Рішення № 106907785, 24.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2022 року Справа № 160/11441/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2022р. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради та, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:

- визнати бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про призначення та виплату одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою за заявою позивача від 13.06.2022р. незаконною;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.06.2022р. про призначення та виплату одноразової компенсації у зв`язку з втратою годувальника чоловіка ОСОБА_2 , смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, та виплатити таку компенсацію.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.06.2022р. вона подала заяву та документи до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо призначення та виплати одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою. Листом №4/19-1209 від 22.06.2022р. відповідач звернувся до Головного управління національної соціальної сервісної служби в Дніпропетровській області щодо надання роз`яснень чи має управління призначити одноразову компенсацію сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою ОСОБА_1 , в порушення п.3 Порядку №760 у зв`язку із періодом воєнного стану в Україні. В свою чергу, Головне управління національної соціальної сервісної служби в Дніпропетровській області листом №0004-02-01/157 від 27.06.2022р. повідомило відповідача про те, що за особою залишається право звернення до суду для поновлення строку подачі заяви, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, що відноситься до компетенції суду. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача незаконною, оскільки вона є вдовою померлого ОСОБА_2 - громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, та має право на одноразову компенсацію як особа, що втратила годувальника, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; відповідно до Експертного висновку Центральної МСЕК МОЗ та МНС України №93 від 25.01.2022р. «Захворювання, що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», який отриманий позивачем лише 12 червня 2022 року; за отриманням Експертного висновку позивач звернулась ще 13.12.2021 року та надіслані документи комісією були розглянуті і висновок був направлений позивачеві, проте, через повномасштабне військове вторгнення рф на Україну вона не змогла його отримати і не знала, що він був надісланий їй; у березні 2022р. з м.Попасна, де з перших днів повномасштабного вторгнення тривали бойові діїв, позивач перемістилася до м. Дніпро та звернулася до Центральної МСЕК МОЗ та МНС України з метою отримання інформації щодо результатів розгляду документів, за результатами такого звернення Експертна комісія повторно 10.06.2022р. надіслала позивачеві Експертний висновок, який остання отримала 12.06.2022р. та вже 13.06.2022р. звернулась до відповідача із відповідною заявою щодо виплати їй спірної компенсації; за результатами розгляду документів міжвідомчою експертною комісією на засіданні від 25.01.2022 року було встановлено, що захворювання ОСОБА_2 , яке призвело до його смерті, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і в період з 09 листопада 2021 року по 09 травня 2022 року у позивача був відсутній відповідний висновок, який би надав їй право на звернення до відповідача і отримання відповідної допомоги, тому вважає, що недотримання нею цього строку є поважними причинами та не може невілювати її право на отримання одноразової допомоги та не є достатньою підставою для відмови у такій виплаті.

Ухвалою суду від 23.08.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.37).

02.09.2022р., на виконання вищенаведеної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив прийняти рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що позивач звернулася до Управління із відповідною заявою після спливу шестимісячного строку, який сплив 9 травня 2022 р.; з березня 2022 року позивач перебуває на мирній території та проживає за адресою АДРЕСА_1 та висновок Центральної МСЕК МОЗ та МНС України №93 від 25.01.2022 р. по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників, внаслідок аварії на ЧАЕС складено у період до воєнного стану, а тому позивач мала можливість своєчасно звернутись до Управління із заявою про призначення одноразової компенсації у визначений Законом 6-ти місячний термін; оскільки заява подана після шести місяців з дня смерті ОСОБА_2 , управління не має підстав для призначення ОСОБА_1 одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою відповідно до чинного законодавства, при цьому, Порядком № 760 не передбачено поновлення строку на звернення за одноразовою компенсацією. За викладеного, відповідач вважає, що управління діяло на підставі, в межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, отже підстави для задоволення позову відсутні (а.с.42-45).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній справі приймається 24.10.2022р. в межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Лівобережному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради як внутрішньо переміщена особа яка перемістилася з АДРЕСА_2 до АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки від 11.04.2022р. №1205-5000879127 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, наявною у справі (а.с.15).

21.08.1976 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 21.08.1976р. (а.с.18).

ОСОБА_2 мав статус учасника ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується копією відповідного посвідчення, наявною у справі (а.с.20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить копія свідоцтва про смерть від 12.11.2021р. серії НОМЕР_2 (а.с.19).

13.06.2022р. ОСОБА_1 подала заяву та документи до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо призначення та виплати одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою (а.с.46-47).

Листом №4/19-1209 від 22.06.2022р. Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради звернулося до Головного управління національної соціальної сервісної служби в Дніпропетровській області щодо надання роз`яснень чи має управління призначити одноразову компенсацію сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильскій АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою ОСОБА_1 , в порушення п.3 Порядку №760 у зв`язку із періодом воєнного стану в Україні (а.с.9).

В свою чергу, Головне управління національної соціальної сервісної служби в Дніпропетровській області листом №0004-02-01/157 від 27.06.2022р. повідомило відповідача про те, що виплата одноразової допомоги відбувається протягом шести місяців з дати смерті годувальника згідно до п.3 Порядку, при цьому, зазначено, що за особою залишається право звернення до суду для поновлення строку подачі заяви, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, що відноситься до компетенції суду (а.с.10).

Після отримання зазначеної відповіді, відповідачем жодних рішень по заяві позивача від 13.06.2022р.не приймалося, таких доказів суду не надано.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо неприйняття рішення про призначення та виплату одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою за заявою позивача від 13.06.2022р., у зв`язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.06.2022р. про призначення та виплату одноразової компенсації у зв`язку з втратою годувальника чоловіка ОСОБА_2 , смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, та виплатити таку компенсацію.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796).

Статтею 48 Закону №796 встановлено компенсації за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, сім`ям у зв`язку із втратою годувальника та щорічна допомога на оздоровлення.

За приписами статті 48 Закону №796 визначено, що одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Так, порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №760 (далі Порядок №760) регулює питання здійснення виплати передбачених статтею 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї (далі - одноразова компенсація), та щорічної допомоги на оздоровлення (далі - щорічна допомога) деяким категоріям громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку №760 визначено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Пунктом 3 Порядку №760 передбачено, що виплата одноразової компенсації здійснюється за заявою, форма якої затверджується Мінсоцполітики, поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника.

Згідно положень п.7 Порядку №760 встановлено, що одноразова компенсація у зв`язку з втратою годувальника, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, виплачується дружині чи чоловікові в разі, коли вони не одружилися вдруге, сім`ї померлого годувальника з числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в якій є непрацездатні особи, що були на утриманні померлого на момент його смерті.

Виплата одноразової компенсації здійснюється на підставі: свідоцтва про смерть; документа, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, складення ядерних зарядів та здійснення на них регламентних робіт, із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; свідоцтва про шлюб; експертного висновку міжвідомчої експертної комісії з установлення причинного зв`язку хвороби, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, іншої ядерної аварії, участі в ядерному випробуванні, військовому навчанні із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт або військово-лікарської комісії, що діє в системі МВС, СБУ чи Міноборони.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що дружина чи чоловік в разі, коли вони не одружилися вдруге, сім`я померлого годувальника з числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в якій є непрацездатні особи, що були на утриманні померлого на момент його смерті, мають право на отримання одноразову компенсацію у зв`язку з втратою годувальника, виплата якої здійснюється за заявою, поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника, до якої надається вичерпний перелік документів, на підставі яких виплачується така одноразова компенсація.

Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 була дружиною померлого учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії ОСОБА_2 , копіями свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 21.08.1976р. та посвідчення серії НОМЕР_3 (а.с.18,20).

Після смерті ОСОБА_2 позивач не одружилась вдруге, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

При цьому, до березня 2022 року позивач проживала за адресою: АДРЕСА_2 , проте, у зв`язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, оголошенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який дії і станом на 24.10.2022р., позивач перемістилася до м. Дніпро та перебуває на обліку в Лівобережному управлінні соціального захисту населення Дніпровської міської ради як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копіями паспорта позивача та довідки від 11.04.2022р. №1205-5000879127 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, наявними у справі (а.с.12-13,15).

За заявою позивача, 01.06.2022р. Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України родичам ОСОБА_2 повторно було надіслано експертний висновок №93 від 25.01.2022 року, яким підтверджено, що захворювання ОСОБА_2 , що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.25).

Наведений експертний висновок було отримано позивачем засобами поштового зв`язку 12.06.2022р. (а.с.26), що відповідачем не оскаржується.

Тобто, із наведених обставин, суд приходить до висновку, що на момент закінчення шестимісячного строку з дати смерті годувальника (09.05.2022р.), позивач не отримала експертний висновок з установлення причинного зв`язку смерті її померлого чоловіка з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а відповідно, до моменту його отримання (12.06.022р.) позивач була позбавлена можливості звернутися до відповідача із заявою щодо за виплати одноразової компенсації встановленої статтею 48 Закону №796 та Порядком №760.

Таким чином, наведені обставини не залежалі від волі позивача.

Також, судом враховується і те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який дії і станом на 24.10.2022р., у зв`язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, а тому суд приходить до висновку, що недотримання позивачем вищевказаного шестимісячного строку на подання заяви не залежало від її волевиявлення через неотримання експертного висновку у строк з 09.11.2021р. по 09.05.2022р., тому зазначені обставини слід визнати судом поважними причинами та не можуть нівелювати право позивача на отримання одноразової компенсації та слугувати належною й достатньою підставою для відмови у виплаті одноразової компенсації.

При цьому, як встановлено судом з матеріалів справи, після отримання 12.06.2022р. експертного висновку від 25.01.2022 року №93, позивач невідкладно звернулась до відповідача із заявою щодо виплати їй спірної компенсації, а саме: 13.06.2022 року.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про призначення та виплату одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою за заявою позивача від 13.06.2022р., з урахуванням аналізу норм вищенаведеного законодавства та обставин справи встановлених судом та з урахуванням того, що приписи Порядку №760 не передбачають такої бездіяльності відповідача (не прийняття жодного рішення за заявою позивача).

При цьому, судом відхиляються посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що з березня 2022 року позивач перебуває на мирній території та проживає за адресою АДРЕСА_1 та висновок Центральної МСЕК МОЗ та МНС України №93 від 25.01.2022 р. по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників, внаслідок аварії на ЧАЕС складено у період до воєнного стану, а тому позивач мала можливість своєчасно звернутись до Управління із заявою про призначення одноразової компенсації у визначений Законом 6-ти місячний термін, оскільки до моменту отримання позивачем 12.06.2022р. експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України №93 від 25.01.2022 року, яким підтверджено, що захворювання ОСОБА_2 , що призвело до смерті, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, позивач не мала можливості звернутися до управління із заявою про виплату їй спірної компенсації із наданням вичерпного переліку необхідних для цього документів, який встановлений п.7 Порядку №760.

Судом критично надається оцінка доводам відповідача про те, що Головне управління національної соціальної сервісної служби в Дніпропетровській області листом №0004-02-01/157 від 27.06.2022р. повідомило відповідача про право позивача на звернення до суду для поновлення строку подачі заяви та такі повноваження віднесені до компетенції суду, з огляду на те, що зазначена відповідь не звільняє відповідача від обов`язку розглянути подану позивачем заяву від 13.06.2022р. та прийняти відповідне рішення (таких доказів суду відповідачем не надано).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про призначення та виплату одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою за заявою позивача від 13.06.2022р., суд приходить до висновку, що відповідач, не прийнявши таке рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення вищенаведеною оспорюваною бездіяльністю відповідача прав та інтересів позивача на належне соціальне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про призначення та виплату одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою за заявою позивача від 13.06.2022р., у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також слід зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову компенсацію у зв`язку з втратою годувальника чоловіка ОСОБА_2 , смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, за її заявою від 13.06.2022р., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення про виплату такої компенсації, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі Кечко проти України зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову компенсацію у зв`язку з втратою годувальника чоловіка ОСОБА_2 , смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, за її заявою від 13.06.2022р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.2627485821.1 від 01.08.2022р. у розмірі 992 грн. 40 коп. (а.с.8,28а).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради щодо неприйняття рішення про призначення та виплату одноразової компенсації сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою за заявою ОСОБА_1 від 13.06.2022р.

Зобов`язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (49051, м. Дніпро, пр-т Петра Калнишевського, 55, код ЄДРПОУ 42788389) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) одноразову компенсацію у зв`язку з втратою годувальника чоловіка ОСОБА_2 , смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, за її заявою від 13.06.2022р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (49051, м. Дніпро, пр-т Петра Калнишевського, 55, код ЄДРПОУ 42788389) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва