Рішення № 10688831, 29.07.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2009 р. Справа № 50/26-09

вх. № 2140/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - по первісному позову - Чефранов О. А., дов.від 01.01.2009 р.

відповідача - по первісному позову Барішевський О.В., дов. від 10.04.2009 р.

розглянувши справу за позовом ТОВ "ТД Пересічанський МЕЗ", м. Харків

до ТОВ "АПК "Надія ЛТД", м. Харків

про стягнення 160116,83 грн.

та по зустрічному позову

ТОВ "АПК "Надія ЛТД" до ТОВ "ТД Пересічанський МЕЗ"

про визнання недійсним договіру

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд зобов"язати відповідача виконати умови договору поставки № 051208/01 К від 05.12.2008 р. та поставити на користь позивача соняшник врожаю 2008 року в обсязі 1000,664 т. за ціною 1300,00 грн. за одну метричну тону у заліковій вазі та стягнути з відповідача пеню в сумі 160116,83 грн.

Крім того, в позовній заяві позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на грошові кошти та майно відповідача.

В судовому засіданні позивач зазначив, що відповідач не виконав в повному обсязі договір поставки № 051208/01 К від 05.12.2008 р. у зв"язку з чим у відповідача утворилася заборгованість по поставки 1004,87 тон соняшника.

Відповідач в даному судовому засіданні заперечував проти позову та вказав, що дану поставку соняшника вважає позадоговірною.

Крім того, відповідач зазначив, що подав зустрічний позов (вх. № 11126 від 14.04.2009 р.), в якому просить суд визнати недійсним договір поставки № 051208/01 К від 05.12.2008 р.

В даному судовому засіданні відповідач пояснив, що спірний договір підписаний неуповноваженою на те особою, у зв"язку з чим він є недійсним.

Розглянувши зустрічний позов, приймаючи до уваги його пов"язаність з первинним позовом та дотриманість позивачем по зустрічному позову загальних правил надання позовів, суд вважає за можливе прийняти його до спільного розгляду з первісним.

Крім того, дослідивши заяву позивача по первісному позову щодо забезпечення позову, суд вважає за необхідне відкласти її розгляд у зв"язку з необхідністю надання позивачем по первісному позову доказів в її обгрунтування.

Дослідивши надані документи, заслухавши представників сторін, враховуючи необхідність надання витребуваних та додаткових документів, суд відклав розгляд справи на 13.05.2009 р.

В судовому засіданні 13.05.2009 р. позивач по первісному позову зазначив, що 08.05.2009 р. ним здійснений залік зустрічних однорідних вимог в сумі 1744440,54 грн., а також надав письмові пояснення щодо понесених ним збитків у зв"язку з невиконанням відповідачем умов договору.

Представник відповідача по первісному позову зазначив, що на цей час надати пояснення щодо здійсненого позивачем по первісному позову заліку зустрічних однорідних вимог не має можливості, а також надав додаткові докази в обгрунування своєї вимоги про визнання спірного правочину недійсним.

В судовому засіданні 13.05.2009 р. сторони надали клопотання про продовження строку розгляду справи, за межами строку передбаченого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, для можливості надання сторонами додаткових документів, які необхідні для вирішення спору, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, а також необхідність отримання витребуваних та додаткових документів, суд відклав розгляд справи на 17.06.2009 р.

В судовому засіданні 17.06.2009 р. позивач по первісному позову надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 16150 від 17.06.2009 р.), в якій просить суд стягнути з відповідача суму штрафу в розмірі 160000,00 грн.

Розглянувши надану заяву позивача по первісному позову, враховуючи, що у відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову і це не суперечить законодавству та не порушує чиїх - небудь прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає за можливе прийняти заяву та подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням наданих уточнень.

В даному судовому засіданні відповідач по первісному позову надав клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи та запропонував перелік питань, які необхідно поставити судовому експерту.

Крім того, відповідач по первісному позову надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що видаткові накладні, на які посилається позивач по первісному позову не пов"язані з виконанням договору поставки № 051208/01 К від 05.12.2008 р. у зв"язку з відсутністю в них посилання на цей договір. Крім того, відповідач по первісному позову обґрунтував своє непогодження зі здійсненим позивачем по первісному позову заліком зустрічних однорідних вимог.

Заслухавши представників сторін, враховуючи необхідність дослідження клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, а також витребування додаткових доказів, суд відклав розгляд справи, а також вказаного клопотання на 13.07.2009 р.

В судовому засіданні 13.07.2009 р. розглянувши заяву позивача по первісному позову щодо забезпечення позову, суд не вбачає правових підстав для його задоволення, оскільки, суду не було подано доказів, що підтверджують наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення по цій справі.

В судовому засіданні 13.07.2009р. суд, розглянувши клопотання відповідача по первісному позову про призначення судово-бухгалтерської експертизи, вважає за необхідне відмовити в його задоволенні на тій підставі, що питання, які виникли при вирішенні цього спору на цей час не потребують спеціальних знань.

В судовому засіданні 13.07.2009 р. оголошувалося перерву до 29.07.2009 р. для виготовлення повного тексту рішення.

В судовому засіданні 29.07.2009 р. оголошено повний текст рішення.

05.12.2008 р. між сторонами укладено договір постачання товару № 051208\01К (далі - Договір), відповідно умов якого відповідач по первісному позову зобов"язався поставити та передати у власність позивачу по первісному позову, а позивач по первісному позову зобов"язався прийняти та оплатити товар - соняшник врожаю 2008 р. за ціною однієї тони - 1400,00 грн., загальним об"ємом поставки 2000 т. на загальну суму 2600000,00 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору, товар поставляється транспортом постачальника на умовах DDU - ТОВ "Пересічанський МЕЗ", який знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт.Пересечне, вул.Центральна, 1 згідно ІНКОТЕРМС 2000.

Згідно п.3.3 Договору, постачальник зобов"язаний надати будь-яким чином покупцю заявку на відвантаження загальної кількості товару або відокремленої його частини за 2 календарних дні до можливої дати поставки, яка включає дату відвантаження, номера державної реєстрації автотранспортних засобів залізничого составу, паспортні дані водія.

Відповідно п.3.4 Договору, поставка загального об"єму товару здійснюється в строк не пізніше 31.12.2008 р.

Згідно п.5.1 Договору, розрахунок за поставлену партію товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в строк до 25.12.2008 р.

Відповідач по первісному позову своє зобов"язання за Договором не виконав, у встановлений Договором строк товар не поставив.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами .

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст..265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ст..662 ЦК України, продавець зобов»язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов»язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач по первісному позову в порушення домовленості сторін не поставив відповідачу товар за Договором та не надав суду жодних доказів того, що він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання. .

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач по первісному позову визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з поставки загального об»єму товару за Договором в кількості 2000,00 тон.

Відповідно до ст..193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Сторонами в п. 6.3.1 Договору, встановлена відповідальність за порушення строків поставки загального об"єму товару з вини постачальника, встановлених п.п.3.4 цього Договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення, а також штрафу в розмірі 80,00 грн. за кожну недопоставлену тону партії товару.

Відповідно до ст..230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст..549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов»язання.

Згідно ч.4 ст..231 ГК України, У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару у встановлений ним строк, позивачем нарахований штраф в загальному розмірі 160000,00 грн.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по поставці товару у строк, встановлений Договором, дають підстави для визнання вимоги позивача про стягнення штрафу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши зустрічну позовну заяву, суд зазначає наступне.

Позивач по зустрічному позову просить суд визнати недійсним договір поставки № 051208/01 К від 05.12.2008 р. на тій підставі, що він підписаний не уповноваженою на це особою, а також у зв»язку з тим, що перша частина пункту 6.3.1 Договору суперечить п.6 ст.231 ГК України та застосування штрафних санкцій за одне й те саме порушення суперечить вимогам ст.61 Конституції України.

Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3 роз’яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і із наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов’язує настання певних юридичних наслідків. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання Договору недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2008 р. між сторонами укладено договір постачання товару № 051208\01К (далі - Договір), відповідно умов якого позивач по зустрічному позову зобов"язався поставити та передати у власність відповідачу по зустрічному позову, а останній зобов"язався прийняти та оплатити товар.

В преамбулі зазначеного Договору сторони підтвердили те, що станом на день його укладання вони правомочні відповідно до установчих документів і чинного законодавства України підписувати та виконувати даний договір.

Позивач по зустрічному позову, обґрунтовуючи вимогу щодо визнання недійсності Договору, зазначив, що Договір підписано не директором ТОВ «АПК «Надія ЛТД», а неуповноваженим на ці дії спеціалістом з методу розширення ринку Нікітіним О.В. з перевищенням наданим йому повноважень та як на підставу недійсності правочину посилався на ч.2 ст.203 ЦК України, відповідно до якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

          Суд приходить до висновку, що позивачем по зустрічному позову безпідставно ототожнено терміни “особа” та “орган юридичної особи”.

          Само по собі «АПК «Надія ЛТД», як юридична особа приватного права має цивільну дієздатність відповідно до ст.92 ЦК України, що підтверджено установчим документом.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані юридичній особі.

Позивач по зустрічному позову не надав доказів того, що до Нікітіна О.В. який, на думку позивача по зустрічному позову, діяв з перевищенням наданих йому повноважень, застосовані будь які заходи впливу.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачу по зустрічному позову відповідачем по зустрічному позову перераховані кошти за цим Договором, що підтверджується банківськими виписками від 31.12.2008 р. на суму 22614,90 грн., від 04.02.2009 р. на суму 19600,00 грн. та від 11.03.2009 р. на суму 104109,00 грн., які отримані позивачем по зустрічному позову та на цей час не повернуті відповідачу по зустрічному позову, що свідчить про прийняття позивачем по зустрічному позову часткового виконання відповідачем по зустрічному позову зобов»язання за Договором, що також свідчить про відомість ТОВ "АПК "Надія ЛТД" про укладання спірного Договору.

Також, позивач по зустрічному позову підставою для визнання недійсним Договору зазначає невідповідність першої частини пункту 6.3.1 Договору пункту 6 ст.231 ГК України, а також встановлення в Договорі і штрафу і пені за одне й те саме порушення, що на його думку суперечить вимогам ст.61 Конституції України.

Відповідно до ст.20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються зокрема шляхом застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ст.217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Згідно ч.4 ст.231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій ( тобто: неустойки, штрафу та пені); збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що законодавством не визначено неможливості стягнення і штрафу і пені одночасно.

Крім того, відповідач по зустрічному позову не просить стягнути з позивача по зустрічному позову і пеню і штраф одночасно.

Суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що у відповідності до ст.627 ЦК України, в якій вказано: відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов"язковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Таким чином, сторони уклавши вказаний Договір встановили відповідальність у вигляді пені та штрафу за невиконання постачальником вимог Договору.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи викладене, суд зазначає що обставини на яких ґрунтуються зустрічні вимоги та твердження позивача за зустрічним позовом не доведені суду належними доказами та не є підставою для визнання Договору недійсним, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог на підставі їх необґрунтованості та спростуванням матеріалами справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача по первісному позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.6,11,203,207,215, 509,525,526,530,546,549,598,610,611,612,614,627,628,662,663,712 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,173,179,230,231,265, Закону України "Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 1, 2, 12, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 54 ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити позивачу по первісному позову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відмовити відповідачу по первісному позову в задоволенні клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «АПК «Надія ЛТД»(код 35972274, 61037,м. Харків, пр-т. Московський, б.199-А) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Пересічанський МЕЗ»(код 35588156, 61145, м.Харків, вул..Новгородська, б.3-А, офіс.309) –160000,00 грн. штрафу, 1600,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Суддя