Рішення № 106948658, 14.09.2022, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/8953/20

Категорія 29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2022 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Наливайко В.В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , треті особи: Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач) в серпні 2020 року звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач), третя особа - Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації, про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна (надалі за текстом - третя особа 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що у період перебування у шлюбі із ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя були придбані споруди (конструкції, павільйони, кіоски), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Після смерті її чоловіка, позивачу стало відомо про наявність Договору купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2020 року, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та відповідачем (надалі за текстом - договір від 01.04.2020), згоду на укладення якого позивач не надавала, продаж такого майна не відповідав інтересам родини. Вважає, що її чоловік не продавав та не мав наміру укладати договір від 01.04.2020, а відповідач, за допомогою шахрайських дій, заволодів спільним майном подружжя.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 13.08.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

08.09.2020 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з квитанцією про сплату судового збору.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 09.09.2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якій зазначив про безпідставність позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Позивачем була подана до суду відповідь на відзив, а відповідачем подані заперечення, якими кожна із сторін підтримувала свою заявлену позицію у даному спорі.

Від третьої особи 1 на адресу суду 25.11.2020 року надійшли пояснення, відповідно до яких, згідно з даними бази «Містобудівний кадастр Києва» на підставі заяв фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та відповідача, а також договору купівлі-продажу тимчасових споруд третьою особою 1 здійснено переоформлення тимчасових споруд з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на відповідача. Також у поясненнях зазначено, що третя особа, при переоформленні договорів щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою на розміщення тимчасових споруд, не встановлює обов`язку щодо надання документів, що підлягають нотаріальному посвідченню, в тому числі договору купівлі-продажу тимчасових споруд.

В судовому засіданні 26.01.2021 року представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 26.01.2021 року клопотання задоволено, витребувано у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації докази - завірені належним чином копії: всіх заяв фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації та документів, які були додані до таких заяв у період з 01.01.2005 року по 07.04.2020 року; всіх заяв фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації та документів, які були додані до таких заяв у період з 01.01.2005 року по 07.04.2020 року; акту приймання-передачі майна, за яким фізична особа-підприємець ОСОБА_5 відповідно до Договору купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2020 року зобов`язаний був передати фізичний особі-підприємцю ОСОБА_3 тимчасові споруди, який є підтвердженням передачі таких споруд та правовою підставою для укладання Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації договору на такі споруди щодо пайової участі в утриманні об`єкта архітектури; витребувано у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації доказ - інформацію, якого числа та яким способом (поштового зв`язку чи іншим способом) Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації була отримана заява від фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 01.06.2020 року з проханням переоформити на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 об`єкти, із зазначенням вхідного номера та дати реєстрації, наданням витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції.

10.03.2021 року від відповідача надійшов зустрічний позов до позивача, третя особа: Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації, про визнання власності на тимчасові споруди. Ухвалою суд від 10.03.2021 року зустрічний позов був повернутий відповідачу, через порушення вимог ст. 193-194 ЦПК України.

Ухвалою суду від 12.03.2021 року частково задоволено клопотання відповідача, витребувано у П`ятої Київської державного нотаріальної контори (03058, м. Київ, вул. Машинобудівна, б. 8) належним чином завірену копію спадкової справи ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.04.2021 року на виконання Ухвали суду від П`ятої Київської державного нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20.08.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_4 про залучення до справи в якості третьої особи на стороні позивача. В судовому засіданні 15.09.2021 року судом залучено в якості третьої особи ОСОБА_4 (надалі за текстом - третя особа 2).

17.08.2022 року позивачем долучені до матеріалів справи копії Рішення Подільського районного суду міста Києва від 07.12.2021 року по справі № 758/5730/21 та копії Постанови від 02.08.2022 року Київського апеляційного суду по справі № 758/5730/21, якими відповідачу відмовлено у задоволенні його позову до ОСОБА_2 , про визнання права власності на рухоме майно (тимчасові споруди).

19.08.2021 року від третьої особи 1 на адресу суду надійшли пояснення. Зазначено, що під час оформлення документації за спірними спорудами від заявників не вимагалися документи на підтвердження права власності, оскільки, таке підтвердження не передбачене чинним законодавством.

В судове засідання 14.09.2022 року з`явився представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник третьої особи 1 в судове засідання 14.09.2022 року не з`явився, у поясненнях просив розглядати справу за відсутності третьої особи 1 (її представників).

Представник третьої особи 2 в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату та час засідання повідомлялися належним чином. Відповідачем подане клопотання про відкладення розгляду справи з причин, які не були судом визнані за поважні, а тому суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебувала у шлюбі із ОСОБА_5 з 07.06.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 07.06.1996 року (а.с. 12, т.1).

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі були придбані 57 споруд (конструкції, павільйони, кіоски), які розташовані у АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 , шляхом укладення відповідних договорів (а.с. 14-23, т.1). Зазначені 57 споруд використовувались чоловіком позивача для здійснення господарської діяльності, оскільки останній був зареєстрований як фізична особа - підприємець, що підтверджується копіями дозволів на розміщення тимчасових споруд та інформаційних талонів (а.с. 24-65, т.1).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 08.04.2020 серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 72 т.1).

Позивач, звернувшись після смерті чоловіка до третьої особи 1 із заявою щодо переоформлення інформаційних талонів на вищезазначені споруди, дізналась про наявність оскаржуваного договору купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2020 року, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та відповідачем.

Відповідно до умов даного договору, ФОП ОСОБА_5 передав у власність відповідача майно - тимчасові споруди № 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2511, 2514, 5470, 6478, 6479, 6480, 6463, 6486, 7684, 7686, 7691, 7706, 7717 за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , загальною вартістю 147 000,00 грн (а.с. 74-75, т.1).

У позовній заяві позивач стверджувала, що у оскаржуваному договорі від 01.04.2020 року підпис ОСОБА_5 не відповідає його підпису, а тому є підробленим. Крім того, ФОП ОСОБА_5 не був власником тимчасових споруд № 2159, 2165, 2166, 2169, 2171, 2173, 2174, 2187, 2304, 2306, 2312, 2319, 2320, 2323, 2357, 2360, 2374, 2376, 2378, 2384, 2388, 2391, 2396, 2421, 2424, 2428, 2432, 2435, 2439, 2441, 2444, 2447, 2452, 2457, 2459, 2463, 2474, 2479, 2482, 2487, 2494, 2504, 2505, 2509, 2511, 2514, 5470, 6478, 6479, 6480, 6463, 6486, 7684, 7686, 7691, 7706, 7717, що вказані у договорі від 01.04.2020 року, а зазначена нумерація є нумерацією інформаційних талонів на споруди, що були видані третьою особою 1 після укладання з ФОП ОСОБА_5 договорів щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою.

Позивачем додано відповідні докази звернення 25.05.2020 року із заявою до Подільського РВ НП України із заявою щодо протиправних дій відповідача, відповідна інформація внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100070001694 (а.с. 89-90, т.1). Постановою від 27.07.2020 року позивача було визнано потерпілою в рамках кримінального провадження (а.с. 91-92, т.1).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової комплексної комісійної товарознавчої та будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 12020100070001694 від 25.11.2021 року за № 22458/21-54/22459/21-56/27002/21-42, ринкова вартість спірних тимчасових споруд станом на 01.04.2020 року становила 6 757 419,50 грн.

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду Петрова Д.В. від 26.11.2021 року по справі № 758/16535/21, про долучення якої позивачем було подане клопотання, продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12020100070001694 від 26.05.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України на 12 місяців, тобто до 27.11.2022 року.

Відповідно до повідомлення Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 09.09.2020 року, до Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов лист адвоката АО «Український адвокат» Павла Кікени (який є представником відповідача по даній справі) про проведення на договірних умовах комплексної судової почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні № 12020100070001694. Проведення експертизи визнано неможливим у зв`язку із відсутністю досліджуваного документа (договору від 01.04.2020 року) та порівняльного матеріалу (а.с. 51-54, т.3).

Відповідно до п.1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як передбачено п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (надалі за текстом - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно ч. 1,2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідачем та представниками відповідача у відзиві на позов та запереченнях наголошувалось, що позивачем не вірно був визначений суб`єктний склад сторін у справі, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права. Відповідач зазначав, що майно фізичної особи-підприємця слід розглядати як його особисту приватну власність, яка не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, яка підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Отже, майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Конституційний Суд України у рішенні від 19 вересня 2012 року N 17-рп/2012 додо офіційного тлумачення положень частини першої статті 61 СК України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

У правовому висновку від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Верховний Суд відійшов від викладених у постановах від 07.10.2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27.01.2016 року у справі № 6-1912цс15 та від 30.03.2016 року у справі № 6-533цс16 правових висновків, про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у наведених вище справах, Велика Палата Верховного Суду вказала, що він суперечить принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток, та вважала, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому, закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України.

Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем надано належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження того, що придбане відповідачем за договором від 01.04.2020 року спірне майно належало до спільної сумісної власності подружжя, а отже, розпорядження ним мало здійснюватися за згодою позивача. При цьому, судом встановлено, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження отримання згоди позивача на укладення договору від 01.04.2020 року.

Крім того, суд зазначає, що під час розгляду справи позивачем було заявлено клопотання про витребування для огляду у відповідача оригінал договору купівлі-продажу від 01.04.2020 року. Відповідачем багаторазово надавалась інформація щодо місця знаходження оригіналу оскаржуваного договору, проте, сам оригінал договору суду не було надано.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи те, що позовні вимоги було задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 470,00 грн., сплачений при поданні позовної заяви, та судовий збір у розмірі 420,00 грн., сплачений при поданні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282,289, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , треті особи: Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна - задовольнити;

Визнати недійсним договір купівлі-продажу рухомого майна від 01.04.2020 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 ;

Витребувати із володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 споруди (конструкції, павільйони, кіоски), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які належали фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 ;

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1 470 (одна тисяча чотириста сімдесят) гривень;

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 сплачений при поданні заяви про забезпечення позову судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок;

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_2 - (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );

відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 );

третя особа - Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Київської міської державної адміністрації (адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, код ЄДРПОУ 26345558);

третя особа - ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_6 );

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст Рішення буде виготовлений протягом десяти днів.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК