Рішення № 106907839, 24.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2022 року Справа № 160/12927/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом самозайнятої особи адвоката Біленко Марії Сергіївни до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась самозайнята особа адвокат Біленко Марія Сергіївна з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53 від 28.01.2022 року на суму 12349,48 грн.;

- зупинити виконавче провадження ВП №69208184, яке відкрито на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53 від 28.01.2022 року на суму 12349,48 грн., на час розгляду даної справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-436640-53 від 28.01.2022 року, відповідно до якої нараховано борг (недоїмку) з єдиного внеску у розмірі 12 349,48 грн.

Проте, з вересня 2019 року та по сьогоднішній день позивач адвокатську діяльність не здійснює та доходу від такої діяльності не отримує. При цьому позивачем здійснюється сплата єдиного соціального внеску за основним місцем роботи через податкового агента (роботодавця).

Позивач звертає увагу, що відповідачем зазначено суму боргу станом на 31.12.2021 року у розмірі 12349,48 грн. та не вказано за який саме період відповідач здійснив розрахунок. Однак, як зазначає позивач, ця сума співпадає повністю із сумою вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53 від 26.02.2021 року на суму 12349,48 грн. Крім того, повністю дублюється номер вимоги.

Посилаючись на норми законодавства, позивач наголошує, що з 01.01.2021 року звільнений від обов`язку сплачувати мінімальний розмір ЄСВ, за місяці, у яких не було отримано доходу (прибутку).

Крім того, з огляду на дату формування спірної вимоги - 28.01.2022 року, вона не може бути сформована відповідачем за 2021 рік, оскільки станом на 28.01.2022 року ще не закінчився строк подання звітності (річної податкової декларації) позивача за 2021 рік, який було встановлено до 09.02.2022 року.

Також, позивачем річна декларація була подана 08.02.2022 року із 0,0 показниками.

Тому, на думку позивача, спірна податкова вимога від 28.01.2022 року є дублюванням вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53 від 26.02.2021 року у сумі 12349,48 грн., що була скасована рішенням суду від 03.08.2021 року у справі 160/7681/21.

Ухвалою суду від 30.08.2022 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідачем надано до суду письмовий відзив на позовну заяву, які долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування правової позиції зазначає, що відповідно до Закону № 2464-VI фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність є платниками ЄСВ, які, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, які отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження такої діяльності незалежно від фінансового стану платника.

На думку відповідача,оскаржувана вимога є правомірною та такою, що винесена відповідно до вимог діючого законодавства, оскільки станом на 18.08.2021 року в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у розмірі 12349,48 грн., з огляду на що, підстави для скасування вимоги № Ф-436640-53 від 28.01.2022 року відсутні.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 13.07.2006 року ОСОБА_1 17.07.2006 року отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1595.

Таким чином, позивач є самозайнятою особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

З матеріалів справи вбачається, з 15.01.2014 року по 09.09.2021 року ОСОБА_1 працювала в Українсько-Білоруському товаристві з обмеженою відповідальністю Фірма «Луксор» на посаді юриста.

Відповідно до довідки від 15.08.2022 року, виданої УБ ТОВ фірма «Луксор», з 01.01.2021 року по 09.06.2021 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 50341,31 грн., роботодавцем сплачено за позивача єдиний соціальний внесок у розмірі 12769,77 грн.

28.01.2022 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску у сумі 12349,48 грн.

Не погодившись з прийнятою вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 05.07.2012р. №5076 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №5076 адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076 визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2010р. №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) встановлено, що єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

З огляду на наведене слідує, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Разом з тим, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Відповідачем не надано доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження індивідуальної адвокатської діяльності та у відзиві на позов про наявність таких доходів не зазначено.

Щодо посилання відповідача на інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, а саме, на необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах, мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, то суд зазначає, що у такому разі здійснюється подвійна його сплата (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, від 05.12.2019 року у справі № 260/358/19, від 27.02.2020 року у справі № 0440/5632/18.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з пояснень контролюючого органу, в основу спірної вимоги покладено також недоїмку за 4 квартал 2019 року, за 1 квартал 2020 року (січень-лютий), 2 квартал 2020 року (червень), за 3 квартал 2020 року та 4 квартал 2020 року.

Між тим, вимоги контролюючого органу щодо сплати ЄСВ за 4 квартал 2019 року, за 1 квартал 2020 року (січень-лютий), 2 квартал 2020 року (червень), за 3 квартал 2020 року та 4 квартал 2020 року були вже предметом розгляду у Дніпропетровському окружному адміністративному суді у справах № 160/4678/20 та №160/7681/21, в яких такі вимоги відносно позивача по сплаті ЄСВ за зазначені періоди було визнано протиправними.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/4678/20 набрало законної сили 02.10.2020 року, а у справі 160/7681/21 - набрало законної сили 07.02.2022 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень, на якого законом покладено тягар доведення обґрунтованості власних рішень, в разі їх судового оскарження, не наведено доказів щодо правомірності та обґрунтованості прийняття спірної вимоги.

Отже, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправною та скасування вимоги.

Разом з тим, суд зазначає, що вимога про зупинення виконавчого провадження ВП №69208184, яке відкрито на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53 від 28.01.2022 року на суму 12349,48 грн., на час розгляду даної справи не підлягає задоволенню, з огляду на її необґрунтованість.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

За положеннями ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з п. 1 ч.3 та ч.4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 30.04.2020 року у справі № 826/4466/18 на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем наведено орієнтовний розрахунок судових витрат на загальну суму 8940,00 грн., серед яких зазначено витрати, пов`язані із аналізом діючого законодавства та судової практики відносно справи клієнта та оформлення позовної зави, у сумі 3000,00грн.,написання позовної заяви у сумі 4500, 00 грн., підготовки пакету документів (недохідних заяв та додатків до позовної заяви) для подачі позовної заяви до суду у сумі 200,00 грн., судовий збір за розгляд позовної заяви 1040,00 грн., відправлення позовної заяви та додатків до неї листів, заяв, клопотань по справі, учасникам судового процесу або до суду у сумі 200,00 грн. Однак, в матеріалах справи містяться лише докази щодо сплати судового збору у розмірі 1040,00 грн., відповідно до квитанції №0.0.2643206198.1 від 16.08.2022 року.

Суд зауважує, що станом на день розгляду справи, позивачем не надано до суду докази, що підтверджують понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Таким чином, суд вважає, що наразі заявлені вимоги про розподіл витрат на професійну правничу допомогу є передчасним, у зв`язку з чим, вказана вимога не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області підлягає сума 520,00 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 0.0.2643206198.1 від 16.08.2022 року, яка міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву самозайнятої особи адвоката Біленко Марії Сергіївни до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436640-53 від 28.01.2022 року на суму 12349,48 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із суми судового збору у розмірі 520,00 грн. (п`ятсот двадцять гривень00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 24.10.2022 року.

Суддя І.О. Лозицька