Ухвала суду № 106979642, 25.10.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

25 жовтня 2022 р.Справа № 120/3962/22

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Дмитришена Руслана Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви:

за позовом: ОСОБА_1

до: Пенсійного фонду України; Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України; Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 23.05.2022 позовну заяву повернуто особі, яка її подала, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Не погоджуючись із ухвалою від 23.05.2022 позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.08.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23.05.2022 скасовано, справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Справа надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 16.08.2022.

Ухвалою від 19.08.2022 позовну заяву залишено без руху, надавши особі, яка її подала, 10-денний строк для усунення недоліків шляхом:

- зазначення щодо відповідача 1 - ідентифікаційного коду юридичної особи, відомі номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти;

- уточнення складу відповідачів у відповідності до заявлених позовних вимог із зазначенням повного найменування юридичної особи, її ідентифікаційний код, відомі номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти;

- надання суду позовної заяви з додатками, а також копій позовної заяви з доданими до неї документами відповідно до кількості учасників справи.

21.09.2022 на адресу суду надійшла заява на усунення недоліків, до якої додано позовну заяву з додатками, а також копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідно до кількості учасників справи.

Оглянувши поданий позов із додатками, суддею виявлено ряд недоліків, які підлягають усуненню, тому ухвалою від 26.09.2022 позовну заяву залишено без руху, надавши особі, яка її подала, 10-денний строк для усунення недоліків шляхом:

- надання до суду доказів сплати судового збору в розмірі 2977,20 грн за реквізитами для сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у Він, обл./м.Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 37979858, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA028999980313181206084002856, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд., або інші надати документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;

- подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску та/або надання доказів того, що строк звернення до суду не пропущено.

20.10.2022 представником позивача - Аврамичем А.С. нарочно подано заяву щодо виконання ухвали від 26.09.2022. На підтвердження повноважень до матеріалів заяви долучено копію довіреності № 2-189 від 31.01.2020, видану державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Тимчик Н.Ф., на представництво інтересів ОСОБА_1 , яка в переліку документів доданих до заяви про усунення недоліків не зазначена, про що складено акт від 20.10.2022.

В обґрунтування заяви зазначено, що процесуальний строк звернення до суду із позовними вимогами до Пенсійного фонду України підлягає поновленню, оскільки про порушення права позивач дізнався лише 27.01.2020 з листа-відповіді Пенсійного фонду України, а дане порушення є триваючим.

Щодо сплати судового збору зазначає, що згідно із довідки ДФС України інших доходів у позивача немає. Крім того, з відповіді Пенсійного фонду України, яка долучалась до позовної заяви, позивач отримує пенсію в розмірі 610,00 грн.

З огляду на вказане, просить звільнити позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви.

До заяви щодо виконання ухвали також долучено копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 05.07.2022.

Надавши оцінку аргументам поданої заяви, доходжу висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 26.09.2022, виходячи з наступного.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, або як це передбачено ч. 1 ст. 123 КАС України, вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач заявив позовні вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України, яка полягає неналежному та неправильному здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Пенсійний фонд України провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 починаючи з 20.01.2016 до набрання судового рішення законної сили;

- зобов`язати Пенсійний фонд України виплачувати ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до частини 3 статті 51 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 15 % від мінімальної пенсії за віком з 20.01.2016 по день припинення такого права позивача;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Тульчинської РДА здійснити ОСОБА_1 нарахування щомісячної державної адресної допомоги, що не вистачає до прожиткового мінімуму за кожен рік починаючи з 20.01.2016;

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення, яка полягає у невиплаті щомісячної державної адресної допомоги.

Обґрунтовуючи заяву від 20.10.2022 про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначив, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді Пенсійного фонду від 27.01.2020.

Також з посиланням на практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 зазначив, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

При цьому, клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами до Управління соціального захисту населення не надано, про причини, які могли б бути визнані судом поважними для поновлення пропущеного строку звернення до суду не вказано.

Слід зауважити, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у період з 20.01.2016, водночас з цим позовом позивач звернувся 17.05.2022, тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України.

Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 про не обмеження будь-яким строком позовних вимог пов`язаних з виплатами сум пенсії за минулий час, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статті 51 Закону № 2262-XII (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Таким чином, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

Крім того, суд не враховує лист Пенсійного фонду від 27.01.2020, як підставу для поновлення строку звернення позивача до суду, з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

У постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Відтак, отримання позивачем листа від 27.01.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.

Також, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."

Доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Щодо посилання на те, що бездіяльність відповідача має триваючий характер, то такі аргументи не впливають на висновки про пропущення строку звернення до суду, адже визначальним для визначення моменту із якого бере свій відлік процесуальний строк є момент коли заявник дізнався чи міг дізнатися про порушення своїх прав чи інтересів внаслідок такої бездіяльності, а не момент закінчення ймовірного правопорушення. Тому вид правопорушення як закінчене або триваюче не є істотним при вирішенні питання про дотримання позивачем строків звернення до суду із заявою з метою отримання судового захисту від такого порушення.

Щодо посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, то суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд погоджується із твердженнями позивача про те, що право на доступ до суду є однією із гарантій справедливого судочинства та гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Рівень доступу повинен надавати особі можливість оскаржити дії, які вона вважає втручанням у свої права.

Однак, із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.

Слід взяти до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.85 року в справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 року в справі "Кромбах проти Франції", в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20.05.2010 року в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE N 116/1997/900/1112).

Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об`єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.

Також слід вказати, що клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами до Управління соціального захисту населення суду не надано, про причини, які могли б бути визнані судом поважними для поновлення пропущеного строку звернення до суду не вказано.

Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 26.09.2022 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви.

Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 26.09.2022 та не усунуто недоліки позовної заяви. Зокрема, в частині подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду до відповідача Управління соціального захисту населення, а причини щодо підстав для поновлення строку з вимогами до Пенсійного фонду України є неповажними, тому позовна заява повертається позивачу відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Керуючись ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України; Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна