Рішення № 106998872, 05.10.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2022 р. м. Київ Справа № 911/2925/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08301, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код 20572069)

до

товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» (02091, місто Київ, Харківське шосе, будинок 172-Б, офіс 209, код 40573749)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, б. 50, код 43173325)

про стягнення 1710325,49 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача:Щиголь М.В.;

від відповідача:Дзюбенко С.М.;

від третьої особи:Котовський В.М.;

До Господарського суду Київської області 05.10.2021 надійшла позовна заява державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі по тексту позивач/ДП МА «Бориспіль»/Підприємство) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» (надалі по тексту відповідач/ТОВ «Преміум Авіа Солюшнз»/Товариство) заборгованості за договором оренди індивідуального визначеного (нерухомого майна), що належить до державної власності від 31.01.2019 № 2216 у розмірі 1123492,21 гривень, з яких: 984891,29 гривень основний борг, 33489,56 гривень пеня, 6379,68 гривень 3% річних, 242,56 гривень інфляційні втрати, 98489,12 гривень штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по сплаті орендної плати за період квітень-липень 2021 року за договором оренди індивідуального визначеного (нерухомого майна), що належить до державної власності від 31.01.2019 № 2216, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 984891,29 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2925/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській Черкаській та Чернігівській областях (надалі по тексту третя особа/РВ ФДМУ) та призначено підготовче засідання у справі на 10.11.2021.

На адресу суду 22.10.2022 від третьої особи надійшли письмові пояснення.

До суду 05.11.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, за змістом якого останній заперечує пред`явленні позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Цього ж дня від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до остаточного вирішення справи № 911/654/21, у задоволенні якого судом ухвалою суду від 12.01.2022, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено.

Відмова у задоволенні судом вказаного клопотання обумовлена наступним.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Неможливість розгляду конкретної справи до вирішення іншим судом іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Суд зазначає, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, з іншою справою, що розглядається судом; 2) чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Визначальним є встановлення, які саме обставини входять до предмету доказування у межах заявлених позовних вимог у справі та чи має суд можливість встановити саме ці обставини самостійно, або вони встановлюються іншим судом в іншій справі.

Встановлення лише факту взаємопов`язаності справ не є достатнім для прийняття рішення щодо зупинення провадження у справі до розгляду іншої.

Проте, відповідачем не обґрунтовано належним чином, з`ясування яких саме обставин у межах справи № 911/654/21 унеможливлює розгляд цієї справи та не зазначено, які конкретно обставини не можуть бути встановлені судом самостійно при розгляді цієї справи.

На адресу суду 23.11.2021 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову, згідно якої позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача 1123492,21 гривень, з яких: 984891,29 гривень основний борг, 33489,56 гривень пеня, 6379,68 гривень 3% річних, 242,56 гривень інфляційні втрати, 98489,12 гривень штраф.

Вказана заява обґрунтована тим, що відповідач продовжує ухилятися від взятих на себе зобов`язань по сплаті орендної плати та окрім попередньо заявленого періоду, за відповідачем утворилася заборгованість за період серпень-вересень 2021 року, у зв`язку з чим збільшилась сума основного боргу та як наслідок позивач здійснив донарахування штрафних санкцій та додаткових нарахувань.

Згідно ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч. 3 ст. 46 Кодексу).

Дослідивши зміст поданої заяви Підприємства про зміну предмета позову, судом встановлено, що подана заява за своїм правовим змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог та така заява відповідає вимогам, що ставляться ст. ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, відтак вказана заява прийнята судом до розгляду, про що 08.12.2021 постановлено відповідну ухвалу, із занесенням до протоколу судового засідання.

До суду 07.12.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач заперечує проти доводів відповідача наведених у відзиві.

На адресу суду 22.12.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

До суду 12.01.2022 та 14.09.2022 від позивача та відповідача відповідно надішли письмові пояснення.

Крім того, 14.09.2022 від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи.

Мотивуючи необхідність призначення експертизи у справі відповідач посилається на те, що невизначеність щодо відповідності мети використання орендованого приміщення, критеріям визначеним постановою Кабінету Міністрів України № 611, породжує спори між сторонами у справі щодо визначення виду діяльності, який здійснюється із використанням орендованого майна, а також віднесення послуг з обслуговування пасажирів в бізнес-залі до послуг з побутового обслуговування населення.

Розглянувши в судовому засіданні 14.09.2022 вказане вище клопотання відповідача, суд відмовив у його задоволенні з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Отже, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Призначення судової експертизи у справі є правом, а не обов`язком суду, яке суд може реалізувати лише у разі виникнення дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є взаємно суперечливими.

Надавши належну оцінку доводам відповідача наведених у клопотанні про призначення у справі судової експертизи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що встановлення фактичних даних у справі не потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, а зібраних у справі доказів достатньо для з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Таким чином, суд не вбачає підстав для призначення у справі судової експертизи.

Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 12.01.2022, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 09.02.2022, яке в подальшому судом неодноразово відкладалося та остаточно призначено на 05.10.2022.

В судове засідання 05.10.2022 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (правонаступником якого є - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) (за договором - орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» (за договором - орендар) 31.01.2019 укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 2216 (далі - договір), згідно умов п. 1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м., приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу «С», загальною площею 1226,7 кв.м., (надалі орендоване майно), що розміщені за адресою: Київська область, м. Бориспіль, Аеропорт та перебувають на балансі державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач).

Згідно п. 1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення: приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м. розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу; приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу «С», загальною площею 1226,7 кв.м. розміщення зали очікування підвищеної комфортності для пасажирів категорії VIP та бізнес-класу.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Згідно п. 3.1. договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2018 року 1584957,74 грн.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України.

Згідно п.п. 3.6., 3.7. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов`язання включно.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становитиме загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 3.8. договору).

Пунктом 5.3. договору встановлено, що орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює відповідач, вказується «Призначення платежу» за зразком, наведеним у розділі 11 договору).

У п. 10.1. договору сторони погодили, що цей договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє з 31.01.2019 до 30.01.2029 включно.

Згідно Акту приймання-передачі орендованого майна від 02.08.2019, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування орендоване майно.

Згідно акту повернення від 01.02.2021 внаслідок відмови орендаря від частини орендованого майна, орендар повернув з оренди на користь балансоутримувача приміщення № 1-58 на 1-му поверсі та приміщення № 59-83 на 2-му поверсі будівлі терміналу «С», загальною площею 1226,7 кв.м., отже, від 01.02.2021 об`єктом оренди є державне нерухоме майно приміщення № 54 на 4-му поверсі пасажирського терміналу «D» (інв.47578) загальною площею 776,0 кв.м. надане у користування з метою розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу.

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, ним за період з квітня по вересень 2021 року виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 4741625,05 гривень, з яких до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 1975677,09 гривень (30 відсотків + ПДВ).

А саме позивачем виставлено такі рахунки-фактури та відповідні їм акти приймання-здачі виконаних послуг:

- від 30.04.2021 № 76/1135 всього на суму 779327,40 гривень, з яких на користь позивача має бути сплачено 324719,75 гривень, строк оплати рахунку 15.05.2021;

- від 31.05.2021 № 76/1474 всього на суму 789458,65 гривень, з яких на користь позивача має бути сплачено 328941,10 гривень, строк оплати рахунку 15.06.2021;

- від 30.06.2021 № 76/1605 всього на суму 791037,56 гривень, з яких на користь позивача має бути сплачено 329598,98 гривень, строк оплати рахунку 15.07.2022;

- від 31.07.2021 № 76/1959 всього на суму 791828,60 гривень, з яких на користь позивача має бути сплачено 329928,58 гривень, строк оплати рахунку 15.08.2022;

- від 31.08.2021 № 76/2121 всього на суму 790244,95 гривень, з яких на користь позивача має бути сплачено 329268,73 гривень, строк оплати рахунку 15.09.2022;

- від 30.09.2021 № 76/2420 всього на суму 799727,89 гривень, з яких на користь позивача має бути сплачено 333219,95 гривень, строк оплати рахунку 15.10.2022.

У відповідності до платіжного доручення від 14.05.2021 № 223 відповідачем на підставі рахунку № 76/1135 сплачено 81179,94 гривень, відповідно до платіжного доручення від 14.06.2021 № 236 відповідачем на підставі рахунку № 76/1474 сплачено 82235,28 гривень, відповідно до платіжного доручення від 13.07.2021 № 250 відповідачем на підставі рахунку № 76/1605 сплачено 82399,75 гривень та відповідно до платіжного доручення від 13.08.2021 № 261 відповідачем на підставі рахунку № 76/1959 сплачено 82482,15 гривень.

Також позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог зазначив, що відповідачем частково оплачено рахунки №№ 76/2121, 76/2420, внаслідок чого за вказаними рахунками за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 246952,55 гривень та 249914,96 гривень відповідно.

Вказані обставини відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувались.

Тобто відповідачем загалом на користь позивача за спірними рахунками сплачено 493919,29 гривень.

Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить суд, із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 1481757,80 гривень. В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди та безпідставним ухиленням від повної сплати нарахованої орендної плати.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що протягом розглядуваного спірного періоду позивачем було виставлено рахунки на оплату орендної плати без врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 «Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину» (надалі - Постанова № 611), згідно якої відповідач може розраховувати, як на звільнення від сплати орендної плати, згідно додатку 1 до цієї постанови, як суб`єкт, що здійснює побутове обслуговування населення; або на сплату 50% від нарахованої орендної плати згідно додатку 2 до цієї постанови, як суб`єкт малого підприємництва, що здійснює виробничу діяльність в орендованих приміщеннях аеропорту; або на сплату 25% від нарахованої орендної плати, згідно додатку 3 до зазначеної постанови, як суб`єкт, що орендує приміщення з метою розміщення закладу громадського харчування.

Позивач, в свою чергу, стверджував, що відповідача не можна віднести до жодного з суб`єктів, перерахованих в додатках 1-3 до Постанови № 611, а тому пільги зі сплати орендної плати, запроваджені зазначеною постановою до зобов`язань відповідача застосовані бути не можуть.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частинами 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що для сплати орендної плати за період з квітня по вересень 2021 року позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 4741625,05 гривень, з яких на користь позивача (балансоутримувача) підлягало сплаті 1975677,09 гривень.

Відповідачем сплачено орендну плату частково, а саме в розмірі 493919,29 гривень.

Сплачуючи частково, виставлені відповідачу рахунки, останній посилався на те, що вони виставлені без урахування вимог Постанови № 611, а тому відповідач самостійно визначав розмір орендної плати, що підлягав сплаті у відповідному місяці та сплачував 25% від визначеного позивачем розміру орендної плати, як орендар, що використовує орендоване державне майно з метою розміщення закладу громадського харчування в аеропорту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням подальших змін з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, який тривав протягом і спірного періоду (квітень-вересень 2021 року).

Постановою № 611 врегульовані питання щодо звільнення (повного чи часткового) орендарів від орендної плати.

Так, пунктом 1 Постанови № 611 визначено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786, здійснюється у розмірі:

50% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

25% суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

При цьому, визначено, орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.

У додатку 1 до Постанови № 611 наведено перелік орендарів, які звільняються від орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема до переліку орендарів, віднесено орендарів, які орендують приміщення з метою побутового обслуговування населення.

У додатку 2 до Постанови № 611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50%, зокрема, до переліку орендарів, віднесено вітчизняних юридичних і фізичних осіб, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

У додатку 3 до Постанови № 611 наведено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків, зокрема, до переліку орендарів віднесено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів ресторанів, ресторанів з нічним режимом.

З матеріалів справи вбачається, що сутність спору полягає в тому, чи наявне у відповідача право на застосування пільг по сплаті орендної плати, запроваджених Постановою № 611. При цьому позивач вважає, що відповідач не відноситься до жодного з суб`єктів перерахованих в додатках 1-3 цієї постанови, коли як відповідач вважає, що одночасно відноситься до суб`єктів, перерахованих у всіх трьох додатках та, відповідно, має право на застосування пільги у розмірі 100%, 75% та 50% від розміру орендної плати.

При цьому, відповідач продовж спірного періоду проводив оплату орендної плати у розмірі 25% від виставлених рахунків, стверджуючи, що його діяльність відноситься до діяльності ресторану в аеропортах, що відповідно надавало йому право на пільгу зі сплати орендної плати у розмірі 75%.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав в оренду приміщення, розташовані в будівлі аеропорту «Бориспіль» з метою розміщення зали очікування пасажирів бізнес-класу «ATMOSFERA FLY».

Учасниками справи не заперечується того факту, що основною метою зали очікування пасажирів є надання можливості очікувати пасажирами рейсів, що підтверджується переліком послуг, які надає відповідач згідно правил та умов користування послугою бізнес зали «ATMOSFERA FLY» за фіксованими тарифами за час перебування.

До складу послуг бізнес-зали очікування віднесено послуги з організації харчування та забезпечення напоями, а також користування: зоною відпочинку із сучасними меблями, спеціальними кріслами Flat-bed та пледами; кімнатою для паління з витяжкою; душовою кімнатою та аксесуарами; кімнатою для людей з інвалідністю та сповивання немовлят; кімнатою для переговорів; українською та закордонної пресою; wi-fi; принтерами і копіювальним апаратом; широкоформатними телевізорами.

Інформація про функціонування бізнес-зали очікування «ATMOSFERA FLY» була розміщена і на офіційному сайті Аеропорту «Бориспіль», як складова сервісу, що надається аеропортом пасажирам.

Таким чином, діяльність бізнес зали, що у спірний період здійснювалася відповідачем є інтегрованою у загальну виробничу структуру аеропорту «Бориспіль» та забезпечувала комплекс послуг, що зазвичай має надаватися аеропортом пасажирам, що відлітають з нього.

Щодо доводів відповідача про те, що його діяльність відноситься до категорії суб`єктів, що надають побутові послуги населенню, для яких додатком 1 до Постанови № 611 передбачено 100% знижки (звільнення) від орендної плати, суд дійшов висновку, що такі твердження відповідача є безпідставними.

Відповідно до п. 2 Правил побутового обслуговування населення, затвердженого постановою КМУ від 16.05.1994 № 313, побутове обслуговування це організована діяльність суб`єктів підприємницької діяльності, пов`язана із наданням побутових послуг. Під побутовою послугою, цим пунктом розуміється вид діяльності, пов`язаної із задоволенням конкретної побутової потреби індивідуального замовника.

Галузевим класифікатором «Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування», затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.02.2022 № 51 встановлено, що послуги і продукція у сфері побутового обслуговування це побутові послуги, які пов`язані з веденням домашнього господарства, виконанням різноманітних ремонтних робіт, забезпеченням санітарно-гігієнічних та інших потреб населення, а також виготовленням за індивідуальним замовленням особистих речей та предметів господарського призначення.

Суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що перелік послуг побутового обслуговування, визначений цим класифікатором не є вичерпний та, вочевидь, не може передбачати усі види побутового обслуговування, що можуть здійснюватися суб`єктами господарювання у сучасних умовах.

Проте, суд не може погодитися із твердженнями відповідача про те, що організація відпочинку в залі очікування є побутовою послугою, у розумінні додатку 1 до Постанови № 611.

Адже хоча функціонування зали очікування і спрямоване певною мірою на задоволення побутових потреб пасажирів, втім діяльність відповідача в повній мірі критеріям надання побутових послуг населенню не відповідає, а тому відповідач безпідставно вважає, що його можна віднести до осіб, яким надається пільга зі сплати орендної плати за користування нерухомим державним майном, які орендуються з метою побутового обслуговування населення, що звільняються від орендної плати згідно додатку 1 до Постанови № 611.

З цих же підстав, судом відхиляються і твердження відповідача, що його діяльність можна віднести до діяльності орендарів, які використовують орендоване майно для розміщення на території аеропортів: кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, для яких додатком 3 до Постанови № 611 встановлено нарахування орендної плати у розмірі 25% від суми нарахованої орендної плати.

Хоча суд і погоджується із тим, що одна зі складових послуг, що надавалися відповідачем пасажирам у залі очікування полягає в організації харчування та забезпечення напоями, що цілком можна вважати діяльністю, яка притаманна діяльності кафе, кафетерію чи бару, втім з огляду на цільове призначення орендованого приміщення та той, загальний, спектр послуг, що надаються відповідачем та їх сутність, не дозволяє віднести все орендоване приміщення до категорії кафе, бару, кафетерію, адже таку діяльність відповідач здійснював лише частково, що не дозволяє застосувати до діяльності відповідача знижки у розмірі 75%.

Отже, суд дійшов висновку про те, що положення додатку 3 до Постанови № 611 до діяльності відповідача є також не застосовним.

Щодо тверджень відповідача про можливість віднесення його до орендарів - вітчизняних юридичних і фізичних осіб, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичних осіб, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах), для яких п. 2 додатку 2 до Постанови № 611 передбачена знижка у сплаті орендної плати у розмірі 50%, то в цій частині суд дійшов наступних висновків.

Для застосування зазначеного положення Постанови № 611 (додатку 2) необхідна наявна сукупність наступних обставин:

1) орендар має бути вітчизняним суб`єктом малого підприємництва;

2) орендар має здійснювати виробничу діяльність;

3) орендар має здійснювати таку діяльність на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

Щодо відповідності відповідача критеріям суб`єкта малого підприємства, позивач в перебігу розгляду справи зазначених обставин не заперечував, а надані позивачем докази на підтвердження зазначених обставин з урахуванням вимог ч. 3 ст. 55 Господарського кодексу України дають підстави для висновку про те, що відповідач дійсно є суб`єктом малого підприємництва.

Спірним, з огляду на позиції сторін, залишився факт того, чи можна господарську діяльність, що здійснюється відповідачем на орендованих площах, віднести до виробничої діяльності на виробничих площах аеропорту.

Так, позивач посилається на те, що відповідач жодної виробничої діяльності на орендованих площах не здійснює, продукцію не виробляє. Тобто позивач вважає, що під виробничою діяльністю необхідно розуміти виключно діяльність направлену на виготовлення товарів, продукції.

Проте, відповідач вважає, що під виробничою діяльністю слід розуміти не тільки саме виробництво продукції, а і надання послуг, в чому саме і полягає його діяльність по експлуатації зали очікування в аеропорту «Бориспіль».

Щодо зазначених аргументів сторін, суд дійшов наступних висновків.

1. Як вже зазначалося Постанова № 611 містить три додатки.

Додаток 3, що містить перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків стосується орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення низки чітко визначених об`єктів виключно на території аеропортів. Тут, зокрема, йде мова про кафе, бари, кафе-бари, закусочні, буфеті, кафетерії, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; кафе, бари, кафе-бари, закусочні, кафетерії, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; ресторани, ресторани з нічним режимом роботи; їдальні, буфеті, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи; торговельні об`єкти.

Тобто цей перелік є цілком конкретний, та в якому чітко перелічено види діяльності орендарів, які підпадають під дію додатку 3 до Постанови № 611. Та з огляду на висновки суду, діяльність відповідача до зазначеного переліку не відноситься.

Поряд із цим, у додатку 2 до Постанови № 611 міститься перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків та у п. 2 зазначеного переліку зазначено, що він стосується вітчизняних юридичних і фізичних осіб, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичних осіб, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

Зазначене уточнення «зокрема в аеропортах» дає підстави дійти висновку, що не дивлячись на те, що орендарів, що здійснюють господарську діяльність на орендованих площах в аеропортах стосується спеціальний додаток 3 до Постанови № 611, суб`єкти малого підприємництва, що здійснюють виробничу діяльність на виробничих площах в аеропортах також мають право на пільгу у сплаті орендної плати, проте у розмірі меншому, ніж зазначено в додатку 3.

2. Перевіряючи доводи сторін щодо можливості віднесення діяльності відповідача до виробничої, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, навіть із загального визначення господарської діяльності вбачається, що її сутність полягає у діяльності, яка відноситься до сфери виробництва, до складу якої входить як виготовлення продукції, так і надання послуг.

Певною мірою наведене узгоджується і підтверджується змістом норм ч. 3 ст. 286 та ч. 1 ст. 333 Господарського кодексу України, в яких загальна діяльність орендаря вважається виробничою (ст. 286), а фінанси суб`єктів господарювання віднесено до загальної фінансовою системи, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) (ст. 333).

За змістом ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»:

суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими.

товар - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов`язання та права (зокрема цінні папери).

Згідно п. 10 ч. 1 Закону України «Про ціни та ціноутворення» товар - продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації).

З наведеного вбачається, що до господарської діяльності відноситься діяльність з виробництва товарів (робіт, послуг). Відповідно, виробничою діяльністю є діяльність з виробництва товарів та надання послуг, та що послуги охоплюються визначенням «товар», «продукція».

Відповідно до Національного класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457:

класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об`єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи.

Економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Засоби виробництва - це товари (крім сировини та палива), що їх використовують для виробництва інших товарів чи послуг. До засобів виробництва належать виробничі приміщення, машини й устаткування, транспортні засоби, трактори тощо.

Продукція - це результат економічної діяльності. Це загальний термін, який використовують як для позначення товарів, так і послуг.

Послуги - це результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.

З наведених положень вбачається, що предметом виробництва можуть бути як товари, так і послуги, та для обох цих категорій застосовними є одні і ті ж самі процеси, зокрема виробничий. Під продукцією розуміється як товар, так і послуга та процес її надання є виробництвом послуги.

Відповідно, діяльність суб`єктів господарювання з надання послуг відноситься до виробничої діяльності.

Наведене спростовує твердження позивача та третьої особи, про те, що під виробничою діяльністю можна розуміти виключно діяльність з виробництва товарів у вузькому значенні, а тому суд приходить до висновку, що діяльність відповідача щодо надання послуг з комфортного розміщення пасажирів у залі очікування є виробничою діяльністю.

3. Іншим критерієм, якому має відповідати відповідач для того, щоб мати право на пільгу зі сплати орендної плати за додатком 2 Постанови № 611 є здійснення ним свої виробничої діяльності на орендованих виробничих площах в аеропорту.

З викладеного вище слідує, що до засобів виробництва як товарів, так і послуг відносяться, зокрема, виробничі приміщення.

Згідно визначення, викладеного у постанові Головного державного санітарного лікаря України «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99» від 01.12.1999 № 42 виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.

Отже можна дійти висновку, що виробничі приміщення є ті приміщення, що власне використовуються суб`єктом господарювання для виробництва товарів чи послуг і орендовані відповідачем приміщення цілком відповідають зазначеним критеріям, адже метою оренди приміщень в аеропорту «Бориспіль» було розміщення зали відпочинку, а діяльність відповідача полягає саме у наданні послуг комфортної зали очікування із певним спектром послуг. Та такі послуги можуть бути надані виключно та безпосередньо в цьому орендованому приміщенні.

Поряд із цим, п. 2 додатку 2 Постанови № 611 використовує термін «виробнича площа».

Діюче законодавство про оренду не передбачає такої, окремо визначеної категорії приміщень, як «виробнича площа», що дає підстави для висновку, що коли в зазначеному додатку згадуються орендовані виробничі площі, то суд виходить із того, що видавник Постанови № 611 під орендованими виробничим площами мав на увазі орендовані виробничі приміщення, тобто ті приміщення, які є необхідними для виробництва товарів (робіт, послуг).

Певною мірою, опосередковано, зазначені висновки суду знайшли своє підтвердження і в нормативних актах Фонду державного майна України.

Так, згідно Плану невідкладних заходів з переміщення у разі потреби виробничих потужностей суб`єктів господарювання з територій, де ведуться бойові дії та/або є загроза бойових дій, на безпечну територію, затвердженого розпорядженням КМУ від 25.03.2022 № 246-р, в тому числі Фонду державного майна України було доручено визначити перелік вільних виробничих площ, які можуть використовуватися переміщеними підприємствами, та створення з цією метою єдиної бази даних (цифрової карти). З огляду на дату прийняття, зазначений нормативний акт застосовується судом виключно в частині використаної термінології.

На виконання зазначеного доручення Фондом державного майна України на своєму офіційному сайті було розміщено Перелік вільних виробничих площ, які можуть використовуватися переміщеними підприємствами.

Із зазначеного переліку вбачається, що Фонд державного майна України відносить до складу виробничих площ не тільки приміщення, з метою розміщення саме виробництва продукції, у вузькому значенні, а будь-які приміщення, зокрема, склад, гараж, їдальня, готель, офіс, магазин, адміністративне приміщення, адміністративна будівля, будинок культури з пропозицією до використання з метою розміщення офісних приміщень, складських приміщень, проведення заходів та зборів та т.і.

З наведеного вбачається, що до виробничих площ, навіть у розумінні Фонду державного майна України відносяться будь-які приміщення, що можуть виступати об`єктами оренди з метою здійснення на таких площах виробничої діяльності з виробництва товарів (робіт, послуг).

Отже, орендоване відповідачем приміщення, використовується ним у якості виробничої площі для здійснення виробничої діяльності з надання послуг з комфортного очікування пасажирами своїх рейсів аеропорту «Бориспіль»

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач відповідає всім критеріям, визначених п. 2 додатку 2 до Постанови № 611, адже є суб`єктом малого підприємництва, який провадить виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах аеропорту «Бориспіль».

Суд також погоджується із твердженнями відповідача про те, що діяльність аеропорту, по своїй суті також полягає у наданні послуг суб`єктам авіаційної діяльності та користувачам аеропорту щодо обслуговування повітряних суден та пасажирів, тобто аеропорт не здійснює виробництво матеріальних продуктів.

Згідно положень ст. 1 Повітряного кодексу України наземне обслуговування - послуги з наземного обслуговування повітряних суден, екіпажу, пасажирів, вантажу, багажу, пошти, що надаються користувачам аеропорту на території аеропорту (аеродрому) або за його межами (п. 64); суб`єкт наземного обслуговування - суб`єкт авіаційної діяльності, який надає послуги з наземного обслуговування (п. 98).

В статтях 71, 72, 75 Повітряного кодексу України діяльність аеропортів, яка полягає у наданні послуг користувачам аеропорту визначена як виробнича діяльність, а пропускні можливості аеропорту як виробничі можливості.

Тут також вбачається доречним посилання відповідача на Правила сертифікації аеропортів, що затверджені наказом Державіаслужби від 13.06.2006 № 407, які в п.п. 1.3., 2.2.4., 3.3.5., 3.4.1.4., 3.4.1.5. трактують діяльність суб`єктів аеропортової діяльності, зокрема в частині обслуговування пасажирів, як виробничу, структуру підприємств називає виробничою, та процеси такого обслуговування називає виробничими.

В цьому контексті, такими, що заслуговують на увагу вбачаються судом і посилання відповідача на внутрішні організаційні документи як аеропорту «Бориспіль», так і Міністерства інфраструктури України, які під наданням послуг в аеропорті розуміють саме виробничу діяльність, що підтверджується листом аеропорту від 21.04.2022 № 01-22-263 (про повне зупинення виробничої діяльності аеропорту), стратегічним планом розвитку аеропорту на період 2015-2019 (про віднесення пасажирських терміналів до виробничих потужностей, а діяльність з обслуговування пасажирів та рейсів виробничою діяльністю аеропорту), стандартом якості обслуговування в аеропорті «Бориспіль» від 29.03.2019 (про те, що обслуговування пасажирів в аеропорту є виробничим процесом).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що листом голови Фонду державного майна України від 11.12.2020 № 10-16-25418 надано роз`яснення щодо застосування Постанови № 611 та зазначено, що вона була розроблена саме з метою надання підтримки орендарям державного майна.

Державна підтримка орендарям державного майна та будь-яка інша державна підтримка має базуватися на принципах справедливості, розумності та передбачуваності.

Суб`єкти, яким надається така підтримка мають перебувати у рівних можливостях на її отримання, не піддаватися невиправданим обмеженням у отриманні такої підтримки.

Ймовірно державою було визначено, що в умовах триваючого карантину та суттєвого зниження пасажиропотоку в аеропортах, існуючі обмеження, ставлять орендарів у складне фінансове становище, тож цілком виправданим є встановлення на час існування карантину знижки зі сплати орендної плати, зокрема для орендарів, що орендують приміщення в аеропортах.

З огляду на зміст Постанови № 611 та додатків до неї беззаперечним вбачається отримання 75%-ї знижки по орендній платі для орендарів, що орендують приміщення в аеропортах, з метою розміщення кафе, барів, ресторанів, кафетеріїв та торгівельних об`єктів.

Поряд із цим відмовляючи відповідачу у застосуванні знижки навіть за п. 2 додатку 2 до Постанови № 611 свідчило б про невиправдане та немотивоване обмеження відповідача в його правах та охоронюваних законом інтересах, адже він також здійснює свою діяльність на території аеропорту «Бориспіль», та його діяльність також залежить від пасажиропотоку цього аеропорту, тобто відповідач перебуває у схожому становищі порівняно із орендарями, що орендують приміщення з метою розміщення в аеропортах барів, кафе, ресторанів та торгівельних об`єктів.

Суд вбачає незрозумілою логіку, яку переслідує позивач, стверджуючи, що положення Постанови № 611 на відповідача не розповсюджується за жодним із додатків. Заперечуючи проти застосування до відповідача принаймні п. 2 додатку 2, позивач, як власне і третя особа по справі вважають, що є цілком виправданим поряд із суб`єктами господарювання, що орендують приміщення в аеропорту з метою розміщення кафе для яких держава встановлює орендну ставку у розмірі 25% від суми орендної плати за договором, в той же час збереження за відповідачем обов`язку вносити орендну плату у повному розмірі.

Із логіки прийняття Постанови № 611, мети яку вона переслідувала, суд вважає, що зазначена постанова не направлена на позбавлення суб`єктів, які отримали в оренду приміщення з метою розміщення зали очікування в аеропорту права отримати державну підтримку на період встановленого в країні карантину, поряд із орендарями, що розміщують в аеропортах кафе, бари, чи торгівельні об`єкти.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява № 23805/94, 4 December 1995, § 36).

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява № 48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.01.2022 у справі № 910/15737/20, від 07.10.2021 у справі № 903/834/20, від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18, від 09.11.2020 у справі № 904/2404/18.

З огляду на те, що предметом розглядуваних орендних правовідносин є державне майно та оскільки Постанова № 611 приймалася саме з метою надання підтримки осіб, що є орендарями державного майна, сама по собі відсутність в переліку орендарів, яким надається знижка по сплаті орендної плати, які отримали в оренду державне майно з метою розміщення зали очікування в аеропорту, не може позбавляти таку особу права на державну підтримку, задекларовану Постановою № 611.

Приймаючи до уваги, що функціонування такої зали є складовою наземного обслуговування пасажирів в аеропорту «Бориспіль», що є державним підприємством, забезпечує повноту та комфортність обслуговування пасажирів, суд вважає, що відсутність в додатках 1-3 до Постанови № 611 прямої вказівки на орендарів приміщень, що використовуються з метою розміщення зали очікування не є наслідком бажання позбавити таких суб`єктів права на пільгу, а є наслідком того, що таке цільове призначення приміщення є надто окремим, спеціальним, неочевидним та нерозповсюдженим цільовим призначенням орендованого майна, яке могло прямо не бути враховано Кабінетом Міністрів України під час розробки зазначеної постанови, принаймні в додатку 3, який є спеціальним для орендарів приміщень в аеропортах.

Проте, п. 2 додатку 2 до Постанови № 611, на думку суду, якраз дозволяє віднести до категорії осіб, що здійснюють виробничу діяльність на орендованих приміщеннях зокрема в аеропортах, осіб, яких не було віднесено до спеціального додатку № 3, але які відповідають критеріям зазначеним у п. 2 додатку 2, зокрема є суб`єктами малого підприємництва та здійснюють виробничу діяльність на виробничих площах в аеропорту.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що розглядаючи позовні вимоги про стягнення заборгованості по суті, базовий розмір орендної плати у розглядуваний спірний період має становити 50% від нарахованого розміру орендної плати, визначеного відповідними первинними документами, наявними у матеріалах справи.

Відтак, з огляду на висновки суду та з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 611 за перерахунком суду, у відповідача наявний обов`язок зі сплати орендної плати у розмірі 50% від нарахованої позивачем суми у період квітень-вересень 2021 року, який становить:

- за квітень 2021 року згідно рахунку № 76/1135, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 162359,88 гривень (324719,75 гривень * 50%);

- за травень 2021 року згідно рахунку № 76/1474, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 164470,55 гривень (328941,10 гривень * 50%);

- за червень 2021 року згідно рахунку № 76/1605, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 164799,49 гривень (329598,98 гривень * 50%);

- за липень 2021 року згідно рахунку № 76/1959, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 164964,29 гривень (329928,58 гривень * 50%);

- за серпень 2021 року згідно рахунку № 76/2121, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 164634,37 гривень (329268,73 гривень * 50%);

- за вересень 2021 року згідно рахунку № 76/2420, на користь позивача підлягає сплаті сума у розмірі 166609,98 гривень (333219,95 гривень * 50%).

Таким чином, загальна сума орендної плати, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача у спірний період становить 987838,56 гривень.

Судом встановлено, що відповідач свій обов`язок зі сплати орендної плати виконав частково сплативши за кожним виставленим рахунком 25% від нарахованої суми, що загалом становить 493919,29 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, а також поясненнями позивача.

Отже, належною до стягнення та такою, що підлягає задоволенню є сума заборгованості у розмірі 493919,28 гривень.

Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 67727,66 гривень пені, 148175,77 гривень штрафу, 12421,70 гривень 3% річних та 242,56 гривень інфляційних втрат розрахованих за загальний період з 16.05.2021 по 10.11.2021.

Як вже встановлено судом підставною є вимога про стягнення з відповідача боргу у розмірі 493919,28 гривень, тож базою для нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат є саме сума встановлена судом.

Пунктом 3.7. договору обумовлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов`язання включно.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, умовами п. 3.8. договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становитиме загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що умовами пункту 3.7. договору сторони за взаємною згодою збільшили тривалість періоду нарахування пені, скасувавши застосування обмеження строку нарахування пені встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що за умовами договору оренди орендна плата має бути сплачена відповідачем щомісяця не пізніше 15 числа місяця, однак відповідач своїх зобов`язань у строки встановлені договором оренди не виконав, чим допустив порушення зобов`язання.

Водночас, об`єктивних обставин, які унеможливили здійснити вчасну сплату орендної плати відповідачем не наведено, а помилкове судження відповідача про застосовність до нього пільг з оплати орендної плати за додатком 3 до Постанови № 611, висновків суду не спростовують.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що позивачем невірно визначено базу для нарахування по кожному спірному місяцю.

Тож, судом здійснено власний розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановлених судом обставин, та визначено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат становлять 22575,89 гривень, 49391,92 гривень, 4140,55 гривень та 242,56 гривень відповідно, відтак заявлені позивачем вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» на користь державного підприємства «Міжнародний аеропорт» «Бориспіль» 493919,28 гривень основного боргу, 22575,89 гривень пені, 49391,92 гривень штрафу, 4140,55 гривень 3% річних, 242,56 гривень інфляційних втрат.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 8554,05 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Авіа Солюшнз» (02091, місто Київ, Харківське шосе, будинок 172-Б, офіс 209, код 40573749) на користь державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08301, Київська обл., Бориспільський район, с. Гора, вул. Бориспіль-7, код 20572069) 493919,28 гривень основного боргу, 22575,89 гривень пені, 49391,92 гривень штрафу, 4140,55 гривень 3% річних, 242,56 гривень інфляційних втрат та 8554,05 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2022.

Суддя Р.М. Колесник