Рішення № 106912747, 24.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2022 року м. Київ № 826/17296/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДПС у Вінницькій областідоМіністерства юстиції Українитретя особаДержавне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№86)»пропро звернення стягнення податкового боргу,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі по тексту - позивач, ГУ ДПС у Вінницькій області) із позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Мін`юст), у якій просило звернути стягнення податкового боргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№86)» (далі по тексту - третя особа, ДП «Підприємство ДКВС (№86)») у розмірі 1 907 188,54 грн. на кошти Мін`юсту.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на дату звернення до суду за третьою особою, засновником якої є Міністерство юстиції України, рахується податковий борг у розмірі 1 907 188,54 грн. Оскільки у третьої особи відсутні кошти, за рахунок яких можливо погасити податковий борг, позивач звернувся до Міністерства юстиції України у порядку пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України. У зв`язку тим, що відповідачем не задоволено вимоги ГУ ДПС у Вінницькій області, останнє звернулося до суду з даним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у цій справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2021 року справу №826/17296/18 розподілено на суддю Погрібніченка І.М.

Ухвалою від 03 червня 2021 року суд прийняв до свого провадження адміністративну справу №826/17296/18 та вирішив її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, з урахуванням правових висновків Верховного Суду викладених в постанові від 28 квітня 2021 року.

19 липня 2021 року від ГУ ДПС у Вінницькій області надійшли письмові пояснення по суті спору, у яких зазначено, що за ДП «Підприємство ДКВС (№86)» обліковується податковий борг з податку з власників наземних транспортних засобів, з земельного податку та з податку на додану вартість на загальну суму 1 907 188,54 грн. Наявність вказаної заборгованості підтверджується судовими рішеннями. З метою стягнення з боржника податкового боргу ГУ ДПС у Вінницькій області направлялись інкасовані доручення до установ банку, які повернуті без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунку боржника.

Також, позивач вказав, що ним вчинені усі передбачені Податковим кодексом України заходи щодо стягнення податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)», а погашення за рахунок майна боржника є неможливим, оскільки усе майно, яким користується ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є державною власністю.

При цьому, позивач зауважив, що процедура та порядок виконання рішень про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу не передбачає звернення до органів державної виконавчої служби з метою виконання рішення суду.

06 серпня 2021 року від Мін`юсту надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказано, що з метою звернення контролюючого органу до відповідача з поданням про стягнення з останнього сум податкового боргу іншої юридичної особи, податковий орган має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення ДП «Підприємство ДКВС (№86)» податкового боргу, а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Мін`юсту та звернення з позовом до нього. Оскільки позивачем таких дій не вчинено, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідач вважає, що податковий борг ДП «Підприємство ДКВС (№86)» накопичується ще з 2010 року, а тому, в розумінні Податкового кодексу України, він є безнадійним та підлягає списанню.

ДП «Підприємство ДКВС (№86)» своїм правом не скористалось, письмових пояснень по суті спору, з урахуванням правових висновків Верховного Суду викладених в постанові від 28 квітня 2021 року, не подало.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ДП «Підприємство ДКВС (№86)» зареєстроване як юридична особа, перебуває на обліку як платник податків у ГУ ДПС у Вінницькій області, належить до сфери управління Міністерства юстиції України та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Станом на 05 жовтня 2018 року за ДП «Підприємство ДКВС (№86)» обліковується податковий борг в розмірі 1 907 188,54 грн (податок з власників наземних транспортних засобів - 11 094,11 грн; земельний податок - 380 411,33 грн; податок на додану вартість - 1 515 683,10 грн).

Наявність податкового боргу підтверджується судовими рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі №2а-3924/10/0270 про стягнення податкового боргу у сумі 779 128,30 грн, від 27 грудня 2011 року у справі №2а/0270/3739/11 про стягнення 604 071,73 грн, від 06 серпня 2012 року у справі №2а/0270/3306/12 про стягнення 170 546,43 грн, від 29 вересня 2016 року у справі №802/1192/16-а про стягнення 297 461,00 грн, від 23 лютого 2017 року у справі №802/2112/16-а про стягнення 449 032,53 грн.

Таким чином, стягнення податкового боргу з третьої особи здійснювалось у судовому порядку.

22 червня 2018 року контролюючий орган звернувся до банківської установи ПАТ «УкрСиббанк» з інкасовими дорученнями (розпорядженнями) про стягнення з ДП «Підприємство ДКВС (№86)» боргу з ПДВ у справі №802/2112/16-а, які були повернуті без виконання у зв`язку з відсутністю підпису відповідального виконавця, а також відсутністю коштів на рахунку платника.

Листом від 03 квітня 2018 року позивач просив ДП «Підприємство ДКВС (№86)» виділити майно для опису в податкову заставу, надати бухгалтерські документи, розшифровки основних засобів та останню фінансову звітність.

ДП «Підприємство ДКВС (№86)» листом від 17 квітня 2018 року повідомив позивача про неможливість виділення майна для опису у податкову заставу в порядку статті 89 Податкового кодексу України, оскільки статутом ДП «Підприємство ДКВС (№86)», затвердженого наказом Мін`юсту від 06 грудня 2016 року №3536/5, передбачено, що майно підприємства знаходиться у державній власності, а тому звернення стягнення на майно підприємства не допускається. Також, у листі вказано, що майно, яке перебуває на праві оперативного управління ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є цілим майновим комплексом (1 одиниця) з ДУ Вінницька виправна колонія (№86).

З метою здійснення заходів щодо погашення податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)», повідомленням про визначення джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків від 17 квітня 2018 року, позивач перевів на себе право вимоги за дебіторською заборгованістю ДП «Підприємство ДКВС (№86)» в рахунок погашення податкового боргу.

Листом від 03 травня 2018 року позивач повідомив ДП «Підприємство ДКВС (№86)» про виявлення дебіторської заборгованості в сумі 409,3 тис. грн та про намір укласти договір про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на контролюючий орган.

25 травня 2018 року позивач звернувся до Мін`юсту, як до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство як платник податків, з поданням про прийняття одного з рішень, передбачених пунктом 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

У листі від 23 червня 2018 року відповідач визнав факт наявності податкової заборгованості у ДП «Підприємство ДКВС (№86)», водночас повідомив, що керівництвом підприємства проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості. У зв`язку з цим Мін`юст запропонував податковому органу розглянути питання розстрочення (відстрочення) або списання податкового боргу.

Вважаючи вказану відповідь відмовою у задоволенні вимог контролюючого органу, позивач, з метою стягнення наявної у ДП «Підприємство ДКВС (№86)» заборгованості, звернувся до суду із цим позовом на підставі пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивач із цим позовом до суду), контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України визначено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з положеннями пунктів 95.3 - 95.4, 95.7 і 95.22 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

За приписами норм статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Згідно з пунктом 89.3 статті 89 цього Кодексу до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Відповідно до пункту 87.5 статті 87, пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.

Крім того, контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Поряд з цим, особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, визначені в статті 96 Податкового кодексу України.

Так, нормами пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

виключення платника податків із переліку об`єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Положеннями пункту 96.3 статті 96 Податкового кодексу України визначено, що відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Системний аналіз наведених норм Кодексу дозволяє дійти висновку, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків (у тому числі державних підприємств) перед бюджетами та визначено перелік заходів, які повинен здійснити контролюючий орган у певній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна; провести торги з продажу майна, внесеного в податкову заставу, вжиття заходів щодо погашення наявного податкового боргу за рахунок додаткових джерел погашення податкового боргу.

Якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу державного підприємства, то орган державної податкової служби вчиняє дії, передбачені статтею 96 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), для залучення коштів (майна) органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, для погашення податкового боргу останнього.

Проаналізувавши положення статей 87, 95 та 96 Податкового кодексу України в їх сукупності, суд дійшов висновку, що, звертаючись із відповідним позовом, податковий орган має довести, що майно третьої особи не підлягає приватизації, та позивачем вжито вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу, а також дотримано всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Фонду державного майна України про стягнення сум податкового боргу третьої особи. Зокрема, для цілей стягнення податкового боргу третьої особи з відповідача позивач повинен довести: відсутність у підприємства майна, яке, в контексті положень пункту 96.2 статті 96 Податкового кодексу України може бути джерелом погашення податкового боргу та яке не входить до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, або ж, у разі наявності такого майна та здійснення заходів з його реалізації, - недостатність коштів, отриманих від його реалізації, для погашення податкового боргу; відсутність у підприємства у розумінні положень пункту 87.5 статті 87 та пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України додаткових джерел погашення податкового боргу (дебіторської заборгованості), або ж недостатність коштів, стягнутих з дебітора боржника в погашення податкового боргу підприємства.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали суд встановив, що ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є юридичною особою, яка належить до сфери управління Мін`юсту та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Звертаючись до суду із даним позовом контролюючий орган зазначив, що з урахуванням положень законів України «Про заставу», «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та відповідно до статутних документів ДП «Підприємство ДКВС (№86)» належне йому майно не може бути передано в заставу, й звернення стягнення на таке майно не допускається, а тому майно, на за рахунок якого можна здійснити погашення податкового боргу відсутнє.

Так, відповідно до статті 13 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

За приписами статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави (частина третя статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 26 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Поряд з цим, відповідно до підпункту 87.3.5 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України не може бути використане як джерело погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України.

Принципи та процедура віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, які не підлягають приватизації, регламентуються Положенням про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 29 грудня 2010 року №1954 (далі по тексту - Положення №1954).

Положенням №1954 передбачено складання підприємством та затвердження органом, уповноваженим управляти державним майном, переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивачем до моменту звернення до Мін`юсту з поданням про погашення податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)» вчинялись будь-які дії з метою з`ясування належності майна останнього до цілісного майнового комплексу, віднесення його до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, шляхом направлення запитів до Фонду державного майна України, тощо.

Посеред іншого суд не може не зазначити і про те, що відповідно до пункту 87.5 статті 87 Податкового кодексу України разі якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.

Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.

Податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п`ятиденний строк з дня отримання відповідного документа.

У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов`язання платника податків укласти зазначений договір.

Відповідно до пункту 95.22 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

Отже, за загальними правилами, викладеними у пункті 87.5 статті 87 і пункті 95.22 статті 95 Податкового кодексу України, у разі, якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та ДП «Підприємство ДКВС (№86)» договору щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості, а також вчинення дій щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості.

Наведені обставини свідчать про те, що контролюючим органом чином не досліджено можливість погашення податкового боргу за рахунок дебіторської заборгованості, наявної в державного підприємства, а також документального підтвердження того, що механізми погашення податкового боргу підприємств, які не підлягають приватизації, регламентовані статтею 96 Податкового кодексу України, можуть застосовуватися податковим органом до ДП «Підприємство ДКВС (№86)».

Відтак, позивачем не доведено наявності умов, встановлених статтею 96 Податкового кодексу України, для звернення стягнення податкового боргу на кошти державної організації, а отже суд не вбачає підстав для стягнення з Мін`юсту податкового боргу ДП «Підприємство ДКВС (№86)».

У той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів пункту 41.4 статті 41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

У свою чергу підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України визначено, що контролюючими органами є, зокрема, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Водночас, пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Вказані положення податкового законодавства передбачають, що стягнення податкового боргу за рішенням суду стосовно фізичної особи здійснюється державною виконавчою службою, у всіх інших випадках податковими органами.

Таким чином, доводи відповідача про те, що позивач не звертався до державної виконавчої служби з метою стягнення податкового боргу з ДП «Підприємство ДКВС (№86)» є необґрунтованими та такими, що відхиляються судом.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності відмови у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Вінницькій області відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями статтею 255 адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.М. Погрібніченко