Постанова № 10689225, 12.01.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

20 січня 2009 року Справа № 2-7/8571-2008                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

представник позивача, не з'явився, Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод";

представник відповідача, Грабовський Юрій Леонідович, довіреність № б/н від 16.09.08, Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда";

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І. ) від 03.11.2008 року у справі №2-7/8571-2008

за позовом           Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (вул. 1 Травня, 38,Житомир,10008)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" (вул. Училищна, 40,Сімферополь,95000)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2008 року у справі № 2-7/8571-2008 (суддя Дворний І.І. ) у позові Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" відмовлено.

Не погодившись з постановленим судовим актом, позивач подав апеляційну скаргу, просив рішення першої інстанції скасувати як прийняте з порушенням норм матеріального права та постановити нове, яким стягнути з відповідача збитки, заподіяні внаслідок втрати переданого на зберігання майна у розмірі 23937,10 гривень.

Заперечень на апеляційну скаргу не надходило.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2008 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 14 січня 2009 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Котлярова О.Л., Фенько Т.П.

Розпорядженням першого заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.01.2009 року з зв’язку з відпусткою судді Фенько Т.П. було здійснено Ії заміну на суддю Заплава Л.М.

Позивач надав клопотання, про розгляд апеляційної скарги 14.01.2009 року у відсутність представника.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14 січня 2009 року розгляд апеляційної скарги був відкладений на 20.01.2009 року.

У судове засідання 20 січня 2009 року представник позивача не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

У липні 2008 року Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда", просило витребувати майно з чужого володіння, а у разі пошкодження або відсутності майна стягнути його вартість, посилаючись на те, що відповідач безпідставно ухиляється від повернення майна, яке було передано йому за актом № 1 від 01.11.2005 року .

Заявою від 04.09.2008 року Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" просило стягнути з відповідача на користь позивача збитки, заподіяні внаслідок втрати переданого ним на зберігання майна у розмірі 23937,10 гривень, а також витрати по сплаті державного мита у сумі 239,37 гривень, та 118 гривень оплати за інформаційне –технічне забезпечення судового процесу (а.с.24).

Відповідач, заперечуючи проти позову, вважає його безпідставним з огляду на невиконання позивачем умов договору в частині сплати вартості наданих послуг зі зберігання майна.

Оскаржене рішення мотивоване посиланням на недоведеність позивачем факту втрати майна відповідачем та відсутність в діях товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" повного складу цивільного правопорушення, яке б давало підстави для стягнення збитків.          

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін виникли з договору відповідального зберігання № 1 від 01.11.2005 року, відповідно до якого поклажодавець - Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" передає, а зберігач - товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" приймає на відповідне зберігання майно згідно акту № 1 прийому –передачі, який є невід’ємною частиною договору.

Суд першої інстанції визначив вищезгаданий договір як договір відповідального зберігання на товарному складі та керувався нормами статей 951, 959 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 статті 956 Цивільного кодексу України товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Однак, як зазначає у відзиві на позовну заяву відповідач (а.с.31-32), він не є професійним зберігачем, тобто, не є суб’єктом господарської діяльності, що надає послуги по зберіганню в розумінні статті 956 Цивільного кодексу України та статті 294 Господарського кодексу України.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає.

Відповідно до пункту 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Пунктом 2.1.7 договору, укладеного між сторонами, передбачено, що зберігач зобов’язаний за першою вимогою поклажодавця повернути йому майно у схоронності (а.с.9).

Згідно пункту 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Пунктом 2 вищенаведеної норми передбачено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Як свідчать матеріали справи, 07.05.2007 року, листом за вих. № 13-348 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути майно, отримане за актом прийому –передачі № 1 на виконання умов договору відповідального зберігання № 1 від 01.11.2005 року. Такі звернення були повторно направлені 04.07.2007 року за вих. 13-505 та 31.01.2008 року за вих. № 13-51.

Доказів повернення майна або надання відповіді про неможливість виконання пункту 2.1.7 договору товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" суду не надало.

Однак, у письмовому відзиві на позов відповідач зазначає, що серед предметів, переданих для зберігання, є хімічні реактиви, що мають певний строк зберігання, отже, передаючи ці хімічні реагенти, передбачені для визначення якості харчових продуктів, поклажедавець повинен був у договорі чітко зазначити термін та умови зберігання таких реактивів, оскільки ці речовини не можуть зберігатися за звичайних умов (а.с. 31-32).

Відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з пропозицією щодо зміни умов договору в частині умов зберігання та строку дії угоди. Крім того, договір, який є підставою виникнення спірних правовідносин, недійсним у встановленому порядку не визнаний.

У відповідності зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем на підтвердження його правової позиції та факту передачі майна на зберігання надано договір та акт прийому-передачі, тоді як відповідач не надав суду доказів наявності або відсутності майна або його частини.

За таких обставин судова колегія вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 950 Цивільного кодексу України , відповідно до пункту 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно пункту 1 статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизиласяїї вартість.

Оскільки при передачі майна на зберігання сторони здійснили його оцінку, обсяг відповідальності зберігача обмежений зазначеною у акті № 1 прийому –передачі майна на відповідальне зберігання вартістю зданого на зберігання майна (а.с.11-13).

Отже, посилання суду першої інстанції на недоведеність позивачем відповідно до вимог частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, є хибним.

Також не відповідає загальним приписам цивільного законодавства висновок суду першої інстанції про необхідність встановлення наявності повного складу цивільного правопорушення, а саме: противоправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між противоправною поведінкою та збитками; вина правопорушника, оскільки, за загальним правилом, наведені судом першої інстанції правила діють стосовно деліктної відповідальності.

У відповідності з пунктом 1 Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року N 04-5/239 „Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.03.1994 N 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (далі -ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України) ( 435-15 ), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України ( 435-15 ) та ГК України ( 436-15 ) щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Крім того, згідно пункту 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як було зазначено вище, будь яких доказів про відсутність своєї вини у невиконанні зобов’язання по збереженню та поверненню майна відповідачем суду не надано. Відповідач посилається на сплив строку зберігання певних хімічних речовин, разом з тим, не підтверджує наявність або відсутність іншого майна, переданого за актом приймання-передачі.

Доводи товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" про невиконання поклажодавцем умов угоди в частині розрахунків за зберігання майна не приймаються до уваги як такі, що не стосуються предмета спору, тому посилання відповідача на статті 613, 615 Цивільного кодексу України щодо про строчки кредитора та припинення зобов’язання не можуть служити підставою для звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З врахуванням вищенаведеного оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у позові.

Згідно частини 6 статті 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" понесені позивачем судові витрати.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                  ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.11.2008 року у справі №2-7/8571-2008 скасувати.

3. Позов Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

4. Стягнути з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпатська троянда" (р/р 260003000202 в КР РФАО "Кредіт-Банк (Україна)" місто Сімферополь, МФО 324912, код 2432921, інд. № 240329201278, № свід. 00773133) на користь позивача - Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (р/р 2600501524042 у відділенні "Укрексімбанку" міста Житоміра, МФО з11324, код ЗКПО 00375504) збитки в сумі 23937,10 грн.; витрати з державного мита в сумі 359,1 грн. (154,40+85,00+119,70) та 118,00 грн. за інформаційне –технічне забезпечення розгляду справи.

5. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя                                                  

Судді