Постанова № 1069794, 18.10.2007, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"18" жовтня 2007 р. Справа № 17/328а

м. Чернігів «18 »жовтня 2007 року

12 год. 30 хв.

Суддя Кушнір І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні за участю:

Секретаря судового засідання: Чепурна О.В.

Представників позивача: Міхно Л.І. –приватний аудитор, дов.№1440 від 10.10.07р.

Філіпова О.Г. –юрисконсульт, дов.№1484 від 17.10.07р

Представника відповідача: Крамаренко В.А. –гол. держподатінспектор, дов.№1942/10/10-002 від 10.10.07р.

матеріали справи №17/328а

За ПОЗОВОМ: Відкритого акціонерного товариства «Парафіївський цукровий завод»

16730, Чернігівська область, Ічнянський район, с. Парафіївка, вул. Шевченка, 123

До ВІДПОВІДАЧА: Державної податкової інспекції в Ічнянському районі

16700, Чернігівська область, м. Ічня, вул. Леніна, 23

Про визнання недійсними податкових вимог

СУТЬ СПОРУ:

ВАТ «Парафіївський цукровий завод»пред`явлено позов про визнання недійсними податкових вимог ДПІ в Ічнянському районі №1/42 від 23.08.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 11593,83 грн., в т.ч. 11567,53 грн. штрафних санкцій та 26,30 грн. пені, та №1/43 від 03.09.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 124837,13 грн. основного платежу.

В судовому засіданні 18.10.07р. представником Позивача надане уточнення до позовної заяви, яким Позивач остаточно просить визнати недійсною лише вимогу №1/43 від 03.09.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 124837,13 грн. основного платежу.

Враховуючи, що зміна предмету позову не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси і є правом Позивача, передбаченим ст.51 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приймає заяву Позивача про зміну предмету позову.

Відповідач позовних вимог не визнає, вважаючи прийняту податкову вимогу законною та обґрунтованою.

Заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши надані письмові докази, суд

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.11 вищевказаного Кодексу:

“Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.”

Відповідно до ч.2 ст.69 зазначеного Кодексу:

«Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.»

Згідно ч.ч.4,5 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України:

«Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд може збирати докази з власної ініціативи.»

Податковою декларацією за липень 2007 року, датованою 20.08.07р. Позивач визначив власне податкове зобов`язання по ПДВ в розмірі 329476 грн.

Платіжним дорученням №232 від 21.08.07р. Позивач сплатив 100000 грн. ПДВ з зазначенням призначення платежу «за липень».

Згідно п.1.10. ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.00р. №2181-ІІІ (далі Закон №2181):

«Податкова вимога –письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.»

ДПІ в Ічнянському районі було сформовано та направлено ВАТ «Парафіївський цукровий завод»податкову вимогу №1/42 від 23.08.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 11593,83 грн., в т.ч. 11567,53 грн. штрафних санкцій та 26,30 грн. пені.

Як вбачається з заперечення ДПІ у Ічнянському районі на позов, за Позивачем рахувався податковий борг по узгодженому податковому повідомленню-рішенню №00000412320/0 від 02.08.06р. в сумі 124789,53 грн., законність якої підтверджена постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.07р. Крім того, 21.08.07р. нараховано пеню в сумі 26,30 грн.

Відповідно до п.п.7.7. ст.7 Закону №2181:

“Податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.”

Згідно п.1.2. ст.1 Закону №2181:

“Податкове зобов'язання –зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.”

Згідно п.1.3. ст.1 Закону №2181:

“Податковий борг (недоїмка) –податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.”

Таким чином, на думку Відповідача, п.п.7.7. ст.7 Закону №2181 встановлює погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань.

З урахуванням викладеного, Відповідачем вищевказані 100000 грн., сплачені платіжним дорученням №232 від 21.08.07р., були зараховані не в рахунок сплати податкового зобов`язання за липень 2007 року, а в рахунок сплати податкового боргу податковому повідомленню-рішенню №00000412320/0 від 02.08.06р.

З врахуванням вищевказаної сплати та існуючої станом на 20.08.07р. переплати в розмірі 13222 грн. на залишок суми боргу по зазначеному податковому повідомленню-рішенню №00000412320/0 від 02.08.06р. було і направлено податкову вимогу №1/42 від 23.08.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 11593,83 грн., в т.ч. 11567,53 грн. штрафних санкцій та 26,30 грн. пені.

Платіжним дорученням №285 від 27.08.07р. Позивач сплатив 3000 грн. ПДВ, платіжним дорученням №276 від 27.08.06р. –24000 грн. по ПДВ. з зазначенням призначення платежу в обох платіжних дорученнях «за липень».

Проте, з урахуванням вищевикладеного Відповідачем дані сплати були зараховані не в рахунок сплати податкового зобов`язання за липень 2007 року, а рахунок сплати податкового боргу, визначеного податковою вимогою №1/42 від 23.08.2007р.

Згідно п.п.6.4.1. п.6.4. ст.6 Закону №2181:

«Податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо:

а) сума податкового зобов'язання або податкового боргу, а також пені та штрафних санкцій (за їх наявності) самостійно погашається платником податків.»

Таким чином, згідно пояснень Відповідача податкова вимога №1/42 від 23.08.2007р. вважається відкликаною.

29.08.07р. Позивачем було подано уточнюючий розрахунок за липень 2007 року, яким визначено власні податкові зобов`язання в розмірі 2127 грн.

Платіжним дорученням №282 від 28.08.07р. Позивач сплатив 191381 грн. ПДВ з зазначенням призначення платежу «за липень».

З врахуванням вищевказаної сплати та існуючої станом на 27.08.07р. переплати в розмірі 15384,87 грн. на залишок суми боргу по зазначеному податковій декларації за липень 2007 року було і направлено податкову вимогу №1/43 від 03.09.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 124837,13 грн. основного платежу.

Вважаючи, що податкові зобов`язання за липень 2007 року сплачені ним своєчасно та в повному обсязі Позивач звернувся з позовом про визнання недійсною податкової вимоги №1/43 від 03.09.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 124837,13 грн. основного платежу.

Як зазначено вище, податковою декларацією за липень 2007 року, датованою 20.08.07р. Позивач визначив власне податкове зобов`язання по ПДВ в розмірі 329476 грн.

Платіжним дорученням №232 від 21.08.07р. Позивач сплатив 100000 грн. ПДВ, платіжним дорученням №285 від 27.08.07р. –3000 грн. ПДВ, платіжним дорученням №276 від 27.08.06р. –24000грн. по ПДВ, платіжним дорученням №282 від 28.08.07р. –191381 грн. ПДВ., а всього на загальну суму 318381 грн. з зазначенням призначення платежу в усіх платіжних дорученнях «за липень».

Крім того, станом на 20.08.07р. існувала переплата в розмірі 13222 грн.

Дійсно, відповідно до п.п.7.7. ст.7 Закону №2181:

“Податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.”

Разом з тим, дана норма регулює лише порядок та черговість, встановлену для платників податків щодо погашення ним податкового боргу та сплати податкового зобов`язання у добровільному порядку або в разі стягнення відповідних сум у примусовому порядку. Між тим, визначена норма не встановлює порядок та черговість зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлює відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов`язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

Також, слід зазначити, що жодною нормою Закону №2181 не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податку, сплачених ним для погашення податкових зобов`язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення по відповідному податку нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу. При цьому, слід додати, що п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3 Закону №2181 передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу –виключно з рушенням суду.

Відповідно до п.п.4.1.1. п.4.1. ст.4 Закону№2181, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Згідно п.п.5.3.1 п.5.1 ст.5 Закону №2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до абз. «а»п.п.4.1.4 п.4.1. ст.4 Закону №2181:

«4.1.4. Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.»

Узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником в строки передбачені п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, є сумою податкового боргу платника податків у відповідності з п.п.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Джерелом самостійної сплати податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні грошові кошти ( п.п.7.1.1 ст.7 Закону N 2181-III ).

Джерелом погашення податкового боргу по рішенню органу стягнення є будь-які активи платника податків з урахуванням обмежень, встановлених даним Законом, а також іншими законодавчими актами (п.п.7.2.1 ст.7 Закону N 2181-III).

Пунктом 8.6.2 Закону N 2181-III передбачено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту, яким передбачено обмеження використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів.

Як вже зазначалося вище, частина друга п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 передбачає, що „в інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу”, тобто ця норма регулює порядок задоволення претензій кредиторів і не стосується податкового боргу, який відповідно до п.3.1 ст.3 Закону N 2181-III визначений як сума узгодженого податку, не сплачена в установлений Законом строк.

Зміст вказаного пункту Закону N2181-III не містить ніяких даних відносно заборони платнику податків сплачувати податкові зобов’язання при наявності податкового боргу, не встановлює порядок та механізм сплати податкового боргу, не встановлює порядок та механізм стягнення боргу за рахунок сплачених платником податків податкових зобов’язань і в будь-якому випадку не надає повноважень контролюючому органу –податковій службі здійснювати будь-які дії по визначенню черговості сплати податків чи погашення боргу, змінювати призначення бюджетного платежу і без погодження з платником податків розпоряджатися його коштами. Своєчасна сплата податкових зобов’язань є зобов’язанням платника податків.

Позивач виконав своє зобов’язання по своєчасній сплаті податкових зобов’язань за липень 2007 року.

Крім того, п.п.3.1.1 ст.3 Закону N 2181-III не може регулювати порядок погашення податкового боргу, оскільки цей порядок регулюється іншими нормами даного Закону, який передбачає, що при несплаті узгодженої суми податку податковий орган має право направити платнику вимогу, застосувати заставу, накласти арешт на майно і після цього реалізувати майно платника податку для погашення його податкового боргу. При цьому, слід замітити, що наявність податкового боргу не обмежує платника податків вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами.

Відповідач не надав суду нормативні документи, якими визначена законність застосованого до позивача порядку, по якому в рахунок погашення податкового боргу відповідач самостійно зарахував суми податкових зобов’язань.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не може бути підставою для позбавлення права платника податків виконати належним чином зобов’язання по сплаті поточних податкових зобов’язань.

Статтею 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади зобов’язані діяти в межах своїх повноважень, способом, передбаченим законами України.

Державний контролюючий орган, яким є і податковий орган, не має повноважень змінювати цільове призначення засобів, в тому числі по сплаті податкових зобов’язань, перерахованих підприємством до бюджету держави.

З урахуванням викладеного, суд вважає незаконним та необґрунтованим зарахування ДПІ у Ічнянському районі частини суми 318381 грн., сплаченої платіжними дорученнями №232 від 21.08.07р., №285 від 27.08.07р., №276 від 27.08.06р. та №282 від 28.08.07р. з зазначенням призначення платежу в усіх платіжних дорученнях «за липень», в рахунок сплати податкового боргу по податковому повідомленню-рішенню №00000412320/0 від 02.08.06р., та наступне направлення Позивачу податкової вимоги №1/43 від 03.09.2007р. про сплату податкового боргу по ПДВ в розмірі 124837,13 грн. основного платежу саме за липень 2007 року, як це вбачається з заперечень Відповідача, а тому позовні вимоги про визнання нечинною даної вимоги повністю є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Державне мито в сумі 1248,37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. Позивачем сплачені платіжними дорученнями, датованими 24 вересня 2007 року, тобто після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАСУ).

Згідно ст.87 КАСУ:

“1. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Таким чином, ні даною статтею, ні КАСУ взагалі, не передбачено сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та віднесення цих витрат до судових. В зв’язку з цим, дані витрати не підлягають відшкодуванню Позивачу.

Відповідно до п.п.1,2 п.3 Прикінцевих та перехідних положень КАСУ:

“До набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту.”

Згідно підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року N 7-93:

“Ставки державного мита встановлюються в таких розмірах:

1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів:

“б”: із скарг за неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян –0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян”.

Тобто розмір державного мита за розгляд даної позовної заяви становить 3,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України:

“Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).”

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Позивачу мають бути відшкодовані понесені судові витрати по сплаті державного мита та витрат в сумі 3,40 грн.

Керуючись ст.ст.71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинною повністю податкову вимогу Державної податкової інспекції в Ічнянському районі №1/43 від 03.09.2007р. про сплату Відкритим акціонерним товариством «Парафіївський цукровий завод»(код 00372612) податкового боргу по податку на додану вартість в розмірі 124837 грн. 13 коп.

3. Відшкодувати з Державного бюджету (р/р31111095700002 УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь Відкритого акціонерного товариства «Парафіївський цукровий завод»(16730, Чернігівська область, Ічнянський район, с. Парафіївка, вул. Шевченка, 123, код 00372612, р/р26003301161 в Ощадбанку м. Ічня, МФО 343068) понесені судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

4. Дана Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в наступному порядку. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Дана Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

6. Дана Постанова після набрання законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Суддя І.В. Кушнір