Рішення № 106998706, 19.10.2022, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2022Справа № 910/12951/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" (01013, м. Київ, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 41076598)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" (04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5, офіс 220, код ЄДРПОУ 42441539)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРА ЛІЗИНГ" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 4-А, код ЄДРПОУ 3625959068)

2) Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа-Страхування" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 30968986)

про стягнення 1 003 213,76 грн,

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Микитишин О.М.

від відповідача: Лисенко Д.В.

від третіх осіб: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 280519/ФЛ-380 від 28.05.2019 у розмірі 1 612 570,63 грн, з яких: 1 574 523,25 основного боргу та 38 047,38 грн пені.

Ухвалою суду від 16.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12951/21; встановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 15.09.2021 року.

15.09.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 15.09.2021 представником відповідача підтримано клопотання про відкладення розгляду справи з метою підготовки відзиву на позовну заяву та відповідних доказів у справі для повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин.

Представник позивача заперечень проти задоволення даного клопотання не навів та надав представнику відповідача конверт із матеріалами позовної заяви з додатками, який повернувся з адреси відповідача.

Розглянувши дане клопотання суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 15.09.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні на 06.10.2021.

01.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 06.10.2021 судом поставлено на обговорення питання, щодо доцільності залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТРА ЛІЗИНГ".

Представник позивача надав усні пояснення.

Суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Також, представником позивача подано клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 06.10.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 відкладено підготовче засідання на 20.10.2021, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРА ЛІЗИНГ" третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

06.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРА ЛІЗИНГ" та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа-Страхування".

18.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли відповідь на відзив, клопотання про долучення доказів направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками та клопотання про зупинення провадження у справі № 910/12951/21 до вирішення пов`язаної з нею справи № 910/8527/21.

У засіданні суду 20.10.2021 представник відповідача підтримав клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, просив його задовольнити.

Представник позивача заперечень проти задоволення даного клопотання не навів та підтримав клопотання про зупинення провадження у справі, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечень проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі не навів.

Суд на місці ухвалив залучити до матеріалів справи відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів направлення на адресу третьої особи копії позовної заяви з додатками, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа-Страхування"; відкладено розгляд справи на 17.11.2021.

Розглянувши у судовому засіданні 17.11.2021 заяву позивача про зупинення провадження у справі, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.

Позовні вимоги в рамках даного провадження обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором фінансового лізингу № 280519/ФЛ від 28.05.2021 та неможливістю отримати страхове відшкодування у зв`язку з неналежним виконанням лізингодавцем своїх зобов`язань пов`язаних із страхуванням об`єкту лізингу.

В межах справи № 910/8527/21 фактично вирішуються питання стосовно того, чи являється ТОВ "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" вигодонабувачем за договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 року, а також вирішується питання чи є підстави для стягнення с ПрАТ "Страхова компанія "Альфа Страхування" страхового відшкодування за страховий випадок та його розміру.

Господарським судом міста Києва у складі судді Кирилюк Т.В. розглянуто справу № 910/8527/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" про визнання позивача вигодонабувачем за договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 та зобов`язання відповідача виконати умови договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 щодо сплати страхового відшкодування за страховий випадок, який стався із застрахованим транспортним засобом KIA Sorento, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_1 на корись позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/8527/21 від 19.10.2021 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС ЛІЗИНГ".

Разом з тим, у судовому засіданні 17.11.2021 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" повідомлено про подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва № 910/8527/21 від 19.10.2021.

Приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, суд визнав за необхідне зазначити, що розгляд справи № 910/12951/21 є неможливим до набрання законної сили судовим рішенням у справі Господарського суду міста Києва № 910/8527/21 від 19.10.2021, оскільки необхідним є врахування висновків по справі № 910/8527/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" про зупинення провадження у справі - задоволено, зупинено провадження у справі № 910/12951/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі Господарського суду міста Києва № 910/8527/21.

07.07.2022 засобами поштового зв`язку через відділ діловодства суду позивачем подано заяву про зміну предмету позову та зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив відповідно до ст. 46 ГПК України зменшити позовні вимоги, зокрема стягнути з відповідача 1 003 213,76 грн, з яких: 780 000,00 грн основного боргу, 186 420,00 грн інфляційних нарахувань та 36 793,76 грн трьох відсотків річних; також просив поновити провадження у справі, у зв`язку з набранням законної сили судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/8527/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2022 поновлено провадження у справі № 910/12951/21 та призначено підготовче засідання на 08.08.2022.

18.07.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому сіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронної системи відеоконференцзв`язку "EASYCON".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС", адвоката Жигун С.С. про участь у судовому засіданні по справі № 910/12951/21 в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.

02.08.2022 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву (зі зміненим предметом та ціною позову).

Разом з тим, 08.08.2022 на електронну адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, оскільки безпосередньо бути присутнім у судовому засіданні адвокат Жигун С.С. не має можливості, через те, що був мобілізований та перебуває в лавах збройних сил України, крім того має намір підготувати відповідь на відзив.

У засіданні суду 08.08.2022 представник відповідача заперечень щодо клопотання позивача про відкладення розгляду справи не навів, заперечив проти заяви про зміну предмету позову, пояснив, що це даною заявою позивач одночасно змінює предмет й підстави позову.

Суд на місці ухвалив прийняти до розгляду заяву про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог, залучити до матеріалів справи відзив на уточнену позовну заяву (зі зміненим предметом та ціною позову) та задовольнити клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Крім того, представник відповідача заявив усне клопотання про врегулювання спору за участю судді.

Судом роз`яснено, що дану заяву необхідно оформити відповідно до вимог 86 ГПК України.

Представники позивача та третіх осіб у засідання суду 08.08.2022 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду від 08.08.2022 відкладено розгляд справи на 07.09.2022.

06.09.2022 засобами поштового зв`язку позивачем подано клопотання про долучення доказів у справі.

У засіданні суду 07.09.2022 представник позивача просив визнати поважними причини пропуску строку на подачу додаткових документів у справі, просив залучити документи, які надійшли до суду 06.09.2022 до матеріалів справи.

Представник відповідача заперечив проти задоволення даного клопотання.

Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та залучити до матеріалів справи додаткові докази у справі з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

У підготовчому засіданні 07.09.2022 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Треті особи участь своїх представників у засідання суду 07.09.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.09.2022.

23.09.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подані письмові пояснення.

26.09.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подані письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 відкладено судове засідання на 19.10.2022.

Представник позивача судовому засіданні 19.10.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.10.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

19.10.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" та Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТРА ЛІЗИНГ» було укладено договір фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 (надалі - за текстом договір).

Відповідно до пункту 3 договору лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування на умовах даного договору та порядку передачі в лізинг та умов фінансового лізингу».

Предметом лізингу є автомобіль марки «КІА SORENTO» 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова: НОМЕР_1 , власник ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ».

Загальна сума договору лізингу становила 1 574 523, 25 грн. Строк лізингу складав 24 місяці з дати підписання акту прийому передачі предмета лізингу в лізинг.

Згідно з додатком №3 до вищевказаного договору фінансового лізингу - «Графік лізингових платежів», ТОВ «ПРОФІМІКС» оплачувало із дотриманням вказаних дат та розрахованих сум.

01 квітня 2020 року між ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ» (далі - страхувальник/ лізингодавець) та ПрАТ «СК «Альфа Страхування» (далі - страховик) було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777, відповідно до якого застрахованим є зазначений вище транспортний засіб KIA Sorento, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

Листом від 01.12.2020 року ТОВ «ПРОФІМІКС» було повідомлено про відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 від 28 травня 2019 року від ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ» (первісний кредитор) на ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» (новий кредитор).

У зв`язку з зазначеними обставинами було змінено реєстраційні дані автомобіля та власника: автомобіль марки: «КІА SORENTO» 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова: НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , власник ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ».

03.12.2020 року було викрадено предмет лізингу, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12020100030005443.

Предмет лізингу, а також пов`язані із виконанням договору ризики на момент викрадення були застраховані за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 046.1557782.777 від 01.04.2020 року, проте, як зазначає позивач, договір не було переукладено при зміні кредитора.

Незважаючи на той факт, що транспортний засіб було викрадено, позивач зазначає, що ТОВ «ПРОФІМІКС» на виконання умов договору фінансового лізингу продовжувало здійснювати своєчасні платежі в повному обсязі на підставі визначеного графіку лізингових платежів (додаток №3 до договору фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 від 28.05.2019 року).

Позивач у позовній заяві зазначає, що 07 червня 2021 року, згідно з платіжними дорученнями №859 та №860, ТОВ «ПРОФІМІКС» здійснило останній платіж, передбачений умовами договору фінансового лізингу, проте предмет лізингу на виконання умов вищевказаного договору не було передано лізингоодержувачу (ТОВ «ПРОФІМІКС»).

23 червня 2021 року ТОВ «ПРОФІМІКС» на адресу ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» було направлено листа, в якому позивач просив надати довідку про відсутність заборгованості на виконання умов договору фінансового лізингу; повідомити належним чином про день та час передачі предмета лізингу лізингоодержувачу чи вирішення іншим чином взятих на себе зобов`язань лізингодавцем на виконання умов договору фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 від 28.05.2019 року.

Проте на адресу ТОВ «ПРОФІМІКС» надійшла лише довідка про відсутність заборгованості за договором фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 від 28.05.2019 року.

Позивач у позовній заяві зазначає, що ним було сплачено суму, передбачену умовами договору, тоді як відповідач, в порушення своїх зобов`язань за договором, не здійснив передачу права власності на предмет лізингу позивачеві та не вирішив питання про компенсацію в зв`язку з викраденням предмету лізингу.

На думку позивача, така протиправна поведінка відповідача спричинила неможливість отримання страхового відшкодування від ПрАТ «Альфа Страхування» та подальшої виплати вказаного відшкодування позивачу, як кінцевому бенефіціару страхового відшкодування.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивач просить суд стягнути з відповідача 1 003 213,76 грн, з яких 780 000,00 основного боргу (збитків), 36 793,76 грн 3% річних та 186 420,00 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільні права та обов`язки на підставі ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України , ст. 173 Господарського кодексу України , в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором лізингу (ст. 806 Цивільного кодексу України) одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно- правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин (ст. Господарського кодексу України, 525, 526 Цивільного кодексу України ) повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що згідно з умовами договору фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 від 28.05.2019 ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ» передало, а позивач прийняв у лізинг транспортний засіб марки КІА, моделі Sorento, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_1 , що підтверджується Актом приймання-передачі від 06.06.2019 до Договору фінансового лізингу №280519/ФЛ-380 від 28.05.2019 та видатковою накладною №ЛІЦ-038 від 06.06.2019.

Приписами статті 809 Цивільного кодексу України унормовано, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено у статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Пунктом 2.6. статті 2 договору фінансового лізингу встановлено, що ризики випадкової втрати або пошкодження предмета лізингу, а також відповідальність за шкоду, що заподіяна третім особам під час користування (експлуатації) предметом лізингу, переходять до лізингоодержувача з моменту підписання Акту приймання-передачі предмету лізингу в лізинг.

Отже, з 06.06.2019 до позивача перейшли ризики випадкової втрати або пошкодження предмета лізингу - транспортного засобу KIA Sorento, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

Предмет лізингу був викрадений 03.12.2020-04.12.2020, що підтверджується відомостями про подію злочину із Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 11.12.2020. Даний витяг міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.8 статті 4 додатку №1 до договору фінансового лізингу втрата предмету лізингу при будь-яких обставинах і невизнання цього випадку страховиком, не звільняє лізингоодержувача від зобов`язань за договором лізингу.

Крім того, пунктом 4.9 статті 4 Додатку №1 до договору фінансового лізингу визначено, що у випадку визнання страховиком втрати (повної загибелі) предмета лізингу, зобов`язання лізингоодержувача з виплати лізингових платежів зберігаються і до моменту повного страхового відшкодування страховиком.

Тобто, згідно з умовами договору фінансового лізингу з моменту передачі предмету лізингу до лізингоодержувача перейшли всі ризики, пов`язані з володінням і користуванням транспортним засобом, включно із ризиками незаконного заволодіння.

В свою чергу, зобов`язання зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу у випадках знищення/пошкодження/викрадення предмету лізингу зберігаються в повному обсязі, а отже виконання договору фінансового лізингу є обставиною, яка надає позивачу право вимоги до страховика, в якому був застрахований предмет лізингу, а також право на визнання потерпілим у кримінальному провадженні, зареєстрованим за фактом викрадення предмету лізингу, проте аж ніяк не право вимоги до лізингодавця щодо відшкодування понесених збитків.

Відповідно до п. 4.1. статті 4 додатку 1 до договору фінансового лізингу до передачі предмета лізингу лізингоодержувачу та підписання Акту приймання - передачі предмета лізингу в лізинг лізингодавець укладає договір страхування автотранспортних засобів (КАСКО) предмета лізингу, здійснює обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів перед третіми особами, з обов`язковою пролонгацією.?

Підпунктом 4.2.1. пункту 4.2. додатку 1 до статті 4 договору фінансового лізингу встановлено, що за договором добровільного страхування автотранспортних засобів (КАСКО) лізингодавець страхує майнові ризики на вартість не меншу від вартості предмета лізингу, а саме:

- незаконне заволодіння - втрата застрахованого транспортного засобу внаслідок крадіжки, грабежу, розбою.

- дорожньо-транспортна пригода (ДТП) - пошкодження та/або знищення застрахованого транспортного засобу та/або його додаткового обладнання внаслідок дорожньо-транспортної події;

- інші події (протиправні дії третіх осіб, стихійні лиха, падіння літальних апаратів або їх частин, дерев, інших предметів, напад тварин, пожежа, вибух, самозайняття ТЗ).

На виконання вищевказаних умов договору фінансового лізингу 01.04.2020 між ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ» і ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» укладено договір №046.1557782.777 добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, за умовами якого предмет лізингу застраховано за програмою «КАСКО стандарт» на страхову суму (КАСКО) у розмірі 997 000,00 грн з безумовною франшизою у випадку незаконного заволодіння предметом лізингу у розмірі 5%. Строк дії договору страхування - по 05.06.2021.

30 листопада 2020 року між ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ» (первісний лізингодавець) і ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» (новий лізингодавець) укладено договір відступлення прав вимоги (цесії) №1, відповідно до умов якого, до нового лізингодавця перейшло право власності на транспортні засоби, які є предметом лізингу за договорами фінансового лізингу, укладеними між первісним лізингодавцем та лізингоодержувачами, в тому числі право власності на транспортний засіб, який є предметом лізингу за договором фінансового лізингу та предметом страхування за вищезгаданим договору страхування.

Додатком №1 до договору про відступлення прав вимоги є перелік договорів фінансового лізингу, відступлення яких було здійснено на підставі договору про відступлення прав вимоги, згідно з яким (переліком) первісний лізингодавець відступив права вимоги за договором фінансового лізингу № 280519/ФЛ-380, укладеним з позивачем 28.05.2020, при цьому залишок суми відшкодування вартості предмету лізингу, яка входить до лізингових платежів за вищевказаним договором фінансового лізингу, станом на день відступлення прав вимоги становила 143 485,43 грн.

Згідно з пп. 2.1.2. п. 2.1. договору про відступлення прав вимоги первісний лізингодавець передав новому лізингодавцю всі права та обов`язки матеріального та нематеріального характеру по договорам страхування, які були укладені первісним лізингодавцем, включно з усіма заявленими і незаявленими збитками, які існували до укладення договору про відступлення прав вимоги.

Як було встановлено вище, в ніч з 03.12.2020 на 04.12.2020 транспортний засіб, який є предметом лізингу за договором фінансового лізингу та який перебував у володінні та користуванні позивача, було викрадено.

За заявою представника позивача Деснянським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві зареєстровано кримінальне провадження №12020100030005443 за ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Відповідачем вживались необхідні та визначені договором страхування заходи з метою внесення змін до договору страхування (планова дата підписання 04.12.2020) в частині заміни сторони страхувальника та вигодонабувача за таким договором, зокрема, у визначені договором строки страхування повідомлено страховика про укладення договору про відступлення прав вимоги та зміну власника застрахованого транспортного засобу, внаслідок чого ініційовано внесення змін до договору страхування в частині зміни сторони страхувальника та вигодонабувача; сплачено черговий страховий платіж за договором страхування; вчасно повідомлено про настання страхового випадку; передано комплекти ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; написано заяву про настання страхового випадку та подано всі необхідні для виплати страхового відшкодування.

Незважаючи на всі вжиті відповідачем заходи, страховик, яким є ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ», відмовив у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на те, що ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» не є стороною за договором страхування, а ТОВ «АСТРА ЛІЗИНГ» втратило майновий інтерес до застрахованого майна внаслідок відступлення прав вимоги за договором фінансового лізингу та відчуження застрахованого майна на користь ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ».

Всі зазначені вище обставини, які стосуються виплати страхового відшкодування, були предметом дослідження у справі №910/8527/21, яка розглядалась Господарським судом міста Києва (суддя Т.Ю. Кирилюк) за позовом ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» про визнання позивача вигодонабувачем за договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 та зобов`язання відповідача виконати умови договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 046.1557782.777 від 01.04.2020 щодо сплати страхового відшкодування за страховий випадок, який стався із застрахованим транспортним засобом KIA Sorento, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_1 на корись позивача.

Зокрема, в рішенні Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 судом встановлено, що на момент викрадення застрахованого відповідачем автомобіля KIA Sorento (державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN НОМЕР_1 ) позивач у справі не набув прав страхувальника чи вигодонабувача по відношенню до відповідача у справі. Відповідно, у відповідача не виникло господарсько-правове зобов`язання здійснити виплату страхового відшкодування саме позивачу. Встановлення судом факту відсутності права позивача на отримання страхового відшкодування на момент настання страхового випадку (викрадення автомобіля) в подальшому відповідно до статті 985 Цивільного кодексу України унеможливлює його призначення вигодонабувачем за договором №046.1557782.777 від 01.04.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астра Лізинг» (третя особа без самостійних вимог) та відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021, яке було залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто, поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).

Таким чином, обставини, встановлені у справі №910/8527/21, обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Також, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку, що із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, викладеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, обставини, які стосуються виплати страхового відшкодування були предметом дослідження у справі №910/8527/21.

Позивач у позовній заяві зазначає, що протиправна поведінка відповідача спричинила неможливість отримання страхового відшкодування від ПрАТ «Альфа Страхування» та подальшої виплати вказаного відшкодування позивачу, як кінцевому бенефіціару страхового відшкодування.

Зважаючи на те, що з дня укладення договору про відступлення прав вимоги відповідачем вжито всі необхідні та визначені договором страхування заходи з метою внесення змін до договору страхування (планова дата підписання 04.12.2020) в частині заміни сторони страхувальника та вигодонабувача за таким договором, зокрема, повідомлено страховика про укладення договору про відступлення прав вимоги та зміну власника застрахованого транспортного засобу, внаслідок чого ініційовано внесення змін до договору страхування в частині зміни сторони страхувальника та вигодонабувача, сплачено черговий страховий платіж за договором страхування, вчасно повідомлено про настання страхового випадку, написано заяву про настання страхового випадку та подано всі необхідні для виплати страхового відшкодування, суд зазначає, що дії відповідача не могли вплинути на отримання позивачем страхового відшкодування від ПрАТ «Альфа Страхування».

Крім того, суд зазначає, що між буцімто неналежним виконанням відповідачем договору страхування і заподіянням збитків позивачу не доведено причино-наслідкового зв`язку.

Також, суд встановив, що позивачем не доведено, що він є кінцевим бенефіціаром страхового відшкодування, оскільки відповідно до п. 4.3. договору фінансового лізингу лізингодавець має право передати свої права вигодонабувача за договором страхування предмета лізингу лізингоодержувачу або будь-яким третім особам.

Натомість, доказів передачі лізингоодержувачу прав вигодонабувача за договором страхування предмета лізингу не надано.

У даній справі позивач основною підставою виникнення збитків вказує невиконання відповідачем ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» пп. 4.1 п.4 додатку № 1 договору фінансового лізингу, яким передбачено обов`язок здійснити добровільне страхування об`єкта фінансового лізингу, тоді як відсутність вини ТОВ «АВЕНТУС ЛІЗИНГ» встановлено рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8527/21.

Більше того, варто зауважити, що на день викрадення предмету лізингу, останній був застрахований відповідно до договору страхування №046.1557782.777 від 01.04.2020 добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу, і даних стосовно дострокового припинення дії зазначеного договору господарському суду не надано.

Разом з тим, відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина 1); під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина 2).

За змістом статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються серед іншого: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Водночас, статтею 226 ГК України визначені умови і порядок відшкодування збитків. Так, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Таким чином, вартість втраченого майна, яким є і грошові кошти, складає збитки, які винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні.

Поряд з цим, за змістом частин першої та другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У пункті 5.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 у справі №920/85/18 суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини; відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань; для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача; вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

Отже, зобов`язання, які виникають із заподіяння збитків у сфері господарських правовідносин, відрізняються від деліктних зобов`язань, які виникають у випадку заподіяння шкоди, безпосередньою наявністю договірних відносин та заподіяння майнової шкоди за наслідками виконання договору (правочину). Натомість, деліктні зобов`язання виникають при відсутності договірних правовідносин, тобто поза межами будь-якого договору (правочину).

Зважаючи на всі встановлені фактичні обставини даної справи, суд дійшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1 003213,76 грн, з яких: 780 000,00 грн збитків, 186 420,00 грн інфляційних нарахувань та 36 793,76 грн трьох відсотків річних задоволенню не підлягає.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно досліджені судом та зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову не спростовують.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає частковому задоволенню.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у позові, судові витрати по сплату судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІМІКС" (01013, м. Київ, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 41076598)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕНТУС ЛІЗИНГ" (04116, м. Київ, вул. Митрофана Довнар-Запольського, 5, офіс 220, код ЄДРПОУ 42441539)

Треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРА ЛІЗИНГ" (04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 4-А, код ЄДРПОУ 3625959068) та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Альфа-Страхування" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22, код ЄДРПОУ 30968986)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 28.10.2022

Суддя І.О. Андреїшина