаційний код 40075815),

2) Акціонерного товариства «Сумиобленерго» (40035, м. Суми, вул. Івана Сірка, буд. 7, ідентифікаційний код 23293513),

про стягнення 601 886,13 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача - Пруська Т.А. за довіреністю від 22.02.2022 № 10 приймала участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів,

відповідача - Сапунов М.І. за довіреністю від 19.01.2022 № 7.24-08-1/10/10376,

третіх осіб - не з`явилися.

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 604 406,88 грн за спожиту електричну енергію на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 28.12.2021, з яких 562 044,26 грн - основна заборгованість за спожиту електричну енергію в грудні 2021 року, 14 628,55 грн - пеня, 16 416,19 грн - інфляційні втрати, 11 317,88 грн - проценти річних; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 9 066,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 28.12.2021, у зв?язку з чим відповідачу нараховані річні, інфляційні та пеня у відповідних розмірах.

У позовній заяві позивачем наведено попередній розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 9 066,11 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 05.07.2022 у справі № 920/427/22 постановлено відкрити провадження у справі; залучити до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Енергозбут» (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97, ідентифікаційний код 40075815), 2) Акціонерного товариства «Сумиобленерго» (40035, м. Суми, вул. Івана Сірка, буд. 7, ідентифікаційний код 23293513); призначити підготовче засідання на 11.08.2022, 12:00.

19.07.2022 представником відповідача подано до суду через систему «Електронний суд» відзив від 19.07.2022 б/н (вх. № 37), де останній проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. У відзиві представник відповідача зазначає, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо реструктуризації заборгованості, 14.02.2022 на електронну адресу відповідача позивачем надіслано проект договору реструктуризації заборгованості, який було підписано відповідачем та надіслано на електронну адресу позивача, проте цей договір не був підписаний позивачем. Відповідач зазначає, що не заперечує факту наявності заборгованості, проте ним вжиті всіх заходів щодо найскорішого погашення боргу. Також відповідач заперечує проти нарахування та стягнення пені, річних та інфляційних.

28.07.2022 представником позивача через систему «Електронний суд» до суду надіслано відповідь на відзив від 28.07.2022 б/н (вх. № 54 від 28.07.2022), де останній заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити. Представник позивача у відповіді на відзив зазначає про правомірність нарахування відповідачу інфляційних, 15 % річних та пені у відповідних розмірах. Умовами договору, комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021, яка є додатком 1 до цього договору та додаткової угоди № 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 28.12.2021, яка також є додатком до цього договору, встановлено спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зокрема передбачено остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді та зобов?язання здійснення закупівлі додаткових обсягів з постачання електричної енергії, у разі перевищення очікуваних обсягів постачання та суми договору Споживачем.

У зв?язку з недотриманням відповідачем всіх вимог, передбачених пунктом 5.12 договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та враховуючи положення статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, ДПЗД «Укрінтеренерго» не мало правових підстав укласти договір про реструктуризацію заборгованості з відповідачем.

Крім наведеного представник позивача зазначає, що станом на 14.06.2022 до ДПЗД «Укрінтеренерго» не надходив лист відповідача від 11.02.2022 № 7.24-08-1/21/13/996.

Також представником позивача через систему «Електронний суд» до суду надіслано заяву від 28.07.2022 б/н (вх. № 1632/22 від 28.07.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 920/427/22.

Ухвалою від 01.08.2022 у справі № 920/427/22 постановлено задовольнити заяву представника позивача від 28.07.2022 б/н (вх. № 1632/22 від 28.07.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; провести підготовче засідання у справі № 920/427/22, призначене на 11.08.2022, 12:00 за участі представника позивача Пруської Т.А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв?язку за посиланням www.vkz.court.gov.ua.

09.08.2022 представником відповідача через систему «Електронний суд» до суду надіслано додаткові письмові пояснення від 09.08.2022 б/н (вх. № 77), де останній підтримує свою позицію, наведену у відзиві на позов та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, річних та інфляційних.

У підготовчому засіданні 11.08.2022 судом постановлено протокольні ухвали, які відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до яких судом долучено до матеріалів цієї справи відзив від 19.07.2022 б/н (вх. № 37), відповідь на відзив від 28.07.2022 б/н (вх. № 54 від 28.07.2022) та додаткові письмові пояснення представника відповідача від 09.08.2022 б/н (вх. № 77).

У підготовчому засіданні 11.08.2022 судом оголошено перерву до 14.09.2022, 14:30.

Ухвалою від 11.08.2022 у справі № 920/427/22 судом постановлено повідомити третіх осіб про дату, час і місце підготовчого засідання, призначеного на 14.09.2022, 14:30.

05.09.2022 представником позивача надіслано до суду уточнення позовних вимог від 05.09.2022 б/н (вх. № 133), де останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 601 866,13 грн за спожиту електричну енергію на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 28.12.2021, з яких 562 044,26 грн - основна заборгованість за спожиту електричну енергію в грудні 2021 року, 13 242,69 грн - пеня, 16 416,19 грн - інфляційні втрати, 10 162,99 грн - 15 % річних; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 9 066,11 грн.

Також представником позивача через систему «Електронний суд» до суду надіслано заяву від 05.09.2022 б/н (вх. № 2103 від 05.09.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 920/427/22.

Ухвалою від 07.09.2022 у справі № 920/427/22 постановлено задовольнити заяву представника позивача від 05.09.2022 б/н (вх. № 2103 від 05.09.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; провести підготовче засідання у справі № 920/427/22, призначене на 14.09.2022, 14:30 за участі представника позивача Пруської Т.А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку за посиланням www.vkz.court.gov.ua.

У підготовчому засіданні 14.09.2022 судом оголошено перерву до 21.09.2022, 10:30.

Ухвалою від 14.09.2022 у справі № 920/427/22 судом постановлено повідомити третіх осіб про дату, час і місце підготовчого засідання, призначеного на 21.09.2022, 10:30.

15.09.2022 представником позивача надіслано до суду уточнення позовних вимог від 15.09.2022 б/н (вх. № 147), де останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача - Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г, ідентифікаційний код 43115923) в особі Сумської митниці, як її відокремленого підрозділу (40024, м. Суми, Сумська область, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 44017631) на свою користь заборгованість в сумі 601 866,13 грн за спожиту електричну енергію на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 28.12.2021, з яких: 562 044,26 грн - основна заборгованість за спожиту електричну енергію в грудні 2021 року, 13 242,69 грн - пеня, 16 416,19 грн - інфляційні втрати, 10 162,99 грн - 15 % річних; а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 9 066,11 грн.

Також представником позивача через систему «Електронний суд» до суду надіслано заяву від 15.09.2022 б/н (вх. № 2224 від 15.09.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі № 920/427/22.

19.09.2022 представником відповідача подано до суду письмові пояснення від 16.09.2022 № 548 (вх. № 152), де останній зазначає, що позивачем при подачі позову до Господарського суду Сумської області за фактичним місцезнаходженням Сумської митниці як відокремленого підрозділу Держмитслужби без статусу юридичної особи, дотримано вимог щодо підсудності справ у відповідності до норм ГПК України.

Ухвалою від 19.09.2022 у справі № 920/427/22 постановлено задовольнити заяву представника позивача від 15.09.2022 б/н (вх. № 2224 від 15.09.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; провести підготовче засідання у справі № 920/427/22, призначене на 21.09.2022, 10:30 за участі представника позивача Пруської Т.А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку за посиланням www.vkz.court.gov.ua.

У підготовчому засіданні 21.09.2022 судом постановлено протокольні ухвали, які відповідно до приписів частини п`ятої статті 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання, та відповідно до яких судом долучено до матеріалів цієї справи уточнення до позовної заяви від 15.09.2022 б/н (вх. № 147 від 16.09.2022) та письмові пояснення від 16.09.2022 № 548 (вх. № 152 від 19.09.2022).

