Рішення № 106928849, 25.10.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2022 року м. Київ№ 320/17449/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправною вцідмови та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 06.06.2021 у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплачувати ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення з 06.06.2021, - у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше сплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона є непрацюючим пенсіонером, у зв`язку з чим, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796). Враховуючи відмову відповідача у здійсненні нарахування та виплати підвищення до пенсії у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність у позивача права на отримання передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ доплати непрацюючим пенсіонерам за проживання на території зони гарантованого добровільного відселення. Вказує, що позивач не надав доказів того, що він має право на перерахунок пенсії саме як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Крім того, відповідач зазначив про порушення позивачем строку звернення до суду визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, вказав що шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом слід відраховувати не з моменту отримання позивачем листа від відділу обслуговування громадян № 4 (сервісний центр), яким їй відмовлено у перерахунку пенсії за період з червня 2021, а з моменту отримання пенсійних виплат та доплат до них за червень 2021 року, розрахунок та виплату яких, на думку позивача, зроблено органом Пенсійного фонду України не правильно.

Додатково відповідач зауважив, що пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , що виданий Рокитнянським РВ ГУ МВС України у Київській області від 17.12.1997. Як вбачається з паспорту, зареєстрованим місцем проживання позивача з 22.01.1991 року є АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей довідки виданої Рокитнянською селищною радою від 03.12.2021 № 1614-02-37 позивач з 26.04.1986 по даний час зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 , що відноситься до ІІІ категорії зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.91 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Синява Рокитнянського (Білоцерківського) р-ну Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Як вбачається з пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серія НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є пенсіонером.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого Київською облдержадміністрацією, ОСОБА_1 має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Згідно із відомостями трудової книжки позивача серія НОМЕР_5 , позивач 31.03.2017 звільнена з роботи ТОВ «Синявське», що свідчить про те, що позивач не працює станом на час звернення до суду.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою у якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити йому підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №.

За результатом розгляду цієї заяви Головним управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 12.11.2020 № 11706-15099/Х-02/8-1000/20 повідомлено позивачу про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати підвищення до пенсії, оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76 стаття 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення територій, та стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» втратили чинність.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена таким чином:

« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3.Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включено до Закону № 796 статтю 39 такого змісту:

«Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане Рішення не містить.

Натомість Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено цією ж статтею у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.

Стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження.

Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону №987-VIII. Водночас ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.

Тому стаття 39 вказаного Закону № 796 із 17 липня 2018 року має такий зміст:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».

В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону №987-VIII від 04 лютого 2016 року.

За таких обставин, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 240/4937/18.

Дана справа є типовою щодо зразкової справи № 240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року непрацюючі пенсіонери які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення мають право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати позивачу у розмірі, визначеному Законом № 796, доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону № 796 за період з 06 червня 2021 року, як і не надано доказів того, що позивач є працюючим пенсіонером.

Крім того, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити виплату цих сум, що не є втручанням у дискрецію суб`єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.

Так, згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас згідно пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Враховуючи ту обставину, що оскаржувані дії відповідача у цій справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях та чітко обмежені нормою статті 39 Закону № 796, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити за період з 06 червня 2021 року нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796 (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.

Водночас, суд відхиляє твердження відповідача стосовно пропуску строку позивачем звернення до суду. Суд зауважує, що предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо не нарахування та невиплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 06 червня 2021 року, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснити такі виплати.

Згідно із приписами частини першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зауважує, що позивач звернулася до суду 06.12.2021, що підтверджується відомостями відбитку штемпелю на конверті у якому надійшов адміністративний позов до суду.

Разом з тим, шестимісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено оскільки позовні вимоги стосуються невиплати підвищення до пенсії позивачу у місяцях, що передують шести місяцям перед зверненням позивача до суду.

При цьому суд вважає непереконливими посилання відповідача на незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру пенсії та зазначає таке.

Так, з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, за змістом п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

Однак, суд зазначає, що спір у цій справі стосується не розрахункової величини при визначенні розміру пенсії, а пов`язаний із застосуванням до спірних правовідносин певної редакції статті 39 Закону № 796, у зв`язку з чим зауваження відповідача не стосуються спірних правовідносин та мають відношення вже до процедури перерахунку пенсії після набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Водночас вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплачувати підвищення до пенсії в послідуючому не підлягають задоволення, оскільки є вимогами на майбутнє та судом не встановлено порушеного права в цій частині позову.

Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір, що підтверджується відомостями дубліката квитанції № 9253-1544-5039-8646 від 06.12.2021.

Відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також ту обставину, що вимоги позивача носять немайновий характер та суду не надається за можливе визначити суму судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143,242-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 06.06.2021 у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок, донарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення з 06.06.2021, - у розмірі двох мінімальних заробітних плат у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше сплачених сум.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10) сплачений ним судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.