Рішення № 106889036, 21.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2022 року м. Київ № 640/579/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши адміністративну справуза позовомОСОБА_1 до Шостої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора,провизнання протиправними рішення та наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шостої кадрової комісії, Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДР: 00034051), в якому просить суд:

1) визнати протиправним і скасувати рішення Шостої кадрової комісії від 11.12.2019 про неуспішне проходження ним атестації;

2) визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2117ц про його звільнення з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;

3) поновити позивача на посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора або рівнозначній посаді з 24.12.2019;

4) стягнути з Офісу Генерального прокурора на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням інфляції.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Генерального прокурора України від 07.12.2018 № 1350ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Пояснює, що Верховною Радою України 19.09.2019 прийнято Закон України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113- ІХ), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора № 287 від 15.11.2019 з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України утворено Шосту кадрову комісію.

11.12.2019 Кадрова комісія прийняла рішення, яким встановила, що ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію.

21.12.2019 наказом Генерального прокурор № 2117ц, з 24.12.2091 звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Підставою для цього вказано рішення Шостої кадрової комісії. Додає, що з вказаним наказом його ознайомлено 23.12.2019.

Однак, позивач наголошує на протиправності оскаржуваного рішення комісії та наказу, з огляду на те, що ч. 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Натомість як стверджує позивач, атестаційна процедура по відношенню до позивача проведена не згідно з законом, а на підставі та в порядку, який визначений наказами Генерального прокурора, що суперечить основному Закону - Конституції України, Закону України «Про прокуратуру». Додає, що діяльність кадрової комісії не ґрунтується на законі, а тому її наслідки не можуть мати правомірного втручання в права та інтереси позивача, в тому числі ті, які визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема право на повагу до приватного і сімейного життя.

На думку позивача, кадрова комісія не має жодних повноважень проводити атестацію прокурорів та робити висновки про її проходження або не успішне проходження.

При цьому, позивач зазначає, що на дату прийняття відповідачами оскаржуваного рішення та наказу, жодного оголошення про початок роботи Офісу Генерального прокурора не зроблено, з огляду на що без початку функціонування Офісу Генерального прокурора кадрова комісія Офісу Генерального прокурора не може бути створена.

За висновком позивача, є очевидним те, що кадрова комісія, яка проводила атестацію позивача, не є органом, який передбачений п. 11 розділу II Закону, а відтак, у останньої відсутні передбачені Законом повноваження, на проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури України та прийняття рішень щодо успішного або не успішного проходження атестації.

Позивач також додає, що члени кадрової комісії не відповідають кваліфікаційним вимогам, які встановлені п. 3 Порядку роботи кадрових комісій щодо політичної нейтральності, бездоганної репутації, високої професійної та моральної репутації, суспільного авторитету, який затверджений наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233, оскільки вказаним пунктом передбачено, що членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.

За твердженням позивача, відсутність належних професійних та моральних якостей, суспільного авторитету у вказаних осіб доводиться тим, що вони відкрито нехтують законами і Конституцією України. Достеменно знаючи вимоги Закону щодо здійснення атестації прокурорів виключно атестаційною комісією Офісу Генерального прокурора та одночасну відсутність як будь-яких рішень Генерального прокурора, так і публікацій про початок роботи Офісу Генерального прокурора, вказані особи не мали жодного морального та юридичного права ставати членами Кадрової комісії та вчиняти протиправні дії з атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, тобто свідомо порушувати Закон.

Позивач зазначає що вказані члени кадрової комісії в порушення вимог статті 45 ЗУ «Про запобігання корупції» (№ 1700-VII від 14.10.2014) з 18.10.2019 в 10 денний строк після входження до складу Кадрової комісії зобов`язані подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Відкритий Єдиний державний реєстр декларацій (https://public.nazk.gov.ua/) свідчить про невиконання вказаними вище особами вимог Законів України, а окремі члени комісії не мають стажу роботи в галузі права ( ОСОБА_2 ), інші не є безсторонніми, зокрема ОСОБА_5 (колишній Генеральний прокурор Грузії та Міністр юстиції Грузії об`явлений у міжнародний розшук «червоним циркуляром» Інтерполу, по якому Генеральна прокуратура України відмовила компетентним органам Грузії, не володіє державною мовою), ОСОБА_3 (начальник Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України).

Крім іншого, позивач зазначає, що пунктом 8 розділу II Закону передбачено чотири категорії осіб, які не проходитимуть атестацію. Зазначене суперечить статтям 24, 43, 46 Конституції України, яка забороняє дискримінацію у будь-яких проявах та за будь-яких ознак та створює вибіркові вимоги доступу до професії в межах однієї категорії осіб - прокурорів.

Також, на думку позивача, висновки та мотиви, які покладені кадровою комісією в основу оскаржуваного рішення відносно майнового стану позивача є необґрунтованими та протиправними, оскільки були зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Додає, що рішення Кадрової комісії повинно бути мотивованим. Проте воно не є вмотивованим, оскільки не містить викладу мотивів та встановлених документально підтверджених фактів (обставин) за яких позивач не відповідає невідомо яким (законодавчо не встановленим) критеріям, наявність яких надала б можливість встановити відповідність чи невідповідність позивача вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора.

Щодо оскаржуваного наказу, то позивач зазначив, що оскільки рішення кадрової комісії є протиправним і підлягає скасуванню судом, то оскаржуваний наказ Генерального прокурора, який ґрунтується на цьому рішенні є також протиправним і підлягає скасуванню.

Як стверджує позивач, згідно з ч. 3 ст. 62 Закону України «Про прокуратуру» прийняття рішення про звільнення прокурора з посади здійснюється особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, виключно на підставі та в межах подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, чи Вищої ради правосуддя.

Додає, що оскільки жодного подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, відносно позивача не вносилось, а відомості про нього в наказі відсутні, то дії і рішення Генерального прокурора по звільненню позивача є очевидно протиправними.

Крім того, позивач зауважив, що звільняючи позивача оскаржуваним наказом, Генеральний прокурор порушив положення ст. 40 КЗпП України, оскільки не запропонував іншої посади.

Підсумовуючи викладене позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.

Позиція відповідача.

Відповідач (Офіс ГП) вважає позов безпідставним та просить відмовити у задоволенні позову.

Зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX, який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-IX), запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Тобто, як зазначає відповідач, рішення про початок заходів з реформування органів прокуратури, зокрема Генеральної прокуратури України, ухвалено Верховною Радою України шляхом прийняття вказаного закону.

Звертає увагу на те, що рішення щодо визнання неконституційними окремих положень Закону № 113-ІХ не ухвалено.

Додає, що відповідно до п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ звільнення прокурорів за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ.

Чітко визначеною законом підставою звільнення у даному випадку є не завершення процесів ліквідації/реорганізації органу прокуратури або процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - неуспішне проходження прокурором атестації.

На думку відповідача, не можуть братися до уваги доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час звільнення позивача. Законом реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України не передбачено.

Відповідно до наказу Генерального прокурора України від 23.12.2019 № 351, опублікованого у зазначеній газеті 24.12.2019, днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.

Відповідач зазначає, що Законом явно та очевидно з достатньою чіткістю передбачено як реформування існуючих органів прокуратури та утворення нових (у тому числі Офісу Генерального прокурора), так і його правові наслідки для прокурорів. З цих норм убачається, як зазначає відповідач, що законодавець ввів у дію чітку та однозначно визначену процедуру реформування органів прокуратури, зазначивши, які саме дії мають вчинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умови продовження служби - успішне проходження атестації. Наслідки не проходження атестації також були сформульовані законодавцем з достатньою чіткістю та ясністю.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 було подано заяву у встановлений строк і за визначеною формою, у зв`язку з чим, останнього допущено до проходження атестації прокурорів.

За наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурор; відповідно до додатку № 1 до протоколу засідання першої кадрової комісії від 24.10.2019 № 4, позивач набрав 74 бали.

Надалі, за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, відповідно до додатку № 3 до протоколу засідання другої кадрової комісії від 08.11.2019 № 4 ОСОБА_1 набрав 117 балів та був допущений до проведення співбесіди метою виявлення відповідності вимогам професійної компетентності професійної етики та доброчесності.

Однак, за твердженням відповідача, на підставі дослідження зібраних матеріалів атестації, під час проведення співбесіди, Шоста кадрова комісія з`ясувала обставини, які засвідчили не невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, етики та доброчесності прокурора.

Вказані обставини членами комісії враховані при проведенні відкритої голосування та ухваленні кінцевого рішення комісії стосовно позивача.

Ураховуючи викладене, за результатами співбесіди членами шостої кадрової комісії прийнято рішення від 11.12.2019 № 16 про неуспішне проходження позивачем атестації.

Вказані результати відображено у відповідних відомостях, у примітках до яких будь-які зауваження з боку ОСОБА_1 щодо процедури та порядку складання вказаних іспитів відсутні.

У відповіді на відзив позивач наголосив на необґрунтованості висновків відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, оскільки позивача протиправно обмежено право на працю і доступ до служби в державних органах. При цьому, позивач зазначив на відсутності повноважень у представника відповідача на подання відзиву на позовну заяву, оскільки представником прокуратури не доведено право виступати від юридичної особи.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначив, що документи, що підтверджують повноваження представників, визначенні ст. 59 КАС України згідно з ч.ч. 1, 3 якої повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Додає, що до відзиву Офісу Генерального прокурора на позовну заяву ОСОБА_1 долучено копію довіреності, виданої 22.01.2020 Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г., якою уповноважено Круш Т.О. - прокурора відділу забезпечення представницької діяльності управління організації представництва Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, представляти в судах у цивільних, адміністративних, господарських справах Офіс Генерального прокурора, регіональні (обласні), місцеві (окружні) прокуратури, Генерального прокурора, інших посадових і службових осіб, які діють від імені органу прокуратури, що є стороною або третьою особою у справі, у зв`язку з чим Круш Т.О. делеговано права, передбачені ст.ст. 44, 47, 49, 51, 55, 60, 362 КАС України, а також право засвідчення копій цієї довіреності.

Також зауважує, що повноваження Круш Т.О. передбачено п. 5.9 Положення Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора, затвердженого наказом Генерального прокурора від 28.01.2020 № 47, згідно з яким прокурори відділів безпосередньо беруть участь у цивільних, адміністративних, господарських справах, у яких Офіс Генерального прокурора (Генеральну прокуратуру України) залучено як відповідача або третю особу, а також у справах за позовами Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) як юридичної особи в судах усіх інстанцій, розташованих у місті Києві, правильність щодо чого також підтверджується Верховним Судом, який 12.02.2020 відкрив касаційне провадження у справі № 540/1495/19 за касаційною скаргою представника Офісу Генерального прокурора Горб-Павлушко Л.В.

У письмових поясненнях від 15.07.2022, позивач зазначив, що позовні вимоги вважає обґрунтованими та просить їх задовольнити, з підстав, що викладені у позовній заяві. При цьому, позивач додав, що Шостим апеляційним адміністративним судом невірно зазначена дата поновлення на роботі позивача з 26.12.2019, оскільки відповідно до наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 позивач звільнений з посади прокурора відділу ГПУ з 24.12.2019.

Позивач додає, що позивача звільнено не з власної ініціативи, а через протиправні дії відповідача, якими грубо порушено його права на працю та на повагу до приватного життя, визначені Конституцією України.

У письмових поясненнях від 02.08.2022 представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду те, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності в частині пояснень прокурора про професійні здобутки.

Процесуальні дії у справі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2022 позовні вимоги - задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення Шостої кадрової комісії від 11.12.2019 № 16 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №2117ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора.

Вирішено поновити ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді, яка відповідає посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, з 24.12.2019.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 327 289 (триста двадцять сім тисяч двісті вісімдесят дев`ять) грн. 33 коп. В іншій частині позову - відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року, виклавши абзаци п`ятий та сьомий резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 323 999,99 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині зобов`язання Офісу Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 з 26.12.2019 на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів».

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2020 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.06.2022 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2021 у справі № 640/579/20 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій касаційний суд зазначив, що надаючи оцінку спірним правовідносинам, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спірне рішення кадрової комісії не містить мотивів, з яких комісія дійшла висновку про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 , оскільки засновано на наявності начебто обґрунтованих, проте не підтверджених належними та допустимими доказами, сумнівів членів комісії щодо його професійної етики та доброчесності. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.

Відтак, Верховний Суд вважає передчасним вказаний висновок судів попередніх інстанцій, оскільки, обмежившись зазначеними висновками, суди не врахували вимог наведених вище норм частини 4 статті 9, частин 1-2, 5-6 статті 77 КАС України та прийняли оскаржувані рішення без з`ясування всіх обставин по справі.

У постанові касаційний суд також зазначив, що викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд зазначив, що оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.

Крім того, Верховний Суд у постанові зазначив, що надаючи оцінку доводами скаржника про те, що суди попередніх інстанцій при прийнятті рішення про поновлення позивача на посаді неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України. Також зазначено, що враховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Відтак, касаційним судом зроблено висновок про те, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України.

14.06.2022 вказана справа надійшла до Окружного адміністративного суду м. Києва та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2022 була розподілена на суддю Кармазіна О.А.

Ухвалою суду від 23.06.2022 позовну заяву прийнято до розгляду.

При цьому, обираючи формат розгляду справи, судом враховано положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Між тим, дана категорій спорів не належить до категорій, які визначені у ч. 4 ст. 257 КАС України та які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Також дані спори не визначені у ч. 4 ст. 12 КАСУ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження. Положення, п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України (… окрім…), не знайшли своєї нормативної реалізації у вигляді процесуальних обмежень, визначених у положеннях ч. 4 ст. 257 чи у ч. 4 ст. 12 КАС України, а відтак положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України не є перешкодою для розгляду даної категорії справ в порядку спрощеного позовного провадження. Більш того, враховано, що положення п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України стосуються позивачів, які є службовими особами, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, тобто норма стосується осіб, які мають статус такої службової особи на час звернення до суду. Станом на час звернення позивача до суду він не є такою службовою особою.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 09.07.2002 працював в органах прокуратури.

Слід зазначити, що 17.12.2012 позивач підписав лист про ознайомлення з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури і зобов`язався їх додержуватись при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою.

03.02.2011 позивачем складена Присяга працівника прокуратури, відповідно до якої він зобов`язався неупереджено виконувати свої обов`язки, з гідністю нести звання працівника прокуратури. Зазначено, що позивач усвідомлює, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури (т.1, а.с. 125).

Наказом Генерального прокурора України від 07.12.2018 № 1350ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Разом з тим, 19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», яким передбачено створення у системі органів прокуратури обласних прокуратур.

Відповідно до п/п. 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено «Порядок проходження прокурорами атестації».

Наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 № 287 утворено Шосту кадрову комісію та визначено її персональний склад. До складу цієї кадрової комісії входили: ОСОБА_5 - голова комісії, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , а також особи, делеговані міжнародними неурядовими організаціями, проектами міжнародно-технічної допомоги та дипломатичними місіями - ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Зміни до її складу наказами Генерального прокурора не вносилися.

Позивачем на адресу Генерального прокурора, відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» подано заяву (том 2 а.с. 38) про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

При цьому, у такій заяві позивач зазначив, що з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, ознайомлений та погоджується.

Більш того, у такій заяві позивач зазначив, що він підтверджує, усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, його буде звільнено з посади прокурора.

У письмових поясненнях від 15.07.2022 позивач зазначив, що він не заперечує проти власне проведення атестації як такої, між тим робить акценти на протиправності створення/формування кадрової комісії, нелегітимності її діяльності та членів комісії і, відповідно, прийнятих рішень.

Водночас, під час складання іспиту, тестування, позивач не заявляв жодних зауважень щодо складу комісії, порядку її формування, легітимності рішень.

За наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурор; відповідно до додатку № 1 до протоколу засідання першої кадрової комісії від 24.10.2019 № 4, позивач набрав 74 бали, що підтверджується відомістю про результати тестування (том 1 а.с. 102).

За наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, відповідно до додатку № 3 до протоколу засідання кадрової комісії від 08.11.2019 № 4 ОСОБА_1 набрав 117 балів, що підтверджується відомістю про результати тестування (том 1 а.с. 105), у зв`язку з чим рішенням Комісії позивач був допущений до проведення співбесіди з метою перевірки відповідності вимогам професійної компетентності професійної етики та доброчесності.

Слід знову зауважити, що матеріали справи не містять заперечень позивача щодо складу комісії чи заперечень щодо правомочності рішення про проходження ним анонімного тестування чи тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, а також не містять заперечень щодо допущення його до етапу проведення співбесіди.

Будь-які відводи членам кадрової комісії позивачем не заявлялися.

Між тим, рішенням від 11.12.2019 (том 2 а.с. 170) Кадрової комісії № 6, на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, Комісія дійшла висновку про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності в частині пояснень прокурора про професійні здобутки. У вказаному рішення зазначено, що на підставі дослідних матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності в частині відомостей про те, що прокурор у жовтні 2019 року, під час роботи в органах прокуратури, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, однак не зміг надати пояснення щодо проходження відповідного стажування (прим. - у цей період) та з інших питань. Також зазначено, що на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, у зв`язку з низьким рівнем знання норм чинного законодавства та практики його застосування.

У зв`язку з чим, відповідно до рішення кадрової комісії, прокурор першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

Рішення підписано всіма членами Комісії (6 осіб). По суті «за» вказане рішення проголосовано одноголосно.

Наказом від 21.12.2019 № 2117ц Генеральний прокурор, керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»,- звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу організації процесуального керівництва управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, яке здійснюється слідчими регіональних прокуратур та територіальних органів досудового розслідування, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Позивач, вважаючи вказані рішення та наказ протиправними та такими, що порушують його права, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, виходячи із заявлених позивачем підстав та предмету позову, слід зазначити, що згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів.

У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України.

Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131).

Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD (2010)040, § 19).

Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

У взаємозв`язку з наведеним, слід додати, що відповідно до статті 7 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, держава може встановлювати спеціальні вимоги (обмеження) до державних посадових осіб, критерії стосовно кандидатів і виборів на державні посади.

Так, 19.09.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"» (далі - Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань.

Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.

Як зазначено в пояснювальній записці до проекту Закону № 113-ІХ законопроект спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.

Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.

У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Вказаний Закон № 113-ІХ неконституційним не визнавався.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221), який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (№1697-VII), містить інший зміст положень цієї статті, які визначають «Загальні підстави для звільнення прокурорів», визначені Законом № 1697-VII, який прийнятий у часі раніше, а саме 14.02.2014 (набрав чинності 15.07.2015).

Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Таким чином, посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VIІ і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.

Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, слід дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.

Існування Закону №1697-VII та Закону № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон № 1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019 року, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи).

Тобто, Закон № 113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.

Оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв`язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон» пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон» спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон» загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Використовуючи згаданий принцип верховенства права (правовладдя), можна зробити висновок, що до спірних правовідносин застосованим є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правилу конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом №1697-VII.

Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації, а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 відповідно до Закону № 113-ІХ.

Системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону № 113-IХ дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.

Це власне є відповіддю на окремі доводи позивача, викладені у позовній заяві в аспекті визначення правових підстав звільнення у спірному наказі.

У даному випадку правова підстава звільнення визначена в оскаржуваному наказі про звільнення у повній відповідності із вищенаведеним.

Крім того, відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Зміна найменування «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора», а у даному випадку (при збереженій реєстрації в ЄДР за одним кодом юридичної особи публічного права із зміною найменування), не перешкоджала позивачу у виконанні вимог профільного Закону.

Отже, позивач фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в прокуратурі та проведення атестації.

Подаючи заяву позивач вочевидь цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто, позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX.

В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.

У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 вказано що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачуваності приписів права. Європейський суд з прав людини зазначав: «Припис не може розглядатись як «право», якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» [рішення Європейського суду з прав людини у справі «The Sunday Times v. The United Kingdom (No. 1)»].

Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія) «Мірило правовладдя», «передбачність означає не лише те, що приписи акта права мають бути <...> проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».

Слід повторитися, що правові норми Закону № 113-ІХ, які передбачають умови звільнення прокурорів, свідчить про те, що прокурори були ознайомлені з процедурою атестації і настанням наслідків у випадку непроходження чи проходження атестації і могли співставляти свою поведінку згідно з ними.

Законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю.

З матеріалів справи, слід повторитися, вбачається, що протягом всього періоду проходження атестації позивач жодним чином не спростовував та не заперечував легітимність кадрової комісії, не заявляв відводів членам кадрової комісії, не заперечував проти результатів процедур, що передували проведенню співбесіди, з`являвся на всі етапи атестації, а відтак погоджуючись із складом комісії та її діями, що передували співбесіди, з огляду на що доводи позивача щодо того, що комісія є неправомірною, а окремі її члени не відповідають кваліфікаційним вимогам, не мають належних професійних та моральних якостей, суспільного авторитету та не є безсторонніми спростовуються фактом відсутності відводів та відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, і таким чином, такі доводи не можуть бути підставою для визнання рішення кадрової комісії протиправним з підстав упередженості членів кадрової комісії, їх політичної заангажованості чи нелегітимності членів комісії. Власне позивач і не довів наявності конкретних прикладів, підтверджених в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України належними та допустимими, у розумінні ст. 73 КАС України, доказами, які б за обставин даної конкретної справи давали підстави для скасування рішення комісії з формальних міркувань, які для таких цілей мають бути ваговими, значимими, ставити під обґрунтований сумнів всю систему організації атестації прокурорів.

При цьому, норми вищезгаданого Порядок № 221 не є предметом оскарження у даній справі, судом незаконним не визнавався, а відтак, підлягають виконанню всіма особами, яких він стосується.

Слід додати, що з наявних матеріалів співбесіди не вбачається, що позивач заявляв про недостатність часу для відповіді на запитання при проведенні співбесіди.

Продовжуючи досліджувати питання правового регулювання спірних відносин, слід додати, що відповідно до пункту 12 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора.

Згідно з пунктом 13 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Згідно з пунктами 5 та 6 Розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка:

1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);

2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Атестація включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

За правилами пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з положеннями Розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів як дослідження членами комісії матеріалів атестації та послідовного обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Рішення ж кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади.

Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 у справі № 640/419/20 погодився з наявністю у Комісії повноважень надавати оцінку виконаному позивачем практичному завданню, а також ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації.

У справі, що розглядається, дискреційними повноваженнями, серед іншого, є повноваження комісії щодо прийняття одного з двох рішень: або рішення про успішне проходження прокурором атестації, або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

У даному випадку, як вже зазначалося, висновок про непроходження позивачем атестації сформульований на стадії співбесіди.

Відносно цієї стадії атестації слід зазначити, що відповідно до п.п. 1, 3 Керівних принципів, що стосуються державних обвинувачів, які прийнято восьмим Конгресом Організації об`єднаних націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня - 7 вересня 1990 року), особи, відібрані для здійснення судового переслідування, повинні мати високі моральні якості та здібності, а також відповідну підготовку та кваліфікацію.

Особи, які здійснюють судове переслідування, будучи найважливішими представниками системи здійснення кримінального правосуддя, завжди зберігають честь та гідність своєї професії.

При цьому, Держави забезпечують, щоб (п. 2, п/п. b) особи, які здійснюють судове переслідування усвідомлювали ідеали та етичні норми, притаманні цій посаді.

Відповідно до положень Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків прокурор має сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури.

Прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

З наведеного у сукупності випливає, що доброчесність прокурора, як і довіра окремого громадянина, так і суспільства до нього, авторитет та репутація прокуратури є невід`ємними складовими у ланцюгу критеріїв, за якими оцінюється сутнісна діяльність прокурора та поведінка поза службою, та які мають бути основою діяльності прокурора та його поведінки поза службою.

За висновком суду, кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов`язків, що надають можливість визначитися з оцінкою доброчесності прокурорів, керуючись внутрішнім переконанням.

Саме кадрові комісії за приписами Закону № 113-ІХ та наведеного вище Порядку надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності.

Комісія діє та приймає рішення за внутрішнім переконанням кількох осіб, яке не може бути переоцінено судом.

Слід додати, що доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурора, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов`язків.

Авторитет та довіра до прокуратури формуються залежно від персонального складу, від осіб, які обіймають посади та формують прокурорський корпус.

Саме тому важливо, щоб прокурор не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів його відповідність критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до органів прокуратури.

Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до прокуратури, а також допущення поведінки, що порочить звання прокурора або підриває авторитет прокуратури.

Слід зазначити, що у даному випадку в ході співбесіди комісією з`ясовувались питання щодо відповідності/невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності на знання норм чинного законодавства та практики його застосування, про професійні здобутки, а також з`ясовувались питання щодо проходження позивачем стажування та набуття прокурором права на зайняття адвокатською діяльністю.

В контексті останнього слід звернути увагу на те, що поняття «правила прокурорської етики» очевидно не обмежується розміщеними в розділі IV Кодексу вимогами щодо взаємовідносин прокурора з колегами, іншими органами державної влади й посадовими особами, громадянами та засобами масової інформації, а є значно ширшим за змістом.

Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства й моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має відповідати статусу та сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2021 у справі № 826/9606/17 (провадження № 11-292апп20) претендуючи на набуття права на заняття адвокатською діяльністю прокурор вступає у позапроцесуальні відносини із Радою адвокатів, адвокатською спільнотою.

Доступ до професії адвоката передбачає виконання встановлених законодавством вимог (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») до осіб, які виявили бажання стати адвокатом.

Серед них, зокрема, є вимога проходження стажування.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката. За результатами стажування керівник стажування складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону. Очевидно, що у цьому випадку прокурор перебуває у відносинах підпорядкування з керівником стажування, який є адвокатом.

Так само як і під час організації та проведення кваліфікаційного іспиту, який здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

На думку Великої Палати Верховного Суду, такі правовідносини між адвокатом і прокурором виходять за межі допустимої сфери відносин між прокурорською та адвокатською спільнотами.

Наведене свідчить, що намір проходити процедури кваліфікаційного іспиту, стажування та отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю перебуваючи на посаді прокурора, є завідомо нелегітимним наміром, оскільки прогнозовано призводить до виникнення обставин несумісності. До того ж наявність статусу адвоката (захисника) в особи, яка є прокурором та підтримує державне обвинувачення в суді, вочевидь ставить під обґрунтований сумнів її незалежність, безсторонність та неупередженість.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у випадку отримання особою, яка є прокурором, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката, така особа одночасно опиняється під дією двох присяг - прокурора та адвоката. Аналізуючи тексти Присяги прокурора та Присяги адвоката, можна дійти обґрунтованого висновку, що одночасне перебування під дією двох присяг є неможливим, оскільки їхні тексти суперечать один одному та прямо порушують як незалежність прокурора, так і принципи здійснення адвокатської діяльності - незалежність та конфіденційність.

Такої ж позиції дійшов і Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 520/9881/2020 (провадження № № К/9901/16374/21, № К/9901/17565/21).

В той же час, з Реєстру адвокатів України видно, що ОСОБА_1 перебуваючи на посадові прокурора Генеральної прокуратури України 08.10.2019 отримав свідоцтво № 8232/10 про зайняття адвокатською діяльністю, отримання якого, в силу вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зобов`язує особу (в даному випадку діючого прокурора), не пізніше тридцяти днів з дня прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю скласти перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України, що вочевидь свідчить про наявність обґрунтованих підстав для висновку щодо невідповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності.

Такий стан речей, усвідомлені дії прокурора щодо отримання статусу адвоката, навіть в очах стороннього спостерігача вочевидь зумовлять негативну оцінку таких зв`язку прокурора з адвокатурою, зумовить обґрунтовану недовіру до прокурора, який знаходився у підпорядкуванні адвоката при проходженні стажування, що вочевидь шкодить репутації та авторитету прокуратури, оскільки пов`язує прокурора з іншим поважним інститутом - адвокатурою, які виконують, однак, різні функції, а відтак несумісні між собою навіть в режимі зупинення адвокатської діяльності, оскільки по суті зв`язок з адвокатурою не припиняється.

Суд звертає увагу на те, що отримання діючим прокурор свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю та складання Присяги адвоката апріорі ставить такого прокурора з однієї сторони у його професійну невизначеність та з іншої сторони у залежність від Ради адвокатів та/або адвокатської спільноти, навіть у випадку зупинення адвокатської діяльності, що мало місце у даному випадку.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стажування може здійснюватися у вільний від основної роботи час стажиста.

Досліджуючи питання щодо проходження ОСОБА_1 , як прокурором протягом шести місяців стажування з метою отримання свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, судом не встановлено обставин, що позивач, проходячи таке стажування перебував у відпустці за основним місцем роботи на посаді прокурора Генеральної прокуратури України, а отже, зазначене свідчить про те, що протягом шести місяців стажування прокурор діяв всупереч основним принципам, визначених Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів, затверджених Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017.

При цьому, в порядку виконання ч .1 ст. 77 КАС України до матеріалів справи не надано жодних пояснень та/або спростувань щодо висновків кадрової комісії № 6 відносно проходження позивачем такого стажування під час перебування на посаді прокурора, у зв`язку з чим, суд вважає правомірними висновки кадрової комісії в цій частині.

Щодо з`ясовування під час співбесіди питань щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності на знання норм чинного законодавства та практики його застосування, а також щодо професійний здобутків, то суд виходить з наступного.

Так, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Верховним Судом у постанові від 27.04.2019 у справі №640/419/20 зазначено, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Суд, при цьому, не надає оцінку питанням, пов`язаних з рівнем професійної компетентності прокурора, виявленим під час його співбесіді, та професійних здобутків та, відповідно, відповідність його цим вимогам, оскільки такі оцінки кадрової комісії є внутрішнім переконанням, у даному випадку, - шістьох членів комісії, яке реалізовано у формі спірного рішення, яке прийнято одноголосно членами комісії. Є очевидним, що суд не може переоцінювати внутрішнє переконання членів Комісії, думати та діяти їх інакше, ніж за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на дослідженні матеріалів для співбесіди.

В той же час, слід звернути увагу на те, що звертаючись до суду з даним позовом, підстави щодо протиправності оскаржуваних рішень (підстави позову) зводиться до того, що у комісії, яка проводила атестацію позивача, відсутні повноваження на її проведення та прийняття рішення щодо успішного або не успішного проведення атестації, а члени кадрової комісії не відповідають кваліфікаційним вимогам, оцінку щодо чого судом надано вище та не знайшло свого підтвердження під час розгляду справи.

Слід знову нагадати, що відвід членам Комісії позивачем не заявлявся, а відтак постфактум непогодження із складом комісії не має правового значення для цілей переоцінки прийнятих нею рішень, оскільки позивач, прийнявши участь у співбесіді, погодився із складом Комісії та її відповідністю встановленим вимогам, її неупередженістю та достатністю підстав для проведення співбесіди. У разі, якщо позивач мав зауваження до складу комісії, він не був позбавлений можливості заявити відвід членам комісії.

Що стосується неподання членами комісії декларацій в рамках виконання вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», слід зазначити, що вказані обставини жодним чином не впливають на реалізацією членами Комісії своїх функцій та на юридичну значимість прийнятих ними рішень. Вказані обставини можуть бути предметом розгляду НАЗК.

Що стосується доводів позивача відносно того, що жодного подання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, відносно позивача не вносилось та відомості про нього в наказі відсутні, а відтак, на думку позивача, рішення по звільненню позивача є очевидно протиправними, слід зазначити про помилковість таких тверджень, оскільки позивача звільнено не за правилами дисциплінарного провадження, а відтак вказані доводи не можуть бути покладені в основу висновків про протиправність спірного наказу.

Що стосується тверджень позивача про те, що під час співбесіди членами кадрової комісії не озвучено підстав, які можуть свідчити про недотримання ним правил професійної етики та доброчесності, то суд зазначає, що отримання позивачем під час перебування його на посаді прокурора в Генеральній прокуратурі України свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю вже саме по собі свідчить про порушення правил професійної етики, створення обґрунтованих сумнівів щодо безсторонності прокурора, який має статус адвоката, та доброчесності, оскільки порушує основні принципи діяльності прокурора, зокрема, щодо його незалежності та самостійності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, що визначені Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів.

Що стосується власне наказу про звільнення позивача, слід зазначити, що вказаний наказ є похідним від рішення Кадрової комісії про непроходження атестації та підставі якого (рішення Кадрової комісії) Офіс ГП і приймає наказ про звільнення, який у даному випадку містить посилання на рішення Кадрової комісії, правові підстави його прийняття, обґрунтування, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для висновку про його протиправність та, відповідно, не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно, відсутні і підстави для виплати відшкодування у зв`язку із поновленням на посаді.

Судом не встановлено вагомих та значимих порушень процедури прийняття цього наказу, які б підривали правові основи прийняття такого наказу та обставини, з якими пов`язується прийняття такого наказу.

Щодо тверджень позивача відносно того, що оскаржуваний наказ прийнято всупереч вимогам ст. 40 Кодексу законів про працю, то суд звертає увагу позивача на те, що ч. 5 ст. 40 КЗпП передбачено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Тоді, як за приписами статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудового спору, який виник в межах спірних правовідносин, врегульовано Законом №1697 VII.

Відтак, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Висновки аналогічного змісту наведені у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 805/1508/16-а (провадження № К/9901/3759/18).

Суд зазначає, що положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також виходячи із заявлених вимог та підстав позову, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов`язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Доводи позивача, що викладені у позовній заяві, як підстава для задоволення позовних вимог, спростовуються висновками суду, викладеними у даному рішенні. Позивачем наведені висновки не спростовані та не доведено зворотне.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява 4909/04), зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В силу ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки у задоволенні позову відмовлено. В контексті останнього суд нагадує, що однією із засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України).

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ),- відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до приписів статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21): сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 111 "Перехідні положення").

Суддя О.А. Кармазін