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом ухвалою від 21.09.2022 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 920/427/22 та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.10.2020, 10:30 за участю представників позивача Пруської Т.А. (ІНФОРМАЦІЯ_1, тел. НОМЕР_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв?язку за посиланням www.vkz.court.gov.ua.

Представник позивача приймала участь у судовому засіданні по суті в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача приймав участь судовому засіданні по суті у приміщенні суду, зазначив, що визнає суму основного боргу, проти штрафних санкцій заперечує, вважає їх безпідставними.

Представники третіх осіб судове засідання по суті не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені судом належним чином.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 25.10.2022 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

На підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 28.12.2021 (надалі - договір), укладеного між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», яке виконує функції постачальника «останньої надії», діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344 та Розпорядження Кабінету міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р, відповідно до статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (надалі - Правила роздрібного ринку електричної енергії) та Сумською митницею, як відокремленим підрозділом Державної митної служби України та комерційної пропозиції і додатків до неї, розроблених з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та з урахуванням вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, по операторах системи розподілу АТ «Українська залізниця» філія «Енергозбут» та АТ «Сумиобленерго», який був зареєстрований споживачем 28.12.2021 за номером 78, та на підставі якого позивачем поставлено відповідачу електричну енергію у грудні 2021 року у загальному обсязі 152 934,00 кВт./год на загальну суму 1 014 381,86 грн.

За даними АТ «Українська залізниця» філія «Енергозбут» та АТ «СУМИОБЛЕНЕРГО», на яких покладено функції адміністраторів комерційного обліку, відповідно до положень пункту 10 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», Сумську митницю було віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальник «останньої надії», що підтверджується листами: АТ «Українська залізниця» філія «Енергозбут» від 21.12.2021 № ЕЕЦ-15/1089 та АТ «СУМИОБЛЕНЕРГО» від 15.12.2021 № 48/19848.

За умовами п. 2.1. Договору якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору, що зазначені у додатку № 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до пункту 5.8 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Оплата виставлено постачальником рахунка має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (п. 5.10. Договору).

Умовами пункту 4.1. розділу 4 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021, що є невід`ємним додатком до Договору, встановлено обов`язок сплати споживачем 100 % від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

У разі не отримання рахунку споживач зобов`язується здійснити 100 % оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у Договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію. Ця норма не застосовується до акцептування умов Договору, порядок якого визначений пунктом 7.1 цієї комерційної пропозиції.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).

Відповідно до положень п. 4.2. розділу 4 «Спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ, або самостійно (без рахунку) не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду на поточний рахунок Постачальника, зазначений у Договорі.

Положеннями п. 4.4. розділу 4 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», яка є Додатком 1 до Договору, встановлено, що акт купівлі-продажу електричної енергії складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС. У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Відповідно до умов пункту 13.1 вказаного Договору, цей Договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.

ДПЗД «Укрінтеренерго» на виконання зазначеного Договору та на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії Сумською митницею, отриманих від ОСР, за даними оператора системи розподілу АТ «СУМИОБЛЕНЕРГО» (ліцензія на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, відповідно до постанови НКРЕКП від 16.11.2018 № 1445) на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за грудень 2021 року, наданого листом від 30.12.2021 № 48/20794, відповідачу виставлено рахунки за електричну енергію № 000044017631/17/012/24159 від 30.12.2021 та акт № 016747 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період грудень 2021 року від 30 грудня 2021 року, обсяг споживання електричної по 2 класу напруги - 152 934 кВт.*год., на загальну суму 1 014 381,86 грн (з ПДВ), які надіслано електронною поштою 30.12.2021, а також отримано відповідачем засобами поштового зв`язку 10.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0100100307736.

Разом з тим, Сумська митниця листом від 30.12.2021 № 7.24-08-2/21/13/3549 звернулась до ДПЗД «Укрінтеренерго» та повідомила, що з метою своєчасного використання бюджетних коштів, які передбачені кошторисними видатками державного бюджету Сумської митниці на 2021 рік, для здійснення розрахунків просить надати акти купівлі-продажу електричної енергії за спожиту у грудні 2021 року електричну енергію, в яких розділити обсяги спожитої електричної енергії, а саме:

- по оператору системи розподілу АТ «Сумиобленерго», який становить 152 934 кВт*год, розділити на два акти: на 68 197 кВт*год та на 84 737 кВт*год;

- по оператору системи розподілу АТ «Укрзалізниця» надати акт купівлі продажу електричної енергії на загальний обсяг спожитої у грудні 2021 р. електричної енергії, який становить 460 кВт*год.

На підставі викладеного позивачем сформовано та надано відповідачу, на фактичний обсяг спожитої електричної енергії у грудні 2021 року по оператору системи розподілу АТ «Сумиобленерго»: рахунок № 000044017631/17/012/24159 від 30.12.2021 для сплати за спожиту електричну енергію за актом № 016747 від 30.12.2021; акт купівлі-продажу електричної енергії № 016747 від 30.12.2021 на загальний обсяг спожитої електричної енергії по АТ «Сумиобленерго», який становить 152 934 кВт*год.

У подальшому на підставі листа відповідача рахунок № 000044017631/17/012/24159 було розділено на:

- рахунок № 000044017631/17/П12/0024165 від 30.12.2021 для сплати за спожиту електричну енергію за Актом № 016747/1 від 30.12.2021;

- рахунок № 000044017631/17/П12/0024166 від 30.12.2021 для сплати за спожиту електричну енергію за Актом № 016747/2 від 30.12.2021.

Акт купівлі-продажу електричної енергії № 016747 також розділено на:

- акт купівлі-продажу електричної енергії № 016747/1 від 30.12.2021, який є додатком до акту № 016747 від 30.12.2021, на частковий обсяг спожитої електричної енергії, який становить 68 197 кВт*год;

- акт купівлі-продажу електричної енергії № 016747/2 від 30.12.2021, який є додатком до акту № 016747 від 30.12.2021 на частковий обсяг спожитої електричної енергії, який становить 84 737 кВт*год.

Акти купівлі-продажу електричної енергії № 016747/1 та № 016747/2 від 30.12.2021 є додатками до акту купівлі-продажу електричної енергії № 016747 від 30.12.2021, про що вказано в самих актах.

Заборгованість за рахунком № 000044017631/17/П12/0024165 від 30.12.2021 та за актом купівлі-продажу електричної енергії № 016747/1 від 30.12.2021 повністю погашена відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням № 1172 від 30.12.2021.

Проте, як зазначає позивач, заборгованість за рахунком № 000044017631/17/П12/0024166 від 30.12.2021 та за актом купівлі-продажу електричної енергії № 016747/2 від 30.12.2021 не погашена відповідачем в установленому договором порядку та строки.

Заборгованість за рахунком № 000044017631/17/012/24159 від 30.12.2021 погашена відповідачем частково на суму 452 337,60 грн.

При цьому, за даними отриманими від оператора системи розподілу АТ «Українська залізниця» філія «Енергозбут» (ліцензія на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, відповідно до постанови НКРЕКП від 08.11.2018 № 1395) на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за грудень 2021 року, наданого листом від 10.01.2022 № ЕЕЦ-15/33, відповідачу виставлено рахунок № 000044017631/29/О12/24160 від 30.12.2021 та акт № 016748 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період грудень 2021 року від 30 грудня 2021 року, обсяг споживання електричної по 2 класу напруги - 460 кВт.*год., на загальну суму 3 051,10 грн (з ПДВ), які було надіслано електронною поштою 30.12.2021, а також отримано відповідачем засобами поштового зв`язку 10.01.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0100100307736.

Заборгованість за цим рахунком відповідачем повністю погашена 30.12.2021, що підтверджується платіжним дорученням № 1171 від 30.12.2022.

Позивач зазначає, що вказані рахунки та акти 30.12.2021 надіслані ним на електронну пошту відповідача sm.post@customs.gov.ua та додатково на ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить підтвердження про доставку зазначених документів (копії додаються), а тому відповідно до положень пункту 4.3 та 16.2 Комерційної пропозиції № 5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», яка є Додатком 1 до Договору, вважаються отриманими відповідачем належним чином.

Таким чином, за відповідачем виникла заборгованість з оплати вартості спожитої електроенергії у грудні 2021 року на суму в розмірі 562 044,26 грн, про стягнення якої він звернувся до суду з даним позовом, окрім того, нараховує до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 13 242,69 грн, суму 15 % річних в розмірі 10 162,99 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 16 416,19 грн.

Відповідач визнає суму основного боргу в розмірі 562 044,26 грн за договором, проте зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з нього штрафних санкцій.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у цій справі стосуються сфери електроенергетики.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначені Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За приписами частини першої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 ДП «Укрінтеренерго» визначено постачальником "останньої надії" з 01.01.2019 до 01.01.2021. На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 ДП «Укрінтеренерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

За вимогами частини шостої - десятої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника «останньої надії», споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.

Постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил № 312 постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», який розробляється постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Зокрема, відповідно до пункту 8 статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині першій статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника «останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Відповідно до частин першої, другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (частина п`ята статті 633 ЦК України).

За визначенням наведеним у частині першій статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Між позивачем (постачальник) і відповідачем (Споживач) був укладений Договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 01.01.2021 шляхом приєднання споживача до цього договору на умовах визначених Законом України «Про ринок електричної енергії», Правилами № 312 та Комерційної пропозиції № 5, що є Додатком 1 до цього договору.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Позивачем надано суду на підтвердження корисного відпуску електроенергії по ТКОЕЕ кВт/год, звіти щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку споживача, як постачальника «останньої надії». В звіті зазначено спожиті кВт/г за спірний період.

Тобто, звітами підтверджується фактичне споживання відповідачем електричної енергії у грудні 2021 року за точками комерційного обліку споживачів постачальника «останньої надії».

Саме за даними про фактичне споживання відповідачем електричної енергії позивачем складено акти купівлі-продажу електроенергії № 016747/1 (спожито 68 197 кВт), № 016747/2 (спожито 84 737 кВт) та № 016748 (спожито 460 кВт) та рахунки за електричну енергію № 000044017631/17/П12/0024165, № 000044017631/17/П12/0024166 та № 000044017631/29/О12/24160.

Отже, суд доходить висновку, що факт поставки позивачем електричної енергії відповідачу у спірний період підтверджено документально, а останнім не спростовано належними доказами.

Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Таке право електропостачальника передбачено і підпунктом 1 пункту 7.1. Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

Поряд з тим, за приписами пункту 1 частини третьої статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» відповідач, як споживач зобов`язаний: сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів. Такий обов`язок забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору покладено на відповідача (споживача) і підпунктом 2 пункту 6.2. договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».

За пунктом 2.1 вказаного договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.8 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є Додатком 1 до Договору. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Також згідно з пунктом 13.1 договору цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.

У додатку № 1 до договору Комерційна пропозиція № 5 від 08.10.2021 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії» визначено спосіб (порядок) та строки оплати за постачання електричної енергії постачальником «останньої надії». За умовами пропозиції споживач сплачує 100 % від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Отже, оскільки відповідачем спожито електричну енергію і не спростовано цього факту, більш того, визнано заборгованість за договором у сумі основного боргу, то останній зобов`язаний її оплатити загальною вартістю 562 044,26 грн.

За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором, не здійснив оплату поставленої електричної енергії у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 562 044,26 грн, яка підлягає стягненню у повному обсязі.

Окрім того, у зв`язку з простроченням відповідача, позивачем заявлено до стягнення (з урахуванням уточнення до позовної заяви) 15 % річних у розмірі 10 1622,99 грн та інфляційні у розмірі 16 416,19 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

У п. 7.4 Комерційної пропозиції встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу Постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 15% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми 15 % річних у розмірі 10 162,99 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат у розмірі 16 416,19 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 13 242,69 грн пені.

Згідно з приписами статей 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У п. 6 Комерційної пропозиції визначено, що за внесення передбачених умовами Договору платежів з порушенням термінів, визначених даної комерційної пропозицією, Постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Проте суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у зазначеному розмірі з огляду на таке.

Сумська митниця є державною установою та повністю фінансується за рахунок державного бюджету, на закупівлю електроенергії було закладено кошти згідно кошторису, виходячи з прогнозованих розрахунків, та на відповідну суму був укладений Договір № 78.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що ним сплачено рахунок № 000044017631/17/П12/0024165 на загальну суму 452 337,60 грн, відповідно до умов договору, рахунок № 000044017631/17/П12/0024165 від 30.12.2021 за непрогнозоване споживання електричної енергії залишився не сплаченим через фактичну відсутність коштів у відповідача та неможливість зареєструвати нове фінансове бюджетне зобов`язання в кінці бюджетного періоду (30.12.2021), що перевищувало обсяги постачання електроенергії, які були передбачені договором.

В подальшому, листом від 27.01.2022 № 44/09-13/П29/пз позивач повідомив відповідача про припинення постачання електричної енергії через заборгованість по сплаті за використану електроенергію у 2021 році.

Листом від 11.02.2022 № 7.24-08-1/21/13/996, який надіслано на електронну адресу позивача, відповідач звернувся до позивача з проханням не припиняти постачання електроенергії на об`єкти митниці та відтермінувати проведення розрахунків до 01.03.2022 року. Відповідь на даний лист відповідачем не отримано.

Відповідно до пункту 5.12 договору у разі виникнення у споживача заборгованості з постачання електроенергії за цим договором споживач звертається до постачальника з метою складання графіку погашення заборгованості або укладання договору реструктуризації заборгованості.

Позивач погодився на реструктуризацію заборгованості та повідомив, що направить на електронну адресу митниці свій відпрацьований проект відповідного договору реструктуризації заборгованості.

14.02.2022 об 11:28 год. на електронну адресу відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_2.) надійшов від позивача проект договору реструктуризації заборгованості. Даний проект договору реструктуризації заборгованості прийнятий та підписаний Сумською митницею та 14.02.2022 об 14:36 год. направлений на електронну адресу позивача.

Проте договір реструктуризації заборгованості не був підписаний позивачем, що й стало причиною неможливості погашення заборгованості до цього часу.

Відповідач зазначає, що на неодноразові звернення відповідача стосовно стану укладення договору, будь-якої інформації від позивача не надходило.

Відповідач є державною установою та повністю фінансується за рахунок державного бюджету. На утримання митниці виділялися кошти в розрізі бюджетного (звітного) року, а саме: з 01.01.2021 по 31.12.2021, заборгованість за спожиту електроенергію є заборгованістю непрогнозованого обсягу споживання електроенергії і заборгованістю минулого бюджетного періоду, що в силу положень Бюджетного кодексу України, зокрема статей 48-57 та Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого Міністерства фінансів України 02.04.2014 № 372, погасити в новому бюджетному періоді в межах бюджетного законодавства без укладання договору неможливо, оскільки бюджетні зобов`язання без укладеного договору реструктуризації заборгованості за минулі періоди органами казначейства зареєстровані до оплати не будуть.

Термін дії договору реструктуризації заборгованості, який був запропонований позивачем та підписаний відповідачем становив - до 18.02.2022, а тому б у випадку його укладення, як зазначає відповідач, заборгованість в зазначений термін була б погашена.

Таким чином судом встановлено, що відповідач як добросовісна сторона договірних відносин, зі свого боку намагався вжити всіх вичерпних заходів щодо як найскорішого погашення боргу та правомірно розраховував на те, що між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору реструктуризації заборгованості та він буде безумовно укладений з метою найскорішого погашення заборгованості, оскільки його проект був запропонований саме позивачем.

Проте позивач договір про реструктуризацію заборгованості не уклав, натомість звернувся до суду з позовом, в якому окрім основної суми заборгованості за поставку електроенергії просить суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні витрати та 15 % річних за порушення зобов`язання.

Позивач на спростування зазначених доводів відповідача зазначає, що у зв?язку з недотриманням відповідачем всіх вимог, передбачених пунктом 5.12 договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та враховуючи положення статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, ДПЗД «Укрінтеренерго» не мало правових підстав укласти договір про реструктуризацію заборгованості з відповідачем.

Крім наведеного позивач зазначає, що станом на 30.06.2022 відповідачем не було надано до ДПЗД «Укрінтеренерго» довідки, яка підтверджує неплатоспроможність відповідача.

Проте матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про відмову в укладенні договору реструктирізації саме через необхідність надання такої довідки перед зверненням до суду із цим позовом та надання такого повідомлення разом із примірником договору про реструктуризацію заборгованості.

А тому суд вважає, що відповідач як добросовісна сторона договірних відносин, усвідомлюючи причини виникнення непрогнозованого споживання електроенергії, вжив зі свого боку усіх можливих заходів як для найскорішого погашення заборгованості відповідно до умов договору, був ініціатором численних перемовин з позивачем, ініціював укладення договору реструктуризації заборгованості, зі свого боку підписав наданий позивачем примірник договору про реструктуризацію заборгованості, проте, вказаний договір не був підписаний саме позивачем, що фактично стало причиною неможливості вчасного погашення відповідачем існуючої боргованості.

Тому суд у даній справі відмовляє у задоволенні вимоги щодо стягнення пені, що відповідно до її визначення у ст. 549 Цивільного кодексу України як грошової суми, яку боржник повинен передати кредиторові саме у разі порушення зобов`язання (тобто наявності вини), на відміну від інфляційних втрат та відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, що фактично є компенсаційними виплатами, а не штрафними санкціями за порушення зобов`язання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Тому 50 % сплаченого позивачем судового збору в сумі 4 215,33 грн за вимогою про стягнення основного боргу в розмірі 562 044, 26 грн, яку визнано відповідачем, відповідно до вимог ст. 130 ГПК України, а також решта сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних (за виключенням частини судового збору за вимогою щодо стягненя пені, у якій відмовлено) відповідно до ст. 129 ГПК України, всього на загальну суму 4615,22 грн - підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача.

Суд додатково роз`яснює позивачу, що у зв`язку з визнанням позову відповідачем у частині основного боргу в розмірі 562 044, 26 грн, позивачу відповідно до положень ст. 130 ГПК України підлягає поверненню з Державного бюджету України решта 50 % сплаченого судового збору в сумі 4 215,33 грн за даною вимогою (1,5 % від 562 044, 26 грн дорівнює 8 430,66 грн), а також 38,12 грн надмірно сплаченого судового збору у зв`язку із подальшим уточненням первісно заявлених позовних вимог, а всього 4 253,45 грн - за умови подання ним до суду відповідної письмової заяви відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити частково позовні вимоги.

2. Стягнути з Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 11Г, ідентифікаційний код 43115923) в особі Сумської митниці, як її відокремленого підрозділу (40024, м. Суми, Сумська область, вул. Юрія Вєтрова, буд. 24, ідентифікаційний код 44017631) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, ідентифікаційний код 19480600) заборгованість за поставлену електричну енергію в сумі 562 044,26 грн (п`ятсот шістдесят дві тисячі сорок чотири гривні двадцять шість копійок), 15 % річних в сумі 10 162,99 грн (десять тисяч сто шістдесят дві гривні дев`яносто дев`ять копійок), інфляційні втрати в сумі 16 416,19 грн (шістнадцять тисяч чотириста шістнадцять гривень дев`ятнадцять копійок) та відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 4 615,22 грн (чотири тисячі шістсот п`ятнадцять гривень двадцять дві копійки).

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 13 242,69 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28 жовтня 2022 року.

Суддя Ю.А. Джепа