Рішення № 106884101, 21.10.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2022 року Справа № 160/11746/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04.08.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати неправомірною бездіяльність Відповідача щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути відповідну заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії. подану 26.01.2022 року та винести рішення щодо поновлення виплати пенсії, відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області. У 1999 році вона виїхала з України до Держави Ізраїль, де перебуває на консульському обліку в посольстві України. Позивач вказує, що вона звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії, яку вона отримувала раніше, проте їй відмовлено у поновленні пенсії. Відтак, позивач, з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 зазначає, що факт її проживання за кордоном за умови наявності громадянства України не може бути підставою для відмови у виплаті належних пенсійних виплат.

23.08.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30.09.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України особисто. Згідно чинного законодавства відсутня можливість падання саме вказаного виду заяви (про поновлення пенсії) через веб портал електронних послуг Пенсійного фонду України.

Також пенсійний орган вказує, що ОСОБА_2 26.01.2022 року звернувся до Головного управління із заявою через веб портал та надав скан-копії з ксерокопій документів для поновлення пенсії ОСОБА_1 , які неможливо ідентифікувати, як оригінали, через що листом №4114-2936/М-01/8-0400/22 від 03.02.2022 було повідомлено заявника про неможливість надати інформацію щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .

З приписів чинного законодавства вбачається, що для прийняття рішення щодо наявності (відсутності) права у особи на поновлення пенсії органу Пенсійного фонду України необхідно подати заяву про поновлення виплати пенсії та пакет оформлених належним чином необхідних документів. І лише на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів пенсійний орган вирішує питання щодо поновлення (відмови в поновленні) виплати пенсії.

Отже, рішення про поновлення/відмову в поновленні пенсії пенсійний орган не приймав та питання можливості поновлення пенсії не розглядав, а вимога позивача про зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії та винести рішення щодо поновлення не може бути задоволена судом, оскільки таке звернення представника позивача не є заявою про поновлення виплати пенсії, поданої згідно норм законодавства разом із необхідними документами.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в Україні до 1999 року.

28.10.1999 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

26.01.2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 направила до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про поновлення виплати пенсії через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України.

Разом з даною заявою заявником додано, зокрема, належним чином засвідчені копії довіреності, паспорту Ізраїля, трудової книжки; апостильована та нотаріально завірена особиста заява про поновлення пенсії.

03.02.2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 114-2936/М-01/8-0400/22 повідомило заявника, що оскільки до запиту долучено скановані копії з ксерокопій документів (нотаріально завірена довіреність та ордер на надання правничої (правової) допомоги), надати інформацію щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 немає законних підстав.

Вважаючи таку бездіяльність у не поновленні пенсії за віком протиправною, позивач через свого представника, звернулась до суду за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закон №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV від 09.07.2003, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Частиною 3 ст.3 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що позивачка, проживаючи в Ізраїлі, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім того, у рішенні по справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 р. у справі №537/52/17, від 18.07.2018 р. у справі №263/3644/17, від 21.12.2021 р. у справі № 540/2209/19.

Проте, як встановлено судом, відповідач повідомляв представника позивача , що надання заяви про поновлення виплати пенсії через вебпортал Пенсійного фонду України чинним законодавством не передбачено. З огляду на зазначене ОСОБА_1 необхідно особисто надати до сервісного центру відповідну заяву про поновлення пенсії.

Вказані доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Порядком №22-1 з 30.03.2021 року передбачено можливість подачі заяви про поновлення виплати пенсії тільки заявником.

При цьому, можливість подачі такої заяви через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України взагалі не передбачена, на відміну від інших, як то призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання тощо.

Суд акцентує увагу, що п. 1.3 Порядку №22-1 передбачена можливість подачі ряду заяв представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, проте даний пункт не передбачає таку можливість для заяви при поновленні пенсії.

Зміни до Порядку №22-1 в частині регулювання подачі заяв про поновлення виплати пенсії внесено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2021 р., зареєстрованої в Мінюсті України 16.03.2021 р. за №339/35961.

Аналіз вищевказаного свідчить про створення штучних та необґрунтованих перешкод у можливості поновлення виплати пенсії, зокрема, позивачці, яка виїхала до Держави Ізраїль, оскільки цілком зрозуміло, що вона не буде долати шлях до України для вчинення даних дій та поновлення свого конституційного права на пенсійне забезпечення.

При цьому, інших можливостей для, зокрема, електронного звернення Державою в особі Пенсійного фонду України не створено, що є недопустимим.

Так, у п.71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суд враховує, що позивачем надано чинний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що виключає будь-які сумніви, що саме ОСОБА_1 ініціює дії щодо поновлення виплати своєї пенсії.

Крім того, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права.

Суд також зазначає, що у справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

- відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. у справі № 25-рп/2009;

- наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії;

- підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

- існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 р. у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Частиною 2 ст. 49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Питання призначення пенсії громадянам України регулюється Порядком про подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846.

Закон №1058 встановлює, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Отже, Законом №1058 не передбачено обов`язкового звернення до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії.

Разом з тим, у випадку отримання такої заяви, відповідач повинен її належним чином розглянути.

Відтак, відповідач неправомірно вказав у листі, що ОСОБА_1 необхідно особисто надати до сервісного центру відповідну заяву про поновлення пенсії.

Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не розгляду питання про поновлення виплати позивачу.

При цьому, враховуючи той факт, що заява позивача про поновлення пенсії не розглянута відповідачем та рішення про відмову в поновленні пенсії відповідачем не приймалось, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву позивача про поновлення пенсії від 26.01.2022 року, подану її представником.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, подану 26.01.2022 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 793,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